Юдаїзм.

У 5 – 7 ст. євреї починають мігрувати на українські землі з Хозарського каганату. Південно - західне передмістя Києва – Жидове заселене імовірно саме ними. Україна в 18 ст. стала батьківщиною хасидського руху – містичного напрямку в юдаїзмі, засновником якого був Баал Шем Тов з Поділля відомий під іменем Бешт. Основою доктрини х. була кабала, значна роль цадика. В 19 ст. ортодоксальний юдаїзм злився з хасидизмом. Місцем паломництва хасидів є м. Умань Черкаської обл.

2. Етноконфесійна структура населення України.

Станом на 1995 р. в Україні налічувалося майже 16,5 тис. релігійних громад, які представляли 67 кон­фесій, напрямів, сект.

Найчисленнішою в Україні є Українська православна церква (УПЦ), яка налічувала 31 єпархію з 6 тис. громад віруючих. Вона канонічно підпорядкована Московському патріархату.

Українська православна церк­ва Київського патріархату (УПЦ-КП) налічувала 24 єпархії з понад 2 тис. громад.

Українська автокефальна православна цер­ква (УАПЦ) налічувала 600 парафій, з них 83,4 % у Львівській області.

Україн­ська греко-католицька церква (УГКЦ) охоплювала 3030 громад.

Римсько-католицька церква (РКЦ) охоплювала 600 громад.

Досить значну частку становили церкви протестантського напрямку — 3593 релігій­ні громади, з них:

- євангелістські християни (баптисти) — 1585 громад;

- християни віри Євангельської (п’ятидесятники) — 969 гро­мад;

- свідки Єгови (єговісти) — 506 громад;

- адвентисти сьомого дня — 424 громади;

- представники реформаторської церкви — 91 громада;

- лютерани — 18 громад.

Нетрадиційні культи представляли:

- 96 громад прихильників харизматичного напрямку;

- 54 — церкви повного Євангелія;

- 28 — РУН віри;

- 27 — товариства свідомості Кришни;

- 23 — новоапостольської церкви;

- по 21 — Церкви Ісуса Христа останніх днів (мормони) та буддійських пацанів;

- близько 200 інших нечисленних релігійних об’єднань.

Юдаїсти були об'єднані в 70 громад, якими ке­рують два центри.

Кількість мусульмансь­ких громад становила 117.

Соцопитування про те, які церковні настрої переважають у співвітчизників, провів Український центр економічних і політичних досліджень ім. О.Разумкова. Дослідження проводилося в рамках проекту «Мотиви й наслідки втручання держави в міжконфесійне протистояння в Україні», підтриманого Фондом Джона Д. і Кетрін Т. Макартурів.

Віруючі в опитуванні розділилися майже навпіл: 37,4% із них відвідують церкву, 37,8% — не відвідують. 21,9% опитаних визнали себе невіруючими, ще 2,9% не визначилися. Як видно, поділ на уцерковлених і неуцерковлених залишається для нас актуальним. Але навіть ті, що «відвідують церкву» далеко не завжди уцерковлені в повному сенсі цього слова. Нагадаю, рік тому УЦЕПД ім. Разумкова опублікував дослідження, що пролило світло на особливості нашої релігійності: із 70,6% віруючих, що відвідують церкву, лише 5,9% відвідують її частіше ніж один раз на тиждень, 13,7% — раз на тиждень, 18,7% — раз на місяць і, нарешті, більшість — 52% — тільки на релігійні свята. Тобто «релігійність» для нас — далеко не завжди «церковність». І навіть коли ми говоримо про тих, хто «відвідує церкву», мусимо робити поправки на ступінь уцерковленості. У цій ситуації не варто дивуватися з того, що наша «стихійна релігійність» не має такого важливого компонента як церковне життя: нерозуміння значення «церковності» призводить до того, що приблизно половина віруючих (а часто навіть невіруючих) людей називають себе «просто православними».

Дата добавления: 2015-07-17