Особливості тестових завдань

У багатьох людей поняття "тест" асоціюється з можливістю вибору відповідей. При цьому вибір однієї відповіді з числа запропонованих здається чи не єдиною тестовою формою, хоча є й інші форми завдань, де треба доповнювати, встановлювати відповідність або правильну послідовність. Ідеальний випадок — коли освоєна форма завдань наповнюється ретельно сформульованим змістом.

Завдання з вибором однієї або декількох правильних відповідей

Для комп'ютерного контролю знань більш за все підходять завдання з вибором однієї правильної відповіді. Такі завдання зручно розділити на наступні види: завдання з двома, трьома, чотирма, п'ятьма і великим числом відповідей.

Завдання з вибором однієї або декількох відповідей є найбільш поширені. Прихильники звичних підходів стверджують, що по-справжньому перевірити знання можна тільки в процесі безпосереднього спілкування з учнем, задаючи йому уточнюючі питання, що допомагає краще прояснити справжню глибину, міцність і обґрунтованість знань. З подібними твердженнями треба погодитися. Але є ще питання економії живої праці викладачів і студентів, економії тимчасових витрат і взагалі проблеми підвищення ефективності освітнього процесу.

Нерідко вважається, що знайти правильну відповідь набагато легше, ніж формулювати її самому. Однак у добре зроблених завданнях незнаючому студентові неправильні відповіді часто здаються більш правдоподібними, ніж правильні. Талант розроблювача тесту розкривається в процесі створення саме неправильних, але дуже правдоподібних відповідей. Інше заперечення — що тестове завдання з вибором одного або декількох правильних відповідей підходить тільки для оцінки знань так званого нижчого рівня. Знайти правильну відповідь можна тоді, коли є знання.

При звичайному обмеженні часу тестування, в студентів, які не знають матеріал, залишається можливість вгадування правильної відповіді. Саме ця можливість є головним аргументом критиків форми завдань з вибором правильної відповіді. Найбільш ймовірне число відповідей, яке можна вгадати, нічого не знаючи, звичайно віднімається із суми балів, що набирається.

Наприклад, якщо всі завдання тесту мають по чотири варіанти відповіді, з яких одна вірна, а інші три неправильні, то імовірність вгадування в кожному завданні приймається рівна одній четвертій. Для балів же усього тесту використовується корекція, що розраховується по формулі:

де — скоректований на здогад тестовий бал випробуваного. Звідси і зміст індексу: (з від англ. corrected, а і позначає номер випробуваного).

— тестовий бал, того кого тестують, без корекції;

— число помилкових відповідей.

Ця формула використовується при припущенні, що той кого тестують не знає правильної відповідь на жодне завдання і намагається відповідати навмання. Якщо взяти, для прикладу, тест, що складається з 30 завдань з чотирма відповідями, то у випадку 20 правильних і 10 неправильних відповідей одержимо

Зі структури даної формули видно, що зі збільшенням кількості правильних відповідей число балів що віднімаються в завданнях з чотирма відповідями різко зменшується. З чого можна зробити висновок, що добре підготовленого студента корекція балів на здогад не повинна турбувати [5].

Можливість вгадування правильної відповіді є джерелом порушень. Якщо за правильну відповідь на завдання абітурієнт одержує один бал, а за неправильний — нуль, то в деяких екзаменаторів кожна неправильна відповідь карається штрафним балом, що віднімається із загальної суми балів, набраної абітурієнтом. Введення штрафних балів виправдується прагненням відгородити абітурієнтів від здогаду, і тим самим підвищити якість тестової оцінки.

Завдання з двома відповідями

Перші завдання з двома відповідями вимагали однозначної відповіді "Вірно" або "Невірно". Інший варіант — "Так" або "Ні". Одноманітність відповідей у таких завданнях викликало критику, внаслідок чого самі завдання з двома відповідями стали застосовуватися рідко.

Вони викликали велику і місцями справедливу критику, внаслідок чого такі завдання стали застосовуватися рідко, переважно в психологічних і соціологічних тестах — там, де потрібно виразити думку, відношення до чого-небудь, дати загальну оцінку, позитивну або негативну. Тим часом, у змісті всіх навчальних дисциплін існує багато таких елементів знань, які називають дихотомічними. Це знання, що дозволяють розділити світ надвоє: визначити правильність або неправильність фактів, методів, процесів; знання про те, що добре, що погано, що можна, а чого не можна робити, ні при яких обставинах. Для перевірки саме таких знань і пропонується використовувати завдання в тестовій формі з двома відповідями, але на новій формально-логічній основі: замість питання використовується пропозиція в стверджувальній формі, а замість одноманітності у відповідній частині включати змістовні відповіді.

Особливо добре такі завдання використовувати на початковому етапі засвоєння знань, безпосередньо в навчальному процесі, при самоконтролі в процесі самостійної роботи. Тому не випадково в завдань із двома відповідями є прихильники і у закордонній педагогіці.

При композиції завдань із двома відповідями розповсюдженим можна назвати принцип протиріччя, що виражається, головним чином, за допомогою використання негативної частки "не". При використанні цього принципу підбираються такі дві відповіді, щоб друга заперечувала першу (типу «а» або «не-а») [5].

Дата добавления: 2015-07-17