Класична адміністративна школа

На відміну від школи наукового управління, що займалася, в основному, питаннями раціональної організації праці окремого робітника, представники класичної школи зайнялися розробкою підходів до удосконалювання управління організацією в цілому. Даний підхід пояснюється тим, що А. Файоль і його послідовники мали досвід роботи як керівники вищої ланки управління у великому бізнесі.

Метою адміністративної школи А. Файоля було створення універсальних принципів управління, дотримуючись яких, за переконаннями фундаторів адміністративної школи, організація, безсумнівно, досягне успіху. Яскравими представниками «класиків» окрім А. Файоля є Л. Уайт, Л. Урвік, Д. Муні, Т. Вулсі. Метою класичної школи була розробка принципів адміністративно-державного управління. При цьому майже всі «класики» виходили з ідеї, що дотримання цих принципів приведе до успіху адміністрування в різних організаціях та державного управління в різних країнах.

Тому виникнення школи адміністративного управління, більш відомої як класична школа, насамперед, пов’язане із іменем Анрі Файоля (1841-1925 рр.), який, на думку американських істориків менеджменту, є найбільш значимою фігурою, яку Європа дала науці управління в першій половині ХХ століття.

Анрі Файоль (1841-1925) був за освітою гірським інженером, в 19 років він закінчив Національну школу гірничої справи в Сент-Етьєні. Будучи французом за походженням, він все життя пропрацював у французькому гірничо-металургійному синдикаті компанії «Комамболь», спочатку на посаді інженера, а потім – в головному управлінні. З 1888 по 1918 роки він був керуючим директором синдикату. У момент його призначення на посаду генерального директора компанія перебувала на межі банкрутства, а до його звільнення (1918 р.) стала одним з найпотужніших, знаних своїми адміністративними, технічними і науковими кадрами і ефективно працюючим підприємством, що сприяло зміцненню обороноздатності Франції під час першої світової війни.

Узагальнюючи свої багаторічні спостереження, Файоль створив «теорію адміністрування» і досяг популярності завдяки своїм ідеям, які, однак, були прийняті надто пізно. Лише в 1916 було опубліковано працю Файоля "Основні риси промислової адміністрації - передбачення, організація, розпорядництво, координування, контроль". Ця праця - основний внесок Файоля в науку про управління.

У першій частині першого розділу книги дано визначення управління. Згідно праць А. Файоля, всі операції, які тільки зустрічаються на підприємствах, можна розбити на шість наступних груп або істотних функцій:

1. Технічні операції (виробництво, вичинка й обробка).

2. Комерційні операції (купівля, продаж і обмін).

3. Фінансові операції (залучення засобів та їх розподіл).

4. Страхові операції (страхування та охорона майна і осіб).

5. Облікові операції (бухгалтерія, калькуляція, облік, статистика і тощо).

6. Адміністративні операції (передбачення, організація, розпорядництво, координування і контроль).

На адміністративній функції, за А. Файолем, лежить завдання вироблення загальної програми роботи підприємства, підбору його робочого складу, координації зусиль, гармонізації дій, тобто управління. Управляти – значить передбачати, організовувати, розпоряджатися, координувати і контролювати. При цьому адміністративна функція тісно пов'язана з іншими п'ятьма, вона не тільки базується на відомостях, отриманих в процесі їх реалізації, але й виявляється через них. Тому учень А. Файоля – Г. Кенде зобразив класифікацію свого вчителя за допомогою такої схеми (рис. 1).

Рис. 1. Класифікація функцій управління за А.Файолем

Значна частина роботи А. Файоля була присвячена з'ясуванню сутності принципів (законів, правил), що структурують організацію і надають їй стійкості: поділ праці, влада, дисципліна, єдність розпорядництва (командування), єдність керівництва, підпорядкування приватних інтересів загальним, винагорода, централізація, ієрархія, порядок, справедливість, сталість складу персоналу, ініціатива, єднання персоналу.

Незважаючи на універсальний, загальний характер сформульованих принципів, їх застосування має мати гнучкий характер, враховувати ситуацію, у якій здійснюється управління; «майже ніколи не доводиться застосовувати один і той же принцип в тотожних умовах: не враховуються різні й мінливі обставини, відмінність і зміна людей і багато інших змінних елементів. Система принципів ніколи не може бути завершеною і є відкритою для доповнень і змін з урахуванням накопиченого практичного досвіду управління організаціями, його аналізу, осмислення й узагальнення.

Основними послідовниками А. Файоля, що розвивають і поглиблюють його вчення, є Л. Урвік, М. Вебер, Г. Черч, Дж. Муні та А. Рейлі.

Англійський дослідник Ліндау Урвік, як і Анрі Файоль, приділяв велику увагу розробці основних функцій адміністрування, до яких він відносив: планування, організацію, укомплектування штату, керівництво, координацію, звітність та складання бюджету. Як і А. Файоль, Л. Урвік мав великий досвід практичної роботи в галузі управління. Він був консультантом з питань менеджменту в Англії.

Урвік розробив принципи побудови формальної організації, які актуальні і в наші дні:

♦ Відповідність людей структурі, тобто спочатку слід розробити структуру, а потім приступати до підбору кадрів.

♦ Створення спеціального і "генерального" штабів. Основною функцією спеціального штабу повинно бути розроблення рекомендацій для керівника. Завданням "генерального" штабу є підготовка і передача наказів керівників, контроль та координація поточної роботи.

♦ Співставність прав і відповідальності, тобто будь-який лінійний керівник повинен мати владу, яка є співставима із рівнем відповідальності.

♦ Діапазон контролю (число осіб, безпосередньо підлеглих керівнику). Діапазон контролю знаходиться в щільній залежності від особистих якостей і здібностей керівника, тому він не може бути жорстко регламентованим. Рекомендована Урвіком норма керованості складає 5-6 осіб.

♦ Спеціалізація. Урвік виділяв три типи спеціалізації працівників управлінської праці: за метою, характером виконуваних операцій, типом споживача або географічною ознакою.

♦ Визначеність. Для забезпечення визначеності в діяльності організації необхідно, щоб для кожної посади були в письмовому вигляді визначені права,обов’язки і відповідальність (прототип сучасних посадових інструкцій).

Інший представник школи Г. Черч основну увагу приділяв вивченню проблем управління виробництвом. У своїй роботі "Наука і практика управління". До вказаних функцій він відносить проектування, обладнання (забезпечення), розпорядництво, облік і оперування.

Проектування покликане визначити форми, величину і властивості продукції. Г. Черч виділяв у функції проектування наступні основні етапи:

• розбирання проектованої продукції на окремі вузли і деталі;

• розроблення технологічних процесів виготовлення вузлів і деталей;

• координація робіт з проектування продукції;

• проведення заходів щодо зниження трудомісткості виготовлення продукції;

• вибір сировини та матеріалів;

• організація конструкторського бюро.

Обладнання передбачає оснащення підприємства необхідними основними фондами, а також побудова генерального плану підприємства. Для організації виробництва необхідно вирішення таких питань, як організація складів, визначення потреби в сировині, матеріалах і напівфабрикатах, прогнозування обсягів випуску продукції, встановлення обладнання для виготовлення планової кількості продукції і т. д.

Розпорядництво є координуванням всіх інших функцій. Г. Черч розглядав розпорядництво з двох етапів: установчого і адміністративного. Установочний етап розпорядництва передбачає розробку схеми обов’язків. На адміністративному етапі здійснюється підбір і розстановка кадрів, які будуть ці обов'язки виконувати.

Облік полягає у відображенні всього, що відбувається на підприємстві. На думку Г. Черча, облік поділяється на технічний і рахунковий (тобто бухгалтерський).

Оперування полягає в переробці сировини і матеріалів в готову продукцію.

Наукові досягнення Г. Черча відіграли важливу роль в процесі становлення науки про управління виробництвом. Багато його рекомендацій актуальні й донині. Істотний внесок у розвиток адміністративної школи менеджменту внесли такі видатні її представники, як Дж. Муні та А. Рейлі. Їх погляди на управління викладені в роботі "Принципи організації" (1939 р.). У зазначеній роботі подано визначення організації як однієї з форм об'єднання людей для досягнення спільної мети.

На думку Дж. Муні та А. Рейлі, визначення мети є неодмінною умовою нормального функціонування будь-якої організації. Досягнення спільної мети можливе лише при наявності повного взаєморозуміння серед працівників організації. Отже, основне завдання керівництва організації полягає в спрямуванні всіх зусиль працівників на досягнення спільної мети. Цього можна досягти за умови неухильного дотримання принципів ієрархії влади, поділу праці та координації.

Дата добавления: 2015-07-17