Звільнення на підставі хвороби

За наявності підстав, передбачених ст. 84 КК України, суддя районного (міського) суду за місцем відбування покарання розглядає подання установи, яка відає відбуванням покарання, та висновок лікарської комісії і звільняє засудженого від покарання чи подальшого його відбування.

При звільненні від подальшого відбування покарання засудженого, який захворів на хронічну душевну хворобу, суддя вправі застосувати примусові заходи медичного характеру відповідно до ст. 92–95 КК України.

Якщо на психічну чи іншу тяжку хворобу захворів засуджений до виправних чи громадських робіт або штрафу, суддя у всіх випадках виносить постанову про звільнення його від подальшого відбування покарання.

На постанову суду з питань, визначених у цій статті, протягом семи діб з дня її оголошення прокурор, засуджений вправі подати апеляції до апеляційного суду. У випадку, якщо засуджений у період відбування покарання захворів на хронічну душевну або іншу тяжку хворобу, яка перешкоджає відбуванню покарання, суддя районного (міського) суду за поданням начальника органу, який виконує покарання, на підставі висновку лікарської комісії має право винести ухвалу про звільнення цієї особи від подальшого відбування покарання (ст. 408 КПК України). При звільненні від відбування покарання засудженого, що захворів на хронічну душевну хворобу, суддя може застосувати примусові заходи медичного характеру чи передати його під нагляд органів охорони здоров’я: помістити до психіатричної лікарні із звичайним, з посиленим чи із суворим наглядом. Якщо не буде визнано необхідним застосування до психічно хворої особи примусових заходів медичного характеру, а так само у разі припинення застосування таких заходів, суддя може передати його під нагляд родичам або опікунам при обов’язковому лікарському нагляді.

Під час вирішення питання про звільнення від подальшого відбування покарання осіб, які захворіли на тяжку хворобу, окрім психічно хворих, суддя бере до уваги тяжкість вчиненого злочину, особу винного та інші обставини.

Таким чином, закон розрізняє:

а) дострокове звільнення від відбування покарання у зв’язку з душевною хронічною хворобою;

б) дострокове звільнення від відбування покарання засуджених, хворих на іншу тяжку хворобу, яка перешкоджає відбуванню покарання.

Для цих двох випадків встановлені різні критерії вирішення питання про звільнення від покарання, які повинні враховуватися при внесенні відповідних постанов суду. Для визначення того, чи є хвороба, якою хворіє засуджений, такою, що перешкоджає відбуванню покарання, Департамент разом з Міністерством охорони здоров’я України спільним наказом № 3/6 від 18.01.2000 р. затвердили перелік захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання.

Обстеження хворих засуджених, діагностика та рекомендації щодо стану здоров’я засудженого і можливості його звільнення від відбування покарання здійснюють лікарсько-трудові комісії (ЛТК), які утворюються при лікарнях для засуджених. ЛТК у своїй діяльності керуються спільним Наказом Департаменту та Міністерства охорони здоров’я № 3/6 від 18.01.2000 р., яким затверджене Положення про лікарсько-трудову комісію.

З урахуванням висновків ЛТК начальник установи (органу) виконання покарань готує та надсилає до суду подання про звільнення від відбування покарання. Разом з поданням до суду надсилаються висновок ЛТК і особова справа засудженого. У поданні також вказуються дані, які характеризують поведінку засудженого під час відбування покарання.

Якщо душевне хронічне захворювання перешкоджає подальшому відбуванню покарання, то відповідно до ст. 408 КПК України засуджений підлягає достроковому звільненню незалежно від тяжкості вчиненого ним злочину, невідбутого терміну покарання чи якихось інших обставин. Під час звільнення від покарання унаслідок душевної хвороби має значення лише те, виліковна хвороба, чи ні.

Під час вирішення питання про можливість внесення подання про дострокове звільнення від подальшого відбування покарання засуджених, хворих на душевну та іншу тяжку хворобу, вирішальне значення має не характер хвороби, а тяжкість вчиненого злочину, особа засудженого, його ставлення до дотримання встановленого режиму, а також інші обставини, які впливають на ступінь суспільної небезпеки особи засудженого.

Внесення подання про звільнення від відбування покарання засуджених, які захворіли, в цих випадках доцільне лише тоді, якщо:

а) вчинений злочин не становить підвищеної суспільної небезпеки, тобто не є тяжким;

б) засуджений захворів на тяжку хворобу;

в) хвороба перешкоджає подальшому відбуванню покарання;

г) дані про особу винного та інші обставини у сукупності з тяжкою хворобою і дають підставу бути впевненим, що він, перебуваючи на волі, не становитиме значної суспільної небезпеки і не стане знову вчиняти нові злочини.

Через відсутність такої упевненості (наприклад, якщо особа порушує режим у місцях позбавлення волі) не слід вносити подання про дострокове звільнення. У цьому випадку забезпечується належна безпека засудженого в лікувальних установах місць позбавлення волі. Звільнення від відбування покарання небезпечних злочинців, навіть тих, хто страждає на тяжку хворобу, може заподіяти серйозну шкоду суспільству, оскільки не унеможливлює вчинення ним нових злочинів (адже вони таким чином залишаються небезпечними для суспільства, точніше – «рецидивонебезпечними»).

У ст. 408 КПК України мова йде про те, що тяжка хвороба може розглядатися як підстава для дострокового звільнення засудженого лише тоді, якщо ця хвороба виникла під час відбування покарання і перешкоджає його відбуванню, тобто у випадку, якщо подальше тримання в місцях позбавлення волі загрожує життю або може призвести до серйозного погіршення здоров’я чи до інших тяжких наслідків (п. 2 ухвали Пленуму Верховного Суду України від 29 вересня 1973 р. № 8 «Про практику застосування судами законодавства про звільнення від відбування покарання засуджених, які захворіли на тяжку хворобу»).

Це викликано двома міркуваннями: а) не можна звільняти від покарання особу, якій тяжка хвороба у момент перебування на волі не перешкодила вчинити злочин. У цьому випадку не може бути упевненості в тому, що хвороба значно зменшить суспільну небезпеку даної особи і не дасть їй вчинити нову злочинну дію. Проте, у випадку різкого загострення хвороби в період відбування покарання, яке робить тяжко хворого засудженого малонебезпечним, дострокове звільнення не виключається; б) тяжка хвороба особи, яка виникла до вчинення нею злочину, враховується під час визначення покарання, його виду і терміну.

Передбачену ст. 408 КПК України можливість звільнення від відбування покарання особи, яка захворіла на душевну хронічну хворобу або іншу тяжку хворобу, яка перешкоджає відбуванню покарання, не слід розуміти так, що особу, хвору на душевну хронічну хворобу, яка виникла на початок відбування нею покарання, не можна звільняти від відбування покарання. Законодавець виходив з того, що психічно хворі не підлягають покаранню.

Ст. 154 КВК України має на увазі звільнення від покарання за хворобою осіб, які відбувають не тільки позбавлення волі, але й інші види покарання (наприклад, виправні роботи). При захворюванні на душевну хронічну або іншу важку хворобу, яка перешкоджає відбуванню м’якшого, ніж позбавлення волі, виду покарання, звичайно, також можливе дострокове звільнення від відбування покарання за хворобою на підставі цієї статті. Якщо особу, засуджену до громадських робіт або обмеження волі, було визнано інвалідом першої або другої групи, орган чи установа виконання покарань вносить подання до суду про його дострокове звільнення від відбування покарання. Разом із поданням до суду надсилається висновок лікарсько-трудової експертної комісії. Якщо на психічну чи іншу тяжку хворобу захворів засуджений до виправних робіт або штрафу, суддя у всіх випадках виносить постанову про звільнення його від дальшого відбування покарання.

Питання про звільнення засудженого від відбування покарання у зв’язку з хворобою вирішуються суддею районного (міського) суду за місцем відбування покарання незалежно від того, яким судом було винесено вирок (ч. 4 ст. 409 КПК України). Відповідно до ст. 411 КПК України при вирішенні судом питання про звільнення від відбування покарання у зв’язку з хворобою обов’язкова присутність представника лікарської комісії, що дала висновок про стан здоров’я засудженого. Розгляд справи починається доповіддю судді, після чого заслуховуються пояснення осіб, що з’явилися в судове засідання, і думка прокурора. Потім суддя виходить до нарадчої кімнати для винесення постанови.

Після винесення судом постанови про звільнення засудженого від відбування покарання за хворобою відповідні документи надсилають­ся до установи (органу) виконання покарань. Адміністрація установи (органу) проводить звільнення засудженого в день надходження документів або, якщо документи надійшли після закінчення робочого дня, в наступний за цим день.

Дата добавления: 2015-07-17