Види і правові підстави звільнення від відбування покарання

Відповідно до чинного законодавства (ч. 2 ст. 65 КК України), суди можуть індивідуалізувати покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного і обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання. При цьому перед покаранням ставиться мета не тільки покарати злочинця, заподіяти йому страждання, але й вплинути на нього, повернути на шлях чесного трудового життя, прищепити йому риси законослухняного громадянина, попередити вчинення повторних злочинів. І якщо поведінка засудженого зміниться на краще до закінчення терміну покарання, призначеного вироком суду, немає необхідності продовжувати виконання покарання, оскільки ця особа перестала бути суспільно небезпечною, вона досягла юридичного виправлення і її слід звільнити від подальшого відбування покарання.

Призначаючи покарання, суд не може передбачити, якою буде поведінка засудженого в період відбування покарання, щоб заздалегідь визначити той термін, який буде необхідний для досягнення його виправлення. Через це можливість звільнення до того, як закінчиться термін покарання, призначений вироком суду, виступає стимулом, мірою заохочення для засуджених.

Звільнення від відбування покарання може мати місце на підставах, передбаченим законом (ст. 152 Кримінально-виконавчого кодексу (КВК) України). Ця стаття не містить вичерпного їх переліку. Відповідно до неї звільнення від покарання, окрім вказаних у ній підстав, може наступити і за іншими підставами, встановленими законом.

Чим же це пояснюється?

Фактично тут мова йде про цікавий і дуже зручний для законодавця прийом законодавчої техніки. Адже можуть виникнути (та фактично вони й виникають) підстави звільнення від відбування покарання, що виходять за межі суспільних відносин, врегульованих кримінально-виконавчим правом (наприклад, звільнення від відбування покарання у зв’язку з декриміналізацією діяння), а також тим, що саме життя може зажадати конструювання якоїсь нової підстави для звільнення від відбування покарання, а це кожного разу спричиняло б за собою зміну усього тексту статті.

Можна назвати підстави, прямо не вказані в ст. 152 КВК України (наприклад, звільнення від відбування покарання з випробуванням, здійснюється за правилами, передбаченими ст. 75–78 КК України); звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (ст. 79 КК України); заміна невідбутої частини покарання більш м’яким (ст. 82 КК); звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 83 КК України).

Засуджених звільняють від відбування покарання за такими підставами:
1) у зв’язку з відбуттям строку покарання, призначеного вироком суду;

2) згідно із Законом України про амністію;

3) за актом про помилування;

4) у зв’язку зі скасуванням вироку суду і закриттям кримінальної справи;
5) закінченням строків давності виконання обвинувального вироку;

6) умовно-достроковому звільненні від відбування покарання;

7) у разі хвороби;

8) за іншими підставами, передбаченими законом.

Звільнення з установи виконання покарань (УВП), особливо дострокове, має великий виховний вплив на засуджених. Таке звільнення відкриває перед засудженими перспективу звільнитися раніше призначеного судом терміну покарання за умови сумлінної поведінки і ставлення до праці, тобто ставить найближчу перспективу звільнення з місць позбавлення волі і позбавлення їх від правообмежень, пов’язаних з ізоляцією від суспільства.

Вказані у ст. 152 КВК України підстави звільнення в принципі розповсюджуються на всі види покарань, порядок і умови відбування яких регулюється чинним кримінально-виконавчим законодавством. Хоча є й винятки. Так, звільнення від відбування покарання з випробуванням судом може бути застосоване тільки при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п’яти років; звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, застосовується в разі призначення покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі; умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване до осіб, що відбувають покарання у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі; заміна невідбутої частини покарання більш м’яким може бути застосоване до осіб, що відбувають покарання у виді обмеження або позбавлення волі; звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, може бути застосоване до засуджених до обмеження волі або до позбавлення волі жінок, які стали вагітними або народили дітей під час відбування покарання, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п’яти років за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочині.

З метою більш глибокого з’ясування змісту тієї чи іншої підстави звільнення та кращого засвоєння цієї теми, на нашу думку, було б доцільно класифікувати усі підстави. Пропонуємо поділяти їх на такі види:

- умовні та безумовні;

- з відбуттям повного строку покарання і достроково;

- за видом покарання, яке відбувалося;

- за станом здоров’я засудженого;

- за колом органів, що застосовують певну підставу звільнення;

- за статевими ознаками.

Як видно з цієї класифікації, конкретні підстави для звільнення засуджених відрізняються одна від однієї як за характерними ознаками виду покарання, так і за умовами, які дають можливість ставити питання про звільнення.

Покарання злочинця – прерогатива держави. Це знаходить своє вираження у виголошенні вироку, а конкретно – у визнанні особи винною і призначенні їй покарання від імені держави Україна. А це означає, що держава наділяє суд особливою за своїм змістом і значущістю функцією правосуддя. Про важливість названої функції свідчить те, що вона реалізується після набрання вироком законної сили. Не дивлячись на те, що фактично має місце передача державою своїх обов’язків і прав карати злочинця судовому органу, в принципі, за ним завжди зберігається правомочність здійснити цю функцію повністю або частково безпосередньо.

Держава залишила безпосередньо за собою і право у будь-якому випадку розпорядитися з приводу застосування покарання. Цьому служать правові інститути звільнення від покарання як об’єкти правового регулювання і підстави звільнення.

Істотною межею кримінального законодавства демократичної спрямованості є турбота про людину, яка хоча й порушила закон, але все ж таки залишається громадянином суспільства, держави, членом виробничого колективу, сім’ї. Тому і вибір засобів боротьби зі злочинністю, з одного боку обумовлений цілями покарання, і перш за все, виправленням і ресоціалізацією, з іншого боку зумовлений можливістю їх досягнення. Але кримінальна політика передбачає не тільки посилення кримінальної відповідальності при зростанні суспільної небезпеки вчиненого, а й зворотний процес: пом’якшення відповідальності, навіть звільнення від неї у міру досягнення мети покарання і виконання завдань кримінального законодавства при звільненні від відбування покарання, як свідчить практика боротьби зі злочинністю, можливі при певних обставинах з меншою витратою суспільних зусиль, у значно стисліші терміни. Звільнення від відбування покарання є проявом гуманізму, довіри до осіб, які хоча й вчинили злочин, але виправлення і ресоціалізація яких можливі без повного або часткового відбування покарання. Це звільнення об’єднує примус і переконання в єдині форми діяльності держави і суспільства, реалізує функціональні принципи економії та репресії, гуманізму та індивідуалізації відповідальності, характеризується єдністю завдань і цілей кримінального законодавства, дозволяє виконувати важливу функцію боротьби зі злочинністю в широких масштабах, гуманними методами і в ефективних формах. Держава за допомогою кримінально-правових засобів, звільняючи особу від відбування покарання, все ж таки добивається виконання завдань кримінального законодавства і досягнення цілей покарання, тобто досягає того ж ефекту, що й при відбуванні покарання за вчинений злочин.

Будучи складовою частиною правової відповідальності, кримінальна відповідальність, виконуючи специфічні вимоги загальносоціальної відповідальності, забезпечує функціонування суспільних відносин, і настає вона за найбільш небезпечні для суспільства порушення соціальних вимог. Тому звільнення від відбування покарання, власне, як і в цілому від кримінальної відповідальності, ще не свідчить про звільнення від відповідальності взагалі. Повне або часткове звільнення від відбування покарання, тобто від повного або часткового застосування кримінально-правових засобів примусу держави до правопорушника за вчинення злочину, не виключає застосування до нього інших засобів дії, наприклад, громадських (особливо це актуально зараз при застосуванні на практиці заходів випробувального правосуддя). Але слід зазначити, що ці засоби знаходяться за межами кримінально-матеріального права, хоча кримінальний кодекс передбачає досягнення мети покарання. Саме це і обумовлює функціонування інституту звільнення від відбування покарання у кримінальному праві. Звільнення від відбування покарання – це передбачене законодавством (повне або часткове) усунення дії кари на особу, засуджену за вчинення злочину, при нагоді досягнення цілей покарань і виконання завдань кримінального законодавства іншим шляхом.

Звільнення від покарання – це усунення дії кари, звільнення від її неприємностей і незгод, які є сутністю покарання. Звільнення від відбування покарання не вичерпує кримінально-правових відносин. Засудження особи та її поведінки від імені держави, визнання її винною у вчиненні злочину і призначення покарання передбачає настання наслідків, передбачених законом.

Чинне кримінальне законодавство України передбачає різні види звільнення від покарання. Їх найчастіше об’єднують в дві групи: звільнення безумовне і звільнення умовне.

При безумовному звільненні до звільненого не пред’являється жодних вимог у зв’язку з його звільненням. Умовне ж звільнення пов’язане з пред’явленням до звільненого визначених законом вимог, які він повинен виконувати протягом певного випробувального терміну. Їх порушення тягне відміну судом умовного звільнення від покарання.

До умовного звільнення від покарання відносяться умовно-дострокове звільнення від покарання (ст. 81 КК України), звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (ст. 79 КК України), і звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 83 КК України), а безумовним – звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності (ст. 49 КК України). Якщо новий закон пом’якшує караність діяння, за яке засуджений відбуває покарання, призначена засудженому міра покарання, що перевищує санкцію знов виданого закону, знижується до максимальної межі покарання, встановленого цим законом. Амністія й помилування найчастіше мають безумовний характер, хоча можуть бути (особливо амністія) і умовними.

При звільненні засуджених з УВП потрібна наявність як юридичних (процесуальних), так і фактичних підстав звільнення.

Стосовно даних питань, а також з погляду розмежування видів і підстав звільнення нижче мова йтиме тільки про юридичні (процесуальних) підстави.

Можна вважати, що у ст. 152 КВК України в основному перераховані види звільнення від покарання і в одному лише випадку називається підстава звільнення (визначення або ухвала суду). Слід зазначити також, що в цій статті не дається вичерпного переліку видів звільнення. Це підтверджується посиланням законодавця на інші види звільнення, передбачені законом. Такими слід вважати також заміну покарання (у нашому випадку позбавлення волі) м’якшим. Проте, навіть з урахуванням цього доповнення не можна вважати, що перелік видів звільнення від покарання став вичерпним. Відповідно до кримінального законодавства він може бути доповнений. Однак, оскільки в даній статті мова йде про звільнення з УВП, а не взагалі від кримінального покарання, наведений перелік включає абсолютну більшість видів звільнення з УВП.

У більшості випадків підставами звільнення з УВП є відповідні рішення судових органів (вирок, визначення, ухвала), і лише у разі застосування акта помилування або амністії підстави звільнення засуджених будуть іншими. Так, при помилуванні засудженого підставою для його звільнення буде виписка з Указу Президента України про помилування даного засудженого. Причому ця виписка повинна відповідати певним вимогам (має бути завірена відповідною печаткою тощо) і надійти в УВП через офіційні канали.

Виховна функція суспільства реалізується, зокрема, у виправленні та ресоціалізації осіб, що вчинили суспільно небезпечні діяння і які не становлять значної суспільної небезпеки, і об’єктивно виявляється тільки в конкретному випадку звільнення від відбування (повного або часткового) покарання як можливість виправлення цієї особи. Слід зазначити, що можливість такого звільнення пов’язується тільки з наявністю двох підстав. Звільнення від відбування покарання можливе, якщо особа, що вчинила злочин, не становить значної суспільної небезпеки і може бути виправлена без повного або часткового відбування покарання.

Конкретні види звільнення формуються обов’язковими вимогами закону (передумовами) про застосування того або іншого виду звільнення.

Що стосується повного або часткового відбування покарання, то воно перебуває в прямій залежності від суспільної небезпеки особи, до якої застосовується звільнення. Чим вищий ступінь деморалізації особи, тим більше часу і зусиль необхідно для її виправлення або перевиховання, у процесі виконання покарання суспільна небезпека особи змінюється. Уся діяльність органів виконання покарань спрямована на досягнення цілей покарання, серед яких основним є виправлення засудженого. При успішному процесі виконання покарання суспільна небезпека винної особи знижується.

Звільнення завершує весь процес відбування покарання, дозволяє підбити підсумок карально-виховного впливу на засудженого, вирішити в необхідних випадках питання про можливість його дострокового звільнення. Звільнення пов’язане з припиненням відбування покарання, відміною всіх правообмежень, зникнення правових наслідків засудження, окрім судимості.

Дата добавления: 2015-07-17