Внут і зовя пол В. Ющенка.

Президент - пылкий сторонник европейской и евроатлантической интеграции Украины, вступления в ВТО. Выступает за создание единой поместной украинской православной церкви, поддерживает существование единого государственно языка - украинского.

Уже занимая президентский пост, летом 2005-го, В.Ющенко попадает в эпицентр скандала, связанного с роскошной жизнью его старшего сына Андрея. Пристальное внимание к членам семьи вызвало болезненную и бурную реакцию Президента, которая, в свою очередь, плохо отразилась на его имидже демократа и ухудшила отношения с украинским журналистским сообществом. Позже В.Ющенко активно критиковали за подверженность влиянию ближайшего окружения (так называемых "любих друзів"), недостаточную жесткость в реализации предвыборных обещаний и неспособность объединить очевидных и потенциальных политических союзников.

В.Ющенко был и остается сторонником ревизии политической реформы. Поддержанная парламентом в разгар "оранжевой революции" и вступившая в действие 1 января 2005 года она превратила Украину в парламентско-президентскую республику, заметно ограничив полномочия Президента и расширив возможности Верховной Рады. Вторая половина 2006 года и первая 2007-го ознаменовались для главы государства жестким противостоянием с правящей парламентско-правительственной коалицией в формате "Партия регионов - СПУ -КПУ" и лично Премьером В.Януковичем и спикером Верховной Рады Александром Морозом. Битва за "торжество демократии", часто напоминающая просто борьбу конфликтующих сторон за власть, сопровождалась несколькими президентскими указами о досрочном роспуске парламента V созыва, инициированной коалицией тяжбой в Конституционном Суде, несколькими коррупционными скандалами, связанными с судьями КСУ, перипетиями вокруг кресла Генпрокурора Украины, достижением, разрывом и снова достижением политических договоренностей. Решающей из них стало согласие противоборствующих сторон на проведение внеочередных парламентских выборов 30 сентября 2007 года.

Результат пропрезидентского блока "Наша Украина - Народная самооборона" на осенних выборах, вопреки ожиданиям Ющенко, не впечатлил. В новой, не без проблем созданной парламентской коалиции из-за большего числа собранных мандатов первая скрипка досталась БЮТ. Соответственно, и должность Премьер-министра - тоже. Ее прогнозировано заняла Юлия Тимошенко. Леди Ю практически сразу стала для главы государства раздражителем №1. Уже во второй раз украинцы стали зрителями ожесточенного поединка между Президентом Ющенко и Премьером Тимошенко за их, зрителей, симпатии. Поединка, в котором отнюдь не все правила и действия - образец корректности и порядочности (впрочем, для политики это неудивительно). И пока схватка, по замерам социологов, проходит не в пользу Президента.

По замыслу В.Ющенко, после выборов на базе НУНС должна была быть сколочена новая пропрезидентская партия. Однако и на этом фронте не все гладко: парламентская фракция блока разрывается между несколькими центрами влияния. И, похоже, в большей степени тяготеет не к Банковой. Именно поэтому февраль 2008-го ознаменовался выходом Виктора Балоги, главы Секретариата Президента и "серого кардинала" Ющенко, выходом из костяка НУНС - партии "Народный Союз "Наша Украина" (НСНУ). За ним потянулись некоторые нардепы-"нашеукраинцы", известный партийный строитель и замглавы СекретариатаРоман Бессмертный. По мнению экспертов, "исход" политиков из НСНУ свидетельствует о том, что команда В.Ющенко приступает к созданию нового пропрезидентского политического проекта, главной задачей которого станет не столько успех на очередных парламентских выборах, сколько победа нынешнего хозяина Банковой на следующих выборах главы государства.

Майже одночасно представники нової влади – а точніше, блоку Наша Україна виконали три досить важкі завдання. При цьому пан Порошенко, на долю якого випало найбільш легке та найменш важливе з них, елегантно скористався випадком задля зайвого «підколу» пані Тимошенко. Все більш чітко прослідковується поділ влади на зовнішньо та внутрішньо орієнтованих політиків. Причому президент явно потрапляє до першої категорії, а прем’єр – до другої. Віктор Андрійович Ющенко, фактично, взяв на себе головним чином представницькі і дипломатичні функції, що видно навіть по його діям всередині країни – зокрема, поїздках по регіонах. Тут він майстер, так що у виконанні цих функцій проблем нема. Хоча і його рейтинг вони, можливо, і не так збільшують – наш народ набагато більше цікавиться внутрішньою політикою. От наприклад, м’ясом та бензином. Тим часом більша частина Кабміна занята внутрішнім господарюванням – от, наприклад, забезпеченням населення цими самими стратегічними ресурсами. Поки що, як бачимо, у семи няньок дитя без догляду. На додачу у коментарях урядовців до Нацбанку з приводу останнього скачка курсу гривні взагалі відлунням звучав зойк «Ви там що, подуріли?!» Міністр економіки Сергій Терьохін навіть не приховував, що для нього дії Нацбанку стали не меншим сюрпризом, ніж для простих громадян, і що він теж ці дії, м’яко кажучи, не схвалює. А у той же час прем’єр із посмішкою розповідала, що це насправді дуже корисно. З огляду на такі авантюри у безпосередній зоні дії уряду, ситуація у внутрішній політиці, як і професійність тих кадрів влади, викликає деякі сумніви – особливо у порівнянні із зовнішньополітичними здобутками.

І все ще досі залишається темною конячкою справжня роль, що відведена секретарю Ради нацбезпеки. Зараз він, фактично, виконує функції, подібні до функцій віце-президента у країнах, де є такий інститут. Принаймні, твердження пані Тимошенко про те, що «секретар є лише секретарем» пан Порошенко вже спростував останнім візитом. Скоріш за все, такі функції – представника президента там, куди останній просто не встигає чи не може їхати, а також функції гирі для врівноваження уряду – збережуться за ним і надалі. Чи долучаться до них принципово нові – покаже час.
А тим часом ми можемо порадіти, що перший принциповий крок у зовнішній політиці, який ми все ніяк не могли зробити вже років з десять, вже зроблено. На черзі інші.

Універсал національної єдності
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Універса́л націона́льної є́дності було підписано 3 серпня 2006 р. у ході другого засідання Загальнонаціонального круглого столу (запропонований Президентом України для подолання полiтичних розбiжностей мiж партiями Верховної Ради). Створення універсалу було ініційовано під час першого засідання Загальнонаціонального круглого столу, яке проходило 27 липня 2006.
Зокрема, в Універсалi декларується:
Забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення ефективності використання природних ресурсів, енергоносіїв, впровадження енергозбережних технологій;
Продовження курсу євроінтеграції України з перспективою вступу в ЄС, невідкладний початок переговорів про створення зони вільної торгівлі з ЄС;
Взаємовигідне співробітництво з НАТО відповідно до Закону "Про Основу національної безпеки України";
Рішення питання про вступ у НАТО за результатами всеукраїнського референдуму.
Універсал підписано усіма політичніми силами Верховної Ради, крім БЮТ, а КПУ — із застереженнями. Передбачалось, що текст Універсалу ляже в основу програми дій коаліційного уряду.

Робота над узгодженням тексту Універсалу велася з 27 липня по 3 серпня 2006. Робоча група від Партію регіонів пропонувала свій варіант документа — Пакт національної єдності, відрізняється від президентського Універсалу позицією по НАТО, мовним питанням, відносин із Росією

65, 68. Політична боротьба у 2005-2007 pp. Вибори до Верховної ради України 2006 і 2007 pp.

1. Премєрство Ю. Тимошенко.
2.Криза «помаранчевої» влади.
3. Вибори 2006 р. до ВРУ та їх результати.
4. Боротьба за повноваження Президента і Прем'єр-міністра України.
5. Політична криза.
6. Дострокові вибори 2007 р. до ВРУ та їх результати.

Після призначення Прем'єр-міністром країни Ю.Тимошенко новий уряд взявся активно реалізовувати обіцянки, що були дані на Майдані. Програма уряду була підтримана більшістю депутатів ВРУ, за неї голосували і опозиційні депутати. Проте втілення у життя гасел і обіцянок виявилось не простою справою.

Уряд поставив перед собою декілька ключових завдань: 1) наповнити державний бюджет за рахунок ліквідації пільг в оподаткуванні, вільних економічних зон і всіляких тіньових схем отримання доходів; припинення контрабанди, маніпуляцій з поверненням НДС; 2) підвищити доходи громадян за рахунок збільшення заробітної плати, розширення соціальних виплат тощо. 3) реприватизація незаконно приватизованої власності. Крім того відбувалися значні кадрові зміни, що призвели до заміни понад 13 тис. посадовців різних ланок. Відбулись арешти окремих осіб, що звинувачувалися у корупції та інших злочинах. Резонансними стали самогубства міністра транспорту і зв'язку Кірпи, екс-міністра внутрішніх справ Ю.Кравченка. Планувалося започаткувати адміністративну реформу.

Але реалізація такого курсу Президента і уряду викликала розбіжності як у самій команді, так і опір тих сил, інтереси яких зачіпали перетворення. Починаючи з весни 2005 р. стрімко зросли ціни на м'ясо (поштовхом стала програма уряду по боротьбі з контрабандою - «Контрабанда - STOP!» - пов’язана із зростанням попиту в результаті зростання доходів громадян), потім на нафтопродукти спровоковані стрімким зростанням світової ціни на нафту і змовою російських нафтотрейдерів, які монопольно володіли українським ринком), а згодом і на цукор (зумовлені прагненням «цукрових королів» отримати надприбутки), як наслідок — розкручувався маховик інфляції. Для подолання цих негараздів уряд вдався до адміністративного втручання, тим самим заперечуючи проголошені принципи вільного ринку. Відштовхнуло від України іноземних інвесторів питання реприватизації. Загалом погіршилися економічні показники. Своє невдоволення політикою уряду стали висловлювати середні та дрібні підприємці, які найбільше підтримували «помаранчеву революцію». Неодноразово спалахували конфлікти усередині урядової команди, 80% якої не були однодумцями Тимошенко. Особливо загострилося протистояння між керівником РНБО України П. Порошенком і Ю.Тимошенко. Конфлікт вибухнув 5 вересня 2005 p., коли перший держсекретар Ющенка О.Зінченко звинуватив П. Порошенка, помічника президента О.Третьякова і лідера фракції «Наша Україна!» М.Мартиненка у корупції. Через три дні президент відправив у відставку Ю.Тимошенко, П. Порошенка і О.Третьякова. Таким чином у команді Президента відбувся розкол. Спроба помирити гили під час святкування першої річниці Майдану була невдалою і на парламентські вибори колишні «помаранчеві» сили пішли різними командами.

У той же час відбувається консолідація анти помаранчевих сил. Після перших місяців розгубленості і переховувань, вони починають активно заявляти про себе, використовуючи промахи «помаранчевої» влади. Перший масовий виступ опозиції відбувся у травні 2005 p., коли на вулиці Києва вона вивела 10 тис. своїх прихильників. Також опозиція використала на свою користь арешти І.Різака, Б.Колеснікова (голови Донецької облради) і Кушнарьова. Але найбільший «подарунок» опозиції дав сам В.Ющенко, який в обмін на підтримку в парламенті кандидатури Ю.Єханурова на посаду Прем'єр-міністра фактично зняв усі звинувачення у причетності до фальсифікації виборів 2004 р.

Така ситуація призвела до того, що Партія регіонів, навколо якої консолідувалися опозиційні сили, стрімко стала набирати популярність, підбираючи у свої ряди всіх «ображених» «помаранчевою» владою. Така ситуація мала відбиток на передвиборчій компанії.

Ще одним провалом «помаранчевої» влади стали переговори з Росією щодо постачання газу. Ціна газу зросла майже у 2 рази, а сама схема поставок була заплутаною і непрозорою через посередницьку структуру РосУкрЕнерго.

68. Вибори 26 березня 2006 р. У виборах взяли участь 45 партій і блоків. Проте 3% бар'єр подолали лише 5 партій. Найбільше голосів набрала Партія регіонів (32,14%), другу позицію посів Блок Юлії Тимошенко (22,29%), далі йшли Наша Україна (менше 14%), Соціалістична партія (5,6%), Комуністична партія (3,6%). Вибори 2006 р. вперше відбулися за пропорційною системою. Проте головну роль у виборі відіграли не партійні програми, а авторитет лідерів. Парламентська компанія стала фактично продовженням президентських виборів 2004 p., а перемога Партії регіонів розглядалася як реванш за попередню поразку. Проте набраної кількості голосів регіоналам було недостатньо для формування самостійної парламентської більшості. До того ж «помаранчеві» сили мали у сукупності більше голосів. Така ситуація зумовила тривалий переговорний процес і жорстку боротьбу навколо створення парламентської більшості.

6 липня 2006 р: відбулось обрання Головою ВРУ О.Мороза. Це стало свідченням домовленості про створення Антикризової коаліції між Партією регіонів, КПУ і СПУ. Так, у результаті переходу СПУ до стану антипомаранчевих сил, помаранчеві потерпіли поразку. До того ж вступали в силу поправки до Конституції України, які значно зменшували повноваження Президента. У таких умовах В.Ющенко зробив відчайдушний крок: врятував становище шляхом підписання всіма політичними силами Універсальної єдності після проведення відповідного Круглого столу. Хоча цей документ і був підписаний, але він не отримав ніякої юридичної сили (Ю.Тимошенко не підписала документу і наполягала на розпуску парламенту і призначенні нових виборів).

В умовах, коли популярність В.Ющенка стрімко падала і його партії «Наша Україна!», він не наважився на розпуск парламенту І подав до ВРУ кандидатуру В. Януковича на посаду Прем'єр-міністра. Передбачалося створення широкої коаліції між Партією регіонів і «Нашою Україною!». В уряд Януковича увійшло декілька представників від «Нашої України!». Проте спільна робота не вийшла: міністри нашеукраїнці були по черзі звільнені. Розпочалась боротьба за повноваження Президента, які не були остаточно розмежовані в результаті змін до Конституції. Крім того частина депутатів «Нашої України!» та БЮТу перейшла до складу Антикризової коаліції, яка оголосила себе Коаліцією національної єдності. Створилася загроза створення у парламенті конституційної більшості у 300 депутатів під керівництвом Партії регіонів, яка остаточно б нівелювала волевиявлення виборців, більша половина яких голосувала за «помаранчеві» партії. Крім того така більшість могла у будь-який момент змінити конституційні засади України. У такій ситуації Президент України В.Ющенко 2 квітня 2007 р, видав Указ про дострокове припинення повноважень ВР України і призначення дострокових виборів на 27 травня 2007 р.

Більшість депутатів Верховної Ради (Коаліція національної єдності) не визнали Указу Президента, вважаючи його неконституційним. Їх підтримав прем'єр-міністр Віктор Янукович та члени кабінету міністрів, котрі також відмовились визнавати Указ Президента і закликали своїх прихильників до виявлення протесту. У країні розгорілась гостра політична криза, яка супроводжувалася протистоянням демонстрантів на вулицях Києва (прихильники коаліції зібрали своїх прихильників на Майдані Незалежності, а опозиція — на Європейській площі), боротьбою в Конституційному суді України та Генеральній прокуратурі, новими указами Президента, постановами ВРУ. Зрештою 27 травня 2007 p., коли обидві сторони усвідомили, що подальша ескалація конфлікту не є перспективною, у результаті переговорів було досягнуто політичних домовленостей. Всі сторони конфлікту заявили про завершення політичної кризи. Домовленість передбачала складання повноважень 150 опозиційних депутатів, що має стати підставою для розпуску ВРУ і призначення позачергових виборів. Четвертим Указом Президента від 31 липня 2007 р. було призначено вибори на 30 вересня.

2 серпня 2007 р. в Україні стартувала передвиборча компанія, у якій взяли участь 20 партій і передвиборчих блоків. На виборах 3% бар'єр подолали три партії: Партія регіонів (34,37%), «Блок Юлії Тимошенко» (30,71%), блок «Наша Україна — народна самооборона» (14,15%), Комуністична партія України (5,39%), «Блок Литвина» (3.96%). Соціалістична партія України набрала 2,86% і до парламенту не потрапила.

У новому складі Верховної Ради України «Блок Юлії Тимошенко» і блок «Наша Україна — народна самооборона» утворили парламентську більшість у складі 227 депутатів. Головою верховної Ради України було обрано Арсенія Яценюка, а Прем'єр-міністром — Юлію Тимошенко.

Ключові дати

Січень-вересень 2005 р, — прем'єрство Ю.Тимошенко

26 березня 2006 р. - вибори до Верховної Ради України. Вперше відбулися

за пропорційною виборчою системою

квітень-травень 2007 р. — політична криза

ЗО вересня 2007 р. - позачергові вибори Верховної Ради України

Дата добавления: 2015-07-17