Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Соціально-економічні аспекти ринку праці в Україні. Законодавство про зайнятість населення.

Читайте также:
  1. Quot;Привет подруга , надеюсь ты все ещё помнишь меня. Хотела тебя пригласить на вечеринку. " Таково было сообщение.
  2. VI. Зa стабільністю трудової діяльності розрізняють постійну і тимчасову зайнятість.
  3. X. Інші види щорічних відпусток, передбачені законодавством
  4. Аналіз виробничого травматизму та стану фінансування заходів з охорони праці
  5. Аналіз праці “Історія Русів”. Зародження національної ідеї.
  6. Аналіз стану організації робіт з охорони праці
  7. Атеїстичний екзистенціалізм. Основні аспекти філософії Ж.-П. Cартра та А.Камю.

Становлення економіки ринкового типу в Україні та формування ринку праці відбувались паралельно, однак не завжди узгоджено та ефективно. Поряд із глибокими структурно-інституціональними зрушеннями в економіці України, переорієнтацією напрямів економічної діяльності відбувається зміна пріоритетів і цінностей у соціально-економічному середовищі. В умовах становлення якісно нових трудових відносин різко загострюються проблеми, що можуть призвести до соціальної напруженості у суспільстві.

 

Сучасний ринок праці в Україні формується з урахуванням усього спектру аспектів соціально-економічного розвитку: технологічної та управлінської модернізації, національної конкурентоспроможності, інтелектуалізації, соціальної спроможності, інноваційних можливостей тощо. Ринок праці в перехідній економіці є найбільш уразливим її елементом внаслідок посилення відносин конкуренції, різкого скорочення зайнятості і зниження соціального захисту, що обумовлює деградацію трудового потенціалу і зниження конкурентоспроможності національної економіки.

Ринок праці є важливою складовою всієї ринкової системи. Перед тим, як визначити його соціально-економічну сутність, необхідно розглянути економічну категорію ринок. Класична політична економія виділяє чотири напрями у визначенні ринку.

Перший напрям представлений науковцями, які під ринком розуміють простір, місце, сферу збуту товарів. Представники другого напряму визначають ринок як сукупність продавців і покупців, третього як сукупність товарно-грошових відносин, спосіб координації дій учасників, або як форму зв'язку товаровиробників. Учені четвертого напряму вбачають у ринку механізм, технологію здійснення обміну і розподілу товарів.

Отже, з вище наведеного можна зробити висновок, що ринок — це сукупність економічних відносин з приводу купівлі-продажу товарів, яким властива економічна незалежність, свобода у виборі суб'єктів ринку (продавців і покупців), вільне ціноутворення в умовах конкурентного середовища.

Переходячи від вивчення поняття ринку до сутності ринку робочої сили, слід відзначити, що сьогодні визначення ринку праці здебільшого залишається дискусійним, через недостатню його вивченість. Дослідники проблем праці розглядають головним чином окремі аспекти ринку праці і висловлюють часто діаметрально протилежні за змістом думки. Значною мірою це пояснюється різним тлумаченням самого поняття ринку праці.

Нині виділяють чотири напрями підходів до визначення ринку праці (робочої сили):

Представниками першої групи ринок робочої сили розглядають як "сферу обігу специфічного товару «робоча сила» і як особливий, властивий товарно-грошовим відносинам спосіб її включення до економічної системи.

Друга група вчених дає визначення ринку праці через його складові елементи — попит і пропозицію. Наприклад, визначення: «Пропозиція і попит на робочу силу означають ринок праці». Прості, короткі визначення не розкривають суті ринку праці як економічної категорії.



Представники третьої, найбільш чисельної групи науковців розглядають ринок робочої сили крізь призму суспільних відносин. Вони вважають, що ринок праці це сукупність економічних відносин, форм і методів узгодження і регулювання інтересів безпосередніх виробників і роботодавців, пов'язаних з організацією, використанням і оплатою найманої праці.

Проте було б не правильно зводити ринок праці лише до сфери обміну . Ринок праці відіграє важливу роль у забезпеченні безперервності процесу відтворення такого важливого товару для суспільства як робоча сила. Саме в цьому полягає економічна сутність ринкових процесів. Тому найбільш вдалим вважається визначення ринку праці, яке дають представники четвертого напряму,

Під ринком праці вони розуміють складну систему економічних відносин з обміну індивідуальної здатності до праці на фонд життєвих благ , необхідних для відтворення робочої сили та розміщення працівника в системі суспільного поділу праці за законами товарного виробництва і обігу.

Загрузка...

 

Окремо необхідно зупинитися на термінології «ринок робочої сили» і «ринок праці» , з'ясувати, чи однакові ці поняття, чи різні, чи правомірне їх використання як синонімів, що відображають суть одного й того самого явища? Для того щоб відповісти на це питання необхідно розглянути такі економічні категорії, як робоча сила і праця.

 

Робоча сила — це сукупність фізичних і розумових здібностей людини, які використовуються нею під час виробництва будь-якої споживчої вартості.

Робоча сила виступає у ролі товару за таких умов:

· людина незалежна і може вільно розпоряджатися своєю робочою силою;

· власник робочої сили відділений від засобів виробництва і не має засобів для існування.

 

Праця — це цілеспрямована діяльність людей по створенню матеріальних і духовних благ , необхідних для задоволення потреб кожного індивіда і суспільства в цілому.

 

Категорії «праця» і «робоча сила» не тотожні. Але в зв'язку з тим, що на ринку праці купується лише здатність людини до праці (робоча сила), робітник «авансує» її роботодавцю за умови оплати її через певний період, а розрахунок відбувається за виконану конкретну роботу певної якості (працю) поняття «ринок праці» і «ринок робочої сили» можна використовувати паралельно.

Ринок праці формується як органічна ланка ринкової системи. Ринкова система — це система ринків, серед яких виділяють ринок засобів виробництва, ринок предметів споживання, ринок фінансів, ринок послуг, ринок технологій, ринок інформації, тощо: Вказані типи ринків не однакові за своєю значимістю. Існує думка, що на чолі ринкової системи стоїть ринок капіталів, оскільки останній є грошовим еквівалентом усіх ресурсів, і визначає кон'юнктуру всіх товарних ринків.

 

Згідно з іншою думкою, різні типи ринків, що входять до ринкової системи, слід ранжирувати у такому порядку:

· Ринок праці;

· Ринок засобів виробництва;

· Ринок предметів споживання;

· Фінансовий ринок;

· Ринок послуг;

· Ринок технологій тощо.

 

Такий порядок обновлений тим, що ринок починається з придбання робочої сили і засобів виробництва. Без поєднання цих елементів за допомогою капіталу не може функціонувати виробництво. Ринок праці є однією з найважливіших ланок; ринкової системи. Він функціонує лише у взаємозв'язку з іншими типами ринків, забезпечує рух товарів і послуг, спрямовуючи та вилучаючи ресурси з галузей народного господарства відповідно до руху капіталів і товарів. На відміну від інших типів ринків, він має не тільки ресурсний, товарний характер, але й породжує велику кількість економічних і соціальних проблем.

 

Отже, ринок праці — є самостійною, комплексною системою в ринковій економіці, яка, з одного боку, залежить, від інших ринків, з іншого — сама впливає на них.

 

Законодавство:

 

  1. Закон України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012
  2. Постанова КМУ «Про затвердження Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних
  3. Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000

 

  1. Поняття, форми зайнятості і державна політика в цій сфері. Державні гарантії (загальні і додаткові) зайнятості населення.

 

Проблеми забезпечення повної зайнятості в державі та боротьби з безробіттям належать до найбільш складних і таких, що важко розв'язуються. Ці проблеми мають місце у всіх державах світу, у тому числі й у розвинутих країнах із ринковою економікою. Економісти виділяють природне (безробіття як природний продукт економічного розвитку), фрикційне (короткочасні пошуки та очікування роботи) та структурне (незбіг попиту і пропозиції на робочу силу внаслідок змін у структурі споживчого попиту) безробіття. Розрізняють також офіційне безробіття, яке враховує осіб, зареєстрованих державною службою зайнятості, і приховане (реальне) безробіття.

За світовими стандартами критичною межею вважається рівень безробіття у 8—10 % . Перевищення такого міжнародного стандарту є негативною ознакою стану економіки країни, котрий розглядається як такий, що може мати небезпечні соціальні наслідки.

У країнах ЄС налічується більше 20 млн безробітних. Рівень зайнятості становить близько ЗО % працездатного населення. Наявність безробіття також характерна для країн, які перебувають у трансформаційному періоді переходу від соціалістичного

адміністрування до ринкової економіки. Наприклад, у колишніх соціалістичних країнах на середину 1994 р. налічувалася майже 10-мільйонна армія "зайвих" людей, з яких 7,5 млн — у державах Центральної і Східної Європи, 1,9 млн — у країнах СНД і 0,16 млн — у країнах Балтії. 40 % безробітних не мали роботи понад 12 місяців.

 

За рівнем безробіття Україна перевищує середньоєвропейські показники і показники окремих країн з перехідною економікою. Найбільш гострою є ситуація в невеликих містах і населених пунктах, швидко зростає безробіття серед сільського населення. Різними залишаються показники і по регіонах країни.

За даними Світового банку реальне безробіття в Україні сягнуло ЗО %,дані збігаються з даними, отриманими українськими експертами.

Відносини щодо забезпечення зайнятості та працевлаштування регулюються Законами України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (2000 p.),"Про зайнятість населення" (1991 p.), КЗпП України (розділ Ш-А "Забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників"), значним числом постанов Кабінету Міністрів України, нормативними наказами Міністерства праці та соціальної політики, а також соціально-партнерськими угодами і колективними договорами.

Слід врахувати, що Україною ратифіковано дві Конвенції МОП у сфері зайнятості — Конвенцію МОП № 2 про безробіття 1919 р. (ратифіковано на 4 лютого 1994) і Конвенцію № 122 про політику в галузі зайнятості 1964 р. (ратифіковано на 29 травня 1968). Водночас МОП прийняла ще низку конвенцій і рекомендацій у цій сфері, які не ратифіковано Україною. До таких належать: Конвенції № 34 про платні бюро найму 1933 р. (переглянуто в 1949 р. Конвенцією № 96), № 44 про допомогу особам, які є безробітними з незалежних від них обставин 1934 p., № 88 про організацію служби зайнятості 1948 p., № 96 про платні бюро з найму (переглянута 1949 p.), № 168 про сприяння зайнятості та захист від безробіття 1988 p., N° 181 про приватні агентства зайнятості 1997 р.

 

Згідно зі ст.4 ЗУ «Про зайнятість населення» від 05.07.2012 до зайнятого населення відносяться:

Стаття 4. Зайняте населення

 

1. До зайнятого населення належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, особи, які забезпечують себе роботою самостійно (у тому числі члени особистих селянських господарств), проходять військову чи альтернативну (невійськову) службу, на законних підставах працюють за кордоном та які мають доходи від такої зайнятості, а також особи, що навчаються за денною формою у загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах та поєднують навчання з роботою.

 

До зайнятого населення також належать:

 

· непрацюючі працездатні особи, які фактично здійснюють догляд за дитиною-інвалідом, інвалідом I групи або за особою похилого віку, яка за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду або досягла 80-річного віку, та отримують допомогу, компенсацію та/або надбавку відповідно до законодавства;

· батьки - вихователі дитячих будинків сімейного типу, прийомні батьки, якщо вони отримують грошове забезпечення відповідно до законодавства;

· особа, яка проживає разом з інвалідом I чи II групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, та одержує грошову допомогу на догляд за ним відповідно до законодавства.

 

2. До зайнятого населення не належать іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні і зайнятість яких пов'язана із забезпеченням діяльності іноземних посольств і місій або виконанням своїх професійних чи трудових обов'язків перед роботодавцем - нерезидентом.

 

Отже, слід відрізняти поняття "зайнятість" і "працевлаштування". До зайнятого населення належать не лише трудящі, а й ті, що навчаються або перебувають на військовій службі тощо.

Законодавством встановлено державні гарантії зайнятості населення, які поділяються на основні, тобто такі, що мають загальний характер і стосуються всього населення, і додаткові — встановлені для окремих категорій населення.

Закон України "Про зайнятість населення" встановлює такі основні державні гарантії права на вибір професії та виду діяльності.

Держава гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні:

Стаття 5. Гарантії у сфері зайнятості населення

1. Держава гарантує у сфері зайнятості:

1) вільне обрання місця застосування праці та виду діяльності, вільний вибір або зміну професії;

2) одержання заробітної плати (винагороди) відповідно до законодавства;

3) професійну орієнтацію з метою самовизначення та реалізації здатності особи до праці;

4) професійне навчання відповідно до здібностей та з урахуванням потреб ринку праці;

5) підтвердження результатів неформального професійного навчання осіб за робітничими професіями;

6) безоплатне сприяння у працевлаштуванні, обранні підходящої роботи та одержанні інформації про ситуацію на ринку праці та перспективи його розвитку;

7) соціальний захист у разі настання безробіття;

8) захист від дискримінації у сфері зайнятості, необґрунтованої відмови у найманні на роботу і незаконного звільнення;

9) додаткове сприяння у працевлаштуванні окремих категорій громадян

 

Державні органи забезпечують публікацію статистичних даних та інформаційних матеріалів про пропозиції та попит на робочу силу, можливості працевлаштування, професійної підготовки і перепідготовки, професійної орієнтації і соціально-трудової реабілітації (ст. 4 Закону "Про зайнятість населення").

Суттєвою державною гарантією соціального захисту громадян на випадок безробіття є створення в Україні спеціальної системи соціального страхування. Ці відносини регулюються Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".

 

Законом також передбачено додаткові гарантії зайнятості для окремих категорій населення.

Стаття 14. Категорії громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню

1. До категорій громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, належать:

1) один з батьків або особа, яка їх замінює і:

має на утриманні дітей віком до шести років;

виховує без одного з подружжя дитину віком до 14 років або дитину-інваліда;

утримує без одного з подружжя інваліда з дитинства (незалежно від віку) та/або інваліда I групи (незалежно від причини інвалідності);

 

2) діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, особи, яким виповнилося 15 років та які за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу;

3) особи, звільнені після відбуття покарання або примусового лікування;

4) молодь, яка закінчила або припинила навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладах, звільнилася із строкової військової або альтернативної (невійськової) служби (протягом шести місяців після закінчення або припинення навчання чи служби) і яка вперше приймається на роботу;

5) особи, яким до настання права на пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" залишилося 10 і менше років;

6) інваліди, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";

7) особи, яким виповнилося 15 років та які за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу.

 

2. Для працевлаштування зазначених у частині першій цієї статті громадян (крім інвалідів, які не досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", норматив працевлаштування на роботу яких встановлюється згідно із Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні") підприємствам, установам та організаціям з чисельністю штатних працівників понад 20 осіб встановлюється квота у розмірі 5 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників за попередній календарний рік.

 

3. Роботодавці самостійно розраховують квоту, зазначену в частині другій цієї статті, з урахуванням чисельності громадян, які на умовах повної зайнятості вже працюють на підприємствах, в установах та організаціях і належать до таких, що неконкурентоспроможні на ринку праці (крім інвалідів), та забезпечують їх працевлаштування самостійно. Роботодавці можуть звернутися за сприянням для працевлаштування даної категорії громадян до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції.

Обов'язковою умовою дотримання роботодавцями квоти вважається працевлаштування таких громадян відповідно до вимог частини другої цієї статті, про що роботодавці інформують щороку центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, у встановленому ним порядку.

 

 

Для працевлаштування зазначених категорій громадян місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за поданням центрів зайнятості бронюють на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, з чисельністю понад 20 осіб до 5 % загальної кількості робочих місць за робітничими професіями, у тому числі з гнучкими формами зайнятості (ст. 5).

 

Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (від 21 березня 1991 p., із змінами і доповненнями) встановлено спеціальні гарантії щодо забезпечення інвалідів робочими місцями. Для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності й господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 % від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 осіб — у кількості одного робочого місця. Керівники підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання у разі незабезпечення зазначених нормативів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Згідно з Положенням про порядок бронювання на підприємствах, в організаціях і установах робочих місць для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 р. № 578 (зі змінами і доповненнями), броня — ця кількість робочих місць для обов'язкового працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту; квота робочих місць — це закріплена норма робочих місць, у тому числі з гнучкими формами зайнятості, у відсотках до кількості робочих місць для обов'язкового працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту.

У разі відмови в прийнятті на роботу громадянам з числа вказаних категорій у межах установленої броні з підприємств, установ і організацій державна служба зайнятості стягує штраф за кожну таку відмову в 50-кратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Одержані кошти спрямовуються до місцевої частини Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття і можуть використовуватися для фінансування витрат підприємств, установ і організацій, які створюють робочі місця для цих категорій понад встановлену квоту.

У разі скорочення чисельності або штату працівників підприємств, установ і організацій у розмірі, що перевищує встановлену квоту, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад зменшують або взагалі не встановлюють квоти для цих підприємств, установ І організацій.

 


Дата добавления: 2015-07-16; просмотров: 819 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Упражнение №39. | Упражнение №50. | Упражнение 5 | Упражнение 3 | Упражнение 1 | Упражнение 5 | Упражнение 3 | Тургенев | Упражнение 5 | Правила переноса слов. |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Упражнение 4| Поняття, види працевлаштування. Правова організація працевлаштування

mybiblioteka.su - 2015-2019 год. (0.014 сек.)