Область застосування

У даному розділі приводяться:

- назва і склад ремонтно-будівельного процесу (наприклад демонтаж дерев'яного перекриття або інших конструкцій даху, посилення кам'яних стін першого поверху, підсилення стрічкових фундаментів, і т.інш.);

- характеристика умов і особливостей виконання ремонтно-будівельних робіт (природно-кліматичні, геологічні, кількість змін, засоби механізації ремонтно-будівельних робіт, і т.інш.).

- Розділ “Область застосування” приводиться на листі графічної частини проекту (див. додаток 3).

3.2.2. Техніко-економічні показники

У даному розділі приводиться:

- трудомісткість, тобто витрати праці на одиницю ремонтно-будівельної продукції (наприклад на демонтаж 1 м² перекриття, заміну 1 м² перекриття, підсилення 1 м.п. фундаменту, і т.інш.) і на весь об'єм робіт, люд.-днів;

- витрати машино-змін на одиницю і весь об'єм робіт;

- виробіток на одного робітника в зміну у фізичному виразі, м²/зм;

- собівартість одиниці виміру ремонтно-будівельних робіт, грн.

- ТЕП приводяться на листі графічної частини проекту, а обґрунтування і їх розрахунки – в пояснювальній записці (див. додаток 3).

3.2.3. Організація і технологія ремонтно-будівельного процесу

Розділ „Організація і технологія ремонтно-будівельного процесу” містить:

- вимоги до готовності підготовчих і передуючих (супутніх) ремонтно-будівельних робіт – тимчасове посилення деформованих та пошкоджених несучих конструкцій на період виконання окремих видів ремонтно-будівельних робіт, або на весь період ведення реконструкції або капітального ремонту об'єкту;

- від’єднання енергомереж на період виробництва ремонтно-будівельних робіт і оснащення будівельного майданчика на період реконструкції необхідними комунікаціями;

- вимоги до якості виконання ремонтно-будівельних робіт;

- вимоги до технології виконання ремонтно-будівельних робіт;

- технологічні схеми виробництва ремонтно-будівельних робіт з вказівкою послідовності виконання кожного процесу або конструктивного елементу, розташування машин і засобів механізації трудомістких процесів; схеми організації робочої зони будівельного майданчика з розділенням на захватки, ділянки, вузли, і т.інш., схеми складування матеріалів і конструкцій;

- вимоги до транспортування, складування і зберігання виробів і матеріалів на об'єкті, який ремонтується, особливо в обмежених умовах – за відсутності вільної території будівельного майданчика і т.інш.

3.2.3.1. Вимоги щодо готовності попередніх робіт та процесів

У даному розділі приводяться:

- вимоги щодо готовності підготовчих і передуючих робіт, що забезпечують необхідний і достатній фронт робіт для виконання ремонтно-будівельного процесу, передбаченого технологічною картою – тимчасове посилення деформованих несучих конструкцій;

- від'єднання енергомереж на період проведення ремонту і оснащення будівельного майданчика необхідними комунікаціями;

- вимоги що до якості виконання попередніх ремонтно-будівельних робіт.

3.2.3.2. Методи і послідовність виконання процесу або виду робіт при капітальному ремонті або реконструкції

Технологія і організація виконання демонтажних робіт

Демонтажні роботи характеризуються порівняно невеликою кошторисною вартістю і високою трудомісткістю. Демонтаж окремих частин будівель складається з декількох технологічно взаємозв'язаних операцій: розбирання, сортування, укладання в штабелі, пакети або контейнери, транспортування до місця завантаження в автотранспорт. Разом з основними операціями демонтажу виконують також допоміжні роботи по установці або влаштуванню тимчасових пристосувань, підсилення пошкоджених конструкцій, і т.інш.

Демонтаж окремих конструкцій будівлі при реконструкції або капітальному ремонті рекомендується виконувати поелементно або укрупненими блоками.

При виборі методу демонтажу конструкцій укрупненими блоками потрібно мати на увазі, що утворення блоків не повинне бути трудомістким (трудовитрати при укрупненому розбиранні повинні бути не більшими ніж при поелементному демонтажі).

Технологія і організація виконання земляних робіт при ремонті та реконструкції будівель і споруд

Розробка котлованів і траншей поряд з існуючими спорудами при поглибленні нижче рівня закладання фундаментів повинна виконуватися із здійсненням заходів проти осадки і деформації цих споруд, відмічених в робочому проекті.

Земляні роботи в місцях, де розташовані діючі підземні комунікації, повинні здійснюватися з ухваленням заходів проти їх пошкодження і дозволяються лише за наявності письмового дозволу і присутності представника організації, відповідальної за експлуатацію цих комунікацій.

Способи виконання земляних робіт вибираються з урахуванням гідрогеологічних властивостей ґрунту, об'ємів робіт, наявності в зоні робіт підземних комунікацій і зелених насаджень.

Ділянка, де виконуватимуться земляні роботи, звільняється від невідповідальних споруд та зайвих предметів. Визначається майданчик зберігання ґрунту для подальшої зворотної засипки. Забезпечується відведення дощової води з водостічних труб і влаштовуються водовідвідні канави.

Розбирання відмостки і бетонної підготовки здійснюють за допомогою відбійного молотка. Подачу стислого повітря здійснюють від компресора. Ширина ділянки, яка розбирається визначається кутом природного відкосу грунту в залежності від його виду і глибини виїмки.

Рослинний шар зрізується вручну і транспортується за межі ділянки виконання робіт для використання у благоустрої території.

Відривку виїмок виконують екскаватором з зворотною лопатою ЕО-3322Б з місткістю ковша 0,25…0,37 м³ і вручну.

Ремонт і підсилення несучих елементів будівлі

Методи підсилення основи фундаментів

Підсилення природних ґрунтів основ під фундаментами ремонтуємих будівель, що спричиняється надбудовою декількох поверхів, а також неприпустимими деформаціями основ, виникаючими у зв'язку із зміною рівня ґрунтових вод, замочуванням основ атмосферними і виробничими (технічними) водами, неправильною оцінкою несучої здатності ґрунтів, помилками, допущеними при інженерно-геологічних і гідрогеологічних дослідженнях, неправильним виробництвом робіт при зведенні будівель – може бути здійснено штучним закріпленням ґрунтів.

Штучне закріплення і зміцнення ґрунтів в основах фундаментів експлуатуємих будівель виконується шляхом силікатизації, електросилікатизації, смолизації, цементації, а також термічним способом.

Вибір методу підсилення природних основ залежить від характеру грунтів, рівня, швидкості руху і хімічного складу ґрунтових вод.

Роботи по закріпленню ґрунтів виконують суворо за проектом, допускаючи зміни і відхилення від нього лише за узгодженням з проектною організацією. Закріплення грунтів основ при комплексному капітальному ремонті житлового будинку і за наявності підвальних приміщень слід виконувати в підготовчий період – до звільнення об'єкту від проживаючих. При надбудові будівлі роботи по закріпленню грунтів основ необхідно виконати до зведення надбудови. Вибір того або іншого методу закріплення грунтів визначається проектом. У проекті штучного закріплення грунтів приводяться:

а) план фундаментів будівлі, профіль і об'єм закріпляючого масиву грунту;

б) схема розташування ін'єкторів (і електродів) в плані і розрізах, їх заглиблення, а також кількість заходок і їх розташування по глибині (див. рис. 1);

в) дані про об'єм робіт і контрольні виробітки;

г) дані про кількість хімічних розчинів на одну заходку і весь об'єм робіт, про режим нагнітання розчинів і режим обробки грунту електричним струмом;

д) вимоги до закріпленого грунту: міцність, монолітність, водостійкість, водонепроникність і непросадочність та радіус закріплення;

е) дані про витрати часу для виконання процесу і його трудомісткості.

Технологічний процес штучного закріплення підстави фундаментів складається з наступних операцій:

а) забивання ін'єкторів (і електродів). Забивання ін'єкторів (і електродів) виконують пневматичними молотками С-358 або ПЛ-1м. При забиванні ін'єктора тимчасово встановити спрощений наголовник без деталей. Для забивання ін'єкторів в похилому положенні застосовувати направляючий шаблон; у міру забивання в грунт ін'єктори (і електроди) нарощувати шляхом нагвинчування глухих труб завдовжки по 0,5 м. Спосіб забивання ін'єкторів (чергування процесів забивання по заходкам) і нагнітання розчинів в грунт вказується в проекті.

Після забивання пакету ін'єкторів (і електродів) виконати підключення шлангів для подачі розчинів до колінчастих наголовників ін'єкторів за допомогою муфт (електродів і ін'єкторів до електричного ланцюга за допомогою кінцевих клем при електросилікатизації);

б) нагнітання розчинів. Нагнітання розчинів в грунт виконують негайно після забивання ін'єктора до проектної глибини. Для нагнітання розчинів використовувати розчинонасоси С-251 або насосні агрегати НС-3.

При невеликому об'ємі робіт (100-200 м³ закріплюючого грунту) можна застосовувати ручні насоси ГН-200.

При двохрозчиному способі закріплення грунтів кожен розчин необхідно нагнітати окремим насосом. У проміжках між нагнітанням розчинів виконувати промивку ін'єкторів водою (згідно із вказівкам проекту).

Режим нагнітання розчинів, перерви між нагнітанням окремих розчинів при двохрозчиному способі закріплення грунтів, норма розчину, що нагнітається в одну заходку, тиск при нагнітанні розчинів, а також порядок обробки грунту електричним струмом (при електросилікатизації) встановлюються проектом.

Під час пропуску електричного струму виконувати відкачування води з катодних електродів (у міру її надходження). Електричний струм одержувати від мотор-генератора ПН-100 потужністю 15 кВт, що дає напругу 230 В, силу струму 58 А. Регулювання напруги здійснювати реостатом;

в) вилучення ін'єкторів (і електродів). Вилучення ін'єкторів (і електродів) виконувати за допомогою талі, підвішеної на металевій тренозі. Для вилучення ін'єктора на наголовник надягається сережка. У важких умовах (підвали з низькими стелями, тісні приміщення) для вилучення ін'єкторів (і електродів) застосовувати рейкові домкрати або пристрої для вилучення голкофільтрів. Після вилучення з ґрунту необхідно ін'єктори зразу ж промити гарячою водою і прочистити сталевими прутами з металевим йоршем (шомполом). Отвори в перфорованій частині прочищати дротом або шилом. Після вилучення ін'єкторів свердловини затампонувати цементно-піщаним розчином.

При виробництві робіт необхідно дотримуватися наступних правил техніки безпеки:

а) робочі, зайняті на силікатизації, повинні бути забезпечені запобіжними окулярами і спецодягом (брезентовий костюм, рукавиці і гумове взуття);

б) в період обробки ґрунту електричним струмом небезпечні зони необхідно захищати огорожами з попереджувальними написами; світловими сигналами та використовувати інші заходи безпеки при використанні електроструму.

Вимоги до якості робіт:

а) в процесі виробництва робіт здійснювати постійний контроль якості хімічних розчинів і закріплення ґрунтів;

б) контроль за якістю хімічних розчинів здійснювати згідно інструкції по силікатизації ґрунтів;

в) якість закріплення ґрунту на міцність визначати по опору ґрунту при забиванні ін'єкторів в закріплений і незакріплений грунт, що встановлюється по швидкості забивання. Для перевірки якості закріплення на кожні 50 м³ закріпленого ґрунту виконати контрольний шурф, при розкритті якого відбираються контрольні зразки ґрунту;

г) міцність закріпленого ґрунту перевіряється через 15 днів після силікатизації випробуванням на стиснення взятих з шурфів зразків розміром 100x100x100 мм;

д) при надбудові будівель здійснювати спостереження за осадкою фундаментів по попередньо встановленим на тріщинах балкам;

е) якщо міцність ґрунту складає менше 90% запроектованої, то необхідно провести додаткову силікатизацію.

Підсилення фундаментів з розширенням підошви

Необхідність ремонту або підсилення конструкцій фундаментів житлових і цивільних будівель виникає із-за недостатньої міцності матеріалів, з яких вони зроблені; неприпустимість деформацій (тріщин, розкриття швів в кладці, перекосів), збільшення навантаження від надбудов додаткових поверхів, збільшення навантаження на перекриття і іншими причинами.

Підсилення фундаментів здійснюється згідно проектних рішень (див. рис. 2) до початку монтажу і демонтажу конструкцій при капітальному ремонті будівлі. До робіт по посиленню фундаментів приступають після огляду цегляних (кам'яних) стін, стан маяків (установлених до початку виконання робіт), уточнення проектних рішень.

Роботи по підсиленню фундаментів виконуються ділянками довжиною до 1,5м. Підсилення суміжної ділянки може виконуватися не раніше ніж через 7діб після закінчення робіт на попередній ділянці.

Відривку траншей або котлованів виконують з одного, а потім, після робіт по підсиленню, з іншого боку фундаменту. При міцному стані стін і фундаментів допускається одночасна відривка траншей з обох боків відповідної ділянки фундаментів. Для зниження рівня ґрунтової води при виробництві робіт на відстані 3–4 м від фундаментів влаштовують водозбірні колодязі з періодичним відкачуванням води. У разі великого насичення відкачуваної води дрібними частинками ґрунту зниження рівня ґрунтової води рекомендується виконувати за допомогою кільцевого дренажу.

При відривці траншей із зовнішньої сторони будівлі та зворотній засипці фундаментів застосовується екскаватор Э-153, а зріз недобору виконується вручну. Усередині будівлі траншеї, як правило, відривають вручну.

Після відривки траншеї очищають поверхню фундаменту металевими щітками, піскоструйним апаратом з максимальним розкриттям швів кладки.

Свердління отворів в кладці фундаменту виконується за допомогою електродрелі з свердлами із побідитовими наконечниками на глибину 25-30 см.

Перед укладанням бетону приливів необхідно ущільнити грунт під розширюваною частиною фундаменту із втрамбовуванням щебеню. Укладання бетону в опалубку приливів супроводжується пошаровим ущільненням вібратором (товщиною 250…300мм). Суміш бетонну опускають в опалубку спускають по лотку (при укладанні бетону в конструкцію із зовнішньої сторони будівлі); при виробництві робіт усередині будівлі для подачі і переміщення бетону використовуються лотки, живильники, легкі транспортери (див. рис. 3).

Бетонні роботи в зимовий час виконуються з витримкою бетону по способу термоса; при цьому температура укладання бетонної суміші повинна бути не нижчою 25 °С. При виробництві робіт необхідно здійснювати безперервне спостереження за станом цегляних стін з негайним припиненням робіт у разі появи деформацій і вживанням необхідних заходів по кріпленню стін.

При виявленні на місці виробництва робіт підземних комунікацій, не передбачених проектом, слід роботи припинити і викликати представників організації, що експлуатує ці комунікації.

Розробка котлованів і траншей нижче за рівень грунтових вод повинна виконуватися із застосуванням відкритого водовідведення або штучного пониження рівня грунтових вод. Застосування того або іншого способу визначається проектом.

Вимоги до якості робіт:

а) при установці опалубки для пристрою приливів допускаються наступні відхилення від проекту:

відхилення по довжині і ширині щитів.................5 мм

різниця в товщині суміжних дощок……..............2 мм

ширина щілин між дошками..................................2 мм

б) максимальні відхилення бетонної конструкції приливів не повинні перевищувати допусків, вказаних нижче:

відхилення поверхні бетону при перевірці рейкою завдовжки 2м……………………………………………+8 мм

відхилення розмірів поперечного перетину……-5 мм

Перекладання і підсилення деформованих ділянок стін і простінків

Ремонт і підсилення кам'яних (цегляних) стін, простінків, перемичок і стовпів полягає головним чином в зміцненні або перекладанні пошкоджених ділянок конструкцій для забезпечення належної міцності кладки і в зміцненні стін у разі відхилення їх від вертикального положення.

Перекладання окремих ділянок стін

При значній кількості тріщин відновлення несучої спроможності стіни може бути досягнуте шляхом заміни всієї кладки слабких ділянок новою.

Перекладання окремих ділянок стін зустрічається в трьох варіантах: перекладання ділянок багатоповерхових цегляних стін в процесі комплексного капітального ремонту будівлі з повною заміною перекриттів; перекладання ділянок (або повністю) несучих цегляних стін із збереженням перекриттів, що спираються на них; перекладання ділянок цегляних стін із збереженням вищерозміщеної кладки.

Розбирання ділянок багатоповерхових цегляних стін в процесі комплексного капітального ремонту будівлі із зміною всіх перекриттів виконується поярусно зверху вниз у послідовності демонтажу перекриттів (рис. 4), а зведення нової кладки знизу у верх у послідовності монтажу нових перекриттів. Розбирання старої цегляної кладки стін виконується за допомогою відбійних пневматичних молотків. Для розбирання верхніх ярусів кладки встановлюються інвентарні риштовання з огорожею. Нова цегляна кладка виконується із застосуванням системи перев'язки, прийнятої в ділянках стін, що зберігаються.

При комплексному капітальному ремонті бувають випадки, коли висота поверхів за проектом міняється і перекриття вмонтовуються на нових відмітках. Це викликає необхідність в прорізанні по вертикалі нових віконних отворів.

Прорізання віконних отворів починається із закладу внутрішньої перемички, після чого прорізається отвір, встановлюються випускні риштування і вмонтовується перемичка із зовнішньої сторони стіни. Відповідно до правил техніки безпеки кінці пальців випускного риштування повинні кріпитися за допомогою упорів до балок верхнього перекриття. Якщо новий віконний отвір вписується у висоту існуючого поверху, влаштування нових віконних отворів може виконуватися до демонтажу перекриттів. Якщо нове перекриття перерізає колишні віконні отвори, то до його монтажу встановлюються нові внутрішні перемички, на які на ділянках отворів укладаються елементи перекриття. Потім виконується закладка цеглою на цементно-піщаному розчині частини віконних отворів поверх нового перекриття, для чого встановлюються випускні риштування і заводиться зовнішня перемичка.

Перекладання несучих цегляних стін без заміни перекриттів виконується з попередньою установкою багатоярусних тимчасових кріплень з метою передачі навантаження на них всіх перекриттів, що зберігаються. Розбирання тимчасових кріплень виконується не раніше ніж через 5 днів після зведення останнього ярусу кладки нової стіни.

До початку робіт по перекладанню цегляних стін повинні бути усунені причини, що викликали деформації (підсилення основ, перекладання або підсилення фундаментів і тощо).

Для розвантаження деформованої ділянки стіни від вищерозміщеної над ним укладають розвантажувальні балки з обох боків стіни з пробивкою і закладенням їх в борозни. Заведення балок виконують починаючи з найбільш ослабленої сторони стіни. Борозни пробивають за допомогою відбійних пневматичних або електричних молотків під тичковим рядом кладки, ведучи ретельне спостереження за технічним станом стіни. До пробивки борозни з іншого боку стіни слід приступати не раніше ніж через троє діб після заведення балки в першій борозні. Довжина борозни повинна бути більше довжини ділянки, що перекладається, на 50 см (для забезпечення опори по 25 см з обох кінців балки). Вертикальні зазори між балками і кладкою заливають пластичним цементно-піщаним розчином марки М100, а зазори між верхом балки і нижньою поверхнею кладки зачеканити жорстким цементним розчином марки М100.

Підсилення міжвіконних цегляних простінків

Збільшення перетину простінків. В цьому випадку з однієї або двох сторін простінка прикладається нова кладка на цементному розчині товщиною в пів цеглини або цеглину. З'єднання із старою кладкою простінка здійснюється шляхом перев'язки нової кладки із старою через три-чотири ряди цегли, для чого перед влаштуванням нової кладки пробиваються борозни на глибину в пів цегли.

Перекладання простінка

Перед перекладанням простінка виконують його розвантаження. З цією метою у віконних отворах, розташованих з обох боків простінка, встановлюють систему стійок і ригелів з підкосами. Окрім цього, встановлюють тимчасові опори під перекриття, навантаження від якого сприймає простінок, що підлягається перекладанню (рис.5).

Після розвантаження простінка від перекриття і вищерозміщеної цегляної кладки виконують його розбирання і подальше повне або часткове перекладання, перекладання цегляних простінків ведуть на цементно-піщаному розчині марки М100.

Загальна схема організації робіт по перекладанню віконних простінків приведена на рис 6. Для підвищення несучої здатності простінка без збільшення його перетину виконують армування кладки сіткою з дроту.

Підсилення цегляного простінка шляхом влаштування залізобетонної обойми

При нагоді деякого зменшення віконного отвору влаштування залізобетонної обойми здійснюється безпосередньо по цегляній кладці. Після розбирання заповнень віконних отворів відбивають чверті, встановлюють арматуру і опалубку по периметру простінка (рис. 7) і виконують бетонування. Для кращого зчеплення обойми з кладкою простінка в останньому через три-чотири ряди кладки пробивають борозни завглибшки в пів цеглини.

Після зняття опалубки бетонну поверхню обштукатурюють. Для попередження охолоджування обойми по її поверхні, що виходить всередину приміщення, необхідно нанести шар штукатурки теплим розчином.

У разі потреби збереження розмірів перетину простінка після його розвантаження відбійними молотками «обрубують» кладку простінка по периметру на товщину обойми. Після влаштування обойми перетин простінка зберігається в колишньому вигляді.

На поверхні простінка на відстані 30-50 см один від одного пробиваються борозни глибиною 2-3 см, в які укладаються металеві пластинки (хомути) шириною 4-6 см, кінці яких приварюються до кутиків. На поверхні металевих кутиків і пластинок наварюються «горбики», що створюють нерівність поверхні, на відстані один від одного 3-5см у шаховому порядку.

Підсилення цегляного простінка шляхом установки металевої обойми

Для установки металевої обойми після розвантаження міжвіконного простінка на його кутах збивається шар штукатурки і по кутам кладки простінка встановлюються вертикальні металеві кутики (розміри за проектом) на всю висоту простінка (рис. 8).

Нерівна поверхня тенькується розчином з ретельним спостереженням за зчепленням між старим і новим штукатурним шаром. В окремих випадках (за проектом) натягається і закріплюється до металевих кутиків і пластин ткана металева сітка і вся поверхня штукатуриться.

Підсилення цегляних простінків і стовпів складається з наступних операцій:

а) демонтаж віконних заповнень;

б) влаштування тимчасових кріплень і зовнішнього риштування;

в) за наявності відповідних вказівок в проекті, а також у всіх випадках перекладання (простінків, стовпів і ремонту елементів цих конструкцій), пов'язаних з послабленням перетину кладки при розбиранні більш ніж на 25%, виконувати вивішування вище-розміщених перекриттів будівлі;

г) пробивка відбійними молотками борозен, відбиття чвертей, зрубка цегляної кладки по периметру простінка, (при влаштуванні залізобетонної обойми), розбирання цегляної кладки і нова цегляна кладка (при перекладанні простінка);

д) влаштування металевого каркаса або залізобетонної обойми;

е) розпалубка монолітних залізобетонних конструкцій (при влаштуванні залізобетонної обойми);

ж) демонтаж тимчасових кріплень і риштування;

з) обштукатурювання і фарбування простінків.

При загальній втраті несучої спроможності стіни виконується зміцнення її системою накладок із швелерів і тяг з круглої, квадратної чи смугової сталі.

Спочатку на кожному поверсі або через поверх під стелею встановлюються горизонтальні тяжі, кінці яких з нарізною різьбою пропускаються через заздалегідь просвердлені отвори в зовнішніх стінах. Потім, з кожної сторони будівлі встановлюють накладки вертикальною полицею швелера до стіни, і одночасно здійснюється попереднє натягнення затяжок гайками, розташованими на їх кінцях (рис.9).

Остаточне натягнення виконують талрепами (муфтами з внутрішньою подвійною різьбою) в середній третині довжини тяжа (тяж складається з двох частин, сполучених талрепом) за допомогою динамометричного ключа, що показує зусилля при натягненні. Натягнення вважається достатнім, якщо на тяжах немає значних провисань і при простукуванні вони видають чистий, високого тону звук.

Після установки кріплень всі наявні тріщини і отвори в стіні закладаються цементним розчином, а особливо слабкі ділянки стіни перекладаються. Металеві деталі після закінчення робіт фарбуються масляною фарбою.

Підсилення перекриттів

Підсилення залізобетонних перекриттів. При підсиленні монолітних залізобетонних перекриттів поверх існуючої плити влаштовують додаткову плиту завтовшки не менше 3 см, яку армують однією сіткою. При цьому повинно бути забезпечено надійне зчеплення шару нового бетону із старим шляхом очищення і влаштування насічки на поверхні плити. Якщо цього забезпечити не можливо через глибоку забрудненість, то товщину додаткової плити збільшують до 5 см (рис.10).

Для підсилення залізобетонних балок в їх розтягнутій зоні встановлюють додаткову арматуру, яку приварюють до очищеної арматури підсилюваної балки. Приварювання ведеться швами шпон безпосередньо до стержнів арматури або до прокладок у вигляді коротишів з круглої сталі. У місцях приварювання відбивається захисний шар бетону з отворами діаметром 8-10 см, з відстанню між ділянками в 30-50 см. Стержні зварюються з двох сторін швом завдовжки 6-8 см. Нижній шар в цьому випадку бетонують методом торкретування. Товщину шару торкретбетона, що одночасно наноситься, приймають від 7 до 20 мм. Якщо необхідно збільшити товщину підсилюваної конструкції, торкретування виконують в декілька шарів, при цьому кожен подальший шар наносять після набору міцності попереднього. Перед нанесенням нового шару після тривалої перерви стару поверхню промивають. Всі шари торкретбетона, за винятком останнього, наносять і залишають без затирки.

Конструкції торкретують тільки при позитивній температурі не нижчі +5° С. Шар торкретбетона може мати відхилення від проектної товщини до 5 мм.

Підсилення дерев'яного перекриття. Підсилення дерев'яного перекриття здійснюється шляхом заміни частини накату, заміни або підсилення кінців дерев'яних балок, влаштування нового перекриття із збереженням старого або заміни цілком конструкцій перекриття на частині або всієї площі.

При загниванні або пошкодженні кінців окремих балок ремонт полягає в установці тимчасової опори під ремонтуєму балку. Встановивши під кінці балок тимчасові опори, розкривають підлогу, знімають засипку і мастику, розбирають настили, відрізують і виймають пошкоджену частину балки. На її місце ставлять елемент такого ж перетину, заздалегідь виконав антисептування опорного кінця балки, що закладається в стіну. Після цього з двох сторін балки встановлюють попередньо проантисептувальні дошки-накладки, які скріпляються з основною балкою і вкладишем цвяхами або болтами. Штроба опори балки повинна бути розширена на величину, необхідну для розміщення накладок. Загальний перетин накладок повинен бути не менше перетину підсилюваної балки (рис.11).

Після підсилення балки укладають щити накату, які, як правило, роблять двошаровими. До низу щита прибивають штукатурну дрань. Ширина щита накату залежить від відстані між несучими балками, а довжина приймається рівною 1; 1,5 і 2 м. Товщину щита накату, як правило, визначають товщиною черепного бруска, щоб щит, укладений на черепні бруски, нижньою своєю поверхнею знаходився в одній площині з нижньою поверхнею балок.

Зверху щити накату мастять глиною, а потім укладають шар звуко- і теплоізолюючого матеріалу. У міжповерхових перекриттях поверх щита укладають шар гідроізолу або рубероїду. У горищних перекриттях це забороняється, оскільки пари вологи з теплих приміщень конденсуватимуться на холодній нижній поверхні ізоляції, внаслідок чого перекриття систематично зволожуватиметься, створюючи умови для його гниття і розвитку грибка.

Широке застосування набули прутикові протези Дайдбекова для підсилення кінців дерев'яних балок. У разі пошкодження балок в прольоті їх підсилення виконують за допомогою дерев'яних накладок (технологія аналогічна технологій підсилення кінців балок) або спеціального прутикового протезу Дайдбекова.

Слід зазначити, що таке підсилення балок виконують, як правило, в малоцінних будівлях, що підлягають найближчим часом зносу.

При збереженні старого перекриття, що часто зустрічається при надбудові існуючої будівлі або високохудожній обробці стелі, як підтримуюча конструкція розбираються підлоги, лаги, звуко- і теплоізоляція. У прольотах між старими балками з максимальним поєднанням по висоті укладаються нові балки в заздалегідь пробиті штраби в стіні. Влаштування перекриття здійснюється в звичному порядку, тільки без підшивання і обштукатурювання стелі (рис. 12).

Дата добавления: 2015-07-15