Виговський в поході, універсал з манджелії, розмови з скуратовим.

Виговський розсилав універсали до задніпрянської людності і до січовиків, що війшли в городи. 14 (24) травня з табору під Манджелією над Пслом, він видав свій універсал до запорожців, до полтавських і миргородських полчан, закликаючи їх до покори і послуху, без огляду на свою старшину. В універсалі до запорожців він писав: “Іван Виговський гетьман з військом й. ц. в-ва Запорізьким — старшині і черні, що вийшли з Запоріжжя, а також сотникам, отаманам і всьому товариству війська Зап., особливо в полку полтавськім будучому, доброго здоров'я од господа бажаємо. Не відаємо й досі, з чиєї науки і приводу вийшовши з Запоріжжя чините на нас, військо й. ц. в., безвинні похвалки, обіцяючи відбирати пожитки наші і здоров'я наше. Та хоч нам і надокучило вже було чути безвинні убийства людей, ми б і досі ще терпіли, коли б прийшовши до Кременчука й інших близьких городів, не погрозили б ви були погибіллю і Чигринові й нам! Тим побуджені, для охорони здоров'я нашого пішли-сьмо — але не на те, щоб кров христіанську розливати, як то вас запевняють старші ваші, на нас настроюючи, тільки щоб утихомирити і завернути своєвільних людей, на кров людську розпасаних. Мали ми од й. ц. в. прегарний (изящний) наказ, аби сьмо, залишивши сварки і неприязнь, жили в любові між собою, ні за що не мстячись, і так заховувалися згідно з наказом й. ц. в-ва, сподіваючись, що й ви також будете послушні волі й. ц. в-ва. Але ваша старшина й досі, посилаючись на якісь особливі грамоти, підіймають вас своїми брехнями на братію вашу, уводячи простоту вашу і обманюючи своїми вигадками. В тім можете переконатися з грамоти, недавно присланої до нас і всієї старшини й черні запорізької з дворянином й. ц. в-ва Никифором Хр. Волковим — так коли б ми послали вам список її, ви йому менше б вірили, а краще буде коли пришлете з поміж себе двох товаришів тямущих, щоб її прочитали — і ми через них і список прислати обіцяємо. В тій грамоті ясно і довідно пише й. ц. в-во, що на ніяку своєволю нема його дозволу, але велить жити в любові і одності, в послушенстві нам. І з того правду й істину нашу пізнати можете, що ц. в-во послів наших: Прокопа Бережецького й Івана Богуна милостиво й ласкаво прийнявши, з милостю відпустив, після них Григорія полковника миргородського, а Іскру з іншими за їх лукавство і неправду велів в столиці затримати; коли б цьому не повірили, то з скутку самого побачите - не видячи їх повороту. Бо і до нас зволить й. ц. в-во писати, що не будуть відпущені, поки від нас не було в тім прохання.

“А що деякі старші ваші удають, ніби то ми наняли орду на пролиття христіанської крові, — того не зможуть довести. Ми маємо її на приборкання людей своєвільних і ц. в-ву непослушних, але затримали при собі в спокою, без усякого кровопролиття, бо з природи нашої на те хвалимось і іншим того забороняємо, — бо до того з вдачі нашої ми не привикли. Свідок нашої ласки і розваги сам Барабаш, що хоч перед тим значні нам починив був несмаки (“невкусы”), проте ні в майні не був від нас пограбований, як на нас удає, але ще й усяким збіжжям і грошима був від нас споможений, — та й тепер, якби відстав від того злого передсявзяття й навернувся, ніякої не зазнав би від нас помсти ні неласки. Аби тільки і він, і інші перестали вас баламутити тами грошима, що нібито вам й. ц. в-во на заплату за 4 роки прислав, котрих ні ми у себе не можемо об'явити, ні ви їх одержати не надійтесь, тільки мусите від своїх старших сподіватись — бо вони за всі ті роки і досі держать в полку полтавськім аренди винні і тютюнні і всякі інші, а ми не користавши ніякими пожитками з них, не можемо бути змушені до того, щоб їх повертати. Розглянтеся ж по правді і роздумайте так, щоб невинні люде через злий провід ¹) не потерпіли, — а до нас як найскорше присилайте товариство. Бо коли б того тепер учинити не схотіли, то потім уже часу не буде, бо вже занеслося на війну”.

В універсалі до миргородських полчан, міщан і всього поспільства: “Уже попереду наказували ми вам усім своїми універсалами і відводили від Пушкаревої своєволі, аби ви не давали себе зводити його обманством. Він вас дурить, нібито ц. в-во того йому позволив, а ц. в-во ніколи того і в гадці не мав — як то вам докладніше оповідять наші посли: Гр. Лісницький що повертається від ц. в-ва з Прокопом Бережецьким й Іваном Богуном, - про його зраду, як він з великого багатства (!) зводить чернь і людей, щоб йому допомагали в тій погибелі. А ми і тепер цим нашим універсалом вас напоминаємо, аби сьте спам'ятались і не даючи себе здурити ні пушкарівцям, ні йому самому — зрадникові, приставали до нас. А ми як завсіди так і тепер таким ласку покажемо, і запевняємо, щоб ви не боялися ні нашого ні чужоземного війська. Для того ви, що до нас прихиляєтесь — козаки і міщани, до нас приїздіть і тут ласку нашу пізнаєте, бо ми не на тих (ідемо) що до нас прихиляються, а на затверділих у бунтах, що не пам'ятають милосердя нашого” ²).

Два дні пізніше, з табору під Голтвою, маємо такого листа: “Старшині й черні що з Запорожжя вийшли, братам нашим доброго здоров'я від бога зичимо. Бачите як вас сладкоглаголиво дурять, неправдами своїми свої тільки речі примножаючи, а нас і вас між собою сварячи! Вчора писав я через Шовкопляса голтв'янського, радячи вам, щоб ви, розглянувшися в неправді їх до війська прибігали. Вони ж між собою і листа затаїли і ні вам ні нам ні про що не дали знати — чинячи то не для чого іншого тільки для своєволі, а для погибелі вашої — людей неповинних. Але ми не будучи наглі на кров христіанську ³), і тепер як попереду вас напоминаємо, аби сьте не бажаючи межусобного кровопролиття до нас і до війська пригорнулись і в любові з нами жили, а людей запам'яталих більше не слухали. Бо хоч ми на приборкання винуватих покликали Орду, одначе зараз же накажемо їй одійти, якщо тільки звідаємося про вашу покору і до нас прихиляння. Не вірте більше брехливим словам що вас манили — волею й. ц. в-ва, то поміччю з Москви то різними грамотами і привілеями. Самі ж тепер бачите, що стольник й. ц. в-ва І. М. Олфімов з тим приїхав, аби сьте в нашім послуху були, а всякі свари і неприязнь облишили” ⁴)

В тих днях Виговський приймав Петра Скуратова, що приїхав за ним у слід з царськими листами 14 (24) травня ⁵). Йому дали знати, що гетьман стоїть “над Пслом по цей бік города Голтви в 5 верстах”. Скуратов послав до обозу свого посланця, адресуючись до Самійла Виговського, просячи оповістити гетьмана, що він везе йому царські “милостиві грамоти” і просить його з ними негайно прийняти. Самійло виїхав йому на зустріч і запровадив до обозу, визначивши йому становище поблизу гетьманського шатра, і того ж дня прийшов козак “Мисько Чигиринець” (чи не осавул Мисько?), запрошуючи до гетьмана: “Тут недалеко, зволь пройти пішо”. Та Скуратов видно для свого престижу захотів їхати конем, і поки йому сідлали, привів Самійло Виговський коня від гетьмана, котрим Скуратов і під'їхав до гетьманського шатра. Гетьман його стрів “трохи виступивши з шатра” і впровадив до себе. Вислухавши звичайні посольські слова, питання про здоров'я і т. ін. прийняв грамоти, і дві грамоти царські, адресовані до нього, прочитав сам мовчки, а третю адресовану до Пушкаря велів в-голос прочитати писареві Груші ⁶). Тут стався інтересний інцидент: поки Груша читав царський титул, гетьман слухав його стоячи, коли став читати саму грамоту, він сів на ліжку і Скуратова запросив сідати. Скуратов завважив, шо царську грамоту годиться слухати з усякою честю, стоячи, не сидячи. Гетьман іронічно відповів: “Все у вас високо!” Але встав і дослухав уже стоячи. Потім взявши грамоту з рук Груші, прочитав її вдруге на-голос і сказав: “Ніякими грамотами Пушкаря спинити не можна, треба було його стяти, або прислати до війська Запорізького”. А коли Скуратов сказав після цього, що на прохання гетьмана на Запоріжжя, до кошового отамана і всього війська що з ним пробуває, послано царську грамоту, в спростовання грамоти даної Стринджі — щоб вони самовільство і бунти занехали й були в послуху гетьманові, і таку ж грамоту послано Пушкареві з стольником Алфімовим, а гетьманові для відома посилається список, і подав йому цю копію, додавши до того, що має наказа “помешкати у гетьмана” — гетьман вибухнув ще різчою відповіддю (“сердитовавъ говорилъ”): “Такого ворохобника (“вора”) треба було давно покарати, приславши для того когось, або приставити в військо Зап. Я багато разів писав до в. государя, щоб велів приборкати (“смирить”) його до великодня, а коли не приборкає, то я з ними упораюся сам! Можна було його досі погамувати, були б і православні христіани цілі, котрих він без вини повбивав! Я терпів чекаючи указу в. государя, а то б іще зимою його приборкав — мечем та огнем. Я й булави брати не хотів — хотів жити в спокою. Б. М. Хитрово обіцяв Пушкаря вхопити, і до мене привести, та не тільки що не привів, а ще більше йому попустив, дав соболі й відпустив! А Барабашеві нема чого й писати! він тепер з Пушкарем!

“Ми присягли в. государеві на тім, що він наших прав не порушить, і в пунктах ц. в-ва написано, що він нам обіцяє таку ж і ще більшу вольность, як було за королів польських, а в наших правах так має бути: ні полковникові ні кому іншому грамоти не мають даватись, всім править сам гетьман ⁷). А ви поробили всіх гетьманами: подавали грамоти Пушкареві та Барабашеві, і від тих грамот піднялися бунти. Як ми присягали, тоді Пушкаря не було ⁸): все зробив покійник Б. Хм. та я. Більше ніхто тих справ не знав ⁹), і не треба було починати (інакших порядків). Пушкар пише, що на чотири роки було позволено на кожного голоту (“голика”) взяти по 10 талярів на рік, а на сотників і ще більше, і ми забрали 60 тис. талярів ¹⁰) — а того не було”.

Прочитавши копію грамоти до Пушкаря, гетьман знову повторив: “Не перший раз Пушкареві такі грамоти посилають, тільки він їх не слухає”.

Скуратов почав намовляти гетьмана, щоб він вичекав, що вчинить Пушкар по тій грамоті, себто тим часом на нього не наступав, — “а в. государ не пропустить його самовільства”. Гетьман відтяв: “Вичікувати нема чого, все й так ясно ¹¹). Я тепер іду на Пушкаря і приборкаю його огнем і мечем: куди б не тікав добуватиму його — хочби і в государеві городи втік! Хто за нього обстане, тому теж від мене буде! Я царського указу довго чекав. Перед Пушкарем не винен — він зачав — зібравши таких же своєвільників прийшов під Чигрин-Діброву, і я з ним хочу битись не за гетьманство, а своє життя (“за свое здоровье”), а дочекавши ради, і булаву покину: піду до волохів, сербів або до мунтян і вони мені будуть раді! Вел. государ нас жалував, а тепер вірить зрадникам (ворам) — тих, що йому не служили, а його людей побивали і казну грабували ¹²) він жалує, їх посланців приймає, давши грошей і соболів відпускає до Пушкаря і Барабаша, а таких бунтівників треба було прислати в військо Зап.”.

Після аудіенції тогож дня приходив до Скуратова Самійло Виговський і говорив далі на ті ж теми. Між іншим сказав: “В війську Зап. велика непевність — думають, що Пушкар так поступає за згодою царя. Пушкар говорить, що у всім війську мають бути царські воєводи. Мабуть так воно й буде — будуть царські воєводи. А так попробували і за королів польських: завели лядських полковників, при кожнім чоловіка по 10 ляхів, але з того й вийшов бунт — побили тих полковників і ляхів” ¹³). 16 (26) травня гетьман запросив Скуратова на обід до себе. Пив на здоров'я цареві, і говорив далі на попередні теми: “Не треба було Пушкареві і Барабашеві ніяких грамот давати! Це у вас такий звичай — все робити по своїй волі — і перші бунти в війську почались від Ів. Желябужського — як посилали його до Ракоція. Та так і за польських королів було: як почали наші вольності ламати, за це й сталось”, “Ще говорив, що козаки і серби затримані в Колонтаєві таку муку терплять, що й в'язням такої не буває. І так клявся: “Напевно то цар. в-во відає”. А як у Путивлі Мих. Стринджа з товаришами був, так їх потримали та й пустили — а таких треба б прислати до війська Зап.: припинилися б бунти!”

Скуратов запевняв, що цареві про арешт козаків і сербів в Колонтаєві не було відомо, і він довідавшися велів їх звільнити, а воєводів тих перемінити: спішно послано про це умисних гінців. Стринджа з товаришами з Путивля втекли, їх не відпускали. А Желябужський ніяких бунтів не заводив: самі до нього козаки приходили.

Під час цих переговорів Виговський одержав від Алфімова повідомлення про його місію та її досягнення — що Барабаш і Пушкар готові йому покоритися — доказом чого мав бути їх покаянний лист 14 (24) травня. Відписавши їм так як наведено вже вище 16 (26), Виговський другого дня писав знов: “Писав ти нам, що за указом ц. в. приїхав до полковника полтавського М. Пушкаря, на заспокоєння усобиці і всякої ворожнечі, і там сповіщаєш про його покірність — що він цілком кориться й. ц. в. і готов бути в послуху нам і війську Зап., в згоді і єднанні. Та це не перша грамота царська до нього, та він на ніодну не вважав — не хотів спам'ятатись, а скрізь замишляв кровопролиття — по мислі своєвольних людей, а на нас всякі неправедні замисли — бунтуючи військо й даючи потіху неприятелям. Та я б тим не ображався і ніякої помсти не замишляв, коли б він не напав на Чигрин-Діброву і не похвалявся на наше здоров'я і всьому війську на погибіль, прозиваючи відступниками і зрадниками нас, вірних підданих й. ц. в. Оберігаючи здоров'я своє, мусили ми піти з військом, запобігаючи тому аби нас як давніше забезпечених з домів наших не волочили. А що він до ц. в. відзивався, нібито ми йому великі обиди вчинили, то на це він мав інакші способи — жалі свої на нас на раді (виложити), не проливаючи невинної крові і не вчинаючи бунтів. І тепер коли хоче спокою — нехай сам з Барабашем і (з іншими) товаришами до війська приїде і всі свої обиди об'явить, які від нас має: ми б при всій старшині признали вину, коли б яка була, і йому задосить учинили — не хотячи христіанського кровопролиття. і не на те Орду призвавши — тільки на кару винним. Коли ж того не вчинив і до війська не приїхав, нехай на нікого не жалує, а військо ідучи за ним і за обиду свою мстячи, змушене було зробити початок. Сам напімни його, щоб спам'ятався і не давав початку до кровопролиття” ¹⁴).

Дата добавления: 2015-07-18