Примітки. 1) Дещо видано в Актах Ю.З.Р IV, с

¹) Дещо видано в Актах Ю.З.Р IV, с. 94-6, дещо лишилось не видане в ст. 5846. Малорос. Прик. л. 1-6.

²) “учала быть шатость”.

³) Ст. 5846, л. 1, 2, 4 і 5 (листки перебиті).

⁴) Отсі вирази про поновлення присяги дають розуміти, що між цим і попереднім уривком щось бракує: “а он Іван на вЂрную подданственную службу в томъ новоизбранномъ урядЂ... вЂру перед нимъ ц. в-ва окольничимъ ужь учинилъ”, он гетманъ ныне упрямитца — вЂры учинить не хочетъ”.

⁵) Акты Ю.З.Р. IV, с. 94.

⁶) Тут може бути і прогалина.

⁷) Акты Ю.З.Р. IV, с. 95 l 96.

⁸) Там же, с. 96.

⁹) Це служить немалим аргументом за тим, що власне ця редакція була офіціальною, дефінітивною редакцією.

¹⁰) Акты Ю.З.Р. IV, ч. 49. Зять зложив свої свідчення в Яблонові 5 (15), а в Москві 18 (28) грудня.

¹¹) Там же, ч. 43, 47, 50 — лист Ханенка з 18 (28); Виговського з 25 (4 грудня), в Путивлі посланці були 8 грудня, а допитувано їх в Приказі 23 ст.ст.

¹²) Мабуть розуміється посольство від Барабаша до Виговського — вище с. 105.

¹³) Памятники т. III, с. 278.

¹⁴) В. І. Герасимчук в своїй студії про Виговського (Виговський і Гадяцький трактат, 1909 с. 46) висловляв гадку, що це розміщення чужих полчан на заставах в його полку викликало невдоволення Пушкаря на гетьмана; це можливо.

¹⁵) От ці листи Немирича, що наробили стільки галасу, як симптом нових панських претензій старшини, — були приставлені Пушкареві, від нього пішли до Москви, були показані Лісницькому і тов. як доказ фальшивої політики Виговського і т. д.

І. Ю. Немирич, підкоморій Київський, Овруцький і Кременчуцький староста, — отаманам, війтам, сотникам і всім взагалі підданим моїм міст українних: Кобиляк, Кишеньки, Біликів, Переволочної, Санжарова нового ласку мою! До відомості вашої доношу, що за волею яснов. й. м. п. гетьмана війська зап. (нема ні “й. ц. в.”, ні “й. к. м.”!) від'їжджаю до Чигрина. Та по правді не маю ще з чим пробувати у вас! Тому об'являючи це вам, наказую, аби сьте старшим вашим: отаманам, війтам, сотникам, од мене поставленим, були послушні, ніяких бунтів не чинили, бунтівників ловили і до мене про таких знати давали, того неприятеля мого — Павла Шаповала в маєтності моїй не держали, стацію (стельничъ хлЂбъ) на мене по правді відбирали - доки я або намісника пришлю, або сам до вас вернуся. Тим часом в кожнім городі двори мені поставте і яка воля ваша буде — мене на новім (вновь) споможіть. Хотів вам прислати добрий дарунок, але вже не одержите, аж повернусь, бог дасть незабаром, — старатимусь вам гармати прислати, коли буде добра дорога. А ви мене не забувайте: до Чигрина звірини на свята прислати. По цім вас богові поручаю. В Кишеньці 15 грудня 1657.

П. Ю. Немирич, так само. Хоч я тепер до Чигрина від'їжджаю, але біг дасть — за короткий час вернутись до вас обіцяю. Тим часом аби сьте без управи не були, і щоб кожен уряд знав свою повинність, а в чужу справу не мішався, бо з того всякий непорядок виходить, — в кожнім городі, де намісника нема, першим урядником єсть отаман городовий, і сотник і всі козаки мають його слухати. Другий уряд — війт, над міщанами. Того мусите пильнувати, бо такий порядок по всіх городах наших і в самім Чигрині, столиці війська Запорізького. В усім іншім, біг дасть — приїхавши добрий порядок уставлю, а тепер вас богові поручаю. В Кременчуку 20 грудня. — Акти Ю.З.Р. XV, с. 39-41.

Тон, як бачимо — доволі м'який, претензії невеликі, але самі факти “що якийсь сторонній пан” хотів настановити сотників і урядників, вимагав престацій — хочби не великих, викликали тривогу і несмак, як віщуни нового панства.

¹⁶) Акты Ю.З.P. IV, c. 109.

¹⁷) “История о невинном заточении А. Матвеева” — у Барсукова, Родъ Шереметевых V, с. 10.

¹⁸) Архив Ю.З.Р. III, VI, с. 366, Акты Ю.З.Р. IV, с. 101, “14 січня дано дві пари соболів за вісті підписку гетьмана Виговського Захар'яшеві — зятеві колишнього полковника прилуцького Воронченка. 17 січня в селі Козловці лубенському отаманові Павлу Омельяновичу, що приїздив з листом гетьмана Ів. В., аби рада була не в Переяславі, а в іншім місці і товаришам його по парі соболів, аби вони вернулися до гетьмана намовляти приїхати на раду до Переяслава” (стат. список Хитрово).

¹⁹) Архив Ю.З.Р. III, VI, с. 366.

²⁰) Акты Ю.З.Р. XV, с. 44.

²¹) Акти Ю.З.Р. IV, ч. 52.

²²) Білгород. ст. 602, л. 1 дд.

²³) “И ныне привез ево суда для подлинного вЂдома, и ты ево увидишъ какой он пунной человЂкъ”. — А при кінці Зюзін пише: “И в тое пору мнЂ он каза... Барабаша, что присланъ к нему из Запорог, и человЂк он самой ху(дой), безчеловЂчной и простой” (л. 19).

²⁴) “И буду просить тово, что они, государи, были в вотчину свою в Киев град на обрадование и на потвержденье всему войску Зап., паче же і в духовных, и им то будет всЂм надобно — видЂть их государские очи”.

²⁵) “А я тебя о том же прошу: присвой меня к нему в дружбу” (л. 16).

²⁶) “Еду я ко г-ру отложа все — увЂрясь на твою душу во всем, и будет мнЂ что учинится какое дурно, і в том ты дашъ ответъ на страшномъ судЂ Христо— л. 16.

²⁷) Акты Ю.З.Р. IV, с. 91.

²⁸) Там же 92.

²⁹) 25 с. с. січня ще він пише Микиті Зюзіну як путивльському воєводі очевидно не знаючи про пригоду, що його спіткала. Можливо що і в дійсності Микита Зюзін тоді ще не був відставлений.

³⁰) Так писав 25 с. с. січня M. Зюзіну Виговський, в відповідь на його запитання, коли саме він збирається до Москви; пише, що не може виїхати не приборкавши наперед Пушкаря. Акты IV, ч. 53. Величко (с. 178) додає різні подробиці, може бути в дечім і реальні, дещо сходиться з документальними даними.

³¹) Так оповідав путивльський посланець, що їздив від Зюзіна до Виговського: послано півтори тисячі козаків під проводом Богуна і сербів з їх начальником Іваном Сербином — Акты IV, с. 91. Пушкар в своїй реляції цареві називає це наємним військом зза Дунаю; волохи, серби, яничари, до провідників походу додає ще “Яцка Черкаса обивателя голтв'янського” — XV, с. 3.

Іван Сербин попавши до московських рук в поході на Київ, в серпні 1658 р., так оповідав цілу історію: Минулого року (себто зимою 1657/8) приїздив до гетьмана Івана Виговського до Чигрина для договору Карач-бей мурза, і з ним 600 татар, аби зложити договір на те, аби було так, як за Б. Хм., і так договорились, гетьман їм присяг. Татари йому шертували. Гетьман (потім) написав до всіх задніпрянських полковників, щоб усі приїхали — а Пушкар не послухав і на раду не приїхав, а послав на Запоріжжя робити бунт, щоб Виговський не був гетьманом, а кого військо вибере. Почав збирати козаків і счинати бунт, і гетьман почувши це велів мені та Іванові Богунові іти з військом і стати під Полтавою — аби Пушкар бунтів не заводив і козаків не збирав. Ми прийшовши стали під Полтавою й хотіли зимувати, а Пушкар зібравши своєвольників на нас напав, побив і ми з бою прийшли до гетьмана в Чигрин. — Акты Ю.З.Р. XV, с. 268-9.

³²) Величко так це оповідає: Військо Виговського не пішло просто на Полтаву, тільки чи навмисно, чи заблудивши удалося під Вел. Будища, а Пушкар завчасу довідавшися виправив против нього Барабаша з запорожцями і частиною свого полку, разом до 600 або 700. Барабаш через ніч прийшов під Диканьку а з Диканьки світом рушивши напав на тих сербів за долиною Голтвою, против рогу Жукового Байраку, коли вони почали обід готувати і розгромив так, що мало їх утекло до Миргороду, і тут наробили великої тривоги, бо думали, що за втікачами і Пушкареве військо прийде. “І таковым початком перейшло лихо з тої сторони Дніпра на сю сторону і воспалився огонь междоусобної козацької брані” — с. 179 нов. вид.

³³) Акты IV, с. 93.

³⁴) Путивльський вістун, що возив лист до Виговського і Лісницького до Миргорода, оповідав, що Виговський поїхав з Миргорода до Чигрина 25 ст. ст. січня, день перед вістями про погром його війська під Полтавою (Акты IV, с. 91), але це мало правдоподібно.

³⁵) Там же, с. 101.

³⁶) Там же, с. 90.

³⁷) Стат. список. Акты Ю.З.Р. IV, с. 100.

³⁸) Очевидно на його реляції опирається виклад подій в царській грамоті Пушкаренкові, що нам приходиться використовувати замість затрачених частин його звідомлення — Акты XV, c. 16. Сам Хитрово тоді як цей лист писався — 6 березня ще сидів на Україні.

³⁹) Він без титулу.

⁴⁰) Акты Ю.З.Р. IV, с. 100.

⁴¹) Архив Ю.З.Р., III, VI, с. 366.

⁴²) Памятники Киев. ком. III, ч. 63.

⁴³) Акты Ю.З.Р. IV, с. 100.

⁴⁴) Акты т. IV, с. 93, т. XV, с. 5, на жаль — московські переклади місцями дуже лихі, комбіную їх з відомостями в XV, с. 16-8.

⁴⁵) “За тЂмъ что многие люди въ черни говорятъ, будто онъ на тотъ урядъ похотЂлъ собою, и обрали ево будто друзья ево”.

⁴⁶) “А все де то будетъ — чаять они по засылкЂ с нимъ, окольничимъ” XV, с. 54.

⁴⁷) Акты XV, с. 269-70. Крім того маємо детальне оповідання у Коховського, і з нього безпосереднє чи з його польських переробок беруть часом історики різні подробиці; але я вважаю його наскрізь фантастичним твором. Він оповідає (II с. 271-3), що увіривши оповіданням Пушкаря про замисли Виговського против Москви, Хитрово всяко старався його усунути, і дуже радо вхопився за заяву Виговського, прислану йому з його монахом Петронієм, що він зрікається гетьманства, вважаючи себе не досить здатним для такого уряду — здає його до рук “воєводи” (як він його зве) — нехай передасть його, кому хоче. Не знати, завважує Коховськнй, чи Виговський зробив її припадком, чи з глибшого намислу щоб випробувати настрої, але воєвода дуже радо прийняв цю заяву — “не лекше б віддер будяки, що причипилися до одежі”. Зараз скликав до Переяслава задніпрянських козаків, котрим більше вірив; заповідає, що буде нарада в важних справах, саме про об'єднання руського народу з поляками в одній державі; дуже усильно прохає прибути й Виговського, всяко удаючи щиру приязнь до нього. Але той завдяки своїй популярності обійшов його хитрощі й обернув справу на свою користь. Коли воєвода, згідно з звичаєм, скликав велику козацьку раду і запропонував вибрати гетьмана на місце Виговського, що прислав свою відмову, “товариство” замовкло з здивовання, одні обурені таким незаслуженим відсуненням, інші — перейняті тривогою, що на місце популярного земляка пришлють їм з півночі якогонебудь суворого бородача. Коли так старшина довго мовчала, обізвався котрийсь з рядових: “Для чого ж би це Виговський мав зрікатися уряду і кидати нас, не подаючи ніякої причини? І перед тобою, воєводо, ми не заслужили, аби ти позбавляв нас гетьмана. За його помічю ми скинули з себе польську тиранію, і не хочемо інакше, як тільки під його владою жити або за нього вмерти! Я це за себе і за інше товариство прирікаю — коли його буде відставлено від влади”. Тоді й інші одні перед другими своїми криками заявили свою солідарність, і москаль не посмів іти проти загалу. Але щоб підтримати свій авторитет і дану повновласть поставив Виговському такі вимоги: нехай зараз їде до Москви, і дістане царське потвердження. Поляків — коли вони не віддадуть королівства (цареві) і всіх неприятелів Москви нехай вважає за своїх ворогів. Татар нехай воює, — й інші ще умови, на котрі хотів щоб присягли приятелі Виговського, гарантуючи, що він буде щирим і вірним Москві. Але ніхто не смів брати на себе поруки, так налякав воєвода козаків, часто повторяв він, що козацьку упертість треба не підтримувати поблажливістю, а зламати силою — “треба обтинати парості, щоб вони не затримували зросту дерева”. Але не відважуючись пустити на Виговського силу, він орудував хитрощами. Підмовив і підкупив “сотника Барабаша”, що він став бунтувати козаків на Виговського — але скінчилося тим, що Барабаша приловлено на цім, схоплено і приставлено до Виговського, а той його засудив на шибеницю. Тоді згодився вбити Виговського старий полковник “Джеджалий”: приїхав до Виговського з товариством з Лисянки; був при тім Карач-бей й інша татарська старшина — для відвідин чи для наради, але скоро відійшли, Виговський же удаючи п'яного після довгої пиятики, ліг за запоною і нібито заснув. Джалалий, почувши як він хропе намірився його вбити, і вже підняв на нього стілета, примовляючи: А собако, полюбив собі торгувати козацькою кров'ю! Іди до пекла, загибелі нашої причина, або знаряд. Але Виговський що тільки вдавав сонного, в цей мент схопився і допавши першого ліпшого коня полетів до Карачбеєвого становища. Так урятувався серед ночі і виявив цих змовців на його життя, що навмисно протягли цю пиятику, щоб потім удати, нібито його вбито по п'яному. Коли не вдалися замисли позбутися Виговського, воєвода явно проголосив гетьманом Пушкаря і доручив йому війною чи іншим способом знищити Виговського.

⁴⁸) Все таки умовно, а не так категорично, як жадав цар.

⁴⁹) Під відповідями: “Его царского |величества Запорожского |Войска| гетманъ |Выговский| рукою |власною| писалъ”. Акты Ю.З.Р. IV с. 99.

⁵⁰) Памятники III. ч. 63.

⁵¹) Сівського столу ст. 687, л. 108-110.

⁵²) Акты Ю.З.Р. IV. с. 102 пор Самовидця, с. 58.

Дата добавления: 2015-07-18