Вибори митрополита

Паралельно проходили вибори митрополита і тут також — з одної сторони виступали на чергу мотиви приведення українського життя в тіснішу залежність від московського контролю і відстоювання стародавніх українських вільностей від обмеження цим контролем, з другого боку — плани приєднання Західної України до козацької: скріплення зв'язків в єрархічних відносинах ¹). З цією звичайною розбіжністю, що нам приходиться так часто констатувати в політиці гетьманського осередка, покійний гетьман по смерті митрополита, як ми бачили — з одної сторони наказав запросити закордонних владиків: луцького, львівського, перемиського, щоб приїздили на вибори митрополита, з другого боку — запрошував московського патріарха приїхати до Києва, щоб заразом поблагословити нового митрополита на митрополію, а його сина на гетьманство ²). Московський уряд не відізвався на цю пропозицію, не знати — чи тому, що вважав такий виступ свого патріарха в Києві, без порозуміння з царгородським патріархом, кроком рискованим, чи тому, що збентежила його пропозиція церковного благословення гетьманича — занадто висока і небезпечна в своїх наслідках форма інтронізації гетьмана. Але київські воєводи — чи з царського наказу, чи з власної пильності, піднесли це питання, чи годиться відправляти собор для вибора митрополита без царського і патріаршого дозволу.

Переведення виборів по смерті старого гетьмана Виговський здав на новопоставленого чернігівського владику Лазаря Барановича, що недавно вернувся зза кордону. Приїхавши до Києва він оповідав Бутурліну, що вибори митрополита польський уряд хоче використати для своїх політичних завдань: одержавши гетьманські запросини на вибори закордонні владики питали дозволу на подорож у короля, і король відповів їм, щоб вони їхали і при цій нагоді намовляли гетьмана і козаків вертатися під королівську владу. Діставши від Виговського доручення занятись виборами, він 4 (14) вересня прийшов до Бутурліна і розповів йому це: “Писав мені з Чигрина писар Ів. Виговський, щоб я з духовенством вибирав митрополита, кого схочемо, військо тепер з огляду на смерть гетьмана, зайнятися цим не має змоги”. Він міг би додати, що Виговський вказав, як останній термін собору покрову, і доручив Барановичу запросити “коронних епископів”, і це доручення він мабуть уже й сповнив ³).

Тоді Бутурлін взявся за агітацію: доводив Барановичу, Гізелю, київським ігуменам “всякими мЂрами з большимъ подкрЂпленьемъ”, щоб вони були під послухом і під благословенням московського патріарха, без царського указу епископів не скликали, без благословення патріарха митрополита не вибирали, а послали до царя і до патріарха умисну особу, кого їм наручно.

Баранович був збентежений таким непередбаченим домаганням. Він сказав, що рад мати ласку царя і благословення патріарха, але не може рішати цього сам мусить порадитися з архимандритами й ігуменами. Духовенство без гетьмана і митрополита не здобулося на відмову. 7 (17) серпня прийшов до Бутурліна з позитивною відповіддю: радився з архимандритами й ігуменами і постановили бути під послушанієм і під благословенням святішого Никона патріарха московського і всієї Великої, Малої і Білої Росії. Але тепер їдуть усі до Чигрина на похорон, а повернувши відти “договоряться і укріпляться між собою” і тоді пошлють своє посольство до Москви. Інакше сказавши — взяли справу на обговорення ще з військом ⁴).

Тоді Бутурлін 12 (22) серпня звернуся до Виговського з запитанням, чи було взято у царя дозвіл на приїзд закордонних владиків на вибори митрополита? Коли не було царського указу, то нехай пише до тих закордонних владиків, аби просили дозволу на приїзд у царя і патріарха.

Виговський від цього ухилився; не вагаючись відмовив Бутурліну, що “права і звичай давній наказують і велять, аби ті епископи за гетьманським листом приїздили свобідно на вибори митрополита, аби між духовним чином без пастиря не множилася своєволя і непорядок”; те ж і покійний гетьман писав до тих закордонних владиків, що приїхали на вибори “за давніми правами, як то з віку бувало”; в виборах братимуть участь також представники війська, і про результати виборів буде донесено цареві; разом з іншими справами, після ради, що буде відправлена по похоронах гетьмана ⁵).

В Чигрині при нагоді великого з'їзду духовенства і старшини, на похоронах старого гетьмана, велись наради і розмови також і в цій справі, і присутні московські агенти, очевидно, промацували при цій нагоді, скільки при тім уділено буде місця впливам і ролі московського царя і патріарха, що приняв уже титул “Великія, Малыя и БЂлыя Руси”. Не переказуючи на жаль, того, що вони самі на цю тему говорили, Рикалов і Кікін переказують такі розмови:

Гетьман говорив Рикалову перед похоронами: “після ради будемо писати цар. в-ву в великих військових справах, а духовенство пішле від себе до святішого патріарха Никона в справах духовних про те, щоб на Київську митрополію поставлено архимандрита печерського Інокентія Гізеля” ⁶).

З Кікіним духовенство мало розмову після ради: “Приходили (до Кікіна) на двір — посланець від чернігівського епископа, архимандрит овруцького монастиря ⁷) та ігумен київського Михайлівського Золотоверхого монастиря і в розмові говорили, що епископ і все духовенство бажають мати митрополитом печерського архимандрита Гізеля: “А про настановлення його митрополитом хочемо послати прохати царя і зверхнього нашого пастиря патріарха Никона. Тільки не знаєм, як рішить військо: чи виберуть арх. Гізеля, чи когонебудь іншого. Про це буде у нас, духовних, рада з гетьманом і старшиною незадовго”.

“А гетьман говорив (тому ж Кікіну): Як я і полковники одержимо листа від А. Н. Трубецкого і приїдемо в Київ, там у мене і всього “поспільства” з духовними разом буде рада і вибори митрополита: кого дух святий і церков виберуть, ми зараз дамо знати й. цар. в-ву” ⁸).

Як бачимо і тут в доволі невиразній формі проходять ці дві можливості: вибраного кандидата буде подано на затвердження царя і патріарха, або — їх буде тільки повідомлено про вибір (як це вимагалося при виборі гетьмана). Про посвящення чи благословення митрополита московським патріархом не говориться так виразно — так як це проектував ще покійний гетьман через Коробку. Маю вражіння, що і духовенство і старшина, з Виговським в голові, не відважаючись відкидати домагання зверхньої ролі в цій справі для царя і патріарха, в дійсності хотіли відбути вибори старим порядком, не ставлячи в залежність від царя, тим менше — московського патріарха ⁹). Як компроміс мабуть висловив Виговський цей проект — відбути вибори в присутності Трубецкого, але й цього плану не переводив конкретно: київський собор на покрову не був відкликаний, значить вибори відбулися б при Трубецкім тільки поскільки він би приїхав до Києва на той час. Але тому, що “коронні епископи” на цей термін не приїхали, Виговський з старшиною не спішили на собор, і приїхали тільки 23 жовтня, на похорон Тетериної дружини. Після похоронів, 28 н. с. були соборні збори у св. Софії, Баранович і Виговський запрошували прибути київських воєводів, але вони не мавши в цій справі інструкції царського уряду туди не поїхали, і доносили цареві те, що чули, мовляв, від Виговського. Духовенство було представлене досить скромно, крім Барановича було тільки два архимандрита: чернігівський Йосиф Мещеринов, родич Виговських, що недавно приїхав з Польщі і був поставлений на архимандрита і пинський Йосиф Тукальський і з Новгородка литовського Феофан Краковецький, Гізель не прибув — мабуть тому, що вважався кандидатом ¹⁰). Обговорювано кандидатури: супроти Гізеля, що вважався кандидатом київського духовенства, мабуть військо висувало кандидатів з Західної України, з тих же політичних мотивів: приєднання Західної України до Козацької. Найбільше прихильників знаходила кандидатура Балабана, називали також львівського владику Желиборського, архимандрита Тукальського, — так оповідав Бутурліну Виговський. Але виборів не переведено: відложено до зимнього Миколая, мотивів не знаємо: чи справді хотіли зробити ці вибори в присутності Трубецкого, або якогось іншого царського делегата, чи сподівались дочекатися владиків з Західної України.

Так можна міркувати з листа Барановича, висланого після цього собору до львівського владики: “Вже три роки відкладали ми вибори, не з іншої причини, як тільки через неприсутність в. милості, і тому, що не отримали від вас ні йоти, хоча кілька разів писали до вас з різними особами ¹¹). Велика пропасть з'явилася між нами: ні ми до вас, ні ви до нас не маєте безпечного переїзду; недавно послав я до вашої святості свого посланця — не міг переїхати через польських жовнірів. Катедра ж і далі зістається без пастиря. Вельм. п. гетьман 18 жовтня був на виборах в Софії і за загальною ухвалою п. гетьмана, полковників і всього духовенства вибори відложено до 6 грудня ¹²), на цей термін прошу вашу святість прибути: дуже просимо вас як першого члена церкви, коли ж не зможете прибути, звольте оповістити через умисну особу: далі відкладати не можемо, з огляду на наказ п. гетьмана ¹³).

В грудні вибори, очевидно, відбулись — але ми не маємо майже ніяких подробиць про них. Бутурлін доносив цареві 3 (13) грудня, що 1 (11) приїхав до Києва луцький епископ Діонісій Балабан і замешкав в софійськім монастирі, “С нами не обослався”, а в скорім часі сподіваються приїзду владики львівського і перемиського. Воєвода питав царських інструкцій: бути йому на соборі? виговорювати епископам, що вони вибирають митрополита без царського наказу і патріаршого благословення? ¹⁴)- але мабуть так тих інструкцій і не дістали. Вибрано таки Балабана. як було передбачено ¹⁵) про це маємо листування путивльського воєводи Зюзіна з Виговським в місяці січні, — 25 січня с. с. ¹⁶). Виговський писав Зюзіну: “Писав ти, брате мій, до мене, щоб обраний на митрополію київську Діонісій Балабан не скорше посилав по посвящення до царгородського патріарха, ніж би у вел. государя свят. Никона, патріарха московського і всієї Великої, Малої і Білої Русі побував і з ним усно поговорив, - то я за твоїм листом братерським пишу до нововибраного митрополита, аби доти не посилав по благословення до константинопольського патріарха, доки про це не порозуміються листами — патріарх московський з патріархом константинопольським”. Таким чином десь в 20-х днях січня н. с. путивльський воєвода мав уже відомість про довершений вибір Діонісія. З цим сходиться: квит Балабана з дня 19 с. с. січня виданий Барановичу в тім, що він перебрав від нього софійську касу ¹⁷), і звістка Єрлича, що на різдв'яні свята Балабан уже відправляв богослуження в Києві ¹⁸). Натомість відпадає дуже докладна нібито звістка Величка, що Балабан “вольными и всего духовенства и многихъ персонъ свЂцкихъ голосами избранъ и поставлен на престолъ митрополіи кіевской” першої неділі посту, 28 февраля ¹⁹). З 8 лютого, як зараз побачимо маємо вже повідомлення про вибір від самого Балабана.

З наведеного листа Зюзіна бачимо що вибори переведено без порозуміння з царем і патріархом. З листа Балабана до Бєньовського довідуємося, що гетьмана при виборах репрезентував Тетеря, і він через нього вислав своє побажання, щоб Балабан не відмовлявся від вибору. Він писав Бєньовському “з Києва із святої Софії 8 февраля 1658”: “Виїхав я, добродію по елекцію так, з духовного обов'язку, будучи по смерті митрополита найстаршим (primus et primas) і покликаний на цей акт кількома листами п. гетьмана запорізького і епископа чернігівського. Кому іншому бажав я тієї функції, і таки сподівався в моїх рахунках, але доля так послужила, що не приставила інших епископів, хоч вони обіцяли бути на ту сесію, і досі ще їх сподіваються і на митрополію вибрано мене, з огляду на сильні налягання всієї України і самого гетьмана: хоч він сам не був присутній, але через свого уповноваженого п. Тетерю властиво якби наказав то мені”. Просив його в цьому листі опікуватися луцькою катедрою і помагати якомусь панові Грабовецькому, котрому Балабан доручив свої справи, виїжджаючи, дістати це владицтво після нього, а йому самому, Балабанові і доходити королівського привілея на митрополію ²⁰).

Зоря Балабанів, затуманена їх нещасливою сварою з львівським братством піввіка тому, підіймалася наново, а плани поєднання козацької України з Західною діставали нового впливового союзника.

Дата добавления: 2015-07-18