Посольство Репнина: дебати про реліґійний мотив, зборівські постанови, 4 конференція, 9 серпня, заперечення зборівського трактату.

Конференцію 8 серпня, третю зряду, відкрив сам канцлєр Кориціньский. Коротко зібрав все сказане в сій справі послами і повторив, уже від королівського імени, попереду сказане комісарами від себе. Хмельницький занадто великий “грубитель”, щоб його можна було помилувати; його виправдання перед царем, ніби він почав свій бунт задля віри-рішучо неправдиві. Повстаннє своє він почав поперше-тому що козакам було заборонено ходити на море. Потім він просив у короля дозволу на воювання московських земель-ще йому король заборонив з огляду на вічну згоду з Москвою. За се Хмельницький наробив нечуваного спустошення, поруйнувавши при тім костели і кляштори; король тепер іде на його війною. А грецькій вірі ніякого насильства король не чинить і нікому чинити не дозволить (383-8).

Посли взялися знову до сього пункту і відкинули канцлєрові доводи. Цар має певні відомости про насильства над православною вірою. Гонець Старий в 1651 р. був свідком як король присилав до Люблина коронного інстіґатора Жидкевича, щоб силоміць відібрати від православних і віддати уніятам тамошню церкву, і православне духовенство при тім з великим безчестєм виганяли з церкви. Так само силоміць відібрано і віддано уніятам перемиське владицтво ¹). Ще раз повторено, що посли бачили переїздом з Минську. “Чи то не наруга чиниться в королівській державі над благочестивою християнською вірою і святими церквами? В королівській державі живуть люди ріжних вір, а такого гоненія й наруги крім благочестивих християн не буває нікому-навіть Жидам, котрих бридитись і ненавидити годиться всім християнам. Їм у всім воля, і школи свої жидівські мають свобідно де хочуть, і неволі їм і насильства ніякого нема: свобідніш живуть у своїй вірі жидівській ніж благочестиві християни” (389-392).

Польські комісари заперечували се. Люблииська церква і перемиська єпархія самі пристали до римського костелу. Скасувати унії король не може: сі справи відають папа римський і митрополит київський. Коли б вони були з чого небудь невдоволені, вони б мали про те зносини між собою. “А що посли кажуть, ніби то Жиди мають у королівській державі більше свободи ніж християне,-то король Жидам не присягає, а має їx у своїй державі за невільників: може з своєї держави вигнати як псів; а людям грецького закону присягає і згідно з присягою їм ніякої неволі не чинить; у нього єсть богато сенаторів і ріжних достойників грецької віри, вони засідають в раді, можуть говорити і постановляти в усяких справах, так само як католики. Навіть якби папа римський написав королеві, щоб він скасував грецьку віру, аби була одна папежська, то він того не може зробити против своєї присяги. Але так само не можна йому против своєї присяги скасувати й унію! Та унія і не в самих тільки містах-єсть вона і по монастирях сенаторських і шляхетських: якби король і схотів знищити унію, то сенатори того б не дали, бо їх права і вільности такі, що кожен сам рядить у своїй маєтности, а не король. Вони можуть у своїх маєтностях тримати хоч благочестиву хоч уніятську церкву, і король того їм боронити не може” (с. 313-5).

Посли докорили комісарам, що вони в сій репліці вжили зневажливе слово “схизматики” і стали виясняти, що реліґійної справи цар торкнувся у власних інтересах короля, бажаючи заспокоїти усобицю в його державі, і для того послам наказано радити, аби король заспокоїв православних і прийняв козаків назад у підданство на підставі Зборівського договору. Пани-рада повинні з прихильности до короля йому радити, аби він з своїми підданими війшов у зносини, непорозуміння полагодив, і велів у всім виповнити Зборівський договір. “А замиривши велів би то все закріпити соймом і конституцією, щоб у підданих королівських: Запорізького війська і благочестивих християн грецької віри в їх вірі і всяких їх вільностях не було більш непорозумінь з польськими і литовськими людьми. А благочестиві церкви аби король велів з унії звільнити і віддати назад на благочестє, аби більше не було усобиці, і кров християнська не розливалась” (с. 395-8).

Комісари виправдувались, що схизматиками вони називали Хмельницького й його товаришів, тому що Хмельницький ворог і богоодступник, віри христіянської поругатель і бісурмен, а православних християн то слово не дотикає ²). Хмельницький стоїть не за віру, а за те щоб не бути в підданстві у короля. Унії король скасувати не може, і не годиться йому в тім давати вказівок. В царській державі також богато ріжних реліґій, і король в тім не дає вказівок цареві. Благочестивій вірі у короля неволі нема ніякої. Самі посли бачать, що і тут, у Львові є богато благочестивих церков, володіє ними владика львівський, ніякої неволі в вірі йому не діється, і ні одної уніятської церкви у Львові нема. А в Москві і по инших містах нема ні одного костела, хоч людей римської віри богато; одначе король не домагався у царя, щоб там заведено римський костел, ані не буде домагатись. Підчас переговорів на р. Полянівці, між Дорогобужем і Вязьмою королівські посли допоминались, щоб у Москві був костел, але царські посли того відмовили, і раз про се не було умови, і в договорі того не записано, то король того й не підіймає. Та в договорі не написано й того, щоб цар мав давати вказівки про грецьку віру в королівській державі-як їй бути і її обстоювати; вільно королеві в своїй державі так грецьку віру держати, як він хоче. А тим часом з царської сторони сей договір порушується: московський партріях ставить попів і дає благословенні грамоти в городи, що за сим договором одійшли до Польщі, і цар зобовязався нічим до них не мішатись. Руські попи в королівських городах повинні брати ставленнє від константинопольського патріярха і київського митрополита, а уніяти повинні підлягати папі, а московському патріярхові руські попи в королівських землях нічим не підлягають. Тим часом він розпростирає свою владу сюди: на доказ того комісари показали дві московські благословенні грамоти 1652 р. до м. Дорогобужа і до села Микитина в Дорогобузькім повіті (с. 398-405).

Посли виправдувались, що се занадто дрібна справа, аби могла порушувати договір, тим більше, що в нім і не написано нічого про ставленнє попів. Комісари відказували, що справа не така мала, і може вважатися порушеннєм договору- але бажаючи згоди, польська сторона домагається тільки, щоб надалі сі справи не повторялись, і перевели розмову на зносини Хмельницького з Туреччиною і замисли його на Москву:

“Пани-рада говорили: той зрадник Б. Хмельницький не варт ніякого милосердя ні у короля ні у царя, бо він уже не християнин, а бісурмен, не за віру стоїть, а сам церкви божі руйнує; Волоську і Мунтянську землю знищив, Татар до себе покликав, землю королівську довгий час воював, і тепер від того бунтарства (воровства) не відстає: против короля війну провадить безнастанно. І коли б король і пани-рада з тим зрадником не боролись, він, боговідступник, давно б уже їх державу зруйнував, а потім пішов би на державу царську”.

“Се вони, пани-рада, знають вірно і говорять сміливо і певно, що ще недавніми часами той Хмельницький пильно просив у короля іти на Московську державу. А тепер король хоче знищити своїх ребелізантів не задля їx віри, а для злодійської зради, та коли й знищить, то віри і церков руйнувати не позволить. Як той Хмельницький побив королівське військо під Батогом, король скликав сойм і велів збирати велике військо, щоб відомстити йому його злочин, тоді Хмельницький прислав своїх післанців-просити у короля милосердя й пробачення. Король пожалувавши пробачив йому ту провину і післав до нього пана Зацвіліховского, сказати йому, щоб на далі він був у підданстві й послуху, і зачіпок та кровопролиття від них більше не було. Але Хмельницький сеї ласки й пробачення не прийняв і поставив в ніщо, а королеві через того Зацвіліховского переказав, що коли король відновить Зборівський договір, то він з королем замириться, а на Білоцерківськім договорі в підданстві королеві ніколи не буде. Тепер же вони послам об'являють: коли цар хоче, щоб король прийняв назад Хмельницького і козаків у підданство і вини їx пробачив, нехай посли будуть у тім посередниками. Нехай вони пошлють до Хмельницького сказати йому: Як король піде на нього з військом, нехай Хмельницький вийде на зустріч і вдарить чолом, король задля братської приязни царської Хмельницького пожалує, пробачить йому провину і вбивати їx не велить. Король іде на Хмельницького в короткім часі, бо має готове велике військо: посли бачили тільки невелику частину його, а крім нього іде в поміч Ракоцій угорський, господар мунтянський і новий молдавський: чекають короля, і на сполученнє з ними вже пішло велике військо. Литовського війська з гетьманом Ян. Радивилом також готово вже богато, воно незадовго прийде до обозу. Нехай посли подумають: вони, пани-рада, кажуть се з доручення короля. А коли посли мають якийсь инший спосіб, нехай скажуть” (с. 411-416).

Посли повторили сказане раніш, що як цар не схотів прийняти Запорізьке військо під свою руку і не бажав, щоб воно піддавалось бісурменам, то Хмельницький просив його посередництва перед королем, щоб він прийняв їх на зборівських умовах. Отже коли король хоче прийняти козаків назад у підданство,-нехай велить відновити з ними Зборівський трактат і потвердить його соймовою конституцією- аби більше не було у них сварок з польськими й литовськими людьми. Коли ж король хоче в чімсь відступити від Зборівського договору в яких небудь пунктах крім реліґії, то нехай пани-рада зносяться з Хмельницьким і договорюються, аби тільки благочестиву віру в усім лишено так як у Зборівськім договорі. В такім разі посли готові бути посередниками, пошлють від себе до Хмельницького і будуть його намовляти до переговорів. А иншого ніякого способу від царя їм не вказано (416-7).

Комісари сказали: Яка того Хмельницького зрада і злість, вони то послам уже розповіли; нехайже посли скажуть, які ґарантії вони можуть дати королеві на випадок коли Хмельницький не послухає той пропозиції й почне ставити всякі забаганки. Король і пани-рада давно вже знають певно, що він зрадник, ворог божий і в замислах своїх не постійний ³), і цар також неповинен вірити його слову, ані присязі і хрестному цілуванню. Тричі він присягав королеві і ніколи не додержував присяги. А коли він піддасться турецькому султанові, се королеві також невелика річ: чернь, козаки вже від Хм-кого відстали і незалежно від нього (!) прислали до короля київського полковника Ждановича-просити пробачення своїх провин (418-9).

Посли вийшли зза столу щоб поговорити між собою і потім сказали: Коли король годиться лишити в силі постанови Зборівського трактата в реліґійній справі, вони готові зараз післати до Хмельницького і запитати його, чого він хоче в инших справах. Коли Хмельницький почне ставити якісь забаганки в инших справах крім віри, вони накажуть своїм післанцям намовляти Хмельницького до згоди: щоб він у всіх инших справах крім віри здався на королівську волю: тим він докаже, що він справді стояв за віру, а не за якісь свої користи (430).

Комісари відповіли, що король готов прийняти Хмельницького, але треба порозумітись що до умов. Про Зборівські умови комісари й слухати не хочуть, і король ніяк не може замиритись на сім договорі; якби се було можливо, він би й сам се зробив, без послів. Насамперед, якби навіть король схотів скасувати унію, то єсть же уніятські владики, сенатори і богато шляхти: вони ніколи на се не пристануть. З козаками я не тільки на зборівських, але й на білоцерківських умовах не можна замиритись, бо козаки слова не дотримують і всі договори нарушують. Чи можуть посли дати заруку (крЂпость) на випадок коли Хмельницький не замирившися з королем тої згоди не додержить, або не прийме замирення на даних умовах? Адже король витратив великі гроші (на похід)-чи цар то згодиться нагородити в такім разі, або поможе королеві своїм військом на Хмельницького за його неправду?

Посли на се сказали: цар прислав їx до короля умисно (“нарошно”) для посередництва в сій справі, бажаючи всякого добра королеві, а державі його тишини і спокою,-щоб його піддані не пішли під турецького султана, і не вчинили якоїсь нової руїни королівській державі, а навпаки-були в підданстві і послуху, як колись бувало. Але коли пани-рада хочуть дістати від них, послів, в тім заруку-се річ неможлива! Цар доручив говорити з королем про згоду, маючи на увазі прохання Хмельницького і бажаючи добра королеві; але заруки в тім давати не можна: посередники не приймають на себе поруки за згоду, а тільки ведуть до згоди (сходства). Коли король прийме Хмельницького під свою руку, а Хмельницький після того стане знову наступати на королеву державу,-вільно королеві Запорозьких козаків приборкати: цар Хмельницькому не похвалить, коли він знову пічне війну, і за нього перед королем вставлятись не буде (420-4).

Пани-рада на се сказали: Бачать вони, що посли царські держаться більше козацької ніж королівської сторони, але все-таки пропонують (властиво-повторюють) останній спосіб замирення: Коли король піде на Хмельницького, а той зложить перед ним булаву і зречеться гетьманства, і козаки зброю свою перед королем положать і стануть просити милосердя, то король, задля приязни і любови своєї до царя, не звелить їх до решти викоріняти, а допустить до ласки своєї. Нині король іде не на Хмельницького панство, а до своєї держави. З своїми підданими ніяких договорів чинити не буде. Хоче бачити свої городи і міста і від тих бунтівників очистити-щоб всі піддані йому поклонились, а військо королівське аби в тих містах: у Київі і за Дніпром могло відпочити. Та про се їм, панам-раді, й говорити богато не годиться!

По довгих розмовах посли сказали: коли паии-рада не годяться на замиреннє з козаками на зборівських умовах, ані взагалі про якісь договори з ними не хочуть слухать, нехай дадуть в сій справі відповідь на письмі, і перейдуть до головної справи- про царську честь; про смертну кару над винними в прописках і т. и. Такий відступ був неприємний польській стороні. Комісари відмовлялись від справи прописок, мовляв се вже справа рішена, суд над провинниками відбувся, і под. Повернули мову знову на посередництво в козацькій справі-“чому не можна послати до Хмельницького”. “Тепер Хмельницький в Чигрині. Коли до нього послати відси, зі Львова, то навіть як ті післанці будуть скоро їхати, пройде два тижні, а там пробудуть тиждень, а назад два тижні-потріває то пять тижнів. За тих пять тижнів король міг би здобути великі успіхи над своїм неприятелем-бо військо зібране і гроші видано великі. А коли в тій посилці пройде воєнна пора, і військо буде затримане стільки часу без діла, то військо стомиться в довгім стоянню, і гроші пропадуть дурно, а Хмельницький не послухає і згоди не прийме, а коли й прийме, а не дотримає,-чим цар і посли його можуть від того забезпечити? Яку вони мають поруку (крЂпость) що до послушности Хмельницького?”

Посли повторили, що ініціятива вийшла від Хмельницького, він просив помирити його з королем, але ніякої заруки (укріплення) для короля не прислав. Коли король згодиться післати до Хмельницького свого післанця, посли пішлють з ним і свого гінця-щоб добути від нього таку ґарантію. А що до спинення війська на час тієї переписки-се в волі короля: посли нічого не говорили про затриманнє війська, і тепер не говорять,-говорять про се порозуміннє (сходство) для спокою християнського, щоб кров християнська не лилася з обох сторін. Коли ж король того не бажає, і не хоче миритися з Хмельницьким з огляду на зібране військо, то посли про се й говорити не будуть більше. Цар велів про се говорити не задля Хмельницького і його товаришів, а задля єдиної християнської віри.

Комісари на се знову стали застерігатись против інтервенції в реліґійній справі. Король не мішається до справ царської держави-хоч би цар держав у себе віру лютерську і кальвинську і костели їм дозволяв будувати. Не буде до нього присилати послів з тим, щоб цар не дозволяв у своїй державі лютерських і кальвинських костелів. “А в своїй державі король заховує грецьку віру не для тих підданих-хлопів, а тому що в тій вірі богато сенаторів і шляхти, і присягу король складає що до тої благочестивої віри сенаторам і шляхті, а не хлопам. Богато про се нема що говорити -тій згоді з козаками не статись і не бути. А все що в тій козацькій справі ⁴) посли говорили, нехай дадуть на письмі: поки того на письмі не дадуть, пани-рада також не вчинять писаної відповіди, і будуть їx уважати не за посередників, а за заступників або печальників ⁵)-а печальникам їм, царським послам, за таких королівських зрадників бути не годиться, знаючи про вічну згоду між обома монархами. Бо в тих пактах виразно написано: “хто королеві недруг, той і цареві недруг”.

Посли на се відказали, що вони прийшли не печальниками, а для посередництва між королем і його підданими, з гетьманом війська Запорізького, щоб привести до згоди і замирення. Називаючи їх печальниками, пани-рада їx безчестять. А коли у короля з Хмельницьким були переговори під Зборовим ⁶), пани-рада там із Хмельницьким договоритись не стидались: було їx в тих переговорах 17 чоловіка.

Пани-рада відповіли, що ті сенатори, що були на переговорах під Зборовим, мирилися не з козаками: був в тих переговорах близький чоловік хана Сефер-ґазі аґа, родом з визначного магометанського дому.

Потім вийшовши з-за столу вони говорили між собою в секреті і прийшовши до послів сказали: Те що вони говорили з приводу пропозиції послів: щоб король післав до Хмельницького свого гінця, а вони посилають свого дворянина,-чому сього не можна зробити, говорили вони від себе, а тепер донесуть се королеві, і яка буде в тім королівська воля, вони то їм дадуть знати на наступній конференції (отвЂте) завтра, 9 серпня (425-433).

Четверта конференція дійсно відбулася, другого дня, 9 серпня. Виславши з палати присутних дворян і стольників, канцлєр Кориціньский подав до відома послів відповідь короля. Він приймає з любовю заходи царя, і хоч королеві не годилось би показувати Хмельницькому якого небудь милосердя-тут відповідь перечисляла всі вже звісні провини його: нарушеннє договору Зборівського і Білоцерківського, погром під Батогом, досадну відповідь Зацвіліховскому і останні переговори з Туреччиною,-король все таки задля царя готов ще раз показати Хмельницькому милосердє.-

“Як королеві терпіти такі його великі досади і неправди-що його підданий самий низький чоловік, хлоп, й. кор. величеству пише, аби вволив його волю. Того ще ніколи в Короні Польській і в. кн. Литовському не бувало. А тепер він піддається турецькому султанові й просить помочи, а кримського хана кличе з усею Ордою, щоб зруйнувати Польщу і В. Князівство-саме й тепер у нього турецький посол, і він (Хмельницький) безнастанно має зносини з султаном; обіцяв йому, як той йому поможе на Польщу і Литву, бути у нього в підданстві й прийняти бісурменську віру. Що ви, посли, радите, аби король його пожалував, вини пробачив і держав у підданстві за Зборівським договором, так він же, Хмельницький самий лютий бунтівник (“вор”) і королеві зрадник, не раз присягав на згоду і не дотримав-то такому бунтівникові як можна вірити? Зборівського договору вони й чути не хочуть: той договір за неправди Хмельницького шаблею скасовано. Але задля й. цар. вел. король покаже над ним милосердє і вини йому подарує-аби тільки він королеві вдарив чолом, булаву віддав, і гетьманом більше не був, і щоб козаки вдарили чолом, зброю зложили і були по давньому хлопами своїх панів та рілю орали. Реєстрових козаків має бути, як колись, 6000, і житимуть вони на Запоріжжю, як давніш жили; а в Київі і в инших городах по обох сторонах Дніпра знову вільно буде стояти війську коронному і литовському. А коли б Хмельницький того не додержав, аби цар поміг на нього своїм військом” (231-8).

Посли лишили без відповіди сі похвалки і як попереднього дня перевели справу знову на реліґійний грунт, обминений канцлєром. Хмельницький відкликався до царя в імя інтересів православної віри, він настоює на Зборівськім трактаті з огляду на його пункти в справі православної віри. Хмельницький і військо “хочуть бути в підданстві у короля за Зборівським договором-як учинили з ним договір про благочестиву християнську віру під Зборовим: щоб вивести унію в Короні і в. кн. Литовськім, аби її не було, а була по давньому благочестива християнська віра, згідно з привілеями попередніх королів, як була від початків, і щоб не було їй ніякого утиску-щоб король велів той Зборівський договір потвердити”. Задля сього і цар піднявся посередничати-щоб не допустити переходу козаків під власть султана і хана, “аби не прийшло до того що Хмельницький разом з султаном і ханом став би пустошити королівські землі. Для того королеві треба прийняти його назад на Зборівських умовах, у всіх вільностях” (238-240).

Комісари поінтересувались, коли саме “наш зрадник Хмельницький” прислав з тим своїх послів. Посли відповіли, що було се в лютім 1653 р. Тоді комісари вернулися знову до своїх доводів, що Хмельницький короля “оббріхав” (оболгал не дЂлом), ніби то він нищить православну віру і силоміць нахиляє до унії. А поведінку його характеризує се, що просивши в лютім царського посередництва, він після повороту своїх послів з Москви вислав своїх людей до турецького султана; проситися до нього в підданство і доходити від нього військової помочи на королівські землі. Саме вчора ⁷) прийшла реляція з Стамбула про козацьке посольство, що прибуло туди 12 березня, аби прохати помочи на Польщу. Комісари зачитали сю реляцію, але посли не надали їй особливого значіння. Погодились, що з боку Хмельницького се не було гарно, коли одночасно просячи царського посередництва він звертався також і до султана-“але коли се діло взяти під розвагу, то можливо й таке, що Хмельницький се зробив не сподіваючись пробачення від короля: тому що він зібрав велике військо, хоче його воювати, а в підданство прийняти не годиться. І кінець кінцем се й тепер не ясно, чи король “приймає в любов” посередництво царя і його пропозицію замирення на зборівських умовах-щоб не допустити козаків до підданства султанові і нової руїни королівських земель ⁸). Комісари повторили на се стару відповідь, що царську інтервенцію король “приймає в власну любов”,-тільки як договоритися з Хмельницьким, коли він піддається султанові і під сю хвилю має у себе його послів? про Зборівський же договір король і пани-рада ні чути не хочуть! Тоді посли вставши з-за столу поговорили між собою і руба поставили вчорашнє питаннє: Що ж король каже на їх пропозицію: післати до Хмельницького одного дворянина від короля, а другого від послів, щоб положити край усобиці? На яких умовах міг би король прийняти Хмельницького? поставили пани-ради сі питання королеві, і яка була його відповідь?

Комісари переказали відповідь короля ⁹): Не тільки королеві, але й послам, будучи у короля, не годиться посилати до Хмельницького-такого зрадника, кривоприсяжця-хлопа! се було б великою зневагою королеві. Кожному може прийти на гадку, що король просить згоди у того зрадника свого, боїться його,-і тому висловив бажаннє, щоб від себе післати когось намовляти його на замиреннє. Воля короля така: Для того щоб Хмельницький був по давньому в підданстві у короля, треба щоб цар післав від себе до Хмельницького (пораду до замирення з королем), і проєкт договорних статей. Хмельницький апробувавши сі статті, мав би їх післати назад цареві, а цар-королеві ¹⁰). Хмельницький же від себе мав би прислати послів до короля, прохаючи милосердія, і подаючи свої статті (умови); тоді король вибере з них те на що можна буде згодитись, а чого не можна-в тім відмовить. Тепер же, не договорившися з Хмельницьким що до умов замирення і не маючи від нього відомостей про його бажання, не можна й договорюватися про згоду (л. 257).

Се було доволі незручне обминаннє цілком ясного і виразного домагання Хмельницького-відновлення Зборівського трактату, і посли не залишили справити польску сторону з її обхідних стежок до сього постуляту.-Як Хмельницький прислав до царя, просячи його посередництва, він заявив, що має бути прийнятий назад в підданство королівське за Зборівським договором, так щоб Зборівський договір був додержаний у всім. Перша ж і найголовніша справа-щоб грецьку віру не тіснили, і унія була знищена, і договорні статті про козацькі вільности щоб були потвержені. З того Зборівського договору Хмельницький нічого не хоче поступити-про сі умови вони, посли, перед тим говорили, і тепер знову повторяють.

“Пани-рада говорили дуже сердито: Зборівського договору і на світі нема! У корол. величества з Хмельницьким ніякого договору не бувало. Був договір з кримським ханом, тому що хан прислав до короля, аби Хмельницького пожалував, прийняв у підданство; що в Зборівськім договорі з ханом ухвалено для Хмельницького умови, на яких йому бути в підданстві у короля,-се король показав свою ласку Хмельницькому задля прохання хана ¹¹). А з таким зрадником і нікчемним (“худим”) чоловіком, хлопом, який може бути у королівського величества договір? Коли б кримський хан не упрохав короля за Хмельницького, то король би й не показав йому своєї ласки. І Хмельницький на тих договорних статтях, що ними його король наділив за проханнєм хана, зложив присягу на те щоб бути йому в підданстві на всій королівській волі; але потім знову почав війну без усякої причини, прийшов з козацьким військом і з ханом під Берестечко, та побачивши у короля велике військо, вони злякались і утікли. Король тоді показав ласку: не велів їх бити, але Зборівський договір Хмельницький там порушив, і король про той договір і чути не хоче”. “Іде тепер на сього зрадника і кривоприсяжця з великим військом і всіх тих зрадників знищить до решти”.

Посли стали опамятувати такий войовничий запал: що королеві і Річипосполитій зовсім не приспорить добра, коли своїх підданих побють, міста поруйнують і зруйнують не чужу, а власну державу. Узявши комісарів за слово, що під Зборовим король помилував Хмельницького задля прохання хана, вони почали доводити, що тим більше годилось би тепер йому показати ласку за проханнєм християнського монарха-царя, і виконати, згідно з присягою своєю, постанови Зборівського трактату про грецьку віру й унію (258-263).

Комісари звели дискусію на порушеннє польської границі в кампанії 1651 р. перепуском козацького війська через Брянщину ¹²), та на ставленнє попів з Москви. Посли витягли знову справу прописок і ставили в приклад Полякам перського шаха, що прислав був до Москви головою одного свого хана, коли московський уряд поскаржився за його “непригожі” слова про царя. Комісари похвалили се і заявили, що король теж готов прислати до Москви винних у прописках-тільки щоб цар прислав наперед головою свого патріярха-за те що він видає благословенні грамоти попам до країв королівських і тим розриває договір. Посли дуже образились таким оборотом. Престиж патріярха в тім часі стояв особливо високо, і посли закинули комісарам, що вони тим ведуть до розриву договору і війни, і загрозили, що цар з свого боку не ухилиться від війни. З сього вивязалася мало інтересна сварка, обопільні обвинувачення, і на тім зійшла конференція ¹³).

Дата добавления: 2015-07-18