Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Польський наступ на Україну в березні 1653 Р. , Крим і Порта, польський наступ на Україну в березні 1653 Р. , облога Манастирища, чарнєцкий і Богун, мобілізація козацьких сил.

Читайте также:
  1. III. Исследование обстоятельств наступления страхового случая и установление причин возникновения повреждений ТС
  2. АЛЯРМИ КАЛІНОВСКОГО, МОБІЛІЗАЦІЯ В КРИМУ, ВІДКЛИКАННЄ ЗАДНІПРЯНСЬКИХ ЛЕЖ, МОБІЛІЗАЦІЯ КОЗАЦЬКОГО ВІЙСЬКА, ПОВСТАННЯ НА ПАНІВ, ГЕТЬМАН ВИХОДИТЬ У ПОХІД.
  3. Виды спорта, представленные на Фестивале
  4. Володислав Опольський.
  5. ГАДЯЦЬКИЙ ТРАКТАТ, ПОЛЬСЬКО-УКРАЇНСЬКІ ВІДНОСИНИ В ОСЕНІ-ЗИМІ 1657/8, ЗАХОВАННЯ КОЗАЦЬКИХ ЗАЙМАНЩИН.
  6. Глава 7. Почему не у всех женщин происходит овуляция и наступают менструации
  7. Глава седьмая. Почему не у всех женщин происходит овуляция и наступают менструации

 

 

Тим часом коронне військо, згідно з королівським наказом присланим гетьманові С. Потоцкому з Жиґмонтом Скаршевским, в другій половині березня рушилося з своїх становищ і почало позгортувати свої операції. Маємо про них кілька відокремлених звісток, які в сумі дають доволі виразний загальний образ.

Хронольоґічно починає сю серію звісток оповіданнє Єрлича про польський рейд на київсько-волинськім пограничу. 13 березня роз'їзд польського полку п. Ґурского, що зимував в Корці і волости Корецькій, триста чоловіка, в ночи напади на Коростишів, де стояли залогою три сотні козаків-там і зимували. Роз'їзд вхопив сотника з Білої Церкви Гребінку і з ним три корогви, двох убито, “шубравство” (наволоч) вирубали-“кількасот чоловіка”. За тими наїздниками того ж часу кварцяне військо-легкі хоругви козацькі рушили з Волини на Україну і пішли під Паволоч.

“З Паволочи військо пішло під Кальник. Довідавшися, що зрадник Богун, полковник браславський з уманським полковником зібрали військо в Манастирищах і мають з собою, як говорилося-коло шести тисяч, гетьман вислав на них польське військо, котрого було до 8 тисяч, під начальством Чарнєцкого і Маховского. Заставши козаків в Кальнику, вони дали їм битву, а ті не витримавши в ночі утікли до Балабанівки, а звідти з людьми з инших місточок пішли до Манастирищ. Не давши й тут битви в полю Полякам, замкнулися в місті. Зібралося там “поспільства” до 70 тисяч і стали боронитись. Наше кварцяне військо побачило, що за валами і палями не можуть нічого їм зробити, а тільки поносять утрати: забито татарського ротмистра Челебія і чимало товариства. Тому позсідавши з коней з кількох сторін кинулися на штурм і опанували місто. Тоді зрадники кинулись до замку, а инші хто куди міг. Вирубавши місто (жовніри) запалили його. Казали, що Богуна підстрелено, і він з кількома втік, а уманського полковника забито; але був близький смерти і пан Чарнєцкий, бо йому рота прострілено з самопалу”.

Сю на гарячім сліду зроблену записку (в сім наїзді між польськими вояками поліг брат мемуариста) доповняють піздніші історичні оповідання про різню в Погребищах і облогу Манастирища-до них я зараз перейду, а тут наведу припадкову звістку про сей коростишівський рейд, з донесення конотопського протопопа Мировицького путивльському воєводі Хилкову:

В неділю четвертую поста 1) є. м. господин отец митрополит києвский прислал мнЂ весть попом тым что укусус к нему возил, так пишет ко мнЂ, що Ляхи ис козаками задор чинят, и пан Маховскій в ночи впавши в мЂсто Коростиєв там козаков и людей (и священников вистинал, и в ВойташевцЂ и в Вилии и по розных мЂстех залоги козацкии побили 2).

Мабуть про перші стадії сього рейду згадує Хмельницький в листі до царя, 2 н. с. квітня, висланім з Бурлієм і Мужилівськім, говорячи про віроломство Ляхів, що замісць обіцяної комісії зрадливо перейшли границю в 15 тисячах війська і кільканадцять городів спалили, людей вирубали, церкви понищили і духовних замучили 3).

Виговський з сього приводу дав потім такі пояснення: “За два тижні до великодня 4) напали крадькома 5) п. Чарнєцкий та полк. Маховский з 15 тис. війська; вирубали і випалили гетьманські 6) городи: Погребища, Борщагівку. Манастирища, Немирів, Кальник, Балабанівку, та ріжні містечка, котрих імен не памятаю 7), під тими городами п. Чарнєцького ранено, одного ротмистра вбито і богато людей побито” 8).

Досить докладна реляція в Tneatrum Europ. Передова частина королівської армії в числі 14 тис. кінного війська здобула приступом Погребище, Борщаговку, Кальник і Ілинці, вирубала все що було і спалила міста, забрали богату здобич і господарювала як хотіли, бо побунтовані селяне, захоплені таким несподіваним нападом тікали як могли, лишаючи королівському війську всю пограбовану здобич. Але в Монастирщу козаки боролись неймовірно, і хоч за третім приступом корол. війско його здобуло, але стратило 600 найкращих своїх вояків, побитими і пораненими. Неприятеля побито на 8 тис., між ними полковники: уманський Грошенський (!), а черкаський (!) Богун хоч і пострілений в плече, заложився в замку з найкращими козаками, і так як Полякам то так дорого коштувало, вони відступили до Липовця; а Богун скориставши з сеї оказії з усіми козаками вийшов. Поляки ж розіслали скрізь сильні роз'їзди, щоб нагнати більшого страху на неприятеля (413).

Про операції на Поділлю доводі глуха звістка у Єрлича-як то полк Петра Потоцкого, під проводом Кондрацкого-як зараз побачимо-пустившися з Камінця понад Дністром, “громив розбійників”: “кажуть, що згинуло їх до 4 тисяч, а з жовнірської сторони погромлено хоругов волоську; але потім кварцяне військо, поправившися гонило за опришками аж до Дністра: розбійники втікли за Дністер, а наші за ними, і тепер тримають їх в облозі в окопах”.

Фіналом може служити отсей лист камінецького урядника Конажевского до гетьмана Потоцкого з 19 квітня (подаю з нього дещо в скороченню):

Несправедливо обмовив хтось перед в. м. пана Кондрацкого, ніби то він не виконав того, з чим був післаний від в. м. на Подністровє, і відступив з призначеного йому місця. Навпаки, маючи таку малу горстку людей, він тримався як годиться чесному кавалєрові. Мавши стільки неприятельських нападів щодня ставився він мужно й одважно, так що неприятель, хоч і з великою силою, мусів уступитися в замішанню і немалою шкодою! Тепер ото пробуючи трохи не останніх сил, неприятель подністрянський вдарив на ту горстку людей, що лишилася з ним, щоб їх знищити; але Бог дав, що й ту купу він побив на толову й самого її ватажка, якогось Вонденка-що був найбільшим бунтівником всього Подністровя, він зловив і мав відіслати в. м. Та хоч і тепер досить він доказує, але при такій відвазі міг би й більше зробити, коли б були прийшли хоругви, призначені до його полку; але ні одна не прийшла йому в підмогу, крім тих, що давно були. Люде князя Дмитра (Вишневецького), не дійшовши п. Кондрацкого, пішли назад, не знати з якої рації. Навіть і Волохи, що були з ними, утікали до Волощини, довідавшися про тамошнє замішаннє; але він їх догонивши добре скупав (nadplawil) в Дністрі 9).

Такі сучасні відомости. В пізніших історіях сеї доби кілька епізодів сих карних експедицій оброблено літературно.

Твардовский так оповідає про сі операції-лишаючи на боці ріжні поетичні ампліфікації:

Перше пішов під розвідку під'їзд під проводом Челебія. Наїхав на козаків Браславського полку з Уманцями; вдарив під Носеловим(!), так що поля вкрилися калюжами їх крови. В пень вирубав Самгородок і Прилуку. Але що доброго язика добути таки не вдалось, післано Чарнєцкого, чоловіка в тім ділі справного здавна, з 12 тис. самого вибраного комонника. Ніколи до того часу не було пролито залізом стільки крови в тім краю, ані не спалено стільки міст і сіл, як тоді. Бо майже всю Браславщину вкрито попілом: по Бершадь і Умань і дальші дикі степи-почавши від Погребища. Там велика сила гультяйства була замкнулась під ярмарок, і перше ніж могли зробити у себе якийсь лад, наші через усі застави і засіки добилися до міста. Тут на ніяку стать не вважав роз'ярений жовнір: ні на дівчину ні на вагітну жінку, ні на невинних дітей на грудях матери-аби не даремний страх мали инші міста. Відти величезною лавою, пішли полки в глибину. І був би в їх руках сам Богун-коли б останній день марцовий не помішав усього. Бо Хмельницький вислав був (Богуна) з комонником, введений у помилку невірною відомістю втікачів, ніби в тій чаті наших небогато, і то своєвільних людей. Коли ж (Богун) помітив сильне військо, відступив до Монастирищ, і заразом остеріг через спішних післанців Хмельницького, а сам замкнувся в тій твердині і відбив кілька разів наших, з немалою їх шкодою. Самого вождя пострілено стрілою в лице, і він перший окровавив ту облогу, а одначе доказав того, що замок спалахнув в огні, і Богун, стративши надію на оборону, серед замішання й огню непомічений втік. Але коли хтось в такім ґвалті крикнув: “Орда, орда йде”, наші як попарені кинулися тікати, покинувши не тільки місто з усею здобичею, але навіть свої вози і тягарі, ранених і хорих, так що за ту ніч сім миль пробігли. Очевидно, була поголоска, що Хмельницький з Татарами надходить на одсіч, і він справді був у тій дорозі-але прийшов за кілька днів по всьому 10).

Але найбільше причинилось до популяризації сього епізоду оповіданнє Коховского, котрого центром він зробив ту славну рану Чарнєцкого:

Гетьман довідавшися про незгоду між козацькою старшиною, спішно вирядив 10 тис. панцерного товариства і 20 тис. райтарів, під проводом Чарнєцкого, досвідченого вояка, прославленого особливо своєю невтомною проворністю, котрою він використовував всяку оказію. Була середина зими(!) і ріки були сковані ледом. Спішним маршом хоругви пройшли в Україну, наче простеленими на болотах мостами, і перед усім зійшлися під Уманем. Захопивши несподівано країну, вожд рішив приступати до всього що стрічалось на дорозі: окружаючи військом, без усяких насильств, з початку обережно розвідувався про людність, коли ж переконувався про непокірність-здобував і витинав, як Ягубець, Липовець, Погребище й инші міста, і військо ставало все охотніше і від успіхів нестримне. Чутка про сей наступ кінець кінцем збентежила повстанців. Не слухаючи наказів Хмельницького, що заохочував їх до боротьби, вони замикалися в містах, нищили припаси й фураж. Вважаючи швидкість єдиним способом знищення неприятеля, Чарнєцкий розислав на всі сторони під'їзди, використовуючи ситуацію-поки не довідався, що Богун іде на нього з вибраним військом. Рішив стати з ним до бою-але у Богуна була лися вдача: як лис показує собакам то зуби то хвіст, так сей то силу то хитрість. Виваблюючи на бій підвів Чарнєцкого під укріпленнє Монастирищ-щоб тут використати против нього вали й рови й усі звичайні свої штуки. Той так само жваво кинувся на приступ, як на полевий бій. З криком і лоскотом пішли хоругви, стараючись для більшого страху удати як найбільші сили. Вали були вже в їх руках і зарубавши сотника Дрозденка почали вони розбивати палісади, сподіваючись здобути місто-коли несподіваний випадок розбив се завзяттє. Чарнєцкий літаючи серед стріл з своїми розпорядженнями без шолома і наличників, дістав з гвинтовки рану в обідві щоки, майже смертельну. Все піднебіннє вирвала йому куля й кров позбавила його не тільки голосу, але й віддиху. Півживого зняли його з коня товариші й підтримували, поки він підвівшись виплював кров і спитав присутніх-чи вже місто здобуто? Довідавшись, що місто не піддається, а наші збентежені його пригодою, він схвилювався, і кров пішла ще сильніше. Тим часом Богун з його звичайною проворністю в забіганню і витривуванню небезпек, вирвавшися з вибраною кіннотою, підняв крик на татарський спосіб, аби навести страху, що наближається підмога. Отже недостача потрібної для облоги артілєрії і всякого иншого знаряддя, гостра зима, труднощі в фуражуванню, гололідь, на котрій коні падали, і взагалі занадто були змучені, щоб могти витримати свіжі сили неприятеля, випадок з Чарнєцким й ріжні міркування захитали настрій війська, так що воно кинуло не тільки Монастирище, але й Україну взагалі, як найспішнішим маршом, так як би від рани одного всі стратили дух. Але се не було нерозважно; бо як би ще хоч маленька проволока, затопила б їх Україна своїм військом. А Чарнєцкому ся невдача більше завдала жалю, ніж ся рана, що не загоїлася до кінця його життя, і він мусів носити бляшку на піднебінню, аби воно йому не перешкоджало говорити 11).

Таким чином сей похід, очевидно надхнений Чарнєцким з його гаслом: “ані на лікарство не лишити Руси”, видохся й згубився в серії дрібних карних експедицій, крівавих, огидних, але кінець кінцем безрезультатних-як що не рахувати того, що вони мабуть дали нові імпульси переселенням з Правобічної України на схід, що почали масово розвиватися з минулого року. Навзаєм ретірада польского війська викликала нову утечу шляхти з козацького погранича. “Місяця мая 7 дня по великодні в півпятій неділі, волинська шляхта від Корця, скоро тільки довідалася, що військо від Чуднова уступилось назад під Острог, знову почала з домів своїх виїзжати за Стир” (Єрлич).

Альбр. Радивил не без рації завважає з приводу сього наїзду: “Богатьом се не подобалось, і в числі їх був і я; бо результат був тільки той, що навбивали селян, позабирали провіянт, що міг би нам придатись, коней зробили нездатними до війни, і вернулися без слави, але обвантажені здобичею. А навіть чув я від самого короля, що хоч могли зловити визначного бунтівника 12)-але взявши 10 тис., чи золотих чи угорських червоних і зрушені милосердєм, вони пішли назад, з немалими втратами. Сам привидця Чарнєцкий, ранений в лице з самопалу, пішов скрівавлений і прикрашений шрамами” 13).

Новіший польський історик іронізує над таким “особистим і утілітарним становищем” старого канцлєра, що жалував того даремного спустошення-не передчуваючи для кого щадить той “наш край” Чарнєцкий 14). Такий підхід в оцінці звірств XVII ст. лишається характеристичним документом польських настроїв початку XX століття.

Але польські наїздники помилялись, щиро чи не щиро, пояснюючи чи виправдуючи свою спішну ретіраду з України наступом головних сил Хмельницького. Військо козацьке трималось на поготові, але не наступало. Людність трівожно оглядалась на всі боки, сподіваючись заповідженого королівського наступу польських і литовських військ на знищення руської віри і народу. При кождім руху польського або литовського війська починалася трівога, людність починала тікати до безпечніших сторін.

Климент Старушич розповідав напр. одному путивльському вістунові; 5 (15) січня були в Чернигові загонщики від маршалка в городі Чорнобилі і побили козаків, що були тут на заставі, і в Київі 5 січня була велика трівога, і гетьман Хмельницький велів київському полковникові Антонові йти з усім своїм полком в похід за Поляками; але Поляки з Чорнобиля пішли назад до маршалка, до Степани, й козаки за ними не пішли 15).

Межигорські монахи, що пішли з свого монастиря після Єрдану, оповідали в Яблонові в місяці лютім: Писав до Межигорського монастиря “пан з Чорнобиля”, щоб ігумен з братією не лишалися в манастирі, аби їх Ляхи не побили; бо як прийдуть Ляхи, то всіх ченців побють. Кияне з Київа перевозяться на сей бік Дніпра до Переяслава, зо всім. У чернигівського полковника Пободайла за Стародубом був бій з Ляхами; козаки зловили двох Ляхів, і ті козакам розповіли, що Ляхи збираються обманути гетьмана Б. Хмельницького і козаків мирним договором, а як козацьке військо після договору розійдеться до дому і не буде стерегтись, тоді Ляхи й прийдуть на козаків війною 16).

Далі (с. 508) ми побачимо, як поясняв король припиненнє польського наступу молдавськими подіями.

 


Дата добавления: 2015-07-18; просмотров: 146 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: ПОЛЬСЬКІ ЗАХОДИ-ПОСОЛЬСТВО ДО МОСКВИ, ПОСОЛЬСТВО УНКОВСКОГО, СТАНОВИЩЕ МОСКВИ. | ПЕРЕХОПЛЕНІ ЛИСТИ РАДЗЄЙОВСКОГО ДО ХМЕЛЬНИЦЬКОГО і ВИГОВСЬКОГО, КОЗАЦЬКЕ ПОСОЛЬСТВО У КОРОЛЯ, ІНСТРУКЦІЯ ПОСЛАМ ДО ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, МІСІЯ ЗАЦВІЛІХОВСКОГО і ЧЕРНОГО. | Примітки | Примітки | СИТУАЦІЯ і НАСТРОЇ ОСЕНИ 1652 р., ГЕТЬМАНСЬКІ УНІВЕРСАЛИ, КОЗАЦЬКА ДИПЛЬОМАТІЯ, ВІДНОСИНИ ДО КРИМУ і ПОРТИ, ПОСОЛЬСТВО ДО МОСКВИ БОГДАНОВИЧА і ТОВ., ПОШІСТЬ, САМОПОЧУТТЄ ВІЙСЬКА. | Примітки | ПОДРУЖЖЄ ТИМОША З ЛУПУЛІВНОЮ, ПОЛІТИЧНЕ ЗНАЧІННЄ ЙОГО. | ОСТАННІ ПЕРЕГОВОРИ І ВЕСІЛЛЄ ТИМОША, ВЕСІЛЛЄ ТИМОША 30 н. с. СЕРПНЯ 1652, ПОГОЛОСКИ ПРО ПОЛІТИЧНІ ЗАЯВИ, НА ВЕСІЛЛЮ ТИМОША. | Примітки | МІРКУВАННЯ ПРО ПОЛІТИЧНІ НАСЛІДКИ ОЖЕНЕННЯ ХМЕЛЬНИЧЕНКА З ЛУПУЛІВНОЮ, ПОГОЛОСКИ ПРО ПЛЯНИ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО І ЛУПУЛА НА ВАЛАХІЮ І СЕМИГОРОД, ЗИМОВА ПОДОРОЖ ТИМОША ДО ТЕСТЯ. |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
ЛИСТ ГЕТЬМАНА ДО КОРОЛЯ, РАДА В СІЧНІ 1653, ЗАПОВІДЬ ПОХОДУ НА УКРАЇНУ, СЕНАТОРСЬКА НАРАДА В ГОРОДНІ, ПЛЯНИ ПРЕВЕНТИВНОЇ ВІЙНИ (ЛЮТИЙ 1653).| ДИПЛЬОМАТИЧНІ ЗНОСИНИ (ЗИМА-ВЕСНА 1653), КРИМ І ПОРТА, МОЛДАВІЯ, ВАЛАХІЯ, СЕМИГОРОД, ПОСОЛЬСТВО БУРЛІЯ І МУЖИЛІВСЬКОГО ДО МОСКВИ 23 с. с. БЕРЕЗНЯ 1653, ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ І РАДИВИЛ.

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.008 сек.)