Народний календар і національна система виховання

Складовою частиною народного календаря є родинний календар. Продовжуючи традиції родоводу, у сім'ях відзначаються дні на­родження, ювілеї, знаменні події всієї родини, окремих її членів -матері, батька, бабусі, дідуся, синів, дочок, онуків, ювілеї, весілля батька і матері, бабусі і дідуся. Традиції й обряди родинного календаря зміцнюють сім'ю як джерело глибоких людських по­чуттів, людських взаємин.

Народний календар виконує функцію прогностика погоди, явищ природи, трудової діяльності людини. Він втілює в собі відомості про походження назв місяців, а також крилаті вирази, фольклор, пов'язаний з ними. Кожна людина-трудівник постійно викорис­товує прогностичні функції народного календаря, щоб краще ор­ганізувати своє життя, господарську діяльність, побут, дозвілля.

У житті часто бувають нестандартні, екстремальні ситуації, тому глибоке знання народного прогнозування, народних мето­дів і прийомів орієнтації в драматичних обставинах сприяє зміц­ненню здоров'я, запобіганню трагічним випадкам. Народ постій­но спостерігав за сонцем, місяцем, небом, хмарами, вітром, росли­нами, тваринами, відкриваючи певні закономірності і фіксуючи їх у прислів'ях, приказках, прикметах.

Народ помічав взаємозалежність і взаємообумовленість по­дій, явищ природи, тому міг безпомилково передбачити погоду, порадити, що найдоцільніше робити в той чи інший час: «Вінця навколо сонця - на дощ», «Небо над лісом посиніло - буде теп­ло», «Зірки стрибають - на мороз», «Дощ на зелені святки -будуть великі достатки», «На Благовіщення виносять вулики з бджолами», «На Стрітення повертається птиця до гнізда, а хлі­бороб - до плуга».

Народний календар визначає і час, коли найдоцільніше займа­тися побутовими справами, проводити дозвілля, реалізовувати певні норми і стиль поведінки: «З Юрія - хороводи, з Дмитра -вечорниці», «Великий піст усім прижме хвіст», «прийде Влас - з печі злазь».

Календарне прогнозування, мудрі настанови народу вчать глибше розуміти природу рідного краю, вчасно ставити і розв'язу­вати природоохоронні завдання, уникати зайвих турбот, усклад­нень, не допускати прорахунків у господарських справах. Традиції і звичаї, обряди народного календаря створюють на­ціональний колорит, національну самобутність, трансформують­ся сьогодні у змісті освіти, навчально-виховному процесі націо­нальної школи і національної системи виховання. Завдяки тра­диціям, звичаям і обрядам народного календаря утверджується прагнення продовжувати заповіти батьків, дідів, прадідів, добри­ми справами творити свій родослов, будувати в собі все життя храм Добра, Правди і Краси.

Духовні скарби народного календаря концентрують у собі ідеї, знання з народної філософії, астрономії, астрології, біології, мате­матики, медицини, народної кулінарії, землеробської і хліборобсь­кої справи. Завдання вчителів, батьків, вихователів - глибоко і всебічно вивчати могутній ідейний, моральний, емоційний, естети­чний потенціал народного календаря й активно прилучати учнів до його вічно пульсуючих джерел, невичерпних духовних скарбів.

4. 1. ЗАБАВИ, ЩО ВІДБИВАЮТЬ ВАЖЛИВІ ПОДІЇ СЕЛЯНСЬКОГО РОДИННОГО ЖИТТЯ

а) Хрестини. “Зроблять маленьку ляльку, що має бути (правити) за дитину. З-поміж дітей призначають кумів. Куми беруть дитятко й ідуть до попа. Піп буде в иншому місці (теж хто-небудь із дітей). Прийдуть до попа, піп яку молитву прочитає “господи помилуй” і ім’я дасть дитині. А тоді куми вертаються до дому й хваляться, яке піп дав ім’я. Як хлопчик, то хлоп’яче, як дівчинки, то дівчаче. Тоді сідають обідати; кумів садовлять на покуті”.

б) Весілля. “Граються у весілля без кукол (ляльок) сами. Насам­перед сватати ходять. Як прийде сват до хати то каже: “Сват, сват, отдай дочку”. Батько каже: “Ні, не отдам”, і так тричі, а після третього разу батько погоджується. Свати йдуть до молодого. Дівчата в’ють вільце (співають при цьому, як уміють). Беруть голлячку, прив’язують до неї квітки й співають: “Перша квітка Івана”. До вінця йдуть, піп обводить молодих круг якої-небудь колодки. А потім приходять додому обідати. Коровай ділять у молодої, а тоді йдуть до молодого, молода йде з своїм манаттям і у молодого поділюють коровай і там співають пісень дитячих:

Молодий молоду Молодий молоду

Посадив на льоду, Посадив на льоду.

А льодина провалилась, Уставай молода,

І молода утопилась. Бо холодна вода.

Чи проказують: “Молодий, молода подзьобана да руда”.

в) П о х о р о н. “Як помре (лялька), то як гарна (з ногами й руками)., обмотують ноги біленькими ганчірочками, кладуть її на яку-небудь корину або тріску, а другою зверху прикривають, тоді на коринці несуть до ями, кладуть туди, закопують. Над головами встромляють невеличкого хрестика. А піп співає: “вічная пам’ять”. Тоді вертаються до дому і сі­дають обідати, поминати мертв’яка. Обід подають у черепках, у шклянках. Насипають туди пісок – це борщ, а це каша, їдять коливо, що стоїть на столі (пісок). Кожне візьме по три рази. Як їдять, то кажуть: “Цар­ство небесне Ганні” (або там ім’я померлого). Під час обіду на столі свічка горить (палічка). Горілку п’ють (воду наливають з пляшки) перед обідом. А тоді гуляють і йдуть викопувати цю ляльку. Діти з живими у похорон не гуляють, а тільки з ляльками – куклами”.

Дата добавления: 2015-07-14