Розділ 1. Виборча система, її особливості та різновиди

У сьогоднішніх демократичних державах основним способом утворення органів державної влади став інститут демократичних виборів. Інститут виборів є одним із найдавніших інститутів політичної та правової систем.

Термін «виборча система» - це спосіб розподілу місць в органи державної влади між кандидатами залежно від результатів голосування виборців. В різних країнах виборчі системи будуть відрізнятися за багатьма параметрами. Як зазначають Р.Таагепера і М.Шугарт, порівняно з іншими елементами політичної системи електоральними правилами легше маніпулювати, вони дозволяють створити перевагу кільком сильним партіям і звести нанівець роль дрібних партій або навпаки дати останнім право на парламентське представництво[19].

Мазуренко трактує виборчу систему як установлені конституцією та іншими законодавчими актами принципи, на основі яких здійснюються вибори, право громадян обирати та бути обраними, відповідальність депутатів за свою діяльність перед виборцями, а також порядок організації проведення та визначення результатів виборів[14].

А ось М. Баглай вважає, що поняття виборчої системи складається зі всієї сукупності правових норм, що регулюють порядок надання виборчих прав, проведення виборів та визначення результатів голосування [2].

Різні держави використовують різні способи. На жаль, ідеальної системи не

існує, у кожній найдуться як свої переваги так і свої недоліки. Виявлення тієї чи

іншої виборчої системи є результатом вибoру, що нерідко виявляється у результатах співвідношення політичних сил в законододавчих орагнах. Різні способи визначення результатів виборів часто виявляються більш вигідними для окремих партій, тому вони виступають за включення в виборче законодавство саме таких «корисних» для них способів.
Виокремлення конкретного виду виборчої системи залежить від того, яку кількість голосів необхідно отримати.

Нові демократії використовують широкий спектр різноманітних виборчих

систем (приблизно їх нараховується 350 - з урахуваннням виборів як до

центральних ораганів так і до вищих законодавчих органів). Порівнянючи різні елементи політичної системи, можна сказати що виборчу систему країни легше всього змінити. Але слід зазначити, що абсолютної

легітимності у виборі виборчої системи не існує. Те, яку виборчу систему буде чи було впроваджено в країні, залежить від політичних умов та традицій країни.

Варто відзначити, що виборчі системи сформувалися під впливом:
1) Економічних та соціальних чинників;
2) звичаїв і традицій народів;

3) амбіцій націй щодо місцевого самоврядування і державного ладу амбіцій (саме за допомогою виборів народ залучається до управління державою);
4) громадської думки;
5) потреб та інтересів політичних сил.

Наслідки застосування різних видів виборчих систем вказують на те, що результати виборів залежать не лише від народного волевиявлення, але і від виборчих правил. Чи йдеться про єдине “місце” президента чи про велику кількість місць в загальнодержавних та місцевих представницьких органах, правила розподілу місць, які застосовуються в різних країнах чи навіть різних частинах однієї країни – різні.

В окремих країнах існує чимало особливостей національного виборчoго закoнодавства. Якщо проаналізувати виборчі системи, які чітко сформувалися в історичному аспекті, як окремий принциповий підхід, то всі системи які існують в світі можна класифікувати на три групи, які ми будемо використовувати у своєму дослідженні, у звязку з їхньою простотою і зрозумілістю для кожного. Це системи:

1) мажoритарна;

2) пропoрційна;

3) змiшана.

Вони оцінюються за трьома критеріями:

- репрезентативність, тобто здатність відобразити в парламенті існуючий спектр політичних сил;

- простота механізму виборів;

- коригування результатів виборів у разі розчарування виборців у депутатах.

Розріняють чимало підходів стосовно категорізації виборчих систем. За порівняльним дослідженням Міжпарламентського союзу можна звернути увагу на ще одну класифікацію виборчих систем:

- Система більшості голосів, до якої належать підгрупи:

1) простої більшості;

2) абсолютної більшості;

3) альтернативного або пільгового голосування.

- Друга - Пропорційного представництва, яка включає:

1) повне пропорційне представництво;

2) обмежене пропорційне представництво;

- Змішана, до якої належать:

1) система простого голосування без права передання голосу;

2) система обмеженoго голосування;

3) система комулятивнoго голосування;

4) система простого голoсування з правом передавання голосу;

5) система паралельного комбінування[7].

Мажоритарні виборчі системи є історично першими і дотепер найпоширенішими. Назва цієї системи походить від французького слова majorite (більшість), а зміст полягає в тому, що за цією системою переможцю потрібно зібрати певну більшість голосів.

Мажоритарна виборча система об’єднує групу виборчих систем, в основу яких під час підбиття результатів голосування покладено принцип більшості. Дж. Сарторі пропонує вважати систему мажоритарною, якщо голосування відбувається в округах (зазвичай одномандатних), а результати голосування зводяться за формулою «переможець одержує усе», відповідно до якої кандидат

підтриманий найбільшою кількістю виборців, виграє, а інші виборці залишаються непредставленими[20].

Мажоритарна виборча система може застосовуватися не тільки в одномандатних округах, а й у багатомандатних.

Одним із різновидів мажоритарної виборчої системи це система абсолютної

більшості. У цій мажоритарній виборчій системі (діє у Франції, Білрусі) ісунують свої особливості: перемагає той претиндент, котрий отримав абсолютну більшість голосів - 50% + 1 голос. Важливе місце займає питання як визначається більшість голосів. Вона може обчислюватися:

1) Від загального числа зареєстрованих виборців;
2) від числа виборців, які проголосували;
3) від поданих дійсних голосів.
Зарубіжне законодавство передбачає усі ці випадки. Представник парламенту

розглядається, як репрезентант своєї місцевості, маєтку чи громадян. У країнах,що застосовують мажоритарну систему, ідея представництва місцевості лиша-ється провідною.
1. Голосування проводиться в одномандатних округах, в околицях цього округуобирається один представник.
2. У багатомандатних округах вибирається по декілька представників;
3. Округи визначаються так, що на будь - який округ припадає орієнтовна рівна кількість виборців.

4. Межі виборчого округу часто збігаються із адміністративно –територіальними округами.

5. Голосування проходить за визначені персоналії одного чи кількох кандида-тів залежно від того, одномандатний чи багатомандатний округ відповідно до чого виникають і утверджуються безпосередні зв’язки між кандидатами і

виборцями.

6. Виборці можуть проголосувати як за незалежних, так і за партійних канди- датів.
7. Визначення результатів виборів можливе за проходженням декількох спосо-

бів.
Мажоритарна система абсолютної більшості передбачає, те що по одноманда-тних округах переможців виборів визначають за першотуровимими результатами, якщо хто-небудь з кандидатів отримає більше, ніж 50% голосів. Такого результату вкрай нелегко добитися саме у першому турі. Тому ця виборча система передбачає другий тур (перебалотування). Існують

правила, які розкривають суть того, хто має право на участь у другому турі, во-ни часто бувають розбіжні. Певні автори схильні вважати мажоритарну двоту-рову систему частковим типом виборчих систем, що дає шанс виборцям проголосувати двічі й змінити власні симпатії, ураховуючи результати першоготуру. Позитивним наслідком є уникнення поділу парламентських місць партії,

якщо отримали підтримку виборців у першому турі. Переважна більшість

виборців у другому турі зазвичай підтримує стримані партії. Щоб отримати перемогу на початку другого туру, політичні партії вимушені проявляти

“партійну гнучкість” і знаходити компроміси між собою. Дана виборча система використовувалася у Франції у Третій та П’ятій Республіках, теж на парла-ментських виборах використосовувалась у Швейцарії до 1900 р., в Голландії, Австрії, Італї до 1918 р.

Зараз мажоритарною виборчою системою користується 83 держави світу. Поодинокі країни розвинутої демократії доволі успішно використовують цю систему: Великобританія, Франція, Нова Зеландія, Канада, США, Японія, Португалія, Австралія, Іспанія. Серед посткомуністичних країн: Узбекистан, Білорусь та Туркменістан.

Загалом можна назвати такі основні переваги мажоритарної виборчої системи:

1) наявність постійного зв’язку між кандидатом і виборцями округу;

2) персоніфікація виборів: виборці голосують за конкретну людину, яку можуть побачити і оцінити;

3) потенційний демократизм, оскільки переможця підтримує більшість виборців;

4) простота у підрахунку голосів;

5) можливість спостереження за депутататами та їхньою діяльністю;
6) особиста відповідальність перед народом;

7) проходження в парламент великих політичних партій;
8) сприяння парламентській та урядовій стабільності перед народом;

9) свобода дій депутата, оскільки він залежить лише від виборців округу.

Водночас мажоритарна виборча система має багато недоліків:

1) розбіжність між кількістю депутатських мандатів та кількістю отриманих голосів (викривлення результатів голосування);

2) неповне врахування голосів виборців;

3) велика можливість здійснення тиску на виборців (маніпуляцій та фальсифікацій);

4) в парламент потрапляють тільки великі партії, що в свою чергу, перешкоджає розвитку малих партій;

5) проходження до парламенту радикальних, регіональних політичних партій;
6) праця депутатів в інтересах лише виборців округу.
Пропорційна система була запроваджена у Швейцарії наприкінці ХІХ ст. за

умов, коли національні та релігійні розходження перешкоджали національній

єдності, загрожували цілісності держави. Пропорційна (лат. Proportionalis - співрозмірний) система, за якої депутатські мандати розподіляються між

партіями пропорційно до кількості голосів виборців, отриманих кожним з них умежах виборчого округу. Під час застосування цієї системи округи завжди бага-томандатні[9].

Пропорційна система, виявляючи складність і барвистість політичної палітри, сприяє створенню ефективних зворотніх зв´язків між громадянським суспільством і державою, стимулює розвиток плюралізму в політичній системі[11].

За можливістю впливу виборця на розташування кандидатів у списку розрізняють такі види пропорційної системи:

1) із жорсткими списками;

2) з напівжорсткими списками;

3) з преференціями.

При застосування пропорційної виборчої системи з жорсткими списками - кожне з політичних об’єднань - учасників виборів (партія, блок, коаліція тощо) пропонує свій виборчий список, самостійно визначаючи послідовність розташування у ньому прізвищ кандидатів в депутати. Отже, якщо це об’єднання склало список зі 100 кандидатів і отримало на виборах 10 відсотків голосів, то перші 10 осіб із списку автоматично стають депутатами. При цьому виборець ніяк не може вплинути на персональний склад партійної парламентської групи – фракції. Інакше кажучи, за такої системи громадянам пропонується обрати не особистостей, а політичні платформи партій. Пропорційна виборча система з преференціями дає можливість враховувати персональні вподобання виборців. Тобто, громадяни мають право не тільки проголосувати за конкретну партію чи коаліцію, а й позначати у списку номери тих кандидатів, яких вони особисто хотіли б бачити в парламенті. Якщо, наприклад, кандидат, який знаходиться у списку під № 20, має більший успіх серед електорату, ніж його колега, який має № 5, то саме № 20 буде обраний у першу чергу.

Пропорційна виборча система з напівжорсткими списками - надає виборцеві можливість за його бажанням проголосувати або за партійний список загалом, або віддаючи перевагу (преференцію) комусь із кандидатів у списку. Практика свідчить, що більшість виборців схильна обирати перший варіант, не вдаючись у деталі. Тому, відповідно, більше шансів обратися мають кандидати з першими порядковими номерами[4].

В багатьох країнах з пропорційною виборчою системою використовують прохідний бар'єр, або виборчий поріг. Він визначає найменшу частку голосів, яку має набрати політична партія, щоб пройти до парламенту. Вперше запроваджений у Німеччині 1963р. На сучасному етапі він коливається від 8% у Ліхтенштейні до 0.67% — у Нідерландах. Метою запровадження виборчого порогу було прагнення забезпечити більшу партійну консолідацію парламенту через недопущення до парламенту партій, що мають малу кількість депутатсь-

ких мандатів.

Пропорційна виборча система має такі переваги:

1) голоси виборців розподіляються пропорційно, мінімізується їх втрата;

2) враховуються інтереси різних суспільних груп;

3) відбувається сприяння розвитку партійної системи та партійної ідеології;

4) існує менше можливостей для фальсифікацій результатів волевиявлення громадян;

5) унеможливлює проходження в парламент радикальних регіональних політичних партій;

6) маючи підтримку політичної партії, депутат має набагато більше можливостей, щоб виконати передвиборні обіцянки.

Однак пропорційна виборча система має і багато негативних ознак:

1) виборці голосують не за конкретних людей, а за партійний список, в якому можуть виявитися невідомі, некомпетентні, непопулярні політики;

2) відсутність тісного зв’язку, контактів між депутатами і виборцями, оскільки депутата обирають не виборці конкретного виборчого округу, а виборчий корпус усієї країни;

3) доволі складна система підрахунку голосів;

4) до парламенту потрапляє багато політичних сил, що ускладнює процедуру формування парламентської більшості і часто робить уряд у країні нестабільним;

5) відсутність персональної відповідальності депутата перед виборцями за свої дії;

6) обмеження свободи дій депутата, його залежність від партійного керівництва, якому він завдячує своїм обранням;

7) купівля місць у партійних списках[3].

Пропорційна виборча система поширена у країнах з давніми парламентськими

традиціями, високим рівнем політичної культури населення.

Комбінована (змішана), система, породжена намаганням створити оптимальну

систему формування парламентського представництва. Основою цієї системи є принципи сполучення елементів голосування мажоритарного та пропорційного голосування, що за логікою розробників має поєднувати переваги різних систем і пом'якшувати їхні недоліки.
Найпростішим варіантом цього типу виборчої системи, є лінійне змішування:

одна частина парламенту обирається за мажоритарним, інша - за пропорційним принципом (Україна).
У змішаній системі зазвичай також виділяють такі різновиди:
1) систему з єдиним голосом, що не допускає передачі. Зміст її полягає в тому, що в багатомандатному виборчому окрузі виборець голосує за одного кандида-та, а не за список кандидатів від партії.
2) обмежене голосування, яке передбачає, що виборці можуть обрати кількох

кандидатів з одного бюлетеня, але їх має бути менше, ніж кількість місць для заповнення;

Сучасна світова виборча практика має достатньо прикладів застосування змішаної виборчої системи як у розвинутих демократичних так і у «перехідних» країнах, демократичні традиції яких тільки формуються. Так, ефективно й результативно працює така виборча система у ФРН, що є парламентською республікою: п’ятивідсотковий виборчий поріг не дає можливості дрібним партіям дестабілізувати роботу парламенту; більшість мандатів отримують великі і впливові на федеральному рівні партії, що дозволяє формувати достатньо стабільний уряд [4].

У країнах з несталими демократичними традиціями змішана виборча система носить явний перехідний характер і є одним із засобів формування ефективної партійної системи. Так, саме змішана система, на думку дослідників, найбільшою мірою відповідає особливостям сучасних пострадянських країн, бо зберігає звичку виборців до мажоритарної системи й одночасно сприяє розвиткові в країні багатопартійності[8].

Отже, змішана виборча система, є результатом комбінування попередньо названих систем і має на меті поєднання їх переваг. Водночас вона отримує

у спадок і всі їхні недоліки.

Дата добавления: 2015-07-11