|
Читайте также: |
- це свідоме доведення суб'єкта підприємницької діяльності до стійкої фінансової неплатоспроможності, яка виникає внаслідок того, що власник або посадова особа підприємства з корисливих міркувань вдається до протиправних дій або не виконує чи неналежна виконує свої службові обов'язки, завдаючи істотної шкоди державним або громадським інтересам чи законним правам власників і кредиторів.
3. Ревізія розрах.з підзвітними особми.Ревізія розрахунків із підзвітними особами має на меті встановити цільове використання підзвітних сум і виявити незаконні і господарсько недоцільні витрати.
Підставою для перевірки розрахунків із підзвітними особами є накази і розпорядження, авансові звіти із прикладеними документами.Одночасно перевіряють:1) наявність випадків видачі авансу особам, які своєчасно не розрахувалися за попередній аванс;
2) випадки порушення строків закриття розрахунків по кожному авансу зокрема;3) випадки видачі авансу до погашення заборгованості по попередньому;4) передачу сум авансу однією підзвітною особою іншій;5) своєчасність подання авансових звітів. Перевіряючи авансові звіти із використання підзвітних сум на операційні і господарські витрати, потрібно визначити законність і доцільність таких витрат: детально вивчити документи, які додані до звітів по оплаті готівкою вантажно-розвантажувальних робіт, послуг, придбання ТМЦ. Особливої уваги вимагає перевірка достовірності таких пред'явлених підзвітною особою документів, як касові чеки торгових підприємств за придбані у них товари, рахунки дрібнооптових баз і копії прибуткових документів на здачу придбаних матеріальних цінностей. Джерелами ревізії розрахунків із підзвітними особами по відрядженнях є накази, розпорядження керівника підприємства, посвідчення на відрядження, дані по виданих грошових авансах, письмові пояснення результатів відрядження, авансові звіти з додатками
4.Зміст і характеристика доходів бюджету. Залежно від порядку формування системи держ доходів, їх можна розділити на: централізовані(це кошти, які залишаються у розпорядженні держави, завдяки розподілу та перерозподілу ВВП, що надходять для формування централізованих грошових коштів держави) і децентралізовані (це доходи, які залишаються у розпорядженні держ п-в, установ й організацій, при розподілі і перерозподілі ВВП).
Основою для їхнього формування в прибутки, доходи держ п-в, установ та організацій, які використовуються відповідно до фін. планів та кошторисів. Залежно від методів формування грошових коштів можна виділити наступні формування грошових коштів можна виділити наступні групи держ доходів: 1) обов’язкові платежі і збори; 2) добровільні надходження; 3) емісія.
Стан бюджету як фін плану характеризується 3ма показниками: 1)рівновага доходів і видатків; 2) бюджетний надлишок; 3) бюджетний дефіцит.
Існують наступні методи бюджетного планування: 1) м. коефіцієнтів – базується на основі застосування відповідних коефіцієнтів, за основу беруться показники, які було досягнуто в минулий період, коригуються на плановий рік; 2) нормативний м – в даному випадку враховується економічний стан п-в, він дає можливість сповна визначити бюджетні резерви і сприяє їх економії; 3) балансовий м – можна досягти узгодженості між джерелами надходжень і джерелами видатків, за видами та регіонами, їх загальною величиною фін ресурсів; 4) предметно-цільовий м – використовується при фінансуванні окремих програм держ соц. Розвитку.
5. Прямі податки – напряму сплачуються до платником до бюджету залежно від розміру об’єкту оподаткування. Не прямі податки – сплачуються платником опосередковано через цінові механізми
7 Методи визначення надходжень від виконання ГО
На практиці використовують 2 методи визначення надходжень:
- Метод нарахування – продукцію відвантажено або відпущено споживачу (відбулася передача права власності);
- Касовий метод – кошти одержані на рахунку банку або в касу п-ва.
В обох випадках усі розрахунково-платіжні документи мають бути оформлені відповідно до чинного положення.
За бартерного обміну не відбувається рух коштів, але згідно з діючим господарським законодавством бартерні операції включаються у звітність з реалізації продукції.
Розмір виручки від реалізації продукції залежить від:
- Кількість, асортимент та якість продукції;
- Рівень реалізаційних цін.
Обсяг реалізованої продукції прямо впливає на величину виручки, а сама кількість реалізованої продукції залежить від обсягу виробництва.
Прибуток від реалізації розраховується трьома методами:
1. Метод прямого рахунку — через добуток різниці між вартістю і собівартістю товару та його кількості.
2. Нормативний метод — розраховується на основі показника витрат на грошову одиницю. Може використовуватися по всій продукції одночасно.
3. Розрахунково-аналітичний метод — визначається на основі стійких залежностей по рівню у виручці від реалізації та у собівартості.
8. Принципи організації безготівкових розрахунків
Принципи безготівкових розрахунків – це вихідні положення, які визначають конкретний економічний зміст способів і форм розрахунків. Виділяються такі основні принципи організації безготівкових розрахунків:
1. Грошові кошти всіх господарських суб'єктів підлягають обов'язковому зберіганню на роз рахункових, поточних та інших рахунках в установах банків.
2. Грошові розрахунки і платежі підприємств (організацій) усіх форм власності здійснюються через установи банків, як правило, в безготівковому порядку за документами, що перед бачені правилами проведення цих розрахунків. Готівкові розрахунки характерні лише для невеликих за сумою міжгосподарських платежів і обмежених витрат на внутрігосподарські потреби. 3. Розрахунки з покупцями за ТМЦ і послуги провадяться, як правило, після відпуску продукції або надання послуг. Проведення оплати товарів і послуг після їх відвантаження без затримки платежу свідчить про високу платоспроможність підприємств.
4. Платежі за товари і послуги з рахунка підприємства здійснюються, як правило, за згодою (акцептом) платника (власника рахунка) після перевірки виконання постачальником договірних умов. У разі порушення умов договору платник може відмовитися від оплати розрахункових документів, про що повідомляє постачальника у порядку і в терміни, передбачені договором.
5. Безготівкові розрахунки проводяться за рахунок і в межах коштів, що є на рахунку платника, або його права на одержання кредиту (банківського чи комерційного). 6. Зарахування коштів на рахунок одержувача відбувається після списання відповідних грошових сум з рахунка платника.
7. Постачальники і покупці (споживачі) мають право вільного вибору форми безготівкових розрахунків і способу платежу, що узгоджується при укладанні договорів поставок або договорів підряду. Банк не втручається у договірні відносини та вибір форм розрахунків і способу платежу.
9. Зміст і значення оперативного фінансового плану
Оперативне фінансове планування полягає у складанні і використанні платіжного календаря, касового плану і розрахунків потреби короткотермінових кредитів. В основу платіжного календаря покладено черговість і строки проведення всіх розрахунків, що дозволяє своєчасно перераховувати платежі до бюджету, в бюджетні і державні цільові фонди, забезпечувати безперервне фінансування господарської діяльності. Його складають на квартал із розбиванням на місяці або на місяць по декадах. У платіжному календарі відображається весь грошовий обіг підприємства, основна частина якого проходить через поточний, валютний, позичковий та інші рахунки підприємства в банку, рух грошових коштів
Платіжний календар дає можливість фінансовій службі підприємства забезпечити оперативне фінансування, виконання розрахункових та платіжних зобов'язань, фіксує зміни у платоспроможності підприємства та ліквідності його активів; дозволяє стежити за станом оборотних активів та вказує на потребу використання позичених і залучених коштів у плановому періоді.
10. Капітал підприємства і джерела його формування
Капітал - це засоби, які є в розпорядженні суб'єкта господарювання для здійснення діяльності з метою одержання прибутку. Формується капітал підприємства як за рахунок власних (внутрішніх), так і за рахунок позичкових (зовнішніх) джерел.
Основним джерелом фінансування є власний капітал До його складу входять статутний капітал, накопичений капітал (резервний і додатковий капітали, нерозподілений прибуток) та інші надходження (цільове фінансування, благодійні пожертвування тощо).
Статутний капітал - це сума засобів засновників для забезпечення статутної діяльності. Статутний капітал формується у процесі первісного інвестування засобів. Внески засновників у статутний капітал можуть бути у вигляді коштів, у майновій формі та у формі нематеріальних активів.
Додатковий капітал як джерело засобів підприємства утворюється в результаті переоцінки майна або продажу акцій за ціною, вищою від їхньої номінальної вартості.
Резервний капітал створюється згідно із законодавством або відповідно до установчих документів за рахунок чистого прибутку підприємства. Він виступає як страховий фонд для відшкодування можливих збитків і забезпечення захисту інтересів третіх осіб у разі недостатності прибутку для викупу акцій, погашення облігацій, виплати процентів за ними і т. д. За його величиною судять про запас фінансової міцності підприємства. Відсутність або недостатню його величину розглядають як фактор додаткового ризику вкладення капіталу в підприємство.
Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) відображають у балансі накопичувальним підсумком з початку функціонування підприємства. Показує, на скільки збільшилась величина власного капіталу підприємства за рахунок результатів його діяльності.
11. Види акредитивів,їх суть та умови застосування
Акредитив – це розрахунковий документ із дорученням однієї кредитної установи іншій здійснити за рахунок спеціально задепонованих коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажений товар.
Ця форма розрахунків застосовується за наявності угоди. Постачальник подає в свій банк заяву із зазначенням умов використання задепонованих коштів. Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів:
Покритий – акредитив, який перебуває попереднє депонування коштів. Банк-емітент списує кошти з розрахункового рахунку платника і переказує ці кошти в банк постачальника на окремий балансовий рахунок.
Непокритий – коли платежі постачальнику гарантує банк. Платник звертається до свого банку з клопотанням виставити для нього гарантований акредитив.
Відзивний – це акредитив, який може бути змінений або анульований банком-емітентом на вимогу платника без попереднього погодження з постачальником.
Безвідзивний – який не можна змінити без згоди постачальника.
Підставою для відкриття акредитиву платником є повідомлення постачальника про готовність до відвантаження товару.
12. Види комерційного кредиту
Комерційний кредит - це товарна форма кредиту, це відносини між продавцями (постачальниками) і покупцями, коли останні одержують товари чи послуги з відстрочкою платежу.
ВИДИ
Кредит на споживчі потреби - позика на індивідуальне і кооперативне житлове будівництво, на придбання житла, будівництво житлових будинків, гаражів для легкових автомобілів, на невідкладні потреби населення тощо.
Стандартні кредити надаються позичальникам, що раніше своєчасно розраховувалися з банком за позичками і процентами та мають належну фінансову стійкість, яка забезпечить погашення кредиту в майбутньому.
Одноразові - кредити видаються на підставі документів, які позичальник подає банку для розгляду щоразу, коли в нього виникає потреба в позичці. Зокрема, банки у такий спосіб надають кредити клієнтам, поточні рахунки яких перебувають в іншому банку.
Перманенті позички - переважно надаються клієнтам, які мають постійні кредитні відносини з банком. Гарантійні кредити - надаються тоді, коли банк взяв на себе договірні зобов'язання надати клієнту в разі потреби позичку протягом певного періоду у визначеному розмірі. Такий кредит може бути обумовлений конкретною датою або настанням певної причини, яка викликає потребу в кредиті.
Кредити з одноразовим поверненням - позика, коли заборгованість за кредитом погашається у визначений у кредитній угоді день або достроково на вимогу банку чи за бажанням самого позичальника.
Кредит з погашенням у розстрочку - тобто окремими платежами протягом установленого кредитним договором терміну (наприклад, кредити на капітальні вкладення) або у міру надходження виручки від реалізації продукції на позичковий рахунок після завершення кожного циклу кругообігу капіталу;
Кредити з регресією платежів - позика, коли кредити були видані під гарантію, поручительство чи інше боргове зобов'язання третьої особи.
Револьверний кредит - це кредит, який автоматично поновлюється в межах обумовленого кредитним договором розміру.
Контокорентний кредит - банк відкриває клієнту контокорентний рахунок, з якого здійснюються усі платежі клієнта, в тому числі за рахунок кредиту в межах установленого ліміту, та зараховуються усі надходження клієнту, в тому числі в рахунок погашення кредиту. Овердрафт - вважають різновидом контокоренту. Окрім поточного рахунка, у разі потреби банк відкриває клієнтові позичковий рахунок, з якого оплачуються розрахункові документи. Розмір кредиту обмежується лімітом, величина якого і строк користування кредитом за овердрафтом визначаються кредитним договором.
Строкові -це кредити, строк погашення яких ще не настав.
До запитання - видаються банком на невизначений термін. Погашаються вони в міру появи для цього можливостей у клієнта. Але позичальник має погасити такі кредити за першою вимогою банку.
Відстрочені (пролонговані) - кредити, погашення яких на прохання клієнта банк переніс на пізніший термін.
Прострочені - вважаються кредити, які на погашені клієнтом у передбачений договором термін.
13. Порядок відкриття і закриття рахунку підприємством в банку
Для відкриття поточного рахунка суб'єкти господарювання подають до установи банку такі документи:
- заяву на відкриття поточного рахунку встановленого зразка, підписану керівником та головним бухгалтером юридичної особи;
- копію свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи в органі виконавчої влади, іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію;
- копію належним чином зареєстрованого установчого документа або статуту;
- копію документа, що підтверджує взяття юридичної особи на податковий облік;
- копію довідки про внесення юридичної особи до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України;
- копію страхового свідоцтва, що підтверджує реєстрацію юридичної особи у Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;
- копію документа, що підтверджує реєстрацію юридичної особи у відповідному органі Пенсійного фонду України;
- картку зі зразками підписів осіб, яким надано право розпорядження рахунком, засвідчена нотаріально з відбитком печатки юридичної особи.
Поточні рахунки клієнтів банку закриваються в установах банку на таких підставах:
- заяви клієнта;
- на підставі рішення відповідного органу, на який згідно із законом покладено функції щодо припинення підприємницької;
- у разі смерті власника рахунку фізичної особи та фізичної особи-підприємця.
Банк закриває рахунок таких осіб і протягом трьох робочих днів надає інформацію спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу щодо таких рахунків.
Прибутковий податок - це обов'язковий платіж, що встановлюється державою для фізичних осіб, які отримують доходи. Підприємства, установи, організації зобов'язані:
- своєчасно і в повному обсязі нараховувати, утримувати та перераховувати до бюджету суми податку з доходів громадян, що підлягають оподаткуванню;
- своєчасно подавати податковим органам відомості за встановленою формою про виплачені громадянам доходи, що підлягають обліку і оподаткуванню;
- при укладенні договорів та інших угод забороняється включення податкових застережень, відповідно до яких підприємства, установи, організації, а також фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, що виплачують доходи, беруть на себе зобов'язання нести витрати по сплаті податку за громадян.На контролюючі органи покладаються перевірки правильності визначення сукупного оподатковуваного доходу, утримання прибуткового податку, надання пільг, своєчасності і повноти перерахування до бюджету утриманих сум підприємствами, установами, організаціями незалежно від їх підпорядкування, фізичними особами — суб'єктами підприємницької діяльності.
Особливого значення слід надавати перевірці своєчасності та повноти перерахування до бюджету утриманих сум прибуткового податку.Підприємства, установи і організації усіх форм власності, фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності після закінчення кожного місяця, але не пізніше строку одержання в установах банків коштів на виплату належних працівникам сум, зобов'язані перераховувати до бюджету суми нарахованого і утриманого прибуткового податку за минулий місяць.Чеки на отримання коштів для виплати належних працівникам сум приймаються установами банків тільки за умови одночасного подання до банку платіжного доручення на перерахування до бюджету утриманих сум прибуткового податку.
Якщо на рахунку підприємства недостатньо коштів для виплати заробітної плати і перерахування до бюджету сум утриманого податку, підприємство виписує чек на заробітну плату і платіжне доручення на перерахування податку в бюджет пропорційно наявності коштів.
З метою контролю за своєчасним і повним перерахуванням до бюджету прибуткового податку підрозділи податкової інспекції використовують записи по особових рахунках ф.15. При перевірках на підприємствах їх порівнюють з даними бухгалтерського обліку підприємств про перераховані до бюджету суми податку і платіжними документами. У разі виявлення розбіжностей щодо перерахованих до бюджету сум податку між даними податкової інспекції і бухгалтерії підприємств слід порівняти ці документи з даними платіжних повідомлень на сплату податку, які знаходяться в установі банку.
Для визначення загальної суми нарахованого прибуткового податку слід порівняти записи бухгалтерського обліку підприємства про нараховані суми податку (по кредиту субрахунка 641 «Розрахунки по прибутковому податку») з підсумками сум податку, утриманого по всіх відомостях на виплату заробітної плати.
14. Основні фінансові цілі санації підприємства
Головною метою фін. санації є мобілізація фін ресурсів для:
1. Відновлення (поліпшення) платоспроможності та ліквідності.
2. Формування фінансового капіталу для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.
Санація – це система фінансово-економічних, виробничо-технічних, організаційно-правових та соціальних заходів, спрямованих на досягнення чи відновлення платоспроможності п-ва-боржника в довгостроковому періоді.
Цілі фін. санації – покриття поточних збитків та усунення причин їх виникнення, поновлення ліквідності та платоспроможності п-ва, скорочення всіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу та формування фін. ресурсів, необхідних для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру.
Санація може відбуватися злиттям п-ва, яке перебуває на межі банкрутства, з потужною компанією; випуском нових акцій або облігацій для мобілізації грошового капіталу; збільшенням банківських кредитів і наданням урядових субсидій; перетворенням короткострокової заборгованості на довгострокову; повною або частковою купівлею державою акцій п-ва, що перебуває на мужі банкрутства.
За джерелами мобілізації фін. ресурсів, розрізняють автономну та гетерономну санацію.
Автономна санація передбачає фінансування оздоровлення п-ва за рахунок його власних ресурсів і коштів, наданих власниками та іншими особами (без залучення в санаційний процес сторонніх осіб).
Гетерономна (зовнішня) санація характеризується участю в ній сторонніх осіб, зокрема банків та інших кредиторів, клієнтів, держави.
15 порядок розрахунку та методи оцінювання показників ліквідності та платоспроможності
Ліквідність п-ва – це його здатність швидко продати активи й одержати гроші для оплати своїх зобов’язань. Ліквідність п-ва характеризується співвідношенням величини його високоліквідних активів (грошові кошти та їх еквіваленти, ринкові цінні папери, дебіторська заборгованість) і короткострокові заборгованості. Про незадовільний стан ліквідності п-ва свідчитиме той факт, що потреба п-ва в коштах перевищує їх реальні надходження.
Щоб визначити, чи достатньо в п-ва грошей для погашення його зобов’язань, необхідно передусім проаналізувати процес надходження коштів після погашення зобов’язань перед бюджетом та позабюджетними фондами, а також виплати дивідендів. Аналіз ліквідності потребує також ретельного аналізу структури є вона «стійкою» (наприклад, борг постачальнику, з яким існують довгострокові зв’язки», чи є простроченою, тобто такою, термін погашення якої минув. Аналіз ліквідності здійснюється на підставі порівняння обсягу поточних зобов’язань із наявністю ліквідних коштів. Результати розраховуються як коефіцієнт ліквідності за інформацією з відповідної фінансової звітності.
Коефіцієнт загальної ліквідності (Коефіцієнт покриття)
Характеризує здатність підприємства забезпечити свої короткострокові зобов’язання з найбільше легко реалізованої частини активів – оборотних коштів. Цей коефіцієнт дає найбільш загальну оцінку ліквідності активів. Оскільки поточні зобов’язання підприємства погашаються в основному за рахунок поточних активів, для забезпечення нормального рівня ліквідності необхідно, щоб вартість поточних активів перевищувала суму поточних зобов’язань (ця вимога також випливає з “модифікованого золотого фінансового правила”). Нормальним значенням даного коефіцієнта вважається 1,5…2,5, але не менше 1. Однак на його рівень впливає галузева належність підприємства, структура запасів, стан дебіторської заборгованості, тривалість виробничого циклу й інші фактори.
Значення коефіцієнта, рівне 1, припускає рівність поточних активів і пасивів. Однак якщо взяти до уваги, що ступінь ліквідності різних елементів поточних активів істотно відрізняється, можна допустити, що не всі активи будуть негайно реалізовані або ж реалізовані по повній вартості, у результаті чого можлива загроза поліпшення фінансового стану підприємства. Крім того, у підприємства повинен бути деякий обсяг виробничих запасів для продовження виробничо-господарської діяльності після погашення всіх поточних зобов’язань.
Що стосується дебіторської заборгованості, то, по-перше, можлива наявність сумнівної й навіть безнадійної заборгованості, по-друге, при необхідності термінової інкасації дебіторської заборгованості підприємство може вдатися до обліку векселів або факторингових операцій, що веде до втрати частини її суми як оплати відповідних послуг.
Якщо ж значення коефіцієнта значно перевищує 1, то можна зробити висновок про те, що підприємство володіє значним обсягом вільних ресурсів, які сформувалися завдяки власним джерелам. З позиції кредиторів підприємства такій варіант формування оборотних коштів є найбільш прийнятним. Одночасно, з погляду менеджера, значне нагромадження запасів на підприємстві, відволікання коштів у дебіторську заборгованість може бути пов’язане з неефективним управлінням активами. У той же час підприємство, можливо, не повністю використовує свої можливості з одержання кредитів.
Коефіцієнт поточної ліквідності (Коефіцієнт швидкої ліквідності)
Коефіцієнт поточної ліквідності - показує, яку частину поточних зобов’язань підприємство спроможне погасити за рахунок найбільш ліквідних оборотних коштів – грошових коштів та їх еквівалентів, фінансових інвестицій та дебіторської заборгованості. Цей показник показує платіжні можливості підприємства щодо погашення поточних зобов’язань за умови своєчасного здійснення розрахунків з дебіторами. Теоретично значення коефіцієнта вважається достатнім, якщо воно перевищує 0,6.
Коефіцієнт абсолютної ліквідності
Дозволяє визначити частку короткострокових зобов’язань, що підприємство може погасити найближчим часом, не чекаючи оплати дебіторської заборгованості й реалізації інших активів.
16 Нематеріальні активи та Довготермінові фінансові інвестиції.
Нематеріальні активи поділяються на такі групи:
· Права користування природними ресурсами (право користування надрами, іншими ресурсами природного середовища, геологічною та іншою інформацією про природне середовище тощо);
· Право користування майном (право коистування земельною ділянкою, будівництво, право на оренду приміщень тощо);
· Право на знаки для товарів і послуг (товарні знаки, торгові марки, фірмові знаки тощо);
· Право на об’ єкти промислової вартості (право на винаходи, корисні моделі, промислові знаки, ноу-хау, захист від недобросовісної конкуренції тощо);
· Гудвіл;
· Авторські і суміжні з ними права (програми для ЕОМ, бази даних тощо);
· Інше нематеріальні активи.
Існує кілька оцінок грошового виразу ідентифікованих активів: первісна, справедлива і, оціночна, залишкова.
Первісна вартість наматеріальних активів встановлюється залежно від способу їх надходження на п-ва.
Певісна вартість придбаного нематеріального активу розраховують за формулою:
Нап=Вп-Зм+М+НП+Ві
Нап- первісна вартість немат. акт.; Вп – вартість придбання НА;
Зт – отримані торгівельні знижки; М – митто;
НП – непрямі податки, що не підлягають відшкодуванню;
Ві – інші витрати, пов’язані з придбанням.
Первісна вартість НА, придбаного в результаті обміну не подібний об’ект, встановлюється на рівні залишкової вартості переданогоп-ву НА.
Справедлива вартість НА є їх поточна ринкова вартість. За відсутністютакої вартості – оціночна вартість.
Оціночна вартість НА – це така вартість, яку п-во сплатила б за актив у разі операції.
Фінансові інвестиції – це активи, які утримує п-во з метою отримання прибутку за рахунок %, дивідендів, зростання вартості капіталу або отримання інших вигод. До ін. Інвестицій відносять вкладення в акції, облігації, депозитні сертифікати, казначейські зобов’язання та інші цінні папери.
Довгострокові фін. Інвестиції – це фінансові інвестиції на період більше 1 року, а також іні фінансові інвестиції, які не можуть бути вільно реалізовані у будь-який час.
Фінансові інвестиції мають грошову оцінку і відображаються у балансі п-ва як оборотні активи. Вони оцінюються за первісною, балансовою і справедливою вартістю.
Первісну вартість придбаної фін. Інвестиції встановлюють за її собівартістю, виміщує усі витрати, пов’язані з їх придбанням, виплату комісійних винагород та гонорарів, тощо.
Фін=Цфі+Кв+М+Пзп+Оп+Ві
Фін – первісна вартість (собівартість)фін. інвестицій;
Цфі – ціна придбання фін. Інцест.; Кв – комісійні винагороди; М – мито;
Пзп – податки і збори; Оп - обов’язкові платежі; Ві – інші витрати, безпосередньо пов’язані з придбанням фін. Інвестицій.
Справедлива вартість фін. Інцест. (крім інвестицій, що утримуються до їх погашення або обліковуються за метою участі в капіталі) встановлюються для:
• Цінних паперів – за поточною ринковою вартістю, що складалась на фондовому ринку (за відсутністю такої оцінки застосовують експертну оцінку);
• Довготермінові зобов’язання – за теперішньою (дисконтованою) сумою, яка має виплачуватись при погашенні заборгованості, визначеної за відповідними поточними % ставками;
Фінансові інвестиції в асоційовані та дочірні п-ва і в спільну діяльність зі створенням юрид. особи, які придбані та утримуються виключно для продажу протягом 12 місяців з дати придбання або за настання умов, які обмежують здатність таких п-в передавати кошти інвестору протягом періоду, що перевищує 12 місяців за справедливою вартістю.
17.Фінансова криза на підприємстві: симптоми та фактори, що її стимулюють.
У ринковій економіці банкрутство підприємств - нормальне явище.
Банкрутство підприємств - це наслідок глибокої фінансової кризи. Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини. На практиці з кризою, як правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або брак у фірми потенціалу для успішного функціонування. З позиції фінансового менеджменту кризовий стан підприємства полягає в його неспроможності здійснювати фінансове забезпечення поточної виробничої діяльності. Фінансову кризу на підприємстві характеризують за трьома параметрами: джерела (фактори) виникнення; вид кризи; стадія розвитку кризи. Ідентифікація вказаних ознак уможливлює правильне визначення діагнозу фінансової неспроможності підприємства та підбір найефективніших санаційних заходів. Для цього передовсім необхідно ідентифікувати причини фінансової неспроможності суб'єкта господарювання. Фактори, які можуть зумовити фінансову кризу на підприємстві, заведено поділяти на зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що залежать від підприємства).
Головними екзогенними факторами фінансової кризи на підприємстві можуть бути:
* спад кон'юнктури в економіці в цілому;
* зменшення купівельної спроможності населення;
* значний рівень інфляції;
* нестабільність господарського та податкового законодавства;
* нестабільність фінансового та валютного ринків;
* посилення конкуренції в галузі;
* криза окремої галузі;
* сезонні коливання;
* посилення монополізму на ринку;
* дискримінація підприємства органами влади та управління;
* політична нестабільність у країні місцезнаходження підприємства або в країнах підприємств-постачальників сировини (споживачів продукції);
* конфлікти між засновниками (власниками).
Вплив зовнішніх факторів кризи, як правило, має стратегічний характер. Вони зумовлюють фінансову кризу на підприємстві, якщо менеджмент помилково або несвоєчасно реагує на них, тобто якщо відсутня система раннього попередження та реагування, одним із завдань якої є прогнозування банкрутства чи така система функціонує недосконало.
Можна виділити велику кількість ендогенних факторів фінансової кризи. З метою систематизації, їх можна згрупувати в такі блоки:
1. Низька якість менеджменту.
2. Дефіцити в організаційній структурі.
3. Низький рівень кваліфікації персоналу.
4. Недоліки у виробничій сфері.
5. Прорахунки в галузі постачання.
6. Низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції.
7. Прорахунки в інвестиційній політиці
8. Брак інновацій та раціоналізаторства.
9. Дефіцити у фінансуванні.
10. Цілковитий брак контролінгу або незадовільна робота його служб.
У цілому всі ці причини кризи створюють складний комплекс причинно-наслідкових зв'язків. Звичайно, досліджуючи те чи інше підприємство, той чи інший випадок фінансової кризи, можна виділити певніспецифічні причини фінансової неспроможності, але всі вони, як правило, обмежуються переліченими вище.
Типовими наслідками впливу названих причин та факторів на фінансово-господарський стан підприємства є:
* утрата клієнтів та покупців готової продукції;
* зменшення кількості замовлень та контрактів з продажу продукції;
* неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей;
* зростання собівартості та різке зниження продуктивності праці;
* збільшення розміру неліквідних оборотних засобів та наявність понаднормових запасів;
* виникнення внутрішньовиробничих конфліктів та збільшення плинності кадрів;
* зростання тиску на ціни;
* суттєве зменшення обсягів реалізації та, як наслідок, недоодержання виручки від реалізації продукції.
Виділяють такі види криз:
* стратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано виробничий потенціал та бракує довгострокових факторів успіху);
* криза прибутковості (перманентні збитки "з'їдають" власний капітал і це призводить до незадовільної структури балансу);
* криза ліквідності (коли підприємство є неплатоспроможним або існує реальна загроза втрати платоспроможності).
18. Принципи банківського кредитування
Одним із визначних елементів методологічної основи кредитної діяльності, суб'єктами якої є банківські установи, виступають принципи кредитування. Принципи банківського кредитування визначають найважливіші умови функціонування банківського кредиту і покликані стимулювати розвиток підприємств-позичальників, сприяти зміцненню грошового обігу в державі й забезпечувати безперервну циркуляцію позикового капіталу, досягаючи при цьому ефективності реалізації перерозподільної функції.
Принципи банківського кредитування - основні положення, правила й умови, яких повинні дотримуватися банки у процесі здійснення кредитування. Ці положення і правила визначаються природою, роллю, функціями кредиту і тими суспільними умовами, в яких вони проявляються. Реалізація принципів кредитування є першоосновою здійснення кредитного процесу.
До принципів банківського кредитування належать такі загальновідомі принципи кредитування, як: поверненість, строковість, цілеспрямованість, забезпеченість і платність.
Принцип поверненості кредиту полягає у тому, що кредит - це капітал банку, який надається у тимчасове користування і підлягає обов'язковому поверненню позичальником.
Принцип строковості кредиту відображає необхідність повернення отриманого кредиту у визначений строк, обумовлений кредитною угодою. У зв'язку з тим, що оборотність коштів на кожному підприємстві є індивідуальною і залежить від багатьох чинників, здійснювати дієвий контроль за поверненням кредиту можна лише за допомогою встановлених строків погашення кредиту. Термін кредитування є граничним часом знаходження кредитних коштів у користуванні позичальника.
Принцип цілеспрямованості, або цільового використання кредиту полягає в тому, що кредит має надаватися лише на визначені цілі, а саме на задоволення тимчасової потреби позичальника у додаткових коштах. На практиці цей принцип реалізується через надання кредиту на конкретні цілі (об'єкти) і знаходить відображення у відповідному розділі кредитного договору, що встановлює конкретну мету використання кредиту і дає можливість здійснювати банківський контроль за дотриманням умови позичальником.
Принцип забезпеченості кредиту виражає необхідність забезпечення майнових інтересів кредитора, якщо позичальник порушує взяті на себе зобов'язання. Боргові зобов'язання, які забезпечують повернення кредиту, оформляються разом із кредитним договором і є додатком до нього.
Принцип забезпеченості кредиту - це відповідність між вартістю майна, що є заставою кредиту, і заборгованістю за кредитом. Він має на меті захищати інтереси банку та не допускати збитків від неповернення боргу внаслідок неплатоспроможності позичальника.
Принцип платності виражає необхідність не тільки прямого повернення позичальником отриманих від банку кредитних ресурсів, а й оплати права на їх використання. Реалізація цього принципу здійснюється через механізм кредитного процента, ставка (норма) якого визначається співвідношенням суми річного доходу, отриманого на позичковий капітал, та суми наданого кредиту і за своєю економічною сутністю є ціною кредитних ресурсів. Платність кредиту здійснює стимулюючий вплив на комерційний розрахунок підприємств, змушуючи їх збільшувати власні кошти й ефективно використовувати позичені. Водночас принцип платності забезпечує банку покриття його витрат і є однією з основних складових прибутку.
Принципи кредитування склалися ще на початку історичного розвитку руху кредитного капіталу й перелік їх у сучасних умовах залишився майже незмінним. Але зміст кожного з основних принципів кредитування з переходом до ринкових умов господарювання набув суттєвих змін. Ці зміни зумовлені низкою причин: переходом до децентралізованих форм управління економікою, набуттям банками самостійності у питаннях вибору клієнтів та об'єктів кредитування, встановленням плати за кредит відповідно до поточної кон'юнктури кредитного ринку, розвитком законодавства у сфері форм забезпечення кредитів і відповідальності позичальників тощо. При цьому жодному з принципів кредитування не можна надати перевагу - вони діють у взаємозумовленості й саме їх взаємодія дає змогу банківським установам здійснювати ефективну кредитну діяльність.
19. Класифікація кредитів, що отримують підприємства.
Кредити, що їх можуть отримати підприємства, класифікують за такими ознаками:
І. За кредиторами
• банки та спеціалізовані фінансово-кредитні інститути;
• підприємства;
• держава;
• міжнародні фінансово-кредитні установи.
П. За формами та видами
За формами:
• товарна;
• грошова.
У товарній формі кредиту виникають кредитні відносини між продавцями та покупцями, коли останні одержують товари чи послуги з відстрочкою платежу — комерційний кредит, продаж товарів і надання послуг населенню в кредит тощо.
Комерційний кредит надається постачальником покупцеві тоді, коли товаровиробник прагне реалізувати вироблений товар, але у покупця немає грошей для його придбання. У такому випадку товар може бути добровільно переданий постачальником покупцеві в кредит, а сама передача може оформлятись борговим зобов'язанням — векселем.
Сфера товарної форми кредиту є незначною, оскільки переважна його частина надається (погашається) в грошовій формі. Грошовий кредит виступає передусім як банківський кредит. Кредитні відносини між банками і клієнтами виникають не тільки при одержанні останнім кредиту, а й при розміщенні ними своїх грошових заощаджень у вигляді внесків на поточних і депозитних рахунках. Банківський кредит обслуговує не тільки обіг товарів, а й накопичення капіталу. Поширення кредитних відносин у грошовій формі надало можливість кожному, хто має вільну вартість, легко і швидко її капіталізувати, а також створило сприятливі умови для формування міжнародних ринків і тісних взаємовигідних зв'язків між країнами тощо.
За видами:
• банківський — це економічні відносини між кредитором і позичальником з приводу надання коштів банком підприємству на умовах терміновості, платності, повернення, матеріального забезпечення. Цей кредит надасться на умовах, передбачених кредитним договором;
• комерційний — це економічні, кредитні відносини, які в никають між окремими підприємствами;
• державний — це економічні кредитні відносини між державою та суб'єктами господарювання. Джерелом державного кредиту є кошти державного бюджету, які спрямовуються в уповноважені банки для здійснення кредитування підприємств;
• лізинговий — це стосунки між суб'єктами господарювання які виникають за орендування майна.
Банківський та державний кредити надаються підприємства у грошовій формі; лізинговий та комерційний — у товарній.
III. За метою використання Спрямовані на фінансування:
• оборотних коштів;
• основних засобів.
IV. За терміном надання
• короткострокові (не більше одного року);
• середньострокові (від одного до трьох років);
• довгострокові (понад 3 роки).
В Україні кредити за терміном надання можна поділити на дві групи: короткострокові та довгострокові. Кредити, термін надання яких перевищує один рік, вважаються довгостроковими. Пере вага надається короткостроковим кредитам.
V. Залежно від забезпечення
• забезпечений — гарантуються певними видами активів: не рухомістю, цінними паперами, товарно-матеріальними цінностями, дебіторською заборгованістю, правами на інтелектуальну власність, землю, гарантіями, полісами страхових компаній;
• бланковий — отримують тільки фінансово стійкі підприємства на короткий термін (1—10 днів).
VI. За порядком надання
• прямі — передбачає кредитування підприємства безпосередньо одним кредитором;
• консорціальні — надається, коли потрібні кошти в обсязі, який не може бути забезпечений одним кредитором. У цьому раз: кілька кредиторів об'єднуються і кожен надає частину загального кредиту.
Як правило, призначається головний банк, який проводить організацію надання консорціального кредиту. Підприємство готує і подає такі документи:
1) клопотання на отримання кредиту;
2) дані про мету та спрямованість кредиту;
3) техніко-економічне обґрунтування проекту;
4) інші документи.
Кредитні відносини між консорціумом і підприємством регулюються кредитною угодою, яку підписують усі учасники.
Головний банк акумулює кошти банків-учасників і кредитує підприємство відповідно до кредитної угоди.
За настанням строків погашення зобов'язань підприємство повертає кредиторам не тільки позичені кошти та відсотки за кредит, а й відшкодовує всі витрати, пов'язані з організацією та здійсненням кредитної операції у тій сумі та строках, які обумовлені в кредитному договорі;
• позики участі — банки передають частини позики іншим кредиторам. Домовленість про таку позику можна укласти навіть без відома підприємства-позичальника.
VII. Залежно від цільового спрямування
• виробничий;
• споживчий.
Переважна частина кредитів використовується у сфері виробництва та реалізації сукупного суспільного продукту і є важливим джерелом формування обігових коштів і основних фондів. Водночас населення теж одержує значну кредитну допомогу на свої споживчі цілі, насамперед це кредити на затрати, пов'язані з поліпшенням житлових умов і створенням підсобного домашнього господарства, а також на придбання товарів у кредит і на невідкладні потреби.
VIII. За строками користування
• строкові, тобто кредити, надані на визначений у договорі строк. Усвою чергу, вони бувають короткострокові (до 1 року), середньострокові (від 1 до 3 років), довгострокові (понад 3 роки);
• до запитання — це кредити, що видаються на невизначений строк і які на вимогу кредитора повинні бути повернені у визначений ним час. Якщо кредитор не вимагає повернення, то кредит погашається позичальником у строк, визначений ним самостійно;
• прострочені кредити — це кредити, щодо яких строк погашення, встановлений кредитним договором, минув;
• відстрочені кредити — це кредити, щодо яких на підставі клопотання позичальника строки погашення були перенесені на пізніший строк.
20. Організаційно-правові форми підприємств та її вплив на формування капіталу.
Підприємство – самостійний статутний суб’єкт, який має право юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання відповідно прибутку.
Залежно від використовуваної організаційно-правової форми підприємства поділяються на унітарні та корпоративні.
Унітарними є державні, республіканські (АРК), комунальні підприємства, малі приватні підприємства, підприємства, які належать господарським товариствам і господарським об’єднанням, підприємства політичних партій, громадських організацій.
Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для нього майно, не поділене на частки.
Державні унітарні підприємства діють у формах державного комерційного підприємства чи казенного підприємства на засадах комерційного розрахунку.
Казенне підприємство. Майно казенного підприємства становлять основні засоби та обігові кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі підприємства.
Казенне підприємство може бути суб’єктом банкрутства.
Малі приватні підприємства.
Майно малого приватного підприємства становлять основні засоби та обігові кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі підприємства.
Мале приватне підприємство несе повну необмежену відповідальність за дотримання господарських та кредитних договорів.
Корпоративне підприємство створюється двома або більше засновниками на підставі їх спільного рішення (угоди) і діє на основі об’єднання майна та трудової діяльності засновників.
Корпоративними є підприємства, створені у формі господарських товариств: повного товариства, товариства з додатковою відповідальністю, командитного товариства, акціонерного товариства тощо.
Об’єднання підприємств. В умовах ринкової економіки підприємства, іонізації об’єднуються для реалізації значних фінансових проектів у господарські об’єднання, якщо це не заперечує антимонопольному законодавству.
Відповідно до чинного законодавства. Українські підприємства можуть об’єднуватися в асоціації, корпорації, консорціуми, концерни і промислово-фінансові групи.
Асоціація – договірне об’єднання підприємств, що створене з метою постійної координації господарської діяльності, поглиблення спеціалізації і розвитку кооперації, організації спільних виробництв на основі об’єднання учасниками своїх фінансових і матеріальних ресурсів для задоволення власних потреб або виробництва продукції.
Асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-кого з учасників.
Корпорація – договірне об’єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників правлінню, що обирається учасниками корпорації.
Консорціум – тимчасове добровільне об’єднання коштів підприємств для досягнення спільної мети, розв’язання конкретних завдань, реалізації цільових програм і проектів (науково-технічних, будівельних тощо). У разі виконання поставленого завдання консорціум припиняє свою діяльність.
Концерн – об’єднання підприємств, що здійснюють спільну діяльність на основі добровільної централізації функцій науково-технічного і виробничого розвитку, а також інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності
21. Ціноутворення на підприємстві.
Взаємозв'язок понять "ціна" і "прибуток" очевидна. Чим більше ціна, тим більший прибуток, чим менше ціна, тим менший прибуток. З іншого боку, дешевий товар чи послугу легше продати, і за той же проміжок часу вони будуть продаватися в більшому обсязі, ніж дорогі аналоги. Таким чином, важливо встановити взаємозв'язок між ціною продукту і кількістю продаваних його одиниць.
Існують два основних способи встановлення ціни на продукцію: виходячи з витрат на виробництво і збут продукту і з можливостей ринку (купівельної спроможності). Перший спосіб називається ціноутворення по витратах, другий - ціноутворення по попиту. Третім, менш поширеним, але теж важливим способом є ціноутворення, засноване на цінах на конкурентну продукцію.
Можна виділити декілька чинників, під впливом яких знаходиться безпосередньо підприємство малого бізнесу при виборі способу ціноутворення на свій товар.
Фактор цінності - один з найбільш важливих факторів. Кожен товар здатний певною мірою задовольнити потреби покупців. Для узгодження ціни і корисності товару можна: додати товару велику цінність, просвітити покупця за допомогою реклами про цінності товару.
Фактор витрат - витрати і прибуток складають мінімальну ціну товару. Найпростіший спосіб утворення ціни: при відомих витратах і витратах додати прийнятну норму прибутку. Однак навіть якщо ціна тільки покриває витрати, немає гарантії, що товар буде куплений.
Фактор конкуренції - конкуренція робить сильний вплив на цінову політику. Можна спровокувати сплеск конкуренції призначивши високу ціну або усунути її призначивши мінімальну. Якщо товар потребує особливого методу виробництва, або виробництво його дуже складне, то низькі ціни не притягнуть до нього конкурентів, але високі ціни підкажуть конкурентам, чим їм варто зайнятися.
Фактор розподілу - розподіл товару значно впливає на його ціну. Чим ближче товар до споживача, тим дорожче для підприємства його розподіл. Якщо товар буде надходити безпосередньо до споживача, то кожна операція стає окремою операцією, гроші, призначені постачальникові, отримує виробник, але і його витрати зростають. Перевага такого методу розподілу полягає в повному контролі над продажами і маркетингом.
Фактор обслуговування - обслуговування бере участь в передпродажному, продажному і післяпродажному етапах операції. Витрати по обслуговуванню повинні входити в ціну. У такі витрати входять: підготовка котирувань, розрахунків, встановлення обладнання, доставка товару, навчання персоналу, надання гарантії або права оплати в розстрочку.
Планову виручку від реалізації продукції визначають методом прямого рахунку: множенням кількості реалізованих виробів на їхню реалізаційну ціну і додаванням отриманих сум за всією номенклатурою.
В=Р*Ц
В- виручка Р- кількість реалізованих виробів;
Ц-ціна реалізованого кожного виробу
Обсяг реалізації продукції можна розрахувати, виходячи з товарного випуску виробів у плановому періоді, додаючи залишки на кінець планового періоду:
Р=З1+Т-З2
Р- обсяг реалізації у плановому періоді, Т- випуск продукції у плановому періоді, З1 З2- відповідно залишки на поч. і на кін. планового періоду.
22. Фінансове забезпечення, функціонування та відтворення основних фондів.
Матеріально-технічною основою процесу виробництва на будь-якому підприємстві є основні виробничі фонди. В умовах ринкової економіки первісне формування основних фондів, їхнє функціонування і розширене відтворення здійснюється при безпосередній участі фінансів, за допомогою яких утворюються й використовуються грошові фонди цільового призначення, опосередковуючи набуття, експлуатацію та відновлення засобів виробництва. Первісне формування основних фондів на підприємствах, що створюються, провадиться за рахунок фінансових ресурсів статутного капіталу.
На час набуття основних фондів і прийняття їх на баланс підприємства обсяг основних фондів кількісно збігається з їхньою вартістю. Надалі, в міру участі основних фондів у виробничому процесі, їхня вартість роздвоюється: одна її частка, що дорівнює зношуванню, переноситься на готову продукцію, інша — виражає залишкову вартість наявних основних фондів. Зношена частка вартості основних фондів, перенесена на готову продукцію, в міру реалізації останньої поступово нагромаджується в грошовій формі в спеціальному амортизаційному фонді. Цей фонд створюється за допомогою щорічних амортизаційних відрахувань і використовується для простого та частково для розширеного відтворення основних фондів. Спрямування амортизації на розширене відтворення основних фондів зумовлене специфікою її нарахування й витрачання: нараховується вона протягом усього нормативного строку служби основних фондів, а потреба у її витрачанні настає лише після фактичного їхнього вибуття. Тому до часу заміни вибулих з експлуатації основних фондів нарахована амортизація є тимчасово вільною і може використовуватися як додаткове джерело розширеного відтворення. Крім того, використанню амортизації на розширене відтворення сприяє науково-технічний прогрес, в результаті якого деякі види основних фондів можуть знецінюватися, і тоді залучаються досконаліші та продуктивніші машини й обладнання.
Обсяг амортизаційного фонду щорічно розраховується шляхом множення балансової вартості основних фондів на норму амортизації. Економічно обґрунтовані норми амортизації мають велике значення. Вони дають змогу, з одного боку, забезпечити повне відшкодування вартості основних фондів, що вибувають із експлуатації, а з другого — визначити дійсну собівартість продукції, складовим елементом якої є амортизаційні відрахування. З точки зору комерційного розрахунку однаково погано як зниження норм амортизації (бо воно може призвести до нестачі фінансових ресурсів, необхідних для простого відтворення основних фондів), так і їхнє необґрунтоване збільшення, що викликає штучне подорожчання продукції та зниження рентабельності виробництва.
23. Фінансове планування і прогнозування на підприємстві.
Фінансове прогнозування та планування є однією з найважливіших ділянок фінансової роботи підприємства. На цій стадії фінансової роботи визначається загальна потреба у грошових коштах для забезпечення нормальної виробничо-господарської діяльності та можливість одержання таких коштів.
За ринкових умов підприємство самостійно визначає напрямки та розмір використання прибутку, який залишається в його розпорядженні після сплати податків. Метою складання фінансового плану є визначення фінансових ресурсів, капіталу та резервів на підставі прогнозування величини фінансових показників: власних оборотних коштів, амортизаційних відрахувань, прибутку, суми податків.
Планування виручки є необхідним для розробки плану прибутку від реалізації продукції, визначення суми планових платежів у бюджет. Від обгрунтованості та правильності розрахунку виручки великою мірою залежить також реальність основного джерела надходження коштів та розмір запланованого прибутку.
Мета планування витрат - визначення можливості найекономнішого витрачання матеріальних, трудових та грошових ресурсів на одиницю продукції. Зменшення витрат виробництва та обігу є важливим фактором збільшення ефективності виробництва. Зниження собівартості за рахунок економії сировини, матеріалів, палива, енергії та живої праці дає змогу виробити значну кількість додаткової продукції, збільшити приб уток та рентабельність підприємств, створює реальні можливості для самофінансування. Скорочення витрат на виробництво одиниці продукції є матеріальною підставою для зниження цін на неї, а відтак - прискорення обертання оборотних коштів.
Плануючи витрати на виробництво та реалізацію продукції, необхідно враховувати резерви зниження її собівартості, до яких належать:
- поліпшення використання основних виробничих фондів та збільшення у зв'язку з цим випуску продукції на кожну гривню основних фондів;
- раціональне використання сировини, матеріалів, палива, енергії та скорочення витрат на одиницю продукції без зниження її якості;
- зменшення затрат живої праці на одиницю продукції на основі науково-технічного прогресу;
- скорочення витрат на реалізацію продукції за рахунок удосконалення форм її збуту;
- зменшення втрат від браку та безгосподарності, ліквідація непродуктивних витрат;
- економія в адміністративно-управлінській сфері на основі раціональної організації апарату управління підприємством.
Спираючись на опрацьовані фінансові показники, складають перспективні, поточні та оперативні фінансові плани. Поточний фінансовий план складається у формі балансу доходів та витрат грошових коштів, оперативний - у формі платіжного календаря.
24. Склад і структура обігового капіталу.
Обігові кошти – це сукупність грошових коштів, авансованих для створення і використання оборотних виробничих фондів та фондів обігу з метою забезпечення безперервного процесу виробництва й ре-алізації продукції.
Види обігових коштів. Склад обігових коштів Ознаки класифі-кації
Оборотні виробни-чі фонди
1. Виробничі запаси:
• сировина, основні матеріали і напівфабрика-
ти, допоміжні матеріали, паливо, тара запасні
частини для ремонту (тощо)
• засоби праці з терміном служби не більше
ніж один рік – малоцінні і швидкозношу-
вальні предмети та інструмент, пристосуван-
ня й інвентар
2. Незавершене виробництво і напівфабрикати
власного виробництва
3. Витрати майбутніх періодів Нормовані обігові кошти Фонди обігу
4. Готова продукція на складі і відвантажена, яка
знаходиться в оформленні
5. Товари відвантажені, але не оплачені покупцями
6. Грошові кошти в касі і на рахунках у банку
6. Дебіторська заборгованість
8. Засоби в інших розрахунках Ненормо-вані обігові кошти
Потребу в обігових коштах в умовах ринку часто називають експлу-атаційними потребами або фінансово-експлуатаційними потребами (ФЕП), які визначаються як різниця між засобами, іммобілізованими в запасах і клієнтській заборгованості, й заборгованістю підприємства постачальникам. У багатьох західних джерелах різниця між поточни-ми активами і поточними пасивами називається робочим капіталом.
При формуванні статутного капіталу підприємство самостійно встановлює плановий розмір обігових коштів, необхідний для його виробничої діяльності, у вигляді нормативу в грошовому виразі. По-треба підприємства в обігових коштах коливається протягом року внаслідок сезонності виробництва, нерівномірності надходження грошей за відвантажену продукцію тощо. За джерелами формування обігові кошти підприємства поділяються на власні, позиченні (кре-дити банків), залученні (через акціонування) (рис. 9.1). На відміну від основних засобів, які неодноразово беруть участь у процесі вироб-ництва, обігові кошти функціонують тільки в одному виробничому циклі й повністю переносять свою вартість на знову виготовлений продукт, тому їх ще називають змінним капіталом.
25. Фінансовий аналіз діяльності підприємства та його завдання.
Аналіз фін. стану є частиною загального аналізу господарської діяльності п-ва, який складається з фінансового та управлінського аналізу,зумовленого відповідним розподілом бух. обліку.
Фін. аналіз є способом оцінки і основою для прогнозування фін. стану п-ва на підставі і-ції,яка міститься у бухгалтерській і фінансовій звітності та оперативних даних.
Предметом фін. аналізу п-ва є фін. ресурси та грошові потоки,їх формування та використання.
Основною метою є об,єктивна оцінка фін. стану і виявлення можливостей підвищення ефективності функціонування п-ва.
Завдання:
1.встановлення рівня майнового забезпечення п-ва й ефективності його використання;
2.дослідження прибутковості та платоспроможності п-ва;
3.оцінка динаміки стану ліквідності та фін. стійкості п-ва;
4.аналіз ділової активності п-ва;
5.визначення ефективності використання п-вом фін. ресурсів;
Інформаційною базою для проведення фін. аналізу на п-ві є дані бухгалтерського балансу та звітів про фін. результати,рух грошових коштів,про власний капітал,а також про оперативні дані п-ва.
Прийом та методи, що використовуються при проведені фін. аналізу поділяють:
1.за ступенем формації формалізовані і неформалізовані.
Формалізовані є основними для проведення фін. аналізу,є об,єктивними і в них покладено строгі аналітичні залежності.
Неформалізовані методи є суб,активними,оскільки ґрунтуються на логічному описуванні аналітичних прийомів;
1.залежно від інструментарію,що застосовуються в аналізі:
Економічні методи – балансовий, простих та складних %.
Статистичні – методи лангових підставок, середніх та відносних величин,групування.
Матем. – статистичні методи – кореляційний,регрес ний,факторний.
2.за станом моделей:
Дескриптивні – передбачають для оцінки фін. стану побудов балансів за даними бух. Обліку,проведення вертикального,горизонтального та трендового аналізу.
Предикативні – моделі прогнози,фін. звіту.
Нормативні – моделі, що дозволяють порівнювати фактичні результати д-сті з нормативними.
26 Суність валового прибутку підприємства.
За Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" прибутком вважається сума валових доходів, скоригована відповідним чином для потреб оподаткування. Тому прибуток як об'єкт оподаткування є умовною величиною, що визначає співвідношення між доходами і витратами за певний період та визначається за даними спеціального податкового обліку. У цьому розумінні прибуток - показник, який характеризує ефективність господарювання, спроможність підприємства відраховувати кошти до бюджету, здійснювати подальшу господарську діяльність.
Прибуток - це економічна категорія, котра відображає фінансовий результат операційної діяльності який характеризується перевищенням грошових надходжень над витратами суб'єкта господарювання в процесі фінансово-господарської діяльності
Враховуючи різні підходи до визначення ролі та суті прибутку як економічної категорії, можна в першу чергу відзначити такі його риси, як категорії вже ринкової економіки [81, с. 20]:
- прибуток становить лише частину комплексного доходу підприємця, який він отримує від певного виду діяльності (операційної, фінансової чи інвестиційної);
- прибуток є частиною очікуваного доходу підприємця, який вклав свій капітал в організацію діяльності певного виду (бізнесу) з метою досягнення певного комерційного успіху, але він не є гарантованим доходом підприємця;
- прибуток характеризує не весь доход, отриманий у процесі підприємницької діяльності, а лише ту його частину, яка залишається після відрахування усіх витрат на ведення цієї діяльності, які мали місце;
- прибуток є вартісним показником, вираженим в грошовій формі.
Таким чином, сутність прибутку можна і варто розглядати як джерело задоволення інтересів, оскільки саме інтереси - це усвідомленні потреби окремих людей, соціальних верств, груп та класів, що є формою відносин економічної власності, і, у свою чергу, знаходять свій вияв у поставлених цілях, конкретних завданнях та діях щодо їх досягнення. У цьому випадку прибуток можна розглядати як позитивний фінансовий результат, досягнення якого дасть змогу забезпечити певний інтерес, тобто принесе певну користь [81, с. 21].
Прибуток у ринковій економіці є категорією не лише виробництва і споживання, а категорією відтворення, оскільки: закладається в процесі виробництва, формуючи при цьому додану вартість; надходить на підприємство у вигляді частини отриманої виручки від реалізації продукції, що характеризує його як категорію обміну; при формуванні чистого прибутку здійснюється процес розподілу валового прибутку, пропорції якого визначають рівень споживання, рівень задоволення інтересів суб'єктів ринкової економіки [81, с. 68].
Прибуток синтезує в собі всі найважливіші сторони роботи підприємства. Для зростання прибутку підприємство зобов'язане [157, с. 126 - 127]:
- нарощувати обсяги виробництва і реалізації товарів, робіт, послуг;
- розширювати орієнтуючись на ринок, асортимент, підвищувати якість продукції;
- впроваджувати заходи щодо підвищення продуктивності праці своїх працівників;
- зменшувати витрати на виробництво (реалізацію) продукції;
- з максимальною віддачею використовувати потенціал, що є у його розпорядження, в тому числі фінансові ресурси;
- зі знанням справи вести цінову політику, бо на ринку діють переважно вільні ціни;
- грамотно будувати договірні відносини з постачальниками й покупцями;
Дата добавления: 2015-07-14; просмотров: 146 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Залучені кошти. | | | Бюджетна система України та організація обліку виконання бюджету |