Надання допомоги

Етап А – на місці події
1. Укласти постраждалого горизонтально з урахуванням імовірності травми шийного відділу хребта.
2. Провести легке розгинання голови для стабілізації шиї і досягнення прохідності дихальних шляхів.
3. Оцінити стан. Звернути увагу на її дихання, частоту серцевих скорочень.
4. Провести реанімаційні заходи при порушеннях з боку дихання і роботи серця.
5. Оцінити рівень порушення свідомості за шкалою ком Глазго.
6. Організувати і забезпечити екстрену госпіталізацію у відділення інтенсивної терапії.

Етап В – відділення інтенсивної терапії

1. Оцінити стан за системою АВС: наявність обструкції дихальних шляхів (А), порушення дихання (В) і кровообігу (С).
2. При порушенні дихання забезпечити адекватну штучну вентиляцію легень.
3. Неврологічна оцінка потерпілого. Визначення глибини коми за шкалою Глазго.
4. Забезпечити венозний доступ.
5. Почати протишокову терапію під контролем артеріального тиску, центрального венозного тиску (ЦВТ).
6. Консультація вузьких спеціалістів:
ЛОР – оцінка обсягу ураження ЛОР-органів, при необхідності – зупинка носової кровотечі, ліквореї;
окуліст – оцінка стану очного дна і цілісності очних середовищ;
хірург, травматолог – визначення супутньої гострої хірургічної патології і вирішення питання про необхідність екстреного хірургічного втручання;
нейрохірург – проведення первинної хірургічної обробки, визначення показань для проведення КТ.
7. Гормонотерапія. Глюкокортикоїдна терапія використовується із протинабряковою метою. Доцільно у перші 2 доби до комплексу лікувальних заходів включити дексазон (0,5-2 мг/кг кожні 4 години в/м чи в/в).
8. Інфузійна терапія

9. Дегідратаційна терапія повинна проводитися під контролем внутрішньочерепного тиску (ВЧТ). Якщо в неврологічному статусі наростають симптоми набряку головного мозку, з метою дегідратації використовують петльові діуретики – фуросемід 1% розчин у дозі 1,0-2,0 мг/кг (0,1-0,2 мл/кг) в/в струминно і/чи манітол за методикою нормоволемічної дегідратації, коли дозування осмодіуретика контролюють за величиною осмолярності плазми. Її рівень 300-310 мосм/л звичайно забезпечує достатній градієнт дегідратації мозку і зниження ВЧТ.
10. Барбітурати при черепно-мозковій травмі здатні знижувати рівень ВЧТ, однак мають кардіодепресивну дію і пригнічують дихання. Тіопентал натрію вводять у дозі 1-3 мг/кг у вигляді 1% розчину внутрішньовенно.

Особливості надання медичної допомоги хворим

Хворі з черепномозковою травмою відносяться до тяжких, їм потрібна максимальна увага протягом дня і ночі. Досить часто вони знаходяться без свідомості, з паралічами, порушеннями функцій центральної нервової системи і внутрішніх органів. Догляд за цими хворими здійснюється, починаючи з місця пригоди.

Слід зазначити, що після обстеження травмованого (навіть при самій короткочасній втраті свідомості, викликаній черепномозковою травмою) його необхідно госпіталізувати в лікарню (нейрохірургічне або реанімаційне відділення) в лежачому положенні, краще на ношах.

На місці пригоди при наявності відкритої черепномозкової травми не можна!!! проводити ніяких маніпуляцій на мозковій рані. На рану накладають у цих випадках лише легку стерильну пов'язку. Вводити марлю або вату в ніс, вухо при кровотечі із них теж не можна, оскільки це може ускладнити перебіг ранового процесу. У випадках зупинки серцевої діяльності, дихання медична сестра повинна провести закритий масаж серця і штучну вентиляцію легень за загальноприйнятими правилами.

Для забезпечення хворим з черепномозковою травмою спокою їх розміщують в окремі палати. Хворому надають зручного положення в ліжку, краще для цього використовувати функціональне ліжко. Для запобігання пролежням хворому щодня по 2-3 рази перестеляють ліжко і міняють білизну. Простирадла, наволочки, сорочки повинні бути без рубців. Під сідниці хворого по всій ширині ліжка підкладають клейонку, зверху її застеляють простирадлом, яке підгортають під матрац, щоб не збиралися складки. Для забезпечення належного догляду за тяжкохворими, які знаходяться без свідомості досить часто організовують індивідуальний пост. Медична сестра весь час повинна знаходитись біля ліжка хворого, стежити за його станом, кольором шкіри, частотою пульсу, дихання, артеріальним тиском, станом пов'язки. Індивідуальний пост забезпечують необхідними засобами для надання невідкладної допомоги (серцеві препарати - дигоксин, строфантин, корглюкон й ін. судинні препарати - кофеїн, кордіамін; гормональні препарати - гідрокортизон, преднізолон, повітровід, кисень тощо), а також необхідними засобами для догляду за тяжкохворими (поїльник, сечоприймач, судно та ін.)

У зв'язку з тяжкістю стану потерпілих (при втраті свідомості) необхідно слідкувати за порожниною рота, можливою аспірацією блювотних масс. Таких хворих рекомендують часто повертати на бік для профілактики застійних явищ у легенях, розвитку пневмонії.

Перев'язування, перенесення хворого на каталку, ліжко необхідно проводити обережно, без різких рухів голови, підтримуючи її двома руками.

Слід пам'ятати, що при черепномозкових травмах не призначають наркотичні препарати, особливо морфін, через можливе пригнічення дихального центру. При судомах травмованому необхідно забезпечити абсолютний спокій. Забороняють ін'єкції камфори, кардіаміну, вдихання кисню, вживання води. При збудженні необхідно ввести 1мл 2,5% розчину аміназину (протипоказано при зниженні артеріального тиску і розладах дихання), зробити клізму з 3-5% розчином хлоралгідрату (30-40 мл). При головному болю призначають аналгетики, седативні препарати.

Виснаженим хворим необхідно проводити загальнозміцнювальну терапію, переливати плазму, альбумін, жирові емульсії, розчини глюкози з інсуліном, вітамінами та ін.

Після трепанації черепа хворого необхідно покласти на спину або бік, протилежний стороні операції. Після трепанації задньої черепної ямки хворого вкладають на бік, злегка повернувши його на живіт. Такого хворого необхідно повертати через живіт, а голову підтримувати руками. Для зменшення набряку мозкової тканини після операції на голові поверх пов'язки на два-три дні кладуть міхур з льодом. На наступний день після операції слід поміняти пов'язку - видалити просочені кров'ю марлеві серветки. Гумові випускники видаляють на 4-5 день після операції. Шви знімають на 7-8 день після операції.

Вади розвитку органів шиї

1. Серединна кіста шиї - в иникає з незрощеної щитовидно-язикової протоки (ductus thyreoglosus). Має вигляд кульоподібної пухлини від 1,5-2 до 3-4см у діаметрі, яка розташована по середній лінії шиї на відрізку між під’язиковою кісткою та верхнім краєм щитовидної залози, головним чином на рівні верхнього відтинку щитовидного хряща. Вміст кісти – біла прозора слизова рідина або ж рідкий гній у разі інфікування її. Клінічно вона виявляється найчастіше у віці 5-12 (переважно 7) років. Кіста має твердо-пружну консистенцію, гладеньку поверхню. Безболісна під час промацування, якщо в ній нема запалення (нагноєння). Вона зміщується під час ковтання разом із гортанню вгору. У діагностиці її допомагають тонкоголкова пункція. Серед серединних кіст близько 6% є дермоїдні кісти. Вмістом їх є сальний детрит. Лікування хірургічне: видаляють кісту разом із центральною частиною під’язикової кістки, через яку проходить верхній кінець щитоязикової протоки.
2. Бічні кісти шиї - б увають переважно однобічними і розташовуються в зоні верхньої третини бічної поверхні шиї спереду від грудино-ключично-сосковидного м’яза. Виникає переважно в підлітковому та юнацькому віці. Розвиток бічної кісти стимулюється інфекцією. Кіста має вигляд пухлини овальної форми, яка на обмеженому відрізку деформує шию, виступаючи над рівнем шкіри на 2-4см. Пухлина не зміщується під час ковтання. Вона має гладеньку поверхню. Консистенція її коливається від м’якої до твердо-пружної з симптомом ундуляції (балотування). Пальпація її безболісна, шкіра над кістою не змінена. Лімфатичні вузли шиї не збільшені. Кіста залягає глибоко, спереду вона вкрита претиреоїдними м’язами та краєм грудино-ключично-сосковидного. Задня її поверхня лежить на судинно-нервовому стовбурі шиї, безпосередньо на внутрішній яремній вені. Лікування кісти хірургічне – видалення її з косо-поперечного розрізу над кістою завдовжки 8-10см з перетином шийної фасції по передньому краю грудино-ключично-сосковидного м’яза і відведенням останнього зовні, а претиреоїдних м’язів - усередину.
3. Нориці бічної поверхні шиї - в иявляються одразу після народження. Клінічно виявляється у вигляді невеликого отвору на шкірі, з якого під час натискування виділяється крапля світлої слизової рідини. Шкіра навколо отвору нориці переважно чиста, не запалена. Лікування нориць хірургічне - видаляють їх з косого доступу. Перед операцією для уточнення напрямку нориці роблять фістулографію, а на операційному столі в норицю вводять кольоровий антисептик для простеження ходу фістули в тканинах.
4. Кривошия - ц е різкий нахил шиї вбік. Природжена кривошия виникає внаслідок рубцевого переродження і укорочення грудино-ключично-сосковидного м’яза в ембріональний період. Голова дитини нахилена в бік укороченого м’яза та вперед з поворотом обличчя і підборіддя в протилежний бік. При цьому рельєфно виступає натягнутий, як віжка, укорочений м’яз. Нахилена частина обличчя випнута та вкорочена, а протилежна – сплощена, видовжена та дещо атрофована. Через постійний нахил голови зміщується також плечовий пояс – опущений на боці нахилу, піднятий – на протилежному боці. У дитини звужене поле зору. За тривалого існування кривошиї з’являється також викривлення хребетного стовпа. Невеликі ступені її в ранньому віці лікують консервативно – ортопедичним методом, застарілі форми та такі, що не піддаються консервативному лікуванню, потребують хірургічного втручання (повністю видаляють рубцево-перероджену частину м’яза разом із рубцево-зміненими та спаяними з ним фасціями). Корекція шиї і голови відбувається уже на операційному столі. Подальша фізіотерапія завершує реабілітацію.
5. Гігрома шиї - ц е багатопорожнинна кіста. При цьому виявляють кулясте утворення з розтягнутою над ним шкірою та симптомами ундуляції. Лікування оперативне (видалення гігроми).

Поранення шиї

Усі пошкодження шиї розподіляють на закриті та відкриті.

До закритих пошкоджень шиї відносяться удари і переломи. Закрита травма (тупа) шиї може бути викликана ударом палицею або іншим твердим предметом по передній поверхні шиї, а також при повішенні і задушенні. Закрита травма шиї часто супроводиться важкими явищами шоку і синцями. При розриві великих кровоносних судин можуть зустрітися обширні крововиливи, що загрожують здавленням дихальних шляхів.

Потужний грудино-ключично-сосцеподібний м'яз рідко піддається розривам від ударів. Розпізнавання цих розривів не представляє труднощів, оскільки одночасно з припухлістю існує різка хворобливість при нахилі голови і порушення функції відповідного грудино-ключично-сосцеподібного м'яза. При закритих пошкодженнях бічних відділів шиї частіше страждають шийне і плечове сплітення, причому можуть ушкоджуватися як сплетіння в цілому, так і окремі частини його, що спричиняє за собою рухові і чутливі паралічі у відповідних відділах шиї і верхньої кінцівки. Великі крововиливи в глибині шиї, поблизу стравоходу і трахеї, можуть нагноюватися, і тоді вони підлягають швидкому розтину розрізом.

Рани шиї можна класифікувати за типом зброїї:

· колоті,

· різані,

· вогнепальні.

Практично можна виділити рани поверхневі і глибокі.

При поверхневих ранах шиї ушкоджуються:

1. шкіра,

2. поверхнева фасція platysma myoides,

3. поверхневі кровоносні судини шиї.

При глибоких ранах ушкоджуються:

1. крупні кровоносні судини шиї,

Нерви,

Дата добавления: 2015-07-12