Розділ 4. Оперативне регулювання роботи підприємства.

План

1.Вступ……………………………………………………………. 3

2.Розділ 1: Суть, завдання і зміст оперативно-виробничого планування та регулювання роботи підприємства…………….. 5

3. Розділ 2: Види і системи оперативно-виробничого

планування……………………………………………………….. 13

4. Розділ 3: Складання оперативно-виробничих планів на підприємствах різного типу виробництва ……………………... 21

5. Розділ 4: Оперативне регулювання роботи підприємства …. 30

6. Розділ 5: Практичні розрахунки ……………………………... 36

7.Висновки і пропозиції ………………………………………… 48

8.Список використаної літератури……………………………… 50

Вступ.

Планування на підприємстві займає важливе положення в лінії розвитку підприємства в умовах ринку. З його допомогою в єдину систему ув’язуються загальнонаціональні інтереси держави і господарські інтереси окремого підприємства. Планування спрямоване на розвиток виробничих процесів і збільшення прибутку (доходу) підприємства.

Підприємства і держава в ринковій економіці є незалежними суб’єктами виробничо-господарської діяльності. Тому планування на підприємстві та державне регулювання опосередковуються механізмом економічної взаємодії, що базується на ринкових відносинах рівноваги попиту та пропозиції. Теорія планування виробничого розвитку підприємства будується на балансі пропозиції та попиту.

Планування на підприємстві виступає частиною ринкової атмосфери у вигляді її основного саморегулятора. Проводиться воно у взаємодії з такими науками як організація виробництва, маркетинг, менеджмент та іншими.

Основний об’єкт планування на підприємстві — це взаємодія планово-економічних показників, розподілу і споживання ресурсів і вироблених товарів. В даний час всі суб’єкти господарювання самостійно планують свою економічну діяльність та визначають перспективи розвитку.

Розрізняють декілька систем (видів) планування на підприємстві.

Техніко-економічне планування на підприємстві визначається системою показників розвитку економіки і техніки підприємства у єдності за часом і місцем. В даному аспекті обгрунтовуються обсяги майбутнього виробництва, вибираються ресурси, встановлюються норми їх використання, визначаються плановані підсумкові фінансово-економічні показники.

Оперативно-виробниче планування характеризує подальший розвиток і завершення намічених техніко-економічних планів. У цьому плані встановлюються виробничі завдання цехам і робочих місць, коректується процес виробництва і т.д.

Всі види планування можна систематизувати за такими основними ознаками як рівень управління, зміст планів, методи обгрунтування, сфера застосування, час дії, ступінь точності, стадії розробки і деякі інші.

Крім названих існують такі види планування як соціально-трудове, організаційно-технологічне, фінансово-інвестиційне, бізнес-планування, постачальницько-збутовий, та інші, які визначаються видами планів. Кожен з цих видів передбачає свої системи показників, що характеризують терміни виконання робіт, види певної діяльності, проміжні та кінцеві показники.

Залежно від рівня управління розрізняють корпоративне, фірмове, заводське, цехове, виробниче та інші види планування. За методом обгрунтування виділяють планування ринкове (на приватних фірмах), індикативне (держрегулювання цін, тарифів, ставок, відсотків) та централізоване або адміністративне (на підприємствах державної форми власності).

За часом дії планування може бути короткостроковим (званим поточним), середньостроковим (або річними), довгостроковим (перспективним).

В залежності від стадії розробки планування буває попередніми й остаточними. За ступенем точності — укрупненим і уточненими.

В залежності від встановлюваних цілей, виділяють планування оперативне, тактичне і стратегічне планування на підприємстві.

Оперативне полягає у виборі засобів вирішення поставлених завдань. Тактичне зводиться до обгрунтування завдань і засобів, необхідних для реалізації цілей. Стратегічне включає вибір засобів, завдань і цілей для вирішення конкретних завдань розвитку підприємства, а також їх обгрунтування. Стратегічними цілями можуть бути економічне зростання, розвиток людського потенціалу, вихід на світовий рівень і т.д.

Фінансове планування на підприємстві охоплює фінансово-господарські сторони діяльності, забезпечуючи контроль за освіту і витрачанням матеріальних, грошових і трудових ресурсів. Воно необхідне для зміцнення фінансової спроможності та незалежності підприємстві.

Розділ 1.СУТЬ, ЗАВДАННЯ І ЗМІСТ ОПЕРАТИВНО-ВИРОБНИЧОГО ПЛАНУВАННЯ ТА РЕГУЛЮВАННЯ РОБОТИ ПІДПРИЄМСТВА.

Сформована на кожному етапі планування виробнича програма підприємства повинна бути деталізована у часі та доведена до конкретних виробничих підрозділів на етапі оперативно-календарного планування. Успішне вирішення цієї задачі включає широке використання економіко-математичних методів, засобів обчислювальної техніки та способів обробки даних, що реалізуються в рамках системи оперативно-календарного планування виробництва.

У процесі оперативно-календарного планування виконуються розрахунки та встановлюються завдання цехам, виробничим дільницями і робочим місцям по випуску конкретних виробів, вузлів і заготівок; нормативи руху предметів праці у виробництві (нормативи запасів, розміри партій, періоди їхнього запуску-випуску та ін.); календарні графіки, якими встановлюється послідовність та строки виготовлення продукції на кожній стадії виробництва.

Основними завданнями оперативно-календарного планування на підприємстві є:

1) забезпечення ритмічного виробництва відповідно до встановлених обсягів і номенклатури, а також своєчасного виготовлення та постачання продукції споживачам;

2) забезпечення рівномірності та комплектності завантаження устаткування, працівників і площ, що сприятиме кращому використанню виробничих активів;

3) забезпечення максимальної безперервності виробництва, тобто забезпечення найменшої тривалості виробничого циклу, що сприятиме зменшенню незавершеного виробництва та прискоренню оборотності обігових коштів;

4) створення умов для розвитку передових форм організації праці, а також для автоматизації об’ємних та календарних розрахунків на основі використання сучасної обчислювальної техніки.

За обсягом робіт, що виконуються, у відповідності зі змістом, оперативно-календарне планування розподіляється на календарне планування та диспетчерське регулювання.

Календарне планування – це деталізація річної виробничої програми підприємства за строками запуску-випуску кожного виду продукції і за виконавцями – в основних виробничих підрозділах першого рівня (заводах виробничого об’єднання або цехах), а всередині – на виробничих дільницях та робочих місцях.

Календарне планування включає розробку:

-календарно-планових нормативів;

-планів-графіків руху предметів праці в часі та просторі у процесі виробництва;

-у процесі календарного планування виконуються розрахунки завантаження устаткування та площ (об’ємні розрахунки);

-доведення виробничих завдань на основі розроблених планів-графіків до підрозділів, виробничих дільниць і робочих місць.

Диспетчерське регулювання – це процес, який забезпечує оперативне регулювання процесу виробництва шляхом систематичного обліку та контролю за виконанням змінно-добових завдань, поточної підготовки виробництва, оперативного усунення недоліків і відхилень, що виникають.

Основними вихідними даними для оперативно-календарного планування є:

1)план випуску продукції по кварталах і місяцях;

2)технологічний маршрут та технологічний процес обробки деталей і складання виробів із нормами часу за операціями;

3)режими роботи цехів, виробничих дільниць;

4)план ремонту устаткування.

Оперативно-календарне планування виконується у масштабі підприємства по цехах і масштабі окремих цехів – по дільницях та робочих місцях.

У зв’язку з різними об’єктами планування розрізняють міжцехове і внутрішньоцехове оперативно-календарне планування.

Міжцехове планування включає встановлення цехам взаємопов’язаних виробничих завдань, розроблених за даними виробничої програми підприємства і забезпечення узгодженості у роботі цехів при виконанні цієї програми.

Міжцехове планування спрямоване на підтримання налагодженої, ритмічної роботи основних виробничих підрозділів (заводів, цехів), забезпечення безперебійного їх постачання та обслуговування допоміжними цехами і службами.

Виробничі програми підприємства розробляються на рік із розбивкою по кварталах. Цехові оперативні виробничі програми складаються на квартал із розподілом по місяцях. Встановлюється планове завдання – програма випуску продукції в плановому періоді для кожного цеху з обґрунтуванням відповідними об’ємними розрахунками. Календарний план регламентує строки руху продукції в цехах заводу, не розкриваючи часткових, внутрішньоцехових післяопераційних строків виробництва по кожному предмету. Диспетчеризація забезпечує облік, контроль і оперативне регулювання робіт між цехами. У процесі розробки і доведення виробничих програм до цехів, ці програми уточнюються та коректуються в залежності від результатів роботи попереднього місяця.

Міжцехове планування здійснюється виробничо-диспетчерським відділом (ВДВ) підприємства.

Внутрішньоцехове планування спрямоване на розподіл номенклатури робіт, що задані календарним планом цеху між дільницями, і доведення планових завдань до кожної виробничої дільниці та робочого місця. Зміст робіт по внутрішньоцеховому плануванню залежить від розмірів цеху, його виробничої структури і в загальному вигляді включає планування роботи дільниць та підготовку завдань для робочих місць.

Робота виробничих дільниць планується на основі календарного плану цеху, що надходять з міжцехового рівня системи оперативно-календарного планування.

Ціль планування роботи дільниць – це формування плану виготовлення планово-облікових одиниць даного рівня для кожної виробничої дільниці на кожний планово-обліковий період.

Внутрішньоцехове планування і регулювання виробництва в цеху виконує виробничо-диспетчерське бюро (ВДБ), на дільниці – майстер за допомогою ВДБ.

Межі міжцехового і внутрішньоцехового планування можуть змінюватися в міру розвитку або впровадження автоматизованої системи управління виробництвом (АСУВ).

У процесі розробки виробничих програм застосовується ланцюговий метод, який полягає в тому, що завдання встановлюються у порядку, зворотньому до ходу технологічного процесу, тобто від складання готових виробів до заготовки і визначення потреби у матеріалах, сировині та напівфабрикатах.

Система оперативно-календарного планування характеризується певною планово-обліковою одиницею та планово-обліковим періодом.

Планово-облікова одиниця являє собою сукупність робіт, яку розглядають як єдине ціле при плануванні, обліку, аналізі та оперативному регулюванні виробництва. Планово-обліковий період являє собою відрізок часу (зміна, доба, місяць, декада тощо), на який формуються планові завдання. Виробниче замовлення – це комплекс робіт, які виконуються на договірних із замовником засадах.

Вузловий комплект – вузол або складальна одиниця виробу.

Груповий комплект – технологічно та конструктивно однорідна група деталей, які мають спільні планово-організаційні ознаки: черговість подачі на складання, яка повторюється, однакова періодичність запуску-випуску.

Машинокомплект застосовується в умовах вузької спеціалізації та включає повний комплект вузлів і деталей, які входять у виріб.

Добокомплект складається з деталей, вузлів та всіх виробів, які підлягають виготовленню протягом доби і застосовуються при відсутності у виробничій програмі підприємства провідного виробу (виробу-представника).

Умовний машинокомплект формується шляхом зведення всієї номенклатури продукції до умовного виробу. В цей умовний виріб входять деталі, вузли і вироби, які необхідно виготовляти до певного моменту.

Деталь як планово-облікова одиниця застосовується при незмінності виготовлення продукції в серійному та масовому виробництві.

Вибір тієї чи іншої планово-облікової одиниці практично визначає наперед організацію системи оперативного планування виробництва на підприємстві.

В сучасному виробництві широко розповсюджені різні системи оперативного планування, що визначаються як внутрішньофірмовими факторами, так і зовнішніми ринковими умовами.

Важливим етапом внутрішньовиробничого планування є складан­ня оперативних планів виробничо-господарської діяльності підпри­ємства на поточний період.

Оперативне планування забезпечує:

Своєчасне та якісне виконання поточних завдань, передбачених річ­ними планами діяльності підприємства;

ритмічне виробництво відповідно до встановлених обсягів, номенк­латури, термінів виготовлення продукції та її поставки спожива­чам (замовникам);

раціональний розподіл ресурсів підприємства — технічних, матері­альних, трудових, фінансових;

конкретизацію і доведення завдань цехам, дільницям, бригадам, ро­бочим місцям з регламентацією їх виконання;

розробку календарно-планових нормативів — тривалості виробничо­го циклу, оптимального розміру партії деталей і випуску продукції, величини заділів та ін.;

своєчасне забезпечення робочих місць сировиною, матеріалами, ком­плектуючими виробами, напівфабрикатами, інструментами;

складання графіків руху предметів праці в часі та просторі, дове­дення їх до виконавців;

координацію роботи суміжних цехів, дільниць, бригад, робочих місць;

контроль і регулювання ходу виробничого процесу та роботи під­приємства.

Виконання цих завдань забезпечить чітку, ритмічну роботу всіх структурних підрозділів підприємства, своєчасний випуск продукції відповідно до встановлених термінів, стабільність діяльності підприємства.

Оперативно-виробниче планування — це поточна діяльність планово-виробничих служб підприємства впродовж короткого періоду часу, пов'язана з розподілом робіт між структурними підрозділами, забезпеченням їх необхідними ресурсами, оператив­ним регулюванням виробничого процесу для реалізації поставле­них завдань.

У сучасній теорії операційного менеджменту оперативно-вироб­ниче планування розглядається як багаторівневе, структуроване на різні блоки і стадії робіт. Розрізняють три рівні оперативного плану­вання: заводський (міжцеховий), цеховий, дільничний.

За характером використовуваних методів планові роботи в ОВП поділяють на три послідовно виконуваних блоки: О об'ємне планування; О календарне планування; О оперативне регулювання (диспетчерування).

Основне завдання об'ємного планування — розробка конкретних ви­робничих завдань і показників цехам, розподіл виробничої програми за підрозділами підприємства з врахуванням термінів її поставки замов­никам (споживачам) та визначенням черговості робіт (замовлень).

За умов ринкової нестабільності та невизначеності щодо обсягів ро­біт на найближчий період на одних підприємствах і постійних типових замовлень на інших, проблеми черговості запуску робіт у виробництво, визначення режимів роботи структурних підрозділів, залучення до ви­робничого Процесу супідрядників, виконання роботи «на склад» набуло

особливого значення. Однак на практицгіюна виконується з викорис танням трудомістких і малоефективних систем ручного планування чер говості на основі здорового глузду та оцінки виробничої ситуації.

Календарне планування передбачає визначення термінів по­чатку і кінця робіт в основних цехах, термінів їх передачі з це­ху в цех, передачі виробів на склад готової продукції, замовнику або в реалізацію.

Вихідними даними для складання календарних планів служать об­сяги випуску продукції на певний період, трудомісткість виконува­них робіт, терміни поставок продукції на ринок (замовникові).

Суть оперативного регулювання полягає в оперативному кон­тролі за ходом виробничої діяльності, його координації та регулю­ванні при виникненні збоїв у виробництві або зміні завдань, а та­кож в оперативному обліку продукції та використаних ресурсів.

Продумане та якісне виконання основних завдань оперативно-ви­робничого планування сприяє реалізації зведених тактичних і стратегіч­них планів діяльності підприємства, поліпшує всі основні показники його роботи, сприяє організації ритмічного і рівномірного завантажен­ня цехів і дільниць впродовж усього планового періоду (таблиця 1).

Таблиця 1.

Вплив ОВП і Р на результати економічної діяльності підприємства

Основні завдання ОВП і Р

Економічні результати

1. Своєчасне та якісне вико­нання завдань з випуску го­тової продукції 2. Організація ритмічного ви­робництва 3. Забезпечення оптимального завантаження устаткування 4. Конкретизація і доведення завдань структурним підроз­ділам підприємства

Найбільш повне забезпечення споживачів; ско­рочення запасів; збільшення оборотності кош­тів; збільшення доходів від реалізації; знижен­ня витрат на виробництво продукції. Скорочення обсягів незавершеного виробницт­ва; зниження рівня запасів продукції; лікві­дація простоїв устаткування і робочої сили; підвищення рівня використання виробничих по­тужностей; ліквідація понадурочної роботи; скорочення непродуктивних витрат, браку. Підвищення ефективності використання ос­новних фондів і робочої сили; зниження прос­тоїв і витрат на виробництво; скорочення тривалості виробничого циклу. Виконання номенклатурного та асортимент­ного плану випуску продукції; своєчасне вияв­лення резервів і вузьких місць; поліпшення тех­нічної підготовки виробництва.

Оперативно-виробниче планування на підприємстві здійснюється в декілька етапів: попередні розрахунки, складання планових завдань і графіків, внесення змін в оперативні плани і графіки.

Система оперативно-виробничого планування і регулювання ро­боти включає сукупність основних елементів.

вибір та обґрунтування планово-облікових одиниць для кожного структурного підрозділу підприємства; «і» формування цехових і дільничних виробничих завдань (програм);

розрахунки завантаження устаткування і виробничих площ; и4- розробка календарно-планових нормативів;

календарні графіки проходження замовлень у виробництві.

Суть вибору та обґрунтування планово-облікових одиниць по­лягає в оптимальному укрупненні або деталізації номенклатури виробничої програми стосовно кожного рівня оперативного пла­нування — від більш загальних одиниць на заводському рівні до більш детальних — на рівні цеху, дільниці.

Так, обсяг книжкового замовлення на поліграфічному підприєм­стві визначається кількістю примірників, аркушо-відбитків, фарбо- відбитків. На рівні формного цеху — кількістю фарбо-форм, аркушів набору. На рівні дільниць: складання тексту — кількістю знаків; ви­готовлення ілюстративного матеріалу — кількістю квадратних санти­метрів; монтажу — кількістю полос і форм; виготовлення форм — кількістю фізичних друкарських форм.

Суть розробки календарно-планових нормативів зводиться до нормування ходу виробничого процесу в часі. Критерієм ефектив­ності при виборі обсягів партії виробів можуть слугувати: найменша кількість і тривалість переналадок устаткування; максимальне завантаження устаткування; мінімальна тривалість виробничого циклу; найменший обсяг незавершеного виробництва; найменші витрати на виробництво продукції.

Розділ 2. ВИДИ І СИСТЕМИ ОПЕРАТИВНО-ВИРОБНИЧОГО ПЛАНУВАННЯ.

Оперативно-виробниче планування виконується в масштабі під­приємства, по цехах основного і допоміжного виробництв фахівцями виробничо-диспетчерської служби; в масштабі окремих цехів — виробничо-диспетчерським бюро або диспетчером цеху спільно зі спеціалістом виробничого відділу.

Система оперативного планування виробництва - це сукупність різних методик та технологій планової роботи, що характеризується ступенем централізації, об’єктом регулювання, складом календарно-планових показників, порядком обліку та руху продукції та оформленням облікової документації. Ця система являє собою сукупність методів та способів розрахунку основних планово–організаційних показників, які необхідні для регулювання ходу процесу виробництва та споживання товарів і послуг з метою досягнення запланованих ринкових результатів при мінімальних витратах економічних ресурсів і робочого часу.

До основної характеристики будь-якої системи оперативного планування відносяться: методи комплектування календарних завдань підрозділом підприємства, взаємопов’язані роботи цехів та ділянок, вибрана планово-облікова одиниця, тривалість планового періоду, способи і прийоми розрахунків планових показників, склад супроводжуючої документації та інші. Вибір тієї чи іншої системи оперативного планування в умовах ринку визначається головним чином, обсягом попиту на продукцію і послуги, витратами і плановими показниками, масштабом та типом виробництва, організаційною структурою підприємства і іншими факторами.

Найбільшого розповсюдження в теперішній час набули: подетальна, позамовна та покомплектна системи оперативного планування та їх різновиди, які застосовуються на багатьох великих вітчизняних підприємствах та закордонних фірмах, а також в малому та середньому підприємництві.

Подетальна система планування призначена для умов високоорганізованого та стабільного виробництва. По цій системі планується і регулюється рух виконаних робіт, технологічних операцій і виробничих процесів по кожній деталі на певний плановий період-час, зміну, день, тиждень тощо. В основі подетальної системи лежить точне планування такту, ритму роботи поточних ліній і виробничих ділянок, правильне визначення нормальних технологічних, транспортних, страхових, міжопераційних і циклових запасів та постійна їх підтримка в процесі виробництва на суворому розрахунковому рівні. Застосування цієї системи потребує розробки складних календарно-оперативних планів, що містять показники обсягу випуску і маршрут руху деталей кожного найменування за всіма виробничими стадіями і технологічними операціями. Тому, подетальне планування доцільно застосовувати при обмеженій та стійкій номенклатурі продукції, яка випускається, що має місце в умовах багатосерійного і масового виробництва.

Позамовна система оперативного планування застосовується в основному в одиничному і дрібносерійному виробництві з його різноманітною номенклатурою і невеликим обсягом продукції, що випускається, та невеликим обсягом виробничих послуг. В цьому випадку об’єктом планування, або основною обліковою одиницею, є окреме виробниче замовлення, що включає декілька однотипних робіт конкретного споживача-замовника. Дана система планування базується на розрахунках тривалості виробничих циклів і нормативів випереджень, за допомогою яких встановлюється замовником або ринком потрібні строки виконання як окремих процесів або робіт, так і всього замовлення в цілому.

Покомплектна система оперативного планування застосовується, головним чином, в серійному і масовому виробництві. В якості основної планово-облікової одиниці використовують різні деталі, що входять в збірний вузол або загальний комплект товарів, згрупованих за певними ознаками. При покомплектній системі планування календарні завдання виробничими підрозділами розробляються не по деталях окремого найменування, а за укрупненими групами, комплектними деталями на вузол, машину, замовлення, або обсяг робіт і послуг. Ця система сприяє скороченню трудомісткості як планово-розрахункових робіт, так і організаційно-управлінської діяльності персоналу лінійних функціональних служб підприємства. При даній системі значно підвищується гнучкість оперативного планування, поточного контролю і регулювання ходу виробництва, що в умовах ринкової невизначеності слугує для підприємства важливим засобом стабілізації виробництва.

Крім розглянутих трьох систем оперативного планування на вітчизняних підприємствах застосовуються такі їх підсистеми як: планування по такту випуску виробів, планування по запасах, планування по випередженнях, планування на склад.

Планування по такту випуску виробів передбачає вирівнювання тривалості технологічних операцій на всіх стадіях загального виробничого процесу у відповідності з одиничним розрахунковим часом виконання взаємопов’язаних робіт. Такт в даному випадку є важливим планово-економічним регулятором ходу виробництва на робочих місцях.

Приклад. На Запорізькому автомобільному заводі діє для суміжних виробництв єдиний організаційний такт, що дорівнює 1 хв., протягом якої виконуються різні провідні процеси на синхронізованих робочих місцях станочників і збірників, а на трьох поточних лініях головного конвеєра сходять три нові автомобілі. За допомогою такту визначаються основні об’ємні і календарні показники планового випуску машин.

Планування по запасах передбачає підтримку на розрахунковому рівні запасу заготівок, напівфабрикатів і комплектуючих, що призначаються для подальшої обробки і зборки на кожній стадії виробництва. Для забезпечення ритмічної роботи взаємопов’язаних виробничих ділянок і поточних ліній визначаються нормальні розміри виробничих запасів, що являють собою відповідний запас заготівок. По призначенню запаси бувають технологічні, транспортні, страхові, міжопераційні або міжциклові. Розмір запасу може бути встановлений в деталях або днях.

Планування на склад або ринок здійснюється при випуску продукції та її постачанні на продаж в значних обсягах при невеликій трудомісткості і невеликій кількості технологічних операцій. При цій системі визначається необхідна кількість готових виробів, які повинні постійно знаходитись в проміжних або кінцевих стадіях виробництва і продажу продукції.

Розрахункові запаси продукції повинні безперервно підтримуватись на такому рівні, який забезпечував би безперервний хід виробництва і збуту продукції. Якщо запас продукції знижується до запланованої точки замовлення, то необхідно підвищити його до запланованого рівня. Така система, крім “точки замовлення” передбачає також розрахунок мінімального і максимального запасів, і тому називається системою “мінімум – максимум”. Схема руху запасів продукції по цій системі наведена на рис. 1.

Рис. 1 Схема руху запасу по системі “максимум – мінімум”

Оперативне планування виробництва відіграє значну роль в забезпеченні своєчасного випуску та постачанні продукції споживачам на основі раціонального використання ресурсів за певний проміжок часу, а його удосконалення сприяє піднесенню та зростанню ефективності виробництва в ринкових умовах.

В залежності від сфери застосування та об'єктів планування роз­різняють: заводський, цеховий, дільничний види оперативно-виробни­чих планів.

Заводське планування передбачає встановлення загальних па­раметрів, взаємопов 'язаних виробничих завдань цехам, забезпе­чення узгодженості у їх роботі над виконанням виробничого за­вдання, координацію роботи основних і допоміжних цехів, проек­тно-технологічних, планово-економічних та інших функціональ­них служб підприємства.

Ефективне міжцехове планування сприяє своєчасному оператив­ному випуску продукції, виконанню договірних зобов'язань на поставку продукції, уникненню простоїв та зупинок виробництва з організаційно-технічних причин.

Змістом цехового і дільничного планування є розробка планів- графіків для виробничих дільниць; робочих місць; складання пла­нових завдань на короткі терміни (робочий день, тиждень, де­каду, місяць); оперативний контроль і координація роботи діль­ниць, робочих місць, ліній.

Функції оперативно-виробничого планування і регулювання (ОВГІ і Р) наведені в таблиці 2.

Таблиця 2. Функції ОВП і Р

Вид планування	Функції оперативного планування
об'ємне планування	календарне планування	оперативне регулювання
1. Міжцехове (завод­ське) планування	Формування показ­ників і виробничих завдань по підприєм­ству в цілому на ко­роткий період часу. Визначення черговос­ті робіт.	Встановлення термінів початку і кінця робо­ти над замовленням; Забезпечення узгодже­ності в роботі основ­них і допоміжних цехів	Облік і контроль вико­нання планових завдань за обсягами і термінами, ліквідація відхилень від календарних термінів.
2. Цехове планування	Формування виробни­чих завдань по цехах основного і допоміж­ного виробництв	Встановлення поопера­ційного графіку роботи над замовленням; коор­динація забезпечення роботи ресурсами	Облік і контроль вико­нання завдань цехами за обсягами і термінами; по­точне регулювання ходу виробничого процесу в ча­сі, коригування завдань.
3. Дільничне планування	Формування виробни­чих завдань по дільни­цях і робочих місцях	Встановлення добово- змінних завдань для дільниць, ліній, бригад	Облік і контроль за об­сягами виробництва на робочих місцях, дільни­цях; виявлення відхилень, їх усунення.

У сучасному виробництві широко застосовуються різні систем оперативного планування, які визначаються внутрішньовиробничи­ми чинниками і зовнішніми умовами. Системи оперативно-виробничого планування — це сукупність методик і технологій планово роботи, які характеризуються рівнем централізації управління, об'єктом регулювання, переліком календарно-планових показників, характером руху продукції у виробництві (таблиця 3.)

Таблиця 3. Характеристика систем оперативно-виробничого планування

Елементи систе­ми оперативного планування	Типи виробництва
масове	Крупносе- рійне	С середньосерійне	Дріб дрібносерійне	одиничне
1. Планово-обліковий період	година, зміна	З доба	доба, декада, місяць	декада	місяць
2. Планово-облікові одиниці	деталь	деталь	дедеталь, умовний виріб машино­комплект	МА машиноком­плект, замо­влення	машино­ комплект, замовлення
3. Календарно-планові нормативи	такт такт запуску-випус випуску	такт, розміри партії, періо­дич- ність по­вторень, три­валість вироб­ничого циклу	розмір партії, періодичність повторень, три­валість виробни­чого циклу	Три тривалість виробничого циклу, нор­мативи ви­передження	Три трива­лість ви­робничого циклу, нормативи випередження
4. характер руху про­дукції у виробництві	потоковий	Пот строковий	послідовний, паралельний, комбінований	Пос послідовний, паралельний	П послідов­ний
5. основа для скла­дан даня змінно-добо- вих з вих завдань	Пла план -гра­фік роботи потокової лінії	п план-графік роботи пото­кової лінії, стандарт- план роботи дільниці	декадне завдання, місячне завдання	декадне завдання	місячне завдання

Найголовнішими є подетальна, позамовна і покомплектна системи оперативного планування та їх різновиди.

Подетальна система планування призначена для умов ста­більного, високоорганізованого виробництва. В основі цієї систе­ми лежить планування такту і ритму роботи потокових ліній, виробничих дільниць, правильне визначення нормальних техноло­гічних, транспортних, страхових, міжопераційних запасів та підтримання розмірів їх на розрахунковому рівні.

Застосування цієї системи вимагає розробки складних кален­дарних планів за всіма операціями технологічного процесу випуску продукції. Тому цю систему планування використовують при обме­женій і стійкій номенклатурі продукції в умовах серійного і крупно- серійного виробництва, тобто у малопродуктовому виробництві.

Позамовна система оперативного планування застосовується пере­важно в одиничному та дрібносерійному виробництві з його різномані­тною номенклатурою продукції і незначними обсягами робіт (послуг).

Об'єктом планування в цьому випадку є замовлення, яке включає декілька типових робіт. Ця система планування базується на розра­хунках тривалості виробничого циклу та нормативах випередження, з допомогою яких встановлюються бажані замовником терміни ви­конання замовлень.

Покомплектна система застосовується, головним чином, у серійному машинобудівному виробництві. Планово-обліковою одиницею служать вузли, сформовані за певними ознаками.

В окремих виробництвах розрізняють попроцесну, потокову орга­нізацію та роботу у фіксованій позиції.

Попроцесна обробка передбачає організацію такого виробничого процесу, при якому кожна технологічна операція виконується в пев­ному місці з використанням спеціалізованого устаткування і спеціаль­но підготовленого персоналу. Виробнича потужність кожної одиниці устаткування різна, шо зумовлює необхідність проміжних складів, по­требу в додаткових площах для зберігання напівфабрикатів в очіку­ванні вивільнення робочого місця для виконання наступної операції. В процесі виробництва за такою схемою предмети праці переміщую­ться складними маршрутами, що призводить до перерв в роботі і по­треби в транспортних засобах і додаткових виробничих площах.

Розділ 3.СКЛАДАННЯ ОПЕРАТИВНО-ВИРОБНИЧИХ ПЛАНІВ НА ПІДПРИЄМСТВАХ РІЗНОГО ТИПУ ВИРОБНИЦТВА.

Усі елементи оперативно-календарного планування (системи, нормативи, планово-облікові одиниці, розрахунки руху предметів праці в часі та просторі тощо) залежать від типу виробництва підприємства. Тому слід розрізняти особливості оперативно-календарного планування на підприємствах різних типів виробництва.

Одиничне виробництво характеризується широкою номенклатурою виготовлення різних виробів одиницями або невеликими серіями за окремими замовленнями без регулярної повторюваності у плановому періоді або повторюваності через нерівні відрізки календарного часу.

Головним завданням оперативно-календарного планування на підприємствах одиничного типу виробництва є забезпечення своєчасного виготовлення різних виробів відповідно до узгоджених термінів, встановлених замовниками, а також рівномірного завантаження і роботи усіх виробничих підрозділів та ланок при більш коротких виробничих циклах та менших витратах на виготовлення продукції.

В силу такої специфіки застосовується позамовна система планування, тобто об’єктом планування є замовлення. До обсягу робіт із виконання замовлення входить не тільки виробництво виробу, але і вся технічна підготовка (конструкторська, технологічна) та випробування, які займають значну частину у загальній тривалості циклу виконання замовлення.

Особливістю календарного планування в одиничному виробництві є тісний взаємозв’язок роботи виробничо-диспетчерського відділу підприємства з роботою служб технічної підготовки виробництва: відділами головного конструктора, головного механіка. Планові терміни виконання замовлення повинні бути узгоджені з черговістю подачі технічної документації у підрозділи підприємства. Звідси і головне завдання оперативного планування – забезпечити виконання замовлення у встановленні строки.

Календарне планування одиничного виробництва включає документальну розробку замовлення, формування оптимального портфелю замовлень на календарний період, розподіл програмного завдання по цехах, дільницях і по календарних періодах часу (міжцехове і внутрішньоцехове планування), а також розрахунок календарно-планових нормативів.

Отже, на підприємствах одиничного типу використовуються такі системи оперативно-календарного планування:

позамовна – при короткому циклі складання виробу (до одного місяця);

комплектно-вузлова та комплектно-групова системи (при тривалості складального циклу більше одного місяця).

При плануванні виробництва уніфікованих і нормалізованих деталей використовується подетальна система “на склад”; при цьому терміни запуску–випуску замовлення цих деталей не пов’язані з термінами запуску-випуску замовлення або складальних комплектів. Планово-облікова одиниця для підприємства в цілому складається із одного чи декількох конструктивно-закінчених виробів одного найменування, а для цеху – замовлення являє собою товарний комплект деталей, вузлів, що входять у ці замовлення.

Календарно-планові розрахунки у одиничному виробництві проводять у порядку, зворотному ходу технологічного процесу, починаючи від заключної фази, тобто випробування виробу. Такий підхід обумовлений необхідністю встановлення строку його запуску, який вказується у договорі із замовником.

Календарно-планові розрахунки включають:

1)розрахунок тривалості виробничого циклу виготовлення виробу;

2)визначення календарних випереджень у роботі окремих

виробничих підрозділів із виготовлення виробу;

3)складання плану-графіка виконання замовлення;

4)складання зведеного графіка виконання замовлень, що встановленні у виробничій програмі на плановий період;

5)розрахунки завантаження устаткування і виробничих площ по календарних періодах (об’ємно-календарні розрахунки) і коригування зведеного графіка з метою вирівнювання завантаження по окремих планових періодах.

Провідним нормативом, на основі якого виконуються календарно-планові та об’ємно-календарні розрахунки, є і тривалість виробничого циклу виготовлення виробу. Визначення тривалості циклу починається з побудови циклового графіка (циклограми) складання виробу, при цьому використовується складальна схема виробу, яка розкриває його розчленування на вузли, підвузли та інші складальні сполучення.

На основі циклових графіків встановлюються календарні випередження за етапами виробничого процесу.

Під випередженням розуміють відрізок часу, на який кожний попередній частковий процес повинен випереджати наступний процес. Випередження планується з метою забезпечення завершення виробничого процесу у запланований термін. При побудові циклового графіка необхідно враховувати міжцехові перерви, які мають страховий характер і становлять 3-5 днів.

При виготовленні складних технічних виробів замість циклових графіків будуються сітьові, машинним способом (ЕОМ, ПК) з використанням сітьових моделей, за допомогою яких визначаються критичний шлях складання виробу і роботи, які виконуються паралельно.

За критичним шляхом визначається тривалість виробничого циклу. Календарні графіки розробляються спочатку відповідно до окремих замовлень, а потім будується зведений графік запуску-випуску всіх виробів, що встановлені у виробничій програмі на плановий період.

Оперативні виробничі завдання цехам встановлюються на основі зведеного річного графіка запуску-випуску виробів.

Склад замовлень, що включаються в оперативну виробничу програму, визначається:

термінами виконання замовлень, встановлених у договорах;

встановленим порядком проходження замовлень по цехах і запланованими випередженнями, що намічені у зведеному графіку запуску-випуску виробів;

ступенем технічної і організаційної готовності замовлення до виробництва і випуску у плановому місяці у кожному підрозділі з урахуванням стану запасів по замовленнях, що переходять із попереднього місяця.

Виробнича програма цеху, що встановлена на місяць, є основою для розробки завдань для кожної дільниці та робочого місця. Розробка місячних завдань виробничим дільницям починається з складання по-детальних планів за такими даними:

-конструкторсько-технологічних специфікацій;

-карт технологічних процесів;

-карт розшифровки комплектів;

-термінів початку і закінчення робіт.

Після складання подетальних планів дільницям, проводяться об’ємно-календарні розрахунки за групами устаткування і використанням площ. В результаті таких розрахунків встановлюється змінність роботи дільниць, окремих груп устаткування і уточнюється потреба у робітниках визначених професій. При складанні зведеного графіка виконуються розрахунки завантаження устаткування і площ роботами з виготовленням різних замовлень в усіх підрозділах підприємства.

При цьому необхідно забезпечити таке завантаження усіх ланок виробництва, щоб воно було на рівні їхньої пропускної спроможності та рівномірним протягом планового періоду.

Оперативно-календарне планування в серійному виробництві має також свої особливості.

Серійне виробництво характеризується випуском більш обмеженої номенклатури виробів періодично повторювальними серіями.

У зв’язку з цим основним завданням календарного планування у серійному виробництві є забезпечення періодичності виготовлення виробів відповідно до плану при повному та рівномірному завантаженні устаткування, площ, робітників.

Для вирішення цього завдання важливе значення мають календарно-планові нормативи, основними з яких в серійному виробництві є:

-розмір партій (серій) виготовлення виробів;

-нормативний розмір партій деталей і періодичність їх запуску-випуску;

-тривалість виробничих циклів виготовлення деталей, вузлів і серій виробів;

-випередження запуску-випуску партій деталей і складальних одиниць;

На підставі проведених розрахунків будуються календарні плани-графіки роботи виробничих дільниць і окремих груп устаткування.

Основним календарно-плановим нормативом у серійному виробництві є визначення серії виробів і нормативного розміру партій запуску заготівок, деталей у виробництво.

Якщо обсяг випуску окремих виробів невеликий, то розмір серії виробів встановлюється на рівні річного завдання. Якщо кількість виробів, що планується у річній виробничій програмі, значно більша, то вона розподіляється на декілька партій, випуск яких планується у відповідних кварталах і місяцях. При цьому виникає потреба визначення економічно доцільного розміру партій з метою досягнення рівномірного завантаження устаткування і раціонального використання трудових ресурсів.

Визначення нормативного розміру партій деталей необхідне для:

розрахунку нормативної тривалості виробничих циклів і календарних випереджень у роботі послідовних виробничих ланок;

регламентації періодичності переналагодження устаткування;

визначення нормативного середнього рівня незавершеного виробництва;

побудови календарних планів-графіків.

Збільшення розміру партії сприяє кращому використанню устаткування і підвищенню продуктивності праці за рахунок зменшення кількості переналагодження устаткування і зниження витрат підготовчо-заключного часу в середньому на одну деталь, а також зменшення трудомісткості операцій у результаті їхнього багаторазового повторення. Обробка деталей великими партіями має і негативні сторони, а саме: збільшуються тривалість виробничого циклу, запаси деталей у незавершеному виробництві, що потребує доповнення складських площ, при цьому уповільнюється оборотність обігових коштів. Тому необхідно визначити такий розмір партій, який забезпечив би мінімальні витрати і збитки, тобто той розмір, що визначає оптимальну партію.

На підприємствах з масовим типом виробництва основною фор­мою руху предметів праці є потік. Характерною ознакою цих під­приємств є високий рівень спеціалізації робочих місць, постійне за­кріплення за ними певних виробів, що дозволяє планувати запуск і випуск по кожній назві деталей відповідно до потреби в них на конвейєрі. За цих умов оптимальною вважається система планування за ритмом випуску. Вона передбачає синхронізацію роботи, вирівню­вання продуктивності всіх спряжених ланок виробництва відповідно до такту випуску готового продукту.

У масовому виробництві використовуються також системи ОВГ1 за термінами міжцехових подач, за стандартними термінами міжце­хових подач, «на склад»

Основною планово-обліковою одиницею в цій системі для заго­тівельних, обробних цехів є деталь, а для збірних — готовий виріб. Основною ланкою планування служить потокова лінія. Основними календарними нормативами є такт, швидкість потокової лінії, вели­чини заділів.

Відповідно до річних, квартальних і місячних планів випуску про­дукції в натуральному виразі з врахуванням календарно-планових нормативів розробляються календарні плани і графіки.

На підприємствах серійного типу виробництва зі стабільною но­менклатурою виготовлення виробів їх випуск здійснюється рівномір­но. На кожному робочому місці обробляються вироби кількох видів.

Об'єктом оперативно-виробничого планування служить партія деталей. Оптимальною вважається комплектна та подетальна систе­ма планування за рівнем забезпеченості і за добовим графіком, а про­гресивною можна вважати систему неперервного оперативно-виробни- чого планування.

На підприємствах одиничного типу виробництва замовлення постійно змінюються, що ускладнює міжцехове, цехове планування, призводить до нерівномірного завантаження устаткування по видах робіт. У цих умовах застосовується послідовний вид руху деталей, що викликає тривалі міжопераційні і міжцехові перерви в роботі. Основною вимогою до ОВП в одиничному виробництві є раціональ­на організація руху предметів праці.

Об'єктом планування є замовлення, до термінів виконання якого входить час виробництва, випробування, технічна підготовка. На під­приємствах одиничного типу використовуються такі системи:

позамовна (при короткому циклі складання виробу);

комплектно-вузлова і комплектно-групова (при тривалості скла­дального циклу понад 1 місяць); «на склад» (при виробництві уніфікованих і нормалізованих деталей).

Терміни випуску продукції і тривалість виробничого циклу лежать в основі всіх календарних розрахунків.

Календарно-планові задачі для невеликих підприємств з обшир- ною номенклатурою продукції успішно вирішуються вручну, а при великій номенклатурі — тільки зі застосуванням обчислювальної техніки.

В оперативно-календарному плануванні використовується лан­цюговий метод, суть якого полягає в тому, що виробничі завдання, терміни виготовлення визначаються у порядку, зворотному до ходу технологічного процесу, тобто від складання (комплектування) гото­вого виробу до виготовлення окремих комплектуючих.

У будь-якому виробництві при календарному плануванні врахову­ється час початку і закінчення кожної операції. Операції відрізняю­ться між собою тривалістю виконання: одні — більш трудомісткі, ін­ші — менш трудомісткі. На основі інформації про тривалість кожної технологічної операції розробляється календарний графік прохо­дження замовлень у виробництві. З метою запобігання значним об­сягам незавершеного виробництва, організації узгодженої роботи фахівці визначають критичний шлях. Визначення критичного шля­ху — важливий етап організації ефективного виробництва, оператив­но-календарного планування, тому що він свідчить про пріоритет­ність виробничих операцій.

Метод критичного шляху — це метод календарного плануван­ня, при якому оцінюється мінімальна тривалість виробничого процесу шляхом розрахунку нормативного часу, необхідного для виконання найбільш тривалої операції.

Критичний шлях виробничого процесу виготовлення умовної продукції показано на рис 2

Рис. 2 Метод критичного шляху виробничого процесу

Метод оцінки та аналізу програми подібний до методу кри­тичного шляху, але базується на статистичних (фактичних) оцінках тривалості виробничих операцій. Він використовується в тих випадках, коли тривалість окремих операцій не можна підрахувати.

Широке застосування отримали наступні методи: графіки Ганта;

плани-графіки з виділенням проміжних етапів робіт;

система забезпечення збалансованості матеріальних запасів і виро­бничої програми (ЛОБ).

3 метою ув'язки в часі виконання окремих робіт Г. Ґант у 1917 р. запропонував графічний метод, який пізніше отримав наз­ву «графіки Ґанта». Для планування і контролю робіт з вироб­ництва окремих виробів будуються діаграми (графіки), які показу­ють стан виготовлення окремих компонентів виробу

Плани-графіки з виділенням проміжних етапів робіт передбача­ють розбиття виконуваних робіт на окремі етапи, стадії

Цей метод вимагає графічного зображення робіт (проектування, виготовлення, випробування), необхідних для виробництва кінцевого

продукту. Він може використовуватися у всіх видах управлінських робіт, які вимагають планування та контролю за виконанням опера­цій за графіком.

Система забезпечення збалансованості матеріальних запасів і виробничої програми («Лайн оф беланс» ЛОБ) розроблена співро­бітником компанії «Ґудер» Д. Фоучем і порівняно з вищеописани ­ми методами є більш складною.

Цей метод використовується при плануванні замовлень, які по­вторюються, і дозволяє звести до мінімуму виробничі запаси, якщо терміни поставки сировини, матеріалів, комплектуючих виробів є строго означеними, але можуть порушуватись постачальниками.

Головним завданням оперативно-календарного планування на підприємствах одиничного типу виробництва є забезпечення своєчасного виготовлення різних виробів відповідно до узгоджених термінів, встановлених замовниками, а також рівномірного завантаження і роботи усіх виробничих підрозділів та ланок при більш коротких виробничих циклах та менших витратах на виготовлення продукції.

Розділ 4. ОПЕРАТИВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РОБОТИ ПІДПРИЄМСТВА.

Завершальним етапом оперативно-виробничого планування є оперативне регулювання. При протіканні виробничого процесу завжди можливі відхилення фактичного стану виробництва в кожний окремий момент часу від його розрахункових значень в ті ж періоди часу. Наявність таких відхилень у визначених межах – явище неминуче, бо в момент розробки нормативів та планів практично неможливо врахувати всі елементи виробництва (засоби та предмети праці, робочої сили) вплив ринкового та правового середовища. Тому важливим є не сам факт появи відхилення, а можливість його швидкого усунення.

Успішне подолання відхилень від нормального процесу залежить від своєчасності інформації про відхилення та оперативності регулювання господарської діяльності фірми.

Завдання оперативного регулювання:

оперативний облік та контроль робіт за планами-графіками;

координування роботи взаємопов'язаних підрозділів фірми;

прийняття оперативних рішень про попередження порушень у господарській діяльності;

ліквідація наслідків порушень, які виникли.

Методи і форми оперативного регулювання діяльності

Методи і форми оперативного регулювання визначаються типом виробництва. На підприємствах одиничного та дрібносерійного виробництва основними об'єктами оперативного регулювання є строки виконання робіт за окремими замовленнями та оперативна підготовка до виконання поточних завдань. Контроль здійснюється на основі планів виконання замовлень.

На підприємствах серійного виробництва основні об'єкти контролю – строки запуску-випуску партій предметів праці, ступінь комплектного забезпечення збиральних робіт, стан ресурсів на складах.

У великосерійному і масовому виробництвах основними об'єктами оперативного контролю є дотримання встановлених тактів роботи поточних ліній та регулювання їх діяльності при виникненні непередбачених обставин.

На підприємствах будь-якого типу виробництва обов'язковими об'єктами оперативного контролю є випуск товарної продукції залежно від встановлених обсягів та строків, стан незавершеного виробництва, матеріально-технічне забезпечення виробництва, фінансовий стан підприємства.

Враховуючи мінливість кон'юнктури ринку, багато підприємств повинні вносити оперативні зміни в організацію і техніку виробництва, досягаючи при цьому:

підвищення можливостей переобладнання виробництва, уніфікації комплектуючих компонентів та матеріалів як умови підвищення гнучкості підприємства в цілому;

підвищення якості виробів, розширення їх асортименту.

Оперативне регулювання здійснюється в масштабі всього підприємства за цехами (міжцехове) та на рівні окремих цехів – за дільницями і робочими місцями (внутрішньоцехове).

Міжцехове оперативне регулювання координує діяльність та забезпечує необхідні виробничі пропорції між цехами підприємства відповідно до послідовності технологічних процесів (заготівельних, обробних, складальних) та з урахуванням їх функцій (основні, допоміжні, обслуговуючі та побічні цехи).

Внутрішньоцехове оперативне регулювання включає контроль робіт за дільницями та оперативне регулювання виробничих процесів.

Особливості оперативного регулювання різних видів діяльності

Оперативне регулювання виробничої діяльності фірми.

Оперативне регулювання будівельної діяльності фірми.

Оперативне регулювання торговельно-збутової діяльності фірми.

Оперативне регулювання технічно-інноваційної діяльності фірми.

Оперативне регулювання виробничої

діяльності фірми

Оперативне регулювання включає такі поняття, як оперативне планування та диспетчеризація діяльності підприємства (фірми).

Оперативне планування передбачає детальну розробку планів підприємства та його підрозділів (цехів, виробничих дільниць, бригад та робочих місць) на короткі відрізки часу – місяць, декаду, п'ять днів, добу, зміну. При цьому завдання розробки плану органічно та функціонально поєднується з організацією його виконання.

Завданням оперативного планування діяльності фірми є забезпечення умов та виявлення шляхів, засобів і невикористаних резервів виробництва для виконання поставлених перед фірмою завдань щодо доставки готової продукції до користувача та систематичне покращання техніко-економічних показників діяльності фірми.

Оперативне планування складається з двох етапів. Перший етап, на якому розробляються оперативні плани та графіки виготовлення і випуску продукції, називається оперативно-календарним плануванням (ОКП). Другий етап, що характеризується безперервним оперативним обліком, контролем та регулюванням виконання оперативних планів та ходу виробництва, називається диспетчеризацією.

Однією з важливих та найбільш складних функцій ОКП є розподіл робіт за робочими місцями. Якщо розподіляється число робіт (m) з чисельністю взаємозамінних робочих місць (n), то загальне число можливих варіантів розподілу (Вр) дорівнює: ВР = m/n.(1)

Розподіл робіт за робочими місцями здійснюється поетапно:

-у цехах;

-на дільницях;

-у бригадах.

Основним завданням розподілу є забезпечення повного та чіткого виконання завдань виробничої програми і збереження ритмічної роботи підприємства, його цехів, дільниць, бригад та робітників.

Більш складним є розподіл робіт на серійних, дрібносерійних та одиничних виробництвах у зв’язку з необхідністю обліку різноманітної індивідуальної продуктивності діючого обладнання та праці робітників. Зумовлюється це тим, що продуктивність робочого місця визначається багатьма факторами, включаючи професійні навики та індивідуальні можливості робітників, стан обладнання, наявність інструменту.

Оперативне регулювання будівельної діяльності фірми

Оперативне планування роботи цехів, дільниць, бригад, функціональних відділів та лабораторій значно відрізняється від планування діяльності підприємства в цілому – перш за все, у зв’язку з тим, що підрозділи підприємства не є господарською юридичною особою, тобто не мають свого розрахункового рахунку в банку, не мають можливості здійснювати повний господарський розрахунок при відсутності певного обліку затрат і результатів виробництва та встановлених оптових цін на продукцію кожного підрозділу.

У будівництві при встановленні планових показників та нормативів використовуються різноманітні варіанти, які залежать від розмірів об’єкта, що будується, та ступеня спеціалізації бригад.

Комплексним бригадам встановлюються такі показники та нормативи:

зведення об’єкта в обумовлений за договором строк;

кошторис витрат на будівельно-монтажні роботи, розрахований за певними елементами, нормативами та видами робіт;

чисельність персоналу;

фонд заробітної плати, розрахований за нормативами.

Спеціалізованим бригадам та ділянкам, що здійснюють певні види будівельних робіт, встановлюються планові показники, які схожі з показниками, що використовуються в промисловості:

розроблена подетальна номенклатура та чисельність виконаних робіт протягом року, місяця, декади, доби;

якість виконаних робіт за певними оціночними показниками (категорія, сортність, відхилення);

чисельність персоналу та виробіток, визначена натуральними показниками виконаних робіт на одну людину;

фонд зарплати;

норми витрат матеріалів, інструменту, палива, енергії;

норми втрат від поломок, позапланових простоїв обладнання, його позапланового ремонту.

Оперативне регулювання торговельно-збутової діяльності фірми

Важливою умовою успішної роботи підприємства є забезпечення виробництва замовленнями споживачів, на основі яких формуються поточні та оперативно-календарні плани підприємства.

План виробництва підприємства на основі отриманих замовлень формується відділом збуту, портфель замовлень якого складається з таких розділів:

поточні замовлення, які забезпечують роботу підприємства;

середньострокові замовлення зі строком виконання до 1 – 2 років та більше;

перспективні замовлення, в тому числі, прогнозні на 2-5 років та більше.

Поточні замовлення, в основному, підкріплюються договорами, які укладаються відділом збуту на поставку продукції (виконання робіт)

Реалізація плану виробництва продукції на підприємстві досягає­ться узгодженою діяльністю всіх його структурних підрозділів. На результати діяльності кожного структурного підрозділу має вплив ряд факторів, які необхідно своєчасно виявляти і запобігати їх нега тивному впливу, оскільки нехтування ними порушить нормальний хід виробничого процесу. Це зумовлює необхідність забезпечення постійного контролю за ходом виробництва, виявлення відхилень і прийняття заходів з їх усунення. Моніторинг виробничого процесу здійснюється шляхом порівняння фактичних термінів випуску про дукції, її обсягів з плановими величинами.

Завдання оперативного регулювання виробничого процесу полягає в оперативному обліку виконання встановленого графіку виро­бництва; виявленні, аналізі та усуненні причин відхилень; при­йнятті оперативних заходів з попередження та усунення відхи­лень; координації поточної діяльності

взаємопов ‘язаних елементів.

Оперативне регулювання здійснюється за допомогою спеціальних технічних засобів, оперативної планової та фактичної інформації. Своєчасність поступлення інформації, її достовірність безпосередньо впливають на якість програм і завдань. У виробничій практиці, не­зважаючи на стабільність цехових програм, неминуче виникають мін и і відхилення, які вимагають коригування раніше складених планів. Ці зміни і відхилення зумовлені відсутністю необхідних матеріалів, виникненням браку, аварійним ремонтом устаткування і т. д.

Своєчасний, повний і точний облік всіх відхилень дозволяє опе­ративно регулювати хід виробництва, скеровувати його протікан­ня відповідно до плану. Вирішити цю проблему можна шляхом створення комплексної автоматизованої системи оперативного облі­ку на підприємстві.

Така система повинна відповідати ряду вимог:

високої оперативності збору та обробки інформації; відсутності дублювання в роботі кожної ланки системи; забезпечення попередньої обробки інформації; запобігання передачі надлишкової інформації; можливості синтезу інформації для управлінських потреб; економічної ефективності.

Інформація про хід виробництва включає:

-випуск продукції та її складових за рік, по кварталах, місяцях і всіх структурних підрозділах;

-поступлення на склад напівфабрикатів, комплектуючих виробів та їх видача у виробництво;

-рух предметів праці по операціях технологічного процесу з реєстра­цією початку і кінця кожної;

-рух заділів;

-брак;

-поступлення матеріалів у цех та їх видача на робочі місця;

-час роботи і простоїв устаткування;

-час ремонтно-профілактичних робіт;

-витрачання матеріально-енергетичних ресурсів за їх видами.

Дата добавления: 2015-07-11