Синдром деперсонализации-дереализации

принятый в большинстве классификаций психических расстройств общий термин, обозначающий различные расстройства самовосприятия. Как указывает Ю.А.Александровский (2009), это «редкое расстройство, наблюдаемое в группе невротических, связанных со стрессом и соматоформных расстройств» (согласно действующей ныне номенклатуре психических и поведенческих нарушений). Описанию проявлений этого расстройства упомянутый автор отводит в Российском руководстве по психиатрии (2009) всего 9 строк. Что касается «редкости расстройства», то необходимо отметить, что надежной статистики на это счет не существует, не приводит ее и автор указанного суждения. Следует отметить также, что получить достоверные данные о распространенности явлений деперсонализации-дереализации достаточно сложно, так как это расстройство понимается различными исследователями очень по-разному, его границы и феноменология остаются крайне неопределенными. Особенно это касается детско-подросткового возраста. Столь скупым описанием как бы подчеркивается, что деперсонализация-дереализация не имеет существенного клинического значения, в сравнении с другими психическими расстройствами. Например, бреду, обманам восприятия и даже нарушениям элементарной чувствительности обычно уделяется несравненно больше внимания, нежели расстройству столь фундаментальной функции, каковым является самоосознавание (навязчивостям, к примеру, в вышеназванном руководстве уделяется 73 строки). Результаты ряда блестящих исследований нарушений самовосприятия (К. Ясперс, А.А. Меграбян, И.С. Сумбаев, А.В. Снежневский, другие исследователи) оказались ныне полузабытыми или вытесненными под мощным давлением англоязычной психиатрии, где психопатология никогда ранее не воспринималась как серьезное направление научных исследований, не воспринимается она таковым и поныне. С позиций бихевиоризма и/или психоанализа, доминирующих в западной психологии и психиатрии, достаточно отдаленных от чрезвычайно сложной и многоплановой клинической проблематики, точка зрения упомянутого руководства на расстройства самоосознавания является вполне понятной, но едва ли оправданной, поскольку отражает преобладание редукционистски тенденций, чуждых традиции не только отечественной психопатологии, но и подлинной науки, в которой относительно простые явления находятся в диалектическом связи с тем структурно более целостныи и сложными феноменами, в составе которых они обычно находятся. См. Гипоаутогнозия, Деперсонализация, Апперсонализация, Редупликация самовосприятия, Сновидений нарушения.

6. Істеричний cиндром найчастіше виникає в екстремальних або конфліктних ситуаціях; включає оборотні по своїй природі порушення, що відрізняються різноманітністю симптомів і їх поєднань і нерідко імітують прояви різних неврологічних і соматичних захворювань (парези, паралічі, гіперкінези, алгіі, анестезії, сліпота, глухота, спазми, непритомність, напади, яскраві образні бачення, розлади свідомості і ін.). Відмінною рисою істеричної симптоматики є театральність, демонстративність проявів. Їх виникнення нерідко супроводжується бурхливим, зазвичай неадекватним силі психогенного подразника вираженням почуттів та надмірної афектацією - істеричним припадком, який триває від декількох хвилин до декількох годин і характеризується різноманітними руховими проявами, іноді вигинанням всього тіла з опорою на потилицю і п'яти ("істерична дуга"), криками і риданнями, вегетативними розладами і затьмаренням свідомості. На відміну від епілептичного нападу при істеричних пароксизмах не спостерігається раптового падіння (хворі опускаються поступово), збережені реакції зіниць на світло, а також війчасті і рогівкові рефлекси, зазвичай не буває прикусу мови і мимовільного сечовипускання. Істеричні симптоми можуть поєднуватися з іншими невротичними проявами-фобіями, нав'язливими, сенестопатически-іпохондричними і афективними розладами. Істерична симптоматика найчастіше спостерігається при психогенних (реактивні психози, неврози), але може виникати і при інших захворюваннях (шизофренія, інволюційні психози та ін.). Істеричні стани виявляються або переважно психотическими розладами (див. Реактивні психози), або головним чином порушеннями в неврологічної і соматичної сферах (див. Неврози}. До типових істеричним симптомів відносяться наступні: психогенна блювота, часто поєднується зі спазмом пілоричного відділу шлунка, що зовні протікає як картина гострого живота; істеричний метеоризм з явищами помилкової вагітності; серцебиття, обтяжливі больові відчуття в області серця, що імітують напад стенокардії або інфаркт міокарда; спазми в горлі, що супроводжуються задишкою і відчуттям нестачі повітря, що нагадують прояви бронхіальної астми (псевдоастматіческіе напади). Формування істеричних розладів, що імітують фізичне страждання, нерідко йде шляхом відтворення (за механізмом наслідування або ототожнення) симптомів хвороби, які можна було спостерігати протягом тривалого періоду часу у конкретного хворого (зазвичай недавно померлого, найчастіше близького родича).

7. Депресси́вный синдро́м (от лат. depressio — подавленность) — психопатологический синдром, характеризующийся триадой симптомов^[1]:

1. пониженным настроением по типу гипотимии,

2. торможением интеллектуальной деятельности (брадипсихия, брадифрения),

3. двигательной и волевой заторможенностью (гипобулия).

Для депрессивного синдрома также характерно угнетение инстинктивной деятельности (понижение аппетита вплоть до анорексии или, наоборот, переедание; снижение сексуальных влечений; снижение самозащитных тенденций, появление суицидальных мыслей и действий), трудности в концентрации внимания и сосредоточенность его на тягостных переживаниях, пониженная оценка собственной личности (в некоторых случаях — при глубокой депрессии — достигающая бредовых идей самообвинения и самоуничижения).

Дата добавления: 2015-07-11