Недемократичні політичні режими

Згідно з загальноприйнятою класифікацією, до недемократичних політичних режимів належать авторитарний та тоталітарний політичні режими. Кожен з них має свої особливості та різновиди.

Термін "тоталітаризм" походить від латинського totalis, що означає "весь, цілий, повний".

Поняття тоталітаризм увійшло в політичну лексику у ХХ столітті з праць італійського філософа Дж. Джентіле, який наголошував на визначній ролі держави у долі нації, на необхідності встановлення тотального, всеохоплюючого державного контролю над суспільством. У політичній практиці термін тоталітаризм був використаний лідером італійських фашистів Б. Муссоліні.

Тоталітаризм – суспільно-політичне явище ХХ століття. Це–деспотичний, диктаторський режим, який в першій половині ХХ століття встановився в багатьох країнах Європи, Азії та Латинської Америки. Тільки у Європі протягом 20-30-х рр. і в другій половині 40-х рр. тоталітарні режими функціонували у 17 країнах з 27.

Першою тоталітарною державою після жовтневого перевороту 1917 року став Радянський Союз. У 20-30-ті роки тоталітаризм утверджується в Італії, Німеччині, Югославії, Греції, Іспанії, Португалії, Румунії, Болгарії, Гватемалі, Сальвадорі, Японії. Після Другої світової війни, під тиском Радянського Союзу тоталітарні режими комуністичного зразка сформувались у Польщі, Угорщині, Чехословаччині, Болгарії, Румунії, Югославії, НДР, Китаї, В’єтнамі, Північній Кореї, Лаосі, Камбоджі і на Кубі.

Вагомий внесок в дослідження тоталітаризму зробили Х.Аренд, Ф.Гаєк, К.Фрідріх, З.Бжезінський, Л.Шапіро та інші, які дійшли висновку, що поняття тоталітаризму стосується не лише політичної влади чи держави, а характеризує стан всієї соціальної системи. Втручаючись в усі сфери життєдіяльності суспільства, (навіть – у приватне життя громадян), режим встановлює над ним тотальний контроль і намагається перебудувати суспільство у відповідності до своєї доктрини.

Отже, тоталітаризм– це певний політичний режим і суспільна система, які характеризуються насильницьким політичним, економічним та ідеологічним пануванням правлячої еліти, організованої в цілісний бюрократичний партійно-державний апарат, очолюваний вождем (фюрером, дуче, каудільо), тотальним контролем над суспільством і особистістю, нічим не обмеженим втручанням в усі сфери життя громадян.

Тоталітарний політичний режим функціонував у двох формах:

праворадикального тоталітаризму (фашизм, нацизм) і

лівоекстремістського тоталітаризму (комунізм, сталінізм).

Праворадикальний тоталітаризм (фашизм, націонал-соціалізм) характеризувався:

-встановленням відкритої терористичної диктатури,

-мілітаризацією усіх сфер життя та експансіонізмом;

-придушенням демократичних прав і свобод;

-ідеологізацією суспільно-політичного життя;

-вождиським принципом побудови державного управління;

Ідеологія фашизму – це войовничий антидемократизм і антикомунізм, заснований на шовінізмі, расизмі, соціал-дарвінізмі. Головним знаряддям внутрішньої і зовнішньої політики є терор, насильство, війни.

В основі фашизму лежать ідеї:

-етнічної, расової винятковості та гегемонії однієї нації;

-вищості окремої нації, яка заснована на спільності раси і крові;

-відстоювання "расової чистоти";

-зміцнення нації за рахунок розширення території;

-розуміння нації, держави і вождя як органічної єдності;

-антипарламентаризму;

-елітизму;

-вождизму;

-розуміння держави як символу і виразу національної єдності;

-абсолютного підкорення особи державі;

-мілітаризації та уніфікації усього суспільного життя.

Фашизм у період між двома світовими війнами утвердився в Італії, Німеччині, Іспанії, Югославії, Болгарії, Румунії, Греції, Португалії, Японії, Сальвадорі, Гватемалі. Був розгромлений силами СРСР та західних демократичних держав. В окремих країнах (Іспанія, Португалія, Греція) фашистські режими у послабленій формі проіснували до середини 70-их років.

Лівоекстремістський тоталітаризм (комунізм, сталінізм) характеризувався:

-всевладдям бюрократичного партійно-державного апарату і його зрощенням з репресивною системою;

-економічним і духовним відчуженням людини;

-командно-адміністративною економікою;

-люмпенізацією суспільства;

-пануванням міфологічної державної ідеології, що грунтувалась на привабливих гаслах "інтернаціональної солідарності трудящих", "світлого комуністичного майбутнього".

Комунізм будував свою політику на теорії класової боротьби і спрямовував репресії проти власного народу. Комуністичні режими відзначались більшою тоталітарністю, оскільки їм вдалось ліквідувати приватну влавність, подолати церковну опозицію

Комунізм як диктатура ультралівих сил, виник раніше і проіснував довше ніж фашизм. СРСР був першою тоталітарною державою. Після воєнної перемоги над нацизмом у 1940-их рр. комунізм утверджується у країнах Центральної та Східної Європи (Польщі, Болгарії, Румунії, Угорщині, Чехословаччині, НДР, Румунії та Югославії). В Азії тоталітарні режими комуністичного зразка встановлюються у Китаї, Північній Кореї, В"єтнамі; у Латинській Америці – на Кубі.

Незважаючи на те, що між фашизмом і комунізмом існують відмінності, ці два режими мають спільні ознаки.

1. Тотальний контроль держави над усіма сферами суспільно-політичного життя.

2. Єдина, добре організована, побудована за ієрархічним принципом масова політична партія на чолі з лідером (вождем) – важливий елемент в політичній структурі тоталітарного суспільства. Відбувається зрощення партійного та державного апарату. Монопольно володарююча партія формує політичні цілі, визначає засоби їх реалізації.

3. Наявність партійно-державної, обов’язкової для всіх ідеології, відкрита незгода з якою карається як найтяжчий злочин. Ідеологія служить засобом легітимації режиму.

4. Командно-адміністративна економіка з системою жорсткого централізованого контролю і управління всіма її галузями.

5. Монополія на засоби масової комунікації та створення потужної системи ідеологічної обробки населення.

6. Нетерпимість до будь-якого інакомислення. Ідейні опоненти розглядаються як політичні противники, переслідуються і знищуються. Будь-яка опозиція усувається.

7. Застосування особливої системи насильництва і масового терору як специфічного засобу контролю над суспільством.

8. Формування режимами “образу ворога” і на цій основі – агресивної політичної свідомості, як соціально-психологічного фону для репресій. Німецький нацизм оголосив ворогами усі “неарійські” нації; більшовизм оголосив ворогами усіх, хто не належав до „передового робітничого класу” (дворянство, духовенство, "буржуазну" інтелігенцію, "куркулів" тощо).

9. Встановлення монополії на засоби збройної боротьби та мілітаризація суспільного життя.

10. Одномірність політичного, економічного, соціального і духовного життя. Суспільству пропонується один суспільний вибір, один тип власності, одна партія, одна ідеологія, один вождь тощо.

11. “Активна несвобода” особи. Громадянам не лише забороняють мати відмінні від офіційних погляди, а їх постійно примушують демонструвати лояльність до режиму, надавати йому активну підтримку у різного роду кампаніях, демонстраціях, мітингах тощо.

12. Ліквідація демократичних прав і свобод громадян.

Тоталітаризм став причиною величезних людських страждань. Найжахливішими сторінками в історії людства у ХХ столітті стали: масові терори й репрісії; організований більшовицьким режимом штучний голодомор 1932-1933 рр. в Україні, який визнаний геноцидом українського народу; а також холокост, як послідовне і суцільне знищення нацистами євреїв у Німеччині і на захоплених нею територіях в 1933-1945рр.

Ще одним підтипом недемократичних політичних режимів є авторитаризм (від лат. autoritas - влада), основу якого становить диктаторський, необмежений законом тип влади.

Авторитаризм – це недемократичний політичний режим, який характеризується значним зосередженням влади в руках однієї особи (монарха, диктатора, деспота) або обмеженої групи осіб; звуженням політичних прав і свобод громадян та їх об"єднань; обмеженням повноважень демократичних інституцій; усуненням громадян від процесу прийняття політичних рішень.

За авторитарного режиму:

-не допускається реальна конкуренція у боротьбі за владу;

-правляча еліта формується не через конкурентні вибори, а самопризначенням;

-влада правителя або правлячого угрупування не обмежена законом і не підконтрольна громадянам, які усуваються від процесу прийняття поглітичних рішень.

На відміну від тоталітаризму, авторитаризм є більш лояльним, "м"якшим":

-режиму не властивий тотальний контроль над усіма сферами суспільного життя (лише – над політичною);

-допускається обмежений плюралізм і формальна багатопартійність;

-громадянське суспільство не повністю поглинається державою;

-відсутня єдина ідеологія;

-правляча еліта готова терпіти інакомислення (доки воно не зачіпає основ режиму);

-допускається ринкова економіка;

-для авторитарних режимів характерна "пасивна" несвобода особи (громадян не змушують активно демонструвати свою лояльність та прихильність до режиму, не вимагається надавати йому активної підтримки у різного роду кампаніях, демонстраціях, мітингах (як за тоталітаризму). Достатньо лише не виступати відкрито проти існуючого режиму, не брати участі в опозиційних рухах; не висловлювати поглядів, відмінних від офіційних).

З тоталітаризмом авторитарні режими об’єднує диктаторський, не обмежений законом характер влади. Однак, поняття тоталітаризм та авторитаризм – не тотожні.

Вони відрізняються:

-різним ступенем придушення демократичних свобод і всевладдя держави;

-мірою жорсткості державного контролю за життям суспільства;

-місцем і роллю армії і каральних органів у здійсненні влади;

-ступенем регламентації суспільно-політичного життя.

Отже, ознаками авторитарного режиму є:

¾ влада правителя або правлячого угрупування не обмежена законом і не підконтрольна громадянам, які усуваються від процесу прийняття рішень.

¾ правляча еліта формується не через конкурентні вибори, а самопризначенням;

¾ реальна конкуренція в боротьбі за владу не допускається;

¾ істотно знижується або виключається роль представницьких органів влади;

¾ централізація влади;

¾ наділення виконавчих органів влади законодавчими повноваженнями;

¾ обмеження демократичних прав і свобод;

¾ суттєве обмеження чи заборона діяльності опозиційних сил;

¾ опора на силові структури (армію, поліцію, службу безпеки);

¾ декларування демократичних цінностей (які, однак, не є визначальним чинником політичного життя);

¾ режиму не властивий тоталітарний контроль над суспільством;

¾ допускається обмежений плюралізм;

¾ громадянське суспільство не повністю поглинається державою;

¾ відсутність єдиної ідеології;

¾ правляча еліта готова терпіти інакомислення, доки воно не зачіпає основ режиму;

¾ можлива багатопартійність, але реальна влада перебуває в руках однієї партії;

¾ допускається як командна, так і ринкова економіка;

¾ "пасивна" несвобода особи (не вимагається активної демонстрації лояльності та прихильності до режиму; достатньо не виступати проти режиму відкрито).

Авторитарні політичні режими є найпоширенішими як в історії людства, так і в сучасному світі. Серед них можна виділити наступні різновиди:

1.Теократичні авторитарні режими. Характерні для країн, в яких до влади прийшли релігійні клани. Наприклад – Іран, де після революції 1979р. владу отримали ісламістські фундаменталісти.

2.Військово-бюрократичні диктатури, що встановлюються внаслідок військових переворотів. Такий різновид авторитаризму функціонував у Греції (правління "чорних полковників"), а також в багатьох країнах Азії, Африки та Латинської Америки.

3.Персональні тиранії, різновидом яких є султанізм. При такому персоніфікованому режимі влада належить диктатору і спирається на розгалужений поліцейський апарат. За султанізму при владі перебувають родичі та близькі друзі диктатора. Персональна тиранія була притаманна для режимів Барре в Сомалі, Дювальє в Гаїті, Аміна в Уганді, Самоси в Нікарагуа.

4.Абсолютні монархії (Саудівська Аравія, Катар, Оман, Об’єднані Арабські Емірати), в яких монарх наділений необмеженою владою, уряд призначається монархом і йому підзвітний, виборні представницькі органи відсутні.

5.Неототалітарні режими. Такий режим функціонує при наявності багатьох політичних партій, опозиції, періодичних виборів, але реально влада зберігається в руках однієї партії. Довготривале перебування при владі однієї партії забезпечується різноманітними маніпуляціями. Такі режими існують в Мексиці (правляча партія – Інституційно-революційна партія), в Сирії (правляча партія–БААС). Наближеним до цього різновиду є політичний режим в Білорусії та в деяких країнах – колишніх республіках СРСР.

Варто відзначити, що в деяких країнах (Чілі, країни Південно-Східної Азії) авторитарні режими довели свою економічну ефективність, спроможність мобілізувати ресурси для розв"язання актуальних суспільно-політичних проблем. В посткомуністичних країнах стадії авторитарного правління зумовили більш успішний перехід до демократії.

Дата добавления: 2015-07-11