Місце “міністерств” серед ЦООВ

Міністерства посідають провідне місце серед ЦОВВ та інших підвідомчих Кабінету Міністрів органів. Між міністерствами розподіляється весь спектр урядової політики, за винятком тих напрямів, реалізацію яких віднесено до повноважень ЦОВВ зі спеціальним статусом. Міністерства повинні мати право видавати загальнообов'язкові нормативно-правові акти в межах повноважень, визначених Конституцією і законами України, а також відповідно до указів Президента України та актів Кабінету Міністрів України.

Важливим питанням реформування міністерств є зміна їх внутрішньої організації та засад діяльності керівних працівників. За останній період запроваджено порядок, згідно з яким міністр (так само як Прем'єр-міністр, Перший віце-прем'єр-міністр та віце-прем'єр-міністри) обіймає свою посаду як політичний діяч. За допомогою поняття «політичний діяч» у Концепції визначається правовий статус окремих керівних посад у сфері виконавчої влади (зокрема членів уряду), який відмежовується від статусу державного службовця, встановленого Законом України «Про державну службу».

Особливості статусу міністра як «політичного діяча» виявляються у трьох ключових моментах:

по-перше, в особливому порядку призначення на посаду;

по-друге, в особливому порядку звільнення з посади;

по-третє, в особливих рисах відповідальності, яка має ознаку публічної (тобто перед главою держави, парламентом, а також у певних формах — перед населенням) відповідальності за наслідки діяльності.

Міністр повинен взяти на себе виконання всіх політичних функцій у міністерстві, головні з яких полягають у визначенні відповідного напряму урядової політики та в його реалізації в довіреному міністерству секторі чи сфері державного управління.

Міністр має право формувати власну патронатну службу(Патронатна служба міністра як його особистий апарат має бути спрямована на підготовку необхідних матеріалів для міністра, організацію його контактів з громадськістю та засобами масової інформації. Водночас вона має виконувати роль сполучної ланки між міністром та колективом службовців апарату міністерства, а також між певним міністром та іншими міністрами). Інші посадові особи міністерства є державними службовцями, які разом з технічними та обслуговуючими працівниками становлять персонал міністерства. Його очолює Державний секретар міністерства, який є державним службовцем і призначається на посаду та звільняється з посади Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України на підставі подання відповідного міністра та висновку Головного управління державної служби України.

Запровадження цієї посади дає змогу звільнити міністра від обов'язків щодо адміністративно-оперативного керівництва персоналом і водночас — забезпечити стабільність і певну незалежність персоналу від змін політичного курсу і політичних діячів, а також професійне наступництво в роботі апарату міністерства. Перший заступник Державного секретаря та інші його заступники також є державними службовцями, призначаються на посаду та звільняються з посади Президентом України.

Спрямування і координація діяльності інших центральних органів виконавчої влади реалізуються міністром шляхом визначення у спеціальному директивному наказі стратегії діяльності та основних завдань цих органів, що випливають з Програми діяльності Кабінету Міністрів України, та одержання від них щорічних звітів щодо результатів їх діяльності в межах, визначених спеціальним директивним наказом міністра.

12. Поняття «спрямування і координація діяльності»

Під поняттям «спрямування і координація діяльності» пропонується розуміти надання таких повноважень міністерству, державному комітету щодо іншого органу виконавчої влади:

• узгоджує та координує заходи цього органу з реалізації Програми діяльності Кабінету Міністрів України;

• видає обов'язкові до виконання доручення органам виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується, на підставі законів України, актів Президента та Кабінету Міністрів України, заходів з реалізації Програми діяльності Кабінету Міністрів України;

• представляє на розгляд Кабінету Міністрів України питання щодо органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується;

• подає на розгляд Кабінету Міністрів України проекти нормативно-правових актів, розроблених цими органами;

• зупиняє дію актів органів виконавчої влади, що суперечать чинному законодавству та заходам з реалізації Програми діяльності Кабінету Міністрів України;

• одержує від органів виконавчої влади щорічні та тематичні звіти, які представляє Кабінету Міністрів України;

• представляє державу в міжнародних відносинах щодо компетенції органів виконавчої влади або делегує ці повноваження останнім.

Центральні органи виконавчої влади можуть мати свої територіальні органи, що утворюються, реорганізовуються і ліквідовуються в порядку, встановленому законодавством. Для забезпечення реалізації державної політики в особливо важливих сферах діяльності та державного управління ними у складі окремих центральних органів виконавчої влади в межах коштів, передбачених на їх утримання, можуть бути утворені відповідні департаменти.

Утворення департаменту (служби), призначення на посаду і звільнення з посади його керівника та затвердження положення про департамент (службу) здійснює Президент України. Положеннями зазначеного вище Указу Президента Кабінету Міністрів України в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади, дозволяється утворювати урядові органи державного управління (департаменти, служби, інспекції)³. Ці органи утворюються і діють у складі відповідного центрального органу виконавчої влади.

Урядові органи державного управління призначені для здійснення:

• управління окремими підгалузями або сферами діяльності;

• контрольно-наглядових функцій;

• регулятивних і дозвільно-реєстраційних функцій щодо фізичних і юридичних осіб.

Концепцією адміністративної реформи передбачено новий вид органів виконавчої влади, який згідно з цією Концепцією не належить до групи ЦОВВ:

— урядові установи і організації. Серед них виокремлено такі органи:

• урядові установи і організації, що безпосередньо підпорядковані (входять до системи) відповідному міністерству (або, як виняток, ЦОВВ зі спеціальним статусом). Залежно від покладених на них функцій пропонується визначити такі різновиди урядових установ і організацій, безпосередньо підпорядкованих міністерствам:

— департаменти — утворюються, як правило, для здійснення функцій керівництва окремими підгалузями в межах відповідних секторів державного управління;

— інспекції — утворюються, як правило, для здійснення контрольно-наглядових функцій;

— виконавчі бюро — утворюються для здійснення реєстраційно-дозвільних функцій щодо фізичних і юридичних осіб, у тому числі на платних засадах (ці органи, на відміну від інших, можуть мати змішане фінансування — з бюджету та за рахунок власного доходу);

— урядові установи й організації, підпорядковані безпосередньо Кабінетові Міністрів України і які за сферою діяльності не можуть бути структурно віднесені до того чи іншого ЦОВВ. (Окремі з них, наприклад ВАК та комісії з премій, мають змішану — державно-громадську природу.) Ці органи можуть функціонувати на засадах як єдиноначальності, так і колегіальності, і мають право видавати загальнообов'язкові (нормативні) акти лише в межах повноважень, делегованих їм Кабінетом Міністрів України.

У цілому структурна реорганізація системи ЦОВВ має проводитись обов'язково за умови попереднього проведення цільового та функціонального аналізу діяльності органу, реальної необхідності та напрямів зміни цілей, завдань, функцій, компетенції або методів діяльності відповідних структур.

Дата добавления: 2015-07-11