Методи аналізу травматизму

При проведенні аналізу травматизму ставляться такі завдання:

ü виявлення причин нещасних випадків;

ü виявлення характеру і повторення нещасних випадків;

ü визначення найнебезпечніших видів робіт і процесів;

ü виявлення факторів, характерних щодо травматизму на даному робочому місці, у цеху, підрозділі;

ü виявлення загальних тенденцій, характерних щодо травматизму на даному робочому місці, у цеху, підрозділі.

Найпоширенішими методами аналізу травматизму, що взаємодоповнюють один одного, є статистичний і монографічний. Нині дедалі більшого значення набувають економічний та ергономічний методи.

Статистичний метод базується на вивченні травматизму за статистичними документами: звітами, актами, журналами реє­страції. Це дозволяє групувати випадки травматизму за певни­ми показниками: за професіями, робочими місцями, цехами, стажем, віком працюючих, причинами травматизму, обладнан­ням, яке спричинило травму.

Ці показники використовуються для характеристики рівня виробничого травматизму на підприємстві й у цілому по галузі для порівняння різних підприємств за рівнем травматизму.

Монографічний метод полягає в детальному обстеженні всьо­го комплексу умов праці, технологічного процесу, обладнання робочого місця, санітарно-гігієнічних умов, тобто проводиться глибокий аналіз небезпечних і шкідливих виробничих чинни­ків. Отже, причини нещасних випадків вивчаються комплексно.

Топографічний метод ґрунтується на тому, що на плані цеху (підприємства) позначають місця, де сталися нещасні випад­ки. Це дозволяє наочно бачити зони з підвищеною небезпекою, які вимагають ретельного обстеження та відповідних профілак­тичних заходів.

Економічний метод полягає у вивченні та аналізі економіч­них втрат, що спричинені виробничим травматизмом, і спря­мований він на з’ясування економічної ефективності витрат на роз­робку і впровадження заходів з охорони праці.

Метод експертних оцінок базується на експертних виснов­ках (оцінках) умов праці, на виявленні відповідності техноло­гічного процесу, обладнання, інструментів вимогам стандартів та ергономічним вимогам.

Для того щоб оцінити рівень травматизму, розраховують показники його частоти та тяжкості:

Коефіцієнт частоти травматизму:

де N – кількість врахованих нещасних випадків на виробництві за звітний період з утратою працездатності на один і більше днів;

Ч – середньооблікова чисельність працівників за звітний період часу.

Даний показник визначається на 1000 осіб облікової чисельності працівників.

Коефіцієнт тяжкості травматизму обчислюється за формулою:

де Д – сума днів непрацездатності по всіх нещасних випадках;

N – загальна кількість нещасних випадків.

Показник непрацездатності (Пн) визначається за формулою:

Показник витрат (Пв) на попередження нещасних випадків за звітній період:

де З – витрати на попередження нещасних випадків за звітній період.

На основі отриманих показників визначають динаміку ви­робничого травматизму, професійної та загальної захворюва­ності за відповідний період, яка дозволяє оцінити стан охоро­ни праці на підприємстві, правильність обраних напрямів щодо забезпечення здорових і небезпечних умов праці.

В Україні діють нормативи, що регламентують безпеку праці, додержання яких дає можливість створити на підпри­ємстві безпечні умови праці. Безпечні та нешкідливі умови праці на виробництві мають бути забезпечені як під час проек­тування підприємств, технологічних процесів, машин і облад­нання, так і під час їх експлуатації.

Заходи, що вживаються для запобігання виробничому трав­матизмові, умовно можна поділити на технічні, санітарно-гігіє­нічні, організаційні, правові та економічні.

Заходи щодо попередження та усунення причин виробни­чого травматизму і професійних захворювань

Технічні:

ü застосування технічних засобів, що запобігають дії на пра­цюючих небезпечних і шкідливих виробничих факторів;

ü створення комфортного мікроклімату;

ü розроблення і впровадження безпечного устаткування;

ü механізація та автоматизація технологічних процесів;

ü модернізація технологічного обладнання.

Власник підприємства зобов’язаний інформувати працівни­ків про стан охорони праці, причини нещасних випадків і про­фесійних захворювань, про заходи, що вжиті для їх усунення та для забезпечення умов праці на безпечному рівні.

Організаційні:

ü правильна організація роботи, навчання, контроль та на­гляд за охороною праці;

ü розроблення перспективних планів зниження травматиз­му, своєчасного виконання заходів щодо охорони праці;

ü дотримання трудового законодавства, міжгалузевих нор­мативних актів про охорону праці;

ü упровадження безпечних методів наукової організації праці;

ü проведення оглядів, лекційної та наочної пропаганди з пи­тань охорони праці;

ü моральне і матеріальне заохочення за активну роботу з охо­рони праці.

Санітарно - гігієнічні:

ü створення нормативного мікроклімату на робочих місцях;

ü забезпечення робочих місць відповідним освітленням, вентиляційними системами, системами опалення, конди­ціювання;

ü обладнання місць для короткочасного відпочинку праців­ників;

ü обладнання санітарно-побутових кімнат;

ü виявлення та усунення джерел виробничого шуму, віб­рації, випромінювань.

Правові:

ü виконання законодавчих актів, норм і правил з охорони праці, охорона праці жінок, підлітків, інвалідів;

ü регулювання режиму праці й відпочинку;

ü укладення колективного договору, угоди з охорони праці;

ü своєчасне розроблення інструкцій з техніки безпеки, ви­робничої санітарії;

ü розслідування нещасних випадків на виробництві тощо.

Економічні:

ü цільове використання коштів, виділених на охорону праці;

ü широке залучення коштів із фондів підприємства, позик банків тощо для поліпшення умов праці.

---

Дата добавления: 2015-07-14