РОЗДІЛ III. полон

Частина І. ПОЧАТОК ПОЛОНУ

Стаття 17. Кожний військовополонений, під час його допиту, зобов’язаний повідомити тільки свої прізвище, ім’я і звання, дату народження і особистий номер або, за відсутністю такого, іншу рівноцінну інформацію.

В разі, коли військовополонений свідомо порушить це правило, йому може загрожувати обмеження переваг, надаваних військовополоненим його звання або положення.

Кожна сторона, яка перебуває у конфлікті, зобов’язана видавати посвідчення про особу з зазначенням прізвища, імені, звання, особистого номера або рівно­цінних відомостей і дати народження всякій особі, на яку поширюється її юрисдикція і яка може стати військовополоненого. <...> Військовополонений зобов’язаний пред’являти посвідчення про особу на будь-яку вимогу, але воно ні в якому разі не може бути у нього відібране.

Жодні фізичні або моральні тортури і жодні інші примусові заходи не можуть застосовуватися до військовополонених для одержання від них яких-небудь відомостей. Військовополоненим, які відмовляться відповідати, не можна загро­жувати, піддавати їх образам або будь-яким переслідуванням чи обмеженням.

Військовополонені, які не можуть дати відомостей про свою особу через свій фізичний або психічний стан, будуть передані на опікування медичної служби. Особа цих військовополонених буде встановлена всіма можливими засобами з урахуванням положень попереднього абзаца.

Допит військовополонених повинен вестися мовою, зрозумілою для них

Стаття 18. Всі речі і предмети особистого користування, за винятком зброї, коней, військового спорядження і військових документів, залишаться у володінні військовополонених, так само як металеві каски, протигази і подібні предмети, видані їм для їх особистого захисту. У них залишаться також речі і предмети, що служать для їх обмундирування і харчування, навіть у тому разі, коли ці речі і предмети належать до офіціального військового спорядження.

Військовополонені ніколи не повинні залишатися без посвідчень про особу. Тримаюча у полоні Держава видає посвідчення тим, хто їх не має.

Знаки розрізнення і державної належності, відзнаки і предмети, що мають, головним чином, суб’єктивну цінність, не можуть бути відібрані у військово­полоненого.

Грошові суми, що є у військовополонених, можуть бути відібрані у них тільки за розпорядженням офіцера і тільки після того, як у спеціальному реєстрі будуть зареєстровані розміри цих сум і дані про їх власників, і останнім буде видана докладна розписка, на якій будуть розбірливо написані ім’я, звання і військова частина особи, яка видала цю розписку. Грошові суми у валюті триваючої у полоні Держави або ті, які на просьбу військовополонених були обмінені на цю валюту, заноситимуться на кредит особового рахунка військовополоненого відповідно до статті 64.

Тримаюча у полоні Держава зможе відбирати у військовополонених цінні речі тільки з міркувань безпеки. В таких випадках додержуються того самого порядку, що й у відношенні вилучення грошових сум.

Зазначені речі, а також відібрані грошові суми, якщо вони були в іншій валюті, ніж валюта тримаючої у полоні Держави, і про їх обмін не надходило просьби від власників, повинні зберігатися тримаючою у полоні Державою і будуть повернуті військовополоненим після закінчення їх полону в тому вигляді, в якому вони були відібрані.

Стаття 19. В якомога коротший строк після їх взяття в полон військово­полонені евакуюються в табори, розташовані досить далеко від зони воєнних дій для того, щоб вони були в безпеці.

<...>

Частина II. ІНТЕРНУВАННЯ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ

ГЛАВА І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 21. Тримаюча у полоні Держава може піддати військовополонених інтернуванню. Вона може зобов’язати їх не виходити за встановлену межу табору, в якому вони інтерновані, або ж, коли табір обнесено огорожею, не виходити за цю огорожу.

За винятком випадків, передбачених положеннями цієї Конвенції, що стосуються кримінальних і дисциплінарних санкцій, військовополонених не можна тримати в замкнених приміщеннях або позбавляти права залишати приміщення, якщо тільки цей захід не є необхідним для охорони їх здоров’я; в усякому разі застосування цього заходу допускається лише протягом того часу, поки обставини, що викликали його, не відпали.

<...>

Стаття 22. Інтерновані військовополонені можуть бути розміщені тільки у приміщеннях на суші, що дають цілковиту гарантію у відношенні гігієни і збереження здоров’я. <...>

Стаття 23. Жодний військовополонений ні в який час не може бути ані надісланий в такий район, де б він зазнавав дії вогню з зони боїв, ані затриманий там, а також не може бути використаний для захисту своєю присутністю яких-небудь пунктів або районів від воєнних операцій.

Військовополонені повинні мати так само, як і місцеве цивільне населення, сховища проти повітряних нальотів та інших небезпек війни. <...>

Вдень табори для військовополонених, коли це дозволяють міркування воєнного характеру, повинні бути позначені буквами «РW» або «РG», розташованими таким чином, щоб їх було виразно видно з повітря; проте заінтересовані Держави можуть домовитися про інший спосіб позначення. Тільки табори для військовополонених можуть бути позначені таким чином.

<...>

ГЛАВА ІІ. ПРИМІЩЕННЯ, ХАРЧУВАННЯ І ОДЯГ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ

Стаття 25. Умови розміщення військовополонених у таборах повинні бути не менш сприятливі, ніж умови, якими користуються війська триваючої у полоні Держави, розташовані в тій самій місцевості. Ці умови повинні встановлюватися з урахуванням звичок і звичаїв військовополонених і ні в якому разі не повинні бути шкідливими для їх здоров’я. <...>

У тих таборах, в яких поряд з чоловіками знаходяться військовополонені жінки, для них повинні бути забезпечені окремі приміщення для сну.

Стаття 26. Основний добовий раціон харчування повинен бути достатнім за кількістю, якістю і різноманітністю для того, щоб підтримувати добрий стан здоров’я у військовополонених і не допускати втрати ваги або явищ, зв’язаних з недостачею харчування. Слід також зважати на звичний для полонених режим харчування. <...>

Військовополоненим повинна доставлятись питна вода у достатній кількості. Куріння тютюну повинно бути дозволено. <...>

Всякі колективні дисциплінарні стягнення, що зачіпають харчування, заборо­няються.

Стаття 27. Одяг, білизна і взуття видаватимуться військовополоненим у достатній кількості тримаючою у полоні Державою, причому вона повинна враховувати кліматичні умови місцевості, в якій знаходяться військовополонені. Формений одяг ворожих армій, захоплений тримаючою у полоні Державою, буде використано для обмундирування військовополонених, якщо він відповідає кліматичним умовам.

<...>

Стаття 28. В усіх таборах будуть влаштовані ларки, в яких військовополонені зможуть купувати продукти харчування, предмети побуту, мило і тютюн, продаж­на ціна яких не повинна перевищувати місцеві торгові ціни.

Прибуток, одержаний від ларків, буде вжитий на користь військовополонених; для цієї мети буде створено спеціальний фонд. Довірена особа матиме право брати участь у роботі ларка і у використанні цього фонду.

<...>

ГЛАВА ІІІ. ГІГІЄНА І МЕДИЧНА ДОПОМОГА

Стаття 29. Тримаюча у полоні Держава буде зобов’язана вживати всіх заходів гігієни, необхідних для забезпечення чистоти і сприятливого для здоров’я стану таборів і для запобігання виникненню епідемії.

<...>

Стаття 30. Кожний табір матиме відповідний лазарет, де військовополонені одержать допомогу, якої вони можуть потребувати, і де їм буде надано необхід­ний режим харчування. <...>

Медична допомога надаватиметься військовополоненим переважно медичним персоналом Держави, за якою вони лічаться, і по можливості їх національності.

Не можна перешкоджати військовополоненим з’являтися на прийом до медич­ного персоналу. <...>

Стаття 31. Медичні огляди військовополонених провадитимуться не рідше ніж один раз на місяць. <...>

ГЛАВА IV. МЕДИЧНИЙ І ДУХОВНИЙ ПЕРСОНАЛ, ЗАТРИМАНИЙ

ДЛЯ ПОДАННЯ ДОПОМОГИ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИМ

Стаття 33. Медико-санітарний склад і духовний персонал, затримані тримаю­чою у полоні Державою, з метою подання допомоги військовополоненим, не повинні вважатися військовополоненими. Вони, проте, користуватимуться, при­наймні, перевагами і покровительством цієї Конвенції, і їм будуть також надані всі можливості, необхідні для подання медичної і духовної допомоги військово­полоненим.

Вони продовжуватимуть виконувати свої медичні і духовні обов’язки в інтересах військовополонених, переважно належних до збройних сил, за якими вони лічаться, в рамках військових законів і статутів тримаючої у полоні Держави і під керівництвом її компетентних органів, а також відповідно до їх професійної етики. <...>

ГЛАВА V. РЕЛІГІЯ, ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА І ФІЗИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ

Стаття 34. Військовополоненим буде надана цілковита свобода для виконан­ня обрядів їх релігії, включаючи відвідування богослужінь, при умові додержання ними дисциплінарного порядку, визначеного військовими властями.

<...>

Стаття 38. Ставлячись з повагою до особистих нахилів кожного військово­полоненого, тримаюча у полоні Держава заохочуватиме інтелектуальну, просвіти­тельську і спортивну активність військовополонених, а також активність по орга­нізації розваг; вона повинна вжити для цього необхідних заходів шляхом надання в їх розпорядження відповідних приміщень і необхідного інвентаря.

Військовополонені повинні будуть мати можливість займатися фізичними вправами, включаючи спорт і спортивні ігри, і перебувати на відкритому повітрі. У всіх таборах для цього буде відведено вільні площі достатнього розміру.

ГЛАВА VI. ДИСЦИПЛІНА

Стаття 39. Кожний табір військовополонених буде поставлений під безпосе­реднє керівництво відповідального офіцера, який належить до регулярних зброй­них сил тримаючої у полоні Держави. Цей офіцер матиме текст даної Конвенції; він слідкуватиме за тим, щоб її положення були відомі всьому персоналу табору, і буде відповідальний за її застосування під контролем свого уряду.

<...>

Стаття 42. Застосування зброї проти військовополонених, зокрема, проти тих, які тікають або роблять спробу втекти, є заходом надзвичайного характеру, якому завжди повинні передувати попередження, що відповідають обставинам.

<...>

Частина ІІІ. ПРО РОБОТУ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ

Стаття 49. Тримаюча у полоні Держава може використовувати працездатних військовополонених як робочу силу з урахуванням їх віку, статі, звання, а також фізичних здібностей, зокрема, для того, щоб підтримувати їх у доброму фізичному і моральному стані.

Від військовополонених унтер-офіцерів можна тільки зажадати здійснення нагляду за роботами. Унтер-офіцери, не поставлені на таку роботу, можуть про­сити дати їм іншу підходящу для них роботу, яка, по можливості, буде їм надана.

Якщо офіцери або прирівнені до них особи просять дати підходящу для них роботу, така, по можливості, буде їм надана., їх не можна ні в якому разі приму­шувати до роботи.

Стаття 50. Крім робіт по управлінню, обладнанню і утриманню в порядку свого табору, військовополонені можуть бути притягнуті в примусовому порядку тільки до робіт, що належать до перелічених нижче категорій:

а) сільське господарство;

b) добувні або обробні галузі промисловості, за винятком металургійної, машинобудівної і хімічної промисловості, а також громадських робіт і будівни­цтва, які мають воєнний характер або матимуть воєнні цілі;

с) роботи на транспорті або вантажно-розвантажувальні, що не мають воєнного характеру або призначення;

d) торговельна діяльність, мистецтво і ремесло;

e) роботи по домашньому господарству;

f) комунальні послуги, що не мають воєнного характеру або призначення.

У разі порушення вказаного вище положення військовополоненим дозволяє­ться використати своє право оскарження відповідно до статті 78.

Стаття 51. Військовополоненим повинні надаватися відповідні умови для. роботи, особливо квартира, харчування, одяг і спорядження; ці умови не повинні поступатися перед умовами, що створюються для громадян тримаючої у полоні Держави, при їх використанні на аналогічних роботах. Слід також брати до уваги кліматичні умови.

Тримаюча у полоні Держава, використовуючи працю військовополонених, забезпечить в місцях їх роботи додержання національних законів про охорону праці і, зокрема, правил техніки безпеки. <...>

Ні в якому разі не можна створювати більш важкі умови роботи шляхом застосування дисциплінарних заходів.

Стаття 52. Жодний військовополонений не може бути використаний на роботах, що загрожують здоров’ю або небезпечні, якщо він не погоджується на це добровільно.

Жодний військовополонений не буде використаний на роботах, розцінюваних як принизливі для військовослужбовця тримаючої у полоні Держави.

Витягання мін або інших подібних снарядів розглядатиметься як небезпечна робота.

<...>

Стаття 54. Розмір належної військовополоненим плати за роботу вста­новлюється згідно з постановами статті 62 цієї Конвенції.

Військовополоненим, які потерпіли від нещасних випадків на роботі або захворіли під час роботи чи в зв’язку з нею, надаватиметься медична допомога, якої вимагає їх стан. Крім того, тримаюча у полоні Держава видасть їм медичне свідоцтво, яке дозволить їм обґрунтувати свої права перед Державою, за якою вони лічаться, і дублікат цього свідоцтва вона передасть до Центрального Агентства у справах військовополонених, передбаченого у статті 123.

Стаття 55. Придатність військовополонених до праці перевіряється періо­дично, не менш, ніж один раз на місяць, шляхом медичних оглядів. При проведенні медичних оглядів треба особливо зважати на характер робіт, які військовополонені змушені виконувати.

Якщо військовополонений вважає себе непрацездатним, йому буде дозволено показатися медичному персоналу свого табору. Лікарі можуть рекомендувати звільнити від роботи полонених, які, на їх думку, непрацездатні.

<...>

Частина IV. ГРОШОВІ ЗАСОБИ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ

Стаття 58. З самого початку воєнних дій і до укладення угоди в цьому питанні з Державою-Покровителькою тримаюча у полоні Держава може встановити максимальну суму грошей готівкою або в іншому аналогічному вигляді, яку військовополонені можуть мати при собі. Всі відібрані або відраховані у військовополонених лишки, що є їх законною власністю, як і всякий внесений ними грошовий вклад, будуть зараховані на їх особовий рахунок і не можуть бути обернені в іншу валюту без їх згоди. <...>

Стаття 60. Тримаюча у полоні Держава щомісячно сплачуватиме всім вій­ськовополоненим аванс у рахунок грошового забезпечення, розмір якого визна­читься шляхом перерахунка на валюту зазначеної Держави таких сум:

Категорія І: полонені в званні нижче сержанта – вісім швейцарських франків;

Категорія II: сержанти та інші унтер-офіцери або полонені відповідного звання – дванадцять швейцарських франків;

Категорія III: офіцери до звання капітана включно або полонені відповідного звання – п’ятдесят швейцарських франків;

Категорія IV: майори, підполковники, полковники або полонені відповідного звання – шістдесят швейцарських франків;

Категорія V: генерали або полонені відповідною звання – сімдесят п’ять швейцарських франків.

<...>

Стаття 61. Тримаюча у полоні Держава буде приймати грошові суми, що їх висилатиме військовополоненим Держава, за якою вони лічаться, як додаткове забезпечення, при умові, що ці суми розподілятимуться порівну між військовополоненими однієї категорії і сплачуватимуться всім військовополоненим цієї категорії, які лічаться за цією Державою, і заноситимуться на окремі особисті рахунки відповідно до положень статті 64 в якомога коротший строк. <...>

Стаття 62. Військовополонені одержуватимуть безпосередньо від утримую­чих їх властей справедливу плату за роботу, розмір якої встановлюється цими властями, але яка не може бути нижча однієї четвертої швейцарського франка за повний робочий день. Тримаюча у полоні Держава повідомить полонених; а також Державу, за якою вони лічаться, через Державу-Покровительку про розмір встановленої нею поденної ставки заробітної плати.

<...>

Стаття 63. Військовополоненим буде дозволено одержувати грошові перека­зи, адресовані їм персонально або колективно.

<...>

Частина V. ЗНОСИНИ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ

З ЗОВНІШНІМ СВІТОМ

<...>

Стаття 70. Кожний військовополонений, з моменту взяття його в полон або найпізніше через тиждень після його прибуття до табору, навіть коли це транзит­ний табір, а також у разі захворювання, або відправки в лазарет чи інший табір, повинен одержати можливість послати, з одного боку, безпосередньо своїй сім’ї, а з другого – Центральному Агентству у справах військовополонених, передбаче­ному в статті 123, поштову листівку, складену, коли можливо, за доданим до цієї Конвенції зразком, з повідомленням про взяття в полон, про стан свого здоров’я і з зазначенням своєї адреси. Ці листівки повинні пересилатися якомога швидше, і їх передача не може бути уповільнена яким би то не було чином.

Стаття 71. Військовополоненим буде дозволено як відправляти, так і одержу­вати листи і поштові листівки. Якщо тримаюча у полоні Держава визнає за необхідне обмежити цю кореспонденцію; вона повинна, принаймні, дозволити відправку двох листів і чотирьох листівок на місяць, не рахуючи листівок, передбачених у статті 70, складених по можливості за зразками, доданими до цієї Конвенції. <...>

Стаття 72. Військовополоненим буде дозволено одержувати поштою чи всякими іншими способами індивідуальні або колективні посилки, що містять, зокрема, продукти харчування, одяг, медикаменти і предмети, призначені для задоволення їх релігійних по треб, для їх освіти чи розваги, включаючи книги, предмети культу, апаратуру для наукових робіт, екзаменаційні матеріали, музичні інструменти, спортивний інвентар і матеріали, що дають змогу військово­полоненим продовжувати вчитися або займатися художньою діяльністю.

<...>

Стаття 76. Цензура кореспонденції, адресованої військовополоненим або ними відправленої, повинна провадитися в якомога коротший строк. Вона може здійснюватися тільки Державами – відправниками І одержувачами і лише по одному разу кожною з них.

<...>

Стаття 77. Тримаючі у полоні Держави нададуть усі можливості для передачі через Державу-Покровительку або через передбачене в статті 123 Центральне Агентство у справах військовополонених актів, паперів і документів, адресованих військовополоненим, або таких, що виходять від них, зокрема, довіреностей і заповітів.

В усіх, випадках тримаючі у полоні Держави сприятимуть військовополоне­ним у складанні цих документів, зокрема, дозволяючи їм консультуватися з юристом, і вживуть необхідних заходів для забезпечення засвідчення підпису полонених.

Частина VI. ВЗАЄМОВІДНОСИНИ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ

З ВЛАСТЯМИ

ГЛАВА І. СКАРГИ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ З ПРИВОДУ

РЕЖИМУ ПОЛОНУ

Стаття 78. Військовополонені мають право подавати військовим властям, під владою яких вони є, просьби з приводу встановленого для них режиму перебу­вання в полоні.

Вони також мають право звертатися без усяких обмежень через довірену осо­бу або безпосередньо, якщо вони вважатимуть це потрібним, до представників Держав-Покровительок, щоб звернути їх увагу на ті моменти режиму полону відносно яких у них є скарги. <...>

ГЛАВА II. ПРЕДСТАВНИКИ ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ

Стаття 79. У всіх місцях, де знаходитимуться військовополонені, за винятком тих місць, де є офіцери, військовополонені вільно, шляхом таємного голосування, обиратимуть кожні шість місяців, а також у випадках відкритих вакансій, довіре­них осіб, які повинні їх представляти перед військовою владою, Державами-Покровительками, Міжнародним Комітетом Червоного Хреста та перед усякою іншою організацією, яка надає їм допомогу. <...>

Всяка обрана довірена особа, перш ніж приступити до виконання своїх обов’язків, повинна бути затверджена тримаючою у полоні Державою. В разі, коли тримаюча у полоні Держава відмовиться затвердити військовополоненого, обраного його товаришами по полону, вона повинна буде вказати причини такої відмови Державі-Покровительці.

В усіх випадках громадянство, мова і звичаї довіреної особи повинні бути однаковими з громадянством, мовою і звичаями військовополонених, яких вона представляє. Таким чином, військовополонені, розподілені по різних секторах табору відповідно до їх громадянства, мови і звичаїв, матимуть у кожному секторі свою довірену особу відповідно до постанов попередніх абзаців.

Стаття 80. Довірені особи повинні сприяти фізичному, моральному та інте­лектуальному добробуту військовополонених. <...>

Стаття 81. Довірені особи не примушуватимуться ні до якої іншої роботи, якщо це утруднюватиме виконання їх функцій. <...>

Довіреним особам повинно бути дозволено відвідувати приміщення, в яких інтерновані військовополонені; останні матимуть право вільно консультуватися із своєю довіреною особою.

Так само довіреним особам будуть надані всі можливості для їх поштового і телеграфного листування з тримаючими у полоні властями, з Державами-Покро­вительками, Міжнародним Комітетом Червоного Хреста та їх представниками, із змішаними медичними комісіями, а також з організаціями, які надаватимуть допо­могу військовополоненим. <...>

ГЛАВА ІІІ. КРИМІНАЛЬНІ І ДИСЦИПЛІНАРНІ ПОКАРАННЯ

І. Загальні положення

Стаття 82. Військовополонені підлягають законам, статутам і наказам, що діють у збройних силах тримаючої у полоні Держави. Остання матиме право вжити судових або дисциплінарних заходів щодо будь-якого військовополоне­ного, який порушив ці закони, статути або накази. Проте не слід допускати судочинства або покарань, що суперечать положенням цієї глави.

<...>

Стаття 84. Тільки військові суди можуть судити військовополоненого, якщо тільки законодавство тримаючої у полоні Держави не надає спеціально право цивільним судам судити осіб, які належать до складу збройних сил цієї Держави, за той самий злочин, в якому обвинувачується військовополонений.

Ні в якому разі військовополонений не судитиметься будь-яким судом, що не надає основних загальновизнаних гарантій незалежності і безсторонності, і, зокре­ма, судова процедура якого не забезпечує прав і засобів оборони, передбачених статтею 105.

<...>

Стаття 87. Військові власті і суди тримаючої у полоні Держави не повинні присуджувати військовополонених ні до яких інших покарань, крім тих, що передбачені за такі самі провини, зроблені особами, які належать до складу збройних сил тримаючої у полоні Держави. <...>

Забороняються всякі колективні покарання за індивідуальні провини, всякі тілесні покарання, ув’язнення у приміщення, позбавлені денного світла, і взагалі будь-які види тортур або прояву жорстокості.

Тримаюча у полоні Держава не може позбавити жодного військовополоненого його звання або можливості носити знаки розрізнення.

<...>

II. Дисциплінарні стягнення

Стаття 89. На військовополонених можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення:

1) штраф у розмірі не більше 50% авансу в рахунок грошового забезпечення і плати за роботу, що належать військовополоненим відповідно до статей 60 і 62 і притому на строк, який не перевищує 30 днів;

2) позбавлення переваг, наданих зверх того, що передбачено цією Конвенцією;

3) позачергові наряди, не більше двох годин на день;

4) арешт.

Покарання, вказане у пункті 3, не може бути накладене на офіцерів.

Дисциплінарні стягнення ні в якому разі не повинні бути нелюдськими, жорстокими або небезпечними для здоров’я військовополонених.

<...>

Стаття 91. Втеча військовополоненого вважається вдалою у тих випадках, коли:

1) він приєднався до збройних сил Держави, за якою він лічиться, або союзної Держави;

2) він залишив територію, що перебуває під владою тримаючої у полоні Держави або її союзниці;

3) він потрапив на судно, що плаває від прапором Держави, за якою він лічиться, або союзної Держави, і знаходиться у територіальних водах тримаючої у полоні Держави, при умові, що це судно не перебуває під контролем цієї останньої.

Військовополонені, які після вдалої, в розумінні цієї статті, втечі знову потрапили у полон, не підлягають ніякому покаранню за втечу.

Стаття 92. Військовополонений, який намагається тікати або спійманий до вдалого, в розумінні статті 91, завершення втечі, підлягає за цю провину лише дисциплінарним стягненням, навіть в разі рецидиву.

Знову захоплений військовополонений повинен бути без зволікання переданий відповідним військовим властям.

<...>

Стаття 97. Ні за яких обставин військовополонені не можуть бути переведені для відбуття дисциплінарних стягнень у виправні установи (тюрма, виправні заклади, каторжні тюрми та ін.).

<...>

III. Судове переслідування

Стаття 99. Жодний військовополонений не може бути відданий до суду або засуджений за провину, що не є караного за законодавством тримаючому полоні Держави або за міжнародним правом, яке діє в момент вчинення провини.

Військовополонений не може зазнавати ніякого морального або фізичного тиску для того, щоб бути примушеним визнати себе винним у провині, в якій його обвинувачують.

Жодний військовополонений не може бути засуджений, якщо він не мав змоги захищатись і якщо йому не був наданий кваліфікований захисник.

<...>

Стаття 102. Вирок щодо військовополоненого вважатиметься законним тільки у тому разі, коли він виноситься тими самими судами і в тому ж порядку, які встановлені для осіб, що належать до складу збройних сил тримаючої у полоні Держави, і, крім того, при умові додержання постанов цієї глави.

<...>

Стаття 105. Військовополоненому надається право користуватися допомогою одного з своїх товаришів з полонених, мати кваліфікованого адвоката за своїм вибором, вимагати виклику в суд свідків і, якщо він це вважає необхідним, вдаватися до послуг компетентного перекладача. Про це своє право він завчасно до початку розгляду справи повідомляється тримаючою у полоні Державою.

Якщо військовополонений не вибере собі захисника, Держава-Покровителька надасть йому такого, маючи для цього строк не менше тижня. <...>

Стаття 106. Кожний військовополонений матиме таке саме право подавати апеляційну або касаційну скаргу на всякий винесений йому вирок або просити про перегляд управи, що його мають особи, які належать до складу збройних сил тримаючої у полоні Держави. Він повинен бути цілком інформований про своє право на оскарження і про строк, протягом якого він може це зробити.

<...>

Стаття 108. Військовополонені відбуватимуть покарання, до яких вони будуть засуджені за вироками, що набрали законної сили, в тих самих установах і за тих самих умов, що і особи із складу збройних сил тримаючої у полоні Держави. <...>

Дата добавления: 2015-07-14