Вимова приголосних у сучасній українській літературній мові

Невід’ємною рисою української орфоепії, що теж сприяє її милозвучності, є відсутність редукції за глухістю дзвінких приголосних, які вимовляються завжди дзвінко в кінці слова та складу. Порівняймо: лід – літ, плід – пліт, ліз – ліс, гриб – грип, везти – вести, гадка – гатка вимовляються по-різному, оскільки підміна дзвінких приголосних глухими не відповідає нормі української орфоепії, зумовленій особливостями фонетичної системи говорів, що лягли в основу літературної мови. Наприклад: репорта[ш] з місця подій; п’ятна[т]цять хвилин на дев’яту годину; мокрий сні[х]; сла[п]ка рослина; сім ра[с] одмір, один ра[с] відрі[ш] слід вимовляти: репортаж з місця подій; п’ятнадцять хвилин на дев’яту годину; мокрий сніг; слабка рослина; сім раз одмір, один раз відріж.

Проте оглушення дзвінких приголосних під впливом наступних глухих відбувається у таких словах: [лéхко], [вóхко], [н'íхт'і], [к’íхт'і], [д'óхт'у], [спи^етáти^е] тощо. На думку А.Погрібного, оглушення [д] відбувається і в слові жердка [19].

Щодо вимови кiнцевих дзвінких приголосних [з], [с] у префiксах роз-, без- iснують рiзнi погляди. На думку М.Жовтобрюха, названi префiкси перед глухими приголосними поширенi з подвiйною вимовою. Поряд з iншими чинниками тут вiдiграє роль i темп мовлення. Вимова кiнцевого приголосного [с] спостерiгається при швидкому темпi мовлення[20].

Глухі приголосні перед дзвінкими в середині слова піддаються впливу дзвінких і одзвінчуються: [воґзáл], [фудбóл], [коз'бá], [молод'бá] та ін. навіть на стику слів спостерігається одзвінчення глухих: [брад даў кнúжку], [н'ідж булá тúха]. Це явище називається уподібненням, чи асиміляцією, глухих приголосних.

В українській літературній вимові, крім твердого [ л ] – лад, лоза, лука, стіл, крило та м’якого [ л ' ] – ліс, сіль, лягти, маємо середнє л у позиції перед голосними [ е ] та [ и ]: легко, Олена, лежить, липа, лихо, лишити.

Шиплячі звуки в кінці слова і складу, а також перед голосними [е], [и], [а], [о], [у], крім подвоєних, вимовляються твердо: [плач], [дошч], [шéпіт], [шчáс'ц'а], [чóрниĭ], [шóстиĭ] тощо. Перед [і], а після подвоєних і перед [а], [у] шиплячі напівпом’якшені: [кл'уч’í], [ж’íнка], [узвúш’а:], [облúч’:у], [н'íч’:у] та ін.

Твердо вимовляються губні в усіх позиціях: [воўк], [вонá], [вéсело], [бáба], [бjе], [пúти], [мáти], [мúти]. Але перед [і] та в деяких словах перед [а] губні напівпом’якшені: [б’íлиĭ], [скуп’í], [м’íра], [ц'в’ах], [у тóрф’і], [б’урó].

Приголосний [р] в українській літературній мові ствердів. Він вимовляється твердо в кінці слова і складу: [пúсар], [зв’ір], [бурjáн] та ін. На початку складу він може бути і твердим, і м’яким: [рúбка], [р'íдко] [р'áсно] [рáдиĭ].

Перед голосними [е], [и] приголосні вимовляються твердо: [лéктор], [нéбо], [сéрце], [тепéр], [лúпа], [сирóп]. М’яка вимова приголосних перед [е] спостерігається лише в кількох випадках: м’який приголосний [н'] в кінці основи прикметників середнього роду м’якої групи: [п’íз'н'е], [колúшн'е], [дáўн'е] та в деяких прикметниках, утворених від іменників на - ння, - ття: [жи^ет':éвиĭ], [мит':éвиĭ], [значе^ин':éвиĭ], а також у дієсловах [л':е] і [л':éц':а].

Дата добавления: 2015-12-08