Правила правильного наголошення слів у сучасній українській літературній мові

Наголос. Характеристика українського наголосу. Типи наголосу

Кожне слово поряд із фонетичною, морфемною, словотвірною та іншими характеристиками має акцентну характеристику. Наголос (акцент) – це виділення складу в слові (словесний наголос), слова в синтагмі (синтагматичний наголос) або синтагми у фразі (фразовий наголос). Вихідним положенням сучасної фонології є трактування наголосу як суперсегментного явища[12].

Словесний наголос слугує для фонетичного об’єднання слова. Виділення одного із складів відбувається різними фонетичними засобами, зокрема: а) посиленням м’язової напруги (такий наголос називається динамічним, силовим, експіраторним; він властивий, наприклад, усім східнослов’янським мовам); б) зміною висоти тону (наголос музичний, тонічний, мелодійний; він характерний, зокрема, для китайської, корейської та японської мов; у поєднанні з посиленням м’язової напруги – наприклад, для литовської, сербської і хорватської мов); в) збільшенням тривалості звучання (наголос часокількісний, квантитативний, довготний; наприклад, у новогрецькій мові)[13].

За фонетичною природою наголос в українській мові є динамічним, але містить у собі й часокількісний елемент, оскільки наголошений голосний відзначається більшою тривалістю порівняно з ненаголошеним. Звичайно, часокількісний елемент в українському наголосі відіграє допоміжну роль. Сила динамічного наголосу в українській мові більша, ніж у польській і чеській мовах, але значно менша, ніж у російській. Саме тому наголошений склад в українській мові не так різко, як у російській, виділяється серед ненаголошених, чим пояснюється відсутність сильної редукції ненаголошених голосних в українській мові, на відміну від російської.

Залежно від місця наголосу у слові розрізняють мови з постійним (стійким, фіксованим) і вільним (різномісним, нефіксованим) наголосом. Мови з фіксованим наголосом – у яких він завжди на певному складі слова (наприклад – у чеській, латиській та угорських мовах – на першому складі, у польській – на передостанньому, у французькій – на останньому). Мови з вільним наголосом – це ті, у яких наголос може бути на будь-якому складі слова.

Наголос слова в українській мові є вільним, різномісним, як і в російській та білоруській. Це означає, що він може падати на будь-який склад у слові. Пор. дýмати, носúти, віднестú. Крім того, у мовах із вільним наголосом слова можуть мати рухомий або нерухомий наголос. Рухомий – це наголос, який змінюється при зміні граматичної форми того самого слова: рукá – рýку; пишý – пúшеш; ногá – нóгу; дóшка – дошкú (множина). Нерухомий – це наголос, який не змінюється при зміні граматичної форми слова: лúпа – лúпу – лúпи (множина).

Правила правильного наголошення слів у сучасній українській літературній мові

Правильність наголошування є однією з ознак культури мовлення. Норми наголосу в сучасній українській літературній мові відбиті в орфоепічних словниках та словниках наголосів[14]. Крім того, про особливості наголошення різних слів української мови написано й чималу кількість спеціальних наукових праць[15]. Оскільки система українського наголосу досить складна, то в усіх сумнівних випадках треба звертатися за довідкою до словників.

Дата добавления: 2015-12-08