Читайте также:
|
Сумарна площа океанів ~ 194 млн. км2 або 38% від всієї поверхні Землі. Рельєф ложа океанів нагадує ніздрювату структуру – тобто котловини що відмежовані підняттями різних типів. На дні котловин виділяють рельєф абісальних горбів та хвилястих і плоских абісальних рівнин.
Абісальними горбами називають ізометричні підняття з відносною висотою до 500 м і шириною основи до 10 км.
Наявна також значна кількість абісальних рівнин у всіх океанах. Більшість з них генетично пов’язується з дією каламутних потоків.
Хвилясті абісальні рівнини досить поширені в Індійському і Тихому океані.
Плоскі абісальні рівнини займають 15% площі ложа океану. Це ідеально вирівняні ділянки океанського дна, де перевищення всього 50 м/100 км. Ці рівнини займають приконтинентальні окраїни дна (тобто розташовані поблизу континентів), де поступає багато осадового матеріалу. Він то і затягує всі нерівності дна. А в центральних найглибших котловинах, де осадового матеріалу поступає мало, поширені переважно абісальні горби. В межах океанських котловин простежуються абісальні долини. Це від’ємні форми звивисті в плані, що простягаються на сотні, а іноді і на тисячі км із боку підводних окраїн материка в такі долини впадають численні притоки, тобто долини, що вироблені каламутними потоками. На окремих ділянках долини обваловані – вздовж їх оборок простежуються своєрідні прируслові вали висотою до 50 м і шириною до 12 км. Походження таких долин пов’язано, очевидно, з діяльністю каламутних потоків.
У рельєфі ложа океанів виділяють також:
Океанічні підняття.
Під цим терміном О.К. Леонтьев (1982) розуміє великі додатні форми рельєфу, що розділяють океанічні котловини. Морфологічно – це хребти, брилові хребти, масиви, плато, височини, вали. Брилові хребти найпоширеніші. Це широкий вал, розчленований поперечними або косими розломами на окремі блоки. Відносна висота такого вала – до кількох км. Здебільшого вздовж гребеня валу розташований ланцюг вулканів (підводних або надводних).
Океанічні плато. Це ізометричні в плані підвищення з більш-менш плоскою поверхнею і крутими схилами. Наприклад, Бермудське плато. Крім плато, ще простежуються океанічні височини, також ізометричні в плані з слабо розчленованою поверхнею і без чіткого уступу. Їх багато в Тихому океані (Магеллана, Галапагоські та ін.).
Багато на дні океану і підводних гір. Це ізометричні в плані підняття на 500 м і більше. Уже відомо ~ 10 тис. підводних гір, з яких 7 тис. – в Тихому океані. Подібні гори трапляються на всіх морфоструктурах океану, але більше половини їх знаходиться на серединно-океанічних хребтах і височинах. Переважна більшість підводних гір вулканічного походження. Великий вулканічний масив утворює острів Гавайї, відносною висотою біля 9,2 км. Підводні гори з плоскими вершинами називаються гайотами. Названі Г. Хессом в честь французького вченого А. Гійота (A. Guyot); в нашій літературі із-за неправильної транскрипції іменуються як гайоти. Особливо їх багато в центральній частині Тихого океану. Глибина над вершинами гайотів коливається від 200 до 2500 м.
Вершини багатьох підводних гір вінчають атоли – кільцеподібні коралові надбудови. В одних випадках кільцеподібна рифова надбудова підводна, в інших – весь гребінь являє собою острів.
3.
Рельєф дна океанів потребує свого подальшого вивчення і в світлі чисто практичних потреб. Наприклад, морський підводний транспорт (трубопроводи, кабелі та ін.). Не менш важливо знати рельєф дна для побудови свердловин, естакад для морських нафтопромислів і т.д. Нафтові родовища шельфу розробляються і на дні Мексиканської затоки в затоці Маракаїбо (Венесуела), на побережжі Каліфорнії та ін.
В даний час добувають нафту й газ і ведуть на них розвідку на шельфах більше 120 країн. Уже тепер експлуатується більше 600 морських нафтогазових родовищ і частка видобутку незабаром складатиме 35% світового.
В ході океанографічних досліджень встановлено, що на дні океану є величезні запаси Р, Fe-Mn конкрецій зокрема радянське судно „Витязь” відкрило в різних котловинах Тихого океану ділянки з промисловими запасами Fe-Mn конкрецій, що займають величезні простори. Вміст марганцю і заліза в конкреціях нижчий, ніж в родовищах на суші, але в них високий вміст нікелю, міді, кобальту. США ведуть пробні розробки Fe-Mn конкрецій в Тихому океані.
Із сольового розчину океану добувають в значній кількості хлорид натрію. Почався видобуток такого дефіцитного металу як Mg. Щорічна його вартість, що видобута з морської води, ~ 70 млн. доларів. В СРСР Mg видобувають з розчинів Сиваша.
В океані міститься велика кількість урану. Крім того океан – невичерпне джерело для видобутку важких ізотопів Н-Н2, Н3. Промисловий інтерес в майбутньому можуть мати також глобігерінові намули, які за своїми технічними якостями годяться як цементна сировина.
Крім того, за останні десятиріччя все більш чітко проявляються залежності між динамікою океанських вод і рельєфом дна океану (що немаловажно для рибопромислу). На прикладі Берингового моря було показано пряму залежність між розподілом кормових ресурсів для риб і розподілом донних осадків, які в свою чергу залежать в значній степені від рельєфу морського дна. В розподілі планктону теж відмічаються специфічні зв’язки з великими рисами рельєфу морського дна. Істотне значення для рибо промислів має вивчення деталей морського дна, точна уява про місця виходів корінних порід, скель і т.д. (часто ці гряди є міграційними трасами промислових риб, напр., біля зах. побер. Каспію).
Таким чином, уже зараз дослідження рельєфу і геологічної будови дна океану поруч з великим теоретичним, мають прикладне значення для деяких галузей народного господарства.
„Прийде час, - пише О.К. Леонтьев, - коли людство впритул приступить до планомірного освоєння ресурсів дна океанів. Вивчення рельєфу дна Світового океану – одна з необхідних для цього умов” (1968).
Література:
1. И.С. Щукин. Общая геоморфология, т.3. изд. МГУ, 1974. глава ХУІ.
2. О.К. Леонтьев. Дно океана. Изд. Мысль. М. 1968.
3. О.К. Леонтьев, Рычагов Г.И. Общая геоморфология М. 1988, гл. 10, 11, 20.
4. О.К. Леонтьев. Физическая география Мирового океана. Изд. МГУ, 1982.
5. Физическая география Мирового океана. Л. Наука, 1980. гл.УІ.
6. Стецюк В.В., Ковальчук І.П. Основи геоморфології. К. В.ш. 2005.
7. Якушко О.Ф. Основы геоморфологии. Минск, 1986, гл.8.
Дата добавления: 2015-12-08; просмотров: 162 | Нарушение авторских прав