Інтерпретація образу світового дерева у прозі ХХ ст.

У міфології є закорінені витоки мистецтва, тому не дивно, що міфічні легенди, вірування й демонологія наших предків так привертають увагу фахівців. Вони органічно вплітаються в канву художніх творів. Саме таке явище спостерігається в повісті Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків». Незважаючи на велику кількість літературознавчих праць про творчість М.Коцюбинського, міфопоетика повісті й досі залишається недостатньо дослідженою.

В образний ряд повісті «Тіні забутих предків» автор увів чимало персонажів із гуцульської демонології. Саме демонологія гуцулів послужила письменникові тим живим матеріалом, на основі якого він у 1911 р. створив свій відомий шедевр – твір, що «дише запахом незайманих гуцульських полонин» [10, с.322]. Найголовніша міфологема повісті, що є складником образу світового дерева, – вода. У слов’янській міфології вода – водяний простір – межа між світом людей і царством мертвих, місце мешкання душ померлих і нечистої сили. Саме біля ріки відбувається знайомство Івана з Марічкою. У воді закінчує Марічка своє земне життя. Таким чином, на наш погляд, вода повісті виступає «живою» (біля неї народжується кохання Івана й Марічки, Іван кинув у воду Марійчині кісники й усе життя до останньої миті не забуває цього вчинку) і «мертвою» (вона вбиває Марічку, руйнує щастя Івана) [14, с.42].

Вона виступає у різних своїх проявах. У ролі жіночого початку вода символічно постає в епізоді «народження» сиру, як живої істоти. У його появі беруть участь чоловіче і жіноче начало. Чоловіче – ватаг (досвідчена, мудра людина), жіноче – вода у вигляді молока, як символ плодючості. Будуючи свій твір, М.Коцюбинський орієнтується також на дуже важливу у світовій міфології міфологему світового дерева, яке є праобразом міфологеми людини. На нашу думку, він досить гармонічно втілився в образі Івана, адже для слов’янської міфології властиво все Дерево зіставляти з людиною [15, с.451]. Життя Івана ніби рухається в різних рівнях світового дерева. Кохаючи Марічку, хлопець весь час живе серед зелених дерев, насолоджується красою природи. Одружившись з Палагною, герой ніби заземлюється, прикипає до землі – середнього рівня – і поринає в суто буденні інтереси. А смерть Марічки вибиває з-під ніг грунт, і герой опиняється в потойбічні закликаний нявками до лісу. Таким чином, повість ніби ділиться навпіл. Перша половина пов’язана з живим життям, а друга – це мертвий світ. А в центрі цієї міфологічної світобудови стоїть Іван – стрижень світу.

При членуванні древа по вертикалі виділяються горішня, середня й нижня частини. Кожна з них символізує собою основні зони всесвіту: небо, земля, підземне царство. Але це лише в просторовій сфері. Окрім цієї сфери, існують ще часова, етіологічна, анатомічна, «елементна» сфери. Таким чином, кожна частина світового дерева визначається особливими ознаками. На наш погляд, у повісті відображено дві сфери – часову в генеалогічному переломленні (предки - теперішнє покоління – нащадки) та елементну (вогонь, земля, вода).

Іван – представник теперішнього покоління – є ланкою, що зв’язує минуле й майбутнє. Про це свідчить його ім’я, його стиль життя. Міфологеми вогню, землі й особливо води дуже чітко прослідковуються в повісті. Вогонь у повісті – жива істота. Його так і називають – «живий вогонь». Видобувають його первісним засобом і підтримують протягом багатьох місяців. Таким чином, вогонь – прихильна до людей стихія і сприятлива частина світового дерева. Земля виступає нейтральною частиною світового дерева. Її мікрообраз окреслений схематично. Лише в легенді про Бога й арідника чіткіше проглядається ця міфологема. Воді у повісті відводиться чільне місце. Це універсальна концепція світу.

Троїстість світового дерева по вертикалі підкреслюється віднесенням до кожної частини особливого класу істот, найчастіше тварин. З горішньою сферою пов’язується орел, із середньою – корова, із нижньою – змії. Боротьба між середньою й нижніми сферами вбачається в епізоді нападу ведмедя на корів. Домінують у повісті дві позиції, що завжди супроводжують образ світового дерева, – життя і смерть – в образах зеленого (живого) й чорного (майже мертвого) лісу. До смерті Марічки Іван весь час перебуває серед зелених дерев, живої природи. Після бійки з Юрою він іде за покликом нявки до лісу. Серед галявин чорні пні, мертві дерева перетинають шлях, з усіх боків прірви. Повість начебто умовно поділена навпіл. З одного боку (перша частина) – жива природа, жива Марічка. З другого (друга частина) – чорний ліс, Марічка-нявка. У центрі – Іван – світове дерево. Це вже горизонтальна структура.

Також у першій частині відображена етимологічна сфера – сприятливе - нейтральне – несприятливе. І навіть в останній сцені похоронного обряду Іван-світове дерево виступає як сполучна ланка між всесвітом (макрокосмом) і є місцем їх перетинання. Коцюбинський записав похоронний обряд в одному гуцульському селі, який називався «грушки при мерці» й імітував перемогу життя над смертю, порядку над хаосом. Життя перемагає смерть, мрець на якийсь час з’єднує живих із царством тіней, але живі залишаються на землі (тобто в центрі світового дерева) і переймаються земними справами. Саме світове дерево в контексті повісті (в образі Івана), на наш погляд, є моделлю гуцульської культури в цілому.

За допомогою світового дерева воєдино зводяться загальні бінарні смислові протиставлення, що слугують для опису головних параметрів світу. Ця бінарна опозиція близький – далекий знайшла відбиток у конкретному варіанті протиставлення дім – ліс, яке є реалізацією опозиції свій – чужий. Ця опозиція втілюється в образах Івана й Чугайстра. Таким чином, міфологема світового дерева є, на наш погляд, стрижнем системи образів повісті. Вона замикає на собі окремі бінарні опозиції, перетворюючи їх на струнку схему.

Дата добавления: 2015-11-26