Арабський халіфат: Суспільний та державний лад.

Державний лад Арабського халіфату можна визначити як теок­ратичну монархію. Ісламська релігія і ісламська держава були непо­дільними. Пророк Мухаммед — духовний глава усіх мусульман, саме тому він і наділявся політичною владою.

На чолі Арабського халіфату стояв халіф — спадкоємець «про­рока». В його руках була зосереджена як духовна, так і світська вла­да. Перші халіфи обиралися мусульманською знаттю, проте невдовзі влада халіфа стає спадковою.

Головним помічником і радником халіфа був візир, посада якого часто передавалась у спадщину. Впливовими чиновниками вважалися начальник охоронців халіфа, який також відав поліцією, особливий сановник з контрольними функціями.

Центральними органами державного управління були спеціальні галузеві відомства — дивани. Диван військових справ займався постачанням і озброєн­ням армії. Тут складалися списки людей, які входили до складу по­стійного війська. Диван внутрішніх справ контролював фінансові органи. Особливі функції виконував диван поштової служби. Він за­ймався справами пошти і державних вантажів, керував будівництвом шляхів, караван-сараїв і т.ін. Окрім усього, ця установа фактично виконувала функції таємної поліції.

Територія Халіфату була розділена на провінції (Іспанія, Єгипет, Сирія і т.д.), на чолі яких стояли, як правило, військові намісники - еміри. Призначались еміри самим халіфом. їм підпорядковувалися війська, місцевий адміністративний, фінансовий і судовий апарати. Помічниками емірів були наїби.

У містах була своя система управління. Очолював її раїс. Мух-тасиб наглядав за ринками. Були також начальники поліції, глава міської охорони. Кадій очолював міський суд. Значну роль у містах віді­гравало мусульманське духівництво.

Збройні сили арабів складалися з двох частин: постійного війська і загонів добровольців — «борців за віру». В столиці і ве­ликих містах були розташовані відбірні частини. Халіфи створю­вали кінну гвардію з вихованців-рабів (тюрків, слов'ян та ін.). їх називали гулямами.

Судові функції в Халіфаті були відокремлені від адміністративних. Місцева влада не мала права втручатися в рішення судових органів.

Верховним суддею вважався глава держави — халіф. У цілому ж відправлення правосуддя було привілеєм духівництва. Вища судо­ва влада належала колегії найбільш авторитетних мусульманських богословів. Від імені халіфа вони призначали місцевих суддів (кадіїв) із представників мусульманського духівництва.

Створений шляхом завоювань Арабський халіфат був досить строкатим за своїм етнічним і соціальним складом. Специфіка арабсь­кого феодалізму полягала в багатоукладності, в значному розвитку державної власності на землю. Великий вплив на суспільний лад мала релігійно-правова догматика ісламу. Тому на перший план виходили відмінності між мусульманами і немусульманами. Панівний клас фео­далів не мав чіткої ієрархічної структури. Основна частина здобичі надходила верхівці «правовірних» — халіфам, намісникам, воєна­чальникам, чиновникам. Вони швидко збагачувалися, придбавали палаци, сади, велику кількістю слуг і рабів. Передумовою їх еконо­мічного панування було панування адміністративно-політичне.

До складу панівного класу входила і верхівка підкорених на­родів.

Селяни в Халіфаті були основним станом, який сплачував подат­ки, спадковими орендарями державних земель. Особливо важко було селянам-немусульманам, які сплачували податки і виконували різно­манітні повинності.

Важливу роль у Халіфаті відігравала купецька верхівка. Міста були тут центрами торгівлі, ремесла, культури. Але, на відміну від Європи, міста не мали самоврядування.

Найнижчою верствою були раби. Ця група населення поповню­валася головним чином за рахунок полонених і невільників, яких купували за кордоном.

Дата добавления: 2015-12-07