Ранньофеодальна монархія в країнах Західної Європи.

Ранньофеодальна монархія — це період виник­нення і становлення феодального суспільства, феодальної держави і права. Вона охоплює повністю всю історію держави Франків (VI-IX ст.), а також перший період в історії феодальної Англії, феодальної Франції, феодальної Німеччини, який тривав з IX до XIII століття. Як ранньофеодальну монархію можна характеризувати історію феодальної Болгарії (VII-XIV ст.) та Сербії (XII-XIV ст.), а також перший пе­ріод у розвитку феодальної Польщі (IX-XIV ст.) та Чехії (X-XIV ст.).

В умовах ранньофеодальної монархії проходить утверд­ження феодальної системи. Відбувається розвиток феодальної влас­ності на землю. Вільний від усяких обов'язків і повинностей алод поступався місцем бенефіцію - умовній службовій власності на зем­лю, та спадковому феоду, власник якого теж повинен був служити своєму сюзерену. Одночасно відбувається соціальне розшарування, формування панівної верстви феодалів-землевласників і пригнобле­ного феодально-залежного, а потім і покріпаченого селянства.

Для феодалізму характерні наступні риси:

В економічній сфері

панування натурального господарства;

наділення безпосереднього виробника засобами виробництва (землею, реманентом тощо) і прикріплення його до землі;

поземельна або особиста залежність виробника (селянина) від поміщика;

низький і рутинний стан техніки.

В соціальній сфері характерна надзвичайна строкатість населення (наявність значної кількості різноманітних соціальних груп). Дві основні категорії населення становили феодали та селянство.

Відбувалася консолідація панівної верстви феодалів У процесі згуртування землевласників в окрему групу виникає особли ва форма взаємовідносин між ними у вигляді сюзеренітету-васалітету. В результаті формується своєрідна ієрархічна драбина за розрядами фео­далів. Кожен розряд фіксував титул або ранг. Права, привілеї, обов'язки феодала визначалися тією сходинкою, яку він займав на цій ієрархічній драбині.

В основу зв'язків між сюзереном (господарем) і васалом (слугою) були покладені поземельні відносини, а саме — наділення сюзере­ном (сеньйором) своїх васалів за службу землею.

Взаємовідносини між сюзереном і васалом оформлялися у вигляді договору, який укладався публічно шляхом урочистого обряду в при­сутності всіх васалів даного сюзерена. Такі васальні договори фіксу­вали основні правила та обов'язки сторін. Сюзерен поряд з наданням земельного володіння повинен був забезпечити васалу захист, радитися з ним, вирішувати його суперечки з іншими васалами і т.д. Головним обов'язком васала була вірність своєму сюзеренові і військова служ­ба, строк якої з XI століття складав сорок днів на рік. Васал також брав участь у судових та інших зборах сюзерена, зустрічав і пригощав сю­зерена у своїх володіннях, робив грошові внески (викуп сюзерена із полону, подарунок на честь посвячення сина сюзерена в лицарі та ін). Згодом васальні відносини стали переходити в спадщину за умови виплати спадкоємцем певної суми грошей (рельєфу).

Франція: Король - герцоги - графи - маркізи - барони - віконти - шевальє (лицарі)

Німеччина: імператор - архієпископи - герцоги - князі - маркграфи - вільні пани - однощитові лицарі

Англія: король - великі барони – графи - лицарі

Дата добавления: 2015-12-07