Читайте также:
|
У той час, як Німеччина проводила воєнні дії на Заході, СРСР «упоряд-ковував» свою «зону впливу», відведену йому за таємними протоколами 23 серпня і 28 вересня 1939 р. Наступ радянських військ на територію Західної України і Західної Білорусії був неоднозначно сприйнятий населенням. Одна частина вітала Червону Армію як визволительку, інші – сприймали її як окупанта.
У 1939 р. в Західній Україні була заборонена діяльність українських національних партій, багатьох громадських, культурних, наукових, торго-вельних та промислових товариств і установ. Свою діяльність припинили, зокрема, «Просвіта», Наукове товариство імені Т. Шевченка, їхні часописи. ОУН продовжувала залишатися в підпіллі. Для розв’язання питання про суспільний лад і державну владу на території Західної України були проведені вибори до Народних Зборів. На основі звернення Народних Зборів позачергова сесія Верховної Ради СРСР у листопаді 1939 р. прийняла закон про включення Західної України до складу СРСР і возз’єднання її з Українською РСР. На території Західної України було створено шість областей: Львівська, Станіславська (згодом Івано-Франківська), Волинська, Тернопільська, Рівненська й Дрогобицька, яку в 1959 р. було об’єднано з Львівською. Аналогічно вирішилась доля Західної Білорусії, яка увійшла до складу Білоруської РСР.
Наступним об’єктом експансії СРСР стали країни Балтії. 28 вересня 1939 р. у Москві між СРСР та Естонією було підписано пакт про взаємодопомогу, згідно з яким СРСР одержав право ввести на її територію свої війська. Подібні договори було підписано також із Латвією і Литвою. У всіх договорах радянська сторона брала на себе зобов’язання не втручатися у внутрішні справи країн Балтії. Улітку 1940 р. СРСР розпочав другий етап територіально-політичної перебудови в Прибалтійських республіках, пред’явивши їхнім урядам необгрунтовані ультиматуми про порушення зобов’язань, а також надіславши туди своїх спеціальних емісарів. Відповідно до ультиматумів на територію Литви, Латвії та Естонії увійшли додаткові радянські війська. У країнах було проведено вибори до нових органів влади, а в серпні 1940 р. країни Балтії увійшли до складу СРСР. У 1940 р. ускладнилися відносини і з сусідньою Румунією. Користуючись тим, що головні сили вермахту були зайняті на заході, радянські війська після ультиматуму в червні того ж року зайняли територію Бессарабії і Північної Буковини. Це викликало обурення в Берліні, оскільки територія Буковини не значилася в таємному протоколі як зона впливу СРСР, до того ж радянські війська підійшли занадто близько до румунських нафтових родовищ, які постачали німецьку армію пальним.
6. Зміцнення фашистського блоку. Відносини між СРСР та Німеччиною
27 вересня 1940 р. Німеччина, Італія та Японія уклали Троїстий пакт. Таким чином було завершено формування блоку агресивних держав і розподіл між ними сфер впливу. Німеччина розпочала підготовку до війни з СРСР (завдання на розробку плану війни проти СРСР було дано генерал-полковникові Ф. Гальдеру наприкінці липня 1940 р.). Щоб якось утримати СРСР в полі зору своєї політики до вирішення ситуації з Англією, А. Гітлер вдався до складної дипломатичної гри. У жовтні 1940 р. він надіслав Й. Сталіну листа із запрошенням здійснити офіційний візит. Пропозицію було прийнято. 12 листопада 1940 р. до Берліна прибув нарком закордонних справ СРСР В. Молотов. Зустріч радянської делегації було організовано на вищому рівні: під склепіннями берлінського вокзалу велично лунала мелодія «Інтернаціоналу» (гімну СРСР), по всьому місту майоріли радянські й німецькі прапори. В. Молотов був прийнятий безпосередньо А. Гітлером. Під час розмови А. Гітлер запропонував СРСР приєднатися до Троїстої угоди для ведення спільних бо-йових дій проти Великої Британії, пообіцяв СРСР вихід до Перської затоки, передачу нафтових промислів на півдні Ірану. Німеччина також брала на себе зобов’язання врегулювати відносини між Туреччиною і СРСР у питаннях ви-користання Чорноморських проток. Такі німецькі пропозиції були позитивно сприйняті радянським керівництвом, яке навіть почало підготовку до «кидка на Південь». Таким чином, А. Гітлеру вдалось виграти час для підготовки нападу на СРСР у зручний для нього час. Але події на Балканах внесли деякі корективи в плани Німеччини.
Формування блоку агресивних держав
Дата Подія
Жовтень 1936 р. Італо-німецький протокол про співробітництво («Вісь Берлін-Токіо»)
25 листопад 1936 р. Угода між Німеччиною і Японією про боротьбу проти Комуністичного Інтернаціонала («антикомінтернівський пакт»)
6 листопада 1937 р. Приєднання Італії до Антикомінтернівського пакту. Утворення «Вісі Берлін – Рим – Токіо»
24 лютого 1939 р. Приєднання Угорщини і Маньчжоу-Го до Антикомінтернівського пакту
27 березня 1939 р. Приєднання Іспанії до Антикомінтернівського пакту
22 травня 1939 р. Договір між Німеччиною та Італією про воєнне і політичне співробітництво строком на 10 років («Сталевий пакт»).
Серпень 1939 р. Словацько-німецький воєнний договір
Вересень-листопад 1940 р. Переговори між Німеччиною і СРСР про приєднання останнього до Троїстого пакту. СРСР дав згоду але Німеччина так і не дала відповіді
27 вересня 1940 р. Троїстий пакт між Німеччиною, Італією і Японією
20 листопада 1940 р. Приєднання Угорщини до Троїстого пакту
23 листопада 1940 р. Приєднання Румунії до Троїстого пакту
24 листопада 1940 р. Приєднання Словаччини до Троїстого пакту
1 березня 1941 р. Приєднання Болгарії до Троїстого пакту
Травень 1941 р. Розробка плану спільних дій Німеччини і Фінляндії проти СРСР (план «Голубий песець»). Приєднання Фінляндії до Троїстого пакту
Червень 1941 р. Приєднання Іспанії до Троїстого пакту
25 березня 1941 р. Приєднання Югославії до Троїстого пакту (угода не вступила в силу)
15 червня 1941 р. Приєднання Незалежної держави Хорватія (НДХ) до Троїстого пакту
25 листопада 1941 р. Подовження дії Антикомінтернівського пакту на 5 років. Приєднання до нього Фінляндії, Хорватії, Данії, Румунії, Словаччини, Болгарії, китайського уряду Ван Цзинвея
1942 р. Приєднання Сіаму (Таїланду), Манчьжоу-Го та китайського уряду Ван Цзинвея до Троїстого пакту
7.Зміна політики США
Воєнна катастрофа, яку зазнала Франція, викликала справжній шок. у США. Кількість прихильників політики ізоляціонізму невпинно зменшувалась. Що стосується Ф. Рузвельта, то він одразу після початку Другої світової війни взяв курс на зміну законодавства щодо нейтралітету США на користь Англії. Спочатку було запроваджено принцип «плати і вези», який дозволяв закуповувати зброю у СІНА і вивозити її на англійських суднах. У вересні 1940 р. було досягнуто домовленість про передачу Англії 50 американських есмінців в обмін на оренду військово-повітряних і військово-морських баз у Вест-Індії (Багамські острови, Ямайка, Карибські острови та ін.), на Бермудських островах та Ньюфаундленді терміном на 99 років. Президент Ф. Рузвельт після переобрання його на третій термін, у листопаді 1940 р., ще рішучіше взявся за ліквідацію закону про нейтралітет. Зрештою у березні 1941 р. було прийнято законодавство про ленд-ліз, що передбачав надання зброї та іншого воєнного спорядження в борг або оренду тим країнам, оборона яких є життєво важливою для інтересів США. Це дало змогу Англії, фінансові ресурси якої вже були вичерпані, отримувати зброю, продовольство, сировинні ресурси в потрібній кількості.
8.Повітряна війна над Англією. Битва за Атлантиду
Після поразки Франції Англія залишилась віч-на-віч з Німеччиною. 16 липня 1940 р. А. Гітлер підписав план операції «Морський лев», яка передбачала завоювання Англії. Як показували підрахунки, Німеччина не мала можливості здійснити масову висадку військ на Британські острови. У неї не вистачало потрібної кількості плавучих засобів. Тоді Німеччина вдалась до повітряного наступу на англійські міста з метою примусити Велику Британію капітулювати. Він розпочався 15 серпня, а завершився пізньої осені. Бомбардування продовжувались і далі, але вже не мали такого розмаху. Британія вистояла, зазнавши значних матеріальних і людських втрат (понад 30 тис. осіб). Так, місто Ковентрі було стерте з лиця землі. Важливу роль у боротьбі відіграли мужність англійських льотчиків та створена на території Англії в 1939 р. мережа радіолокаційних постів. Повітряна війна коштувала Німеччині близько 2 тис. літаків і 1 тис. досвідчених льотчиків. Другим серйозним випробуванням для Англії стала битва за Атлантику. Отримуючи водними шляхами 50 % стратегічної сировини і продовольства, Англія могла опинитись у скрутному становищі, якби Німеччині вдалося перерізати атлантичні комунікації. Завоювання Франції, Норвегії, Данії дало можливість Німеччині перейти в рішучий наступ. Згідно з концепцією головнокомандуючого німецьким флотом гросс-адмірала Е. Редера вирішальна роль у цій боротьбі відводилась лінкорам «Бісмарк», «Тірпіц» та ін. Але ця армада зазнала поразки, не завдавши значних збитків Англії. Результативніше діяли німецькі підводні човни, якими командував адмірал К. Деніц. Улітку 1940 р. Англія змушена була використовувати свої стратегічні резерви продовольства та сировини. Недооцінка Німеччиною ролі підводних човнів напередодні війни не дала їй змогу мати їх необхідну кількість і блокувати Британські острови. Навесні 1941 р. німецькі підводники застосували тактику «вовчих зграй» (відкрита атака відразу декількох підводних човнів) для боротьби з англійськими конвоями. Англійський флот зумів вистояти, а після вступу у війну США союзники поступово відновили контроль над Атлантикою.
9.Фашистська агресія у Північній Африці та на Балканах
Тим часом війна продовжувала ширитися, захоплюючи все нові регіони. Після поразки Франції серйозну небезпеку для Великої Британії становила не тільки Німеччина, а й Італія, яка мала досить значні сухопутні, військово-морські та повітряні сили.
Улітку 1940 р. італійці розпочали військові дії проти англійців у Східній Африці, де мали в Ефіопії 300 тис. солдатів і офіцерів проти 30 тис. англійців у Сомалі, Кенії та Судані. У липні італійці зайняли частину Кенії, ряд пунктів у Судані й захопили Британське Сомалі. Однак у Судані й Кенії італійцям не вдалося досягти успіху і вони змушені були перейти до оборони. Головні сили італійці скерували на захоплення Єгипту та Суецького каналу, розраховуючи встановити свій вплив на всьому Близькому Сході. У вересні 1940 р. італійські війська, прямуючи до Суецького каналу, завдали удару із Лівії (Кіренаїка, Триполітанія) по Єгипту і, просунувшись углиб країни на 90 км, були зупинені англійцями.
Ще 28 жовтня 1940 р. у розпал битви над Англією Б. Муссоліні без попередніх консультацій з А. Гітлером розпочав наступ двох своїх армій з території Албанії на Грецію, прагнучи реалізувати плани створення середземноморської імперії. Прем’єр-міністр Греції І. Метаксас оголосив загальну мобілізацію і звернувся по допомогу до Великої Британії. Хоча Англія й була стурбована становищем у Єгипті й переживала не найкращі часи, все ж таки перекинула у Грецію та на острів Крит деякі сухопутні та авіаційні частини і надіслала на допомогу грекам кілька кораблів. Італійський наступ дуже швидко захлинувся і грецька армія, перейшовши в контрнаступ, відкинула італійські дивізії за албанський кордон. Тим часом англійці перемагали у битві за Середземне море. Вирішального удару по італійському флоту було завдано у листопаді 1940 р. коли англійські торпедоносці з авіаносця здійснили удар по головній воєнно-морській базі Італії «Таранто». Італія відразу втратила три лінкори, а Англія отримала військову перевагу. Після цього удару італійський флот не наважувався на активні дії, а Англія змогла утримати свої бази в Гібралтарі й, особливо, на Мальті. У січні—травні 1941 р. англійські війська звільнили Британське Сомалі, Кенію, Судан, Ефіопію від італійців. На початку лютого
1940 р. раптовим контрударом англійці оточили італійські війська в Єгипті та оволоділи Кіренаїкою. Італійські війська були повністю деморалізовані й ледве стримували наступ британців у Триполітанії. Таким чином, плани Б. Муссоліні створити середземноморську імперію зазнали поразки.
А. Гітлер у січні 1941 р. мав намір надати Б. Муссоліні допомогу в Греції. Проте втягуватися у війну на Балканах напередодні війни з СРСР він не бажав. А. Гітлер вдався до дипломатичних маневрів, зумівши 25 березня 1941 р. підписати з Югославією договір про приєднання до Антикомінтернівського пакту, а також Троїстої угоди. Але патріотично налаштовані офіцери на чолі з генералом Д. Сімовичем здійснили державний переворот і звернулися з проханням до Москви підписати в Белграді договір про взаємодопомогу, що і було зроблено 5 квітня 1941 р. А. Гітлер був розлючений. У відповідь на це німецькі війська напали на Югославію (операція «Маріта»). Спільно з ними діяли армії Болгарії та Угорщини. До агресії проти Югославії також приєдналась Італія. Лідер хорватських усташів А. Павелич проголосив утворення Незалежної хорватської держави (НХД), що згодом приєдналася до держав «осі». Королівство Югославія припинило своє існування.
Без затримки з території Югославії німецька армія почала наступ на Грецію з метою оточити грецькі дивізії та англійські експедиційні сили. Грецькі армії капітулювали перед німецькими військами. Під тиском переважаючих сил фашистів англійські експедиційні сили відступали до Афін. Згодом довелося залишити і їх. Залишки англійських військ зосередились на острові Крит. Проти них німецьке командування провело небачену повітряно-десантну операцію (почалась 27 травня 1941 р.), у результаті якої острів було захоплено. Обидві сторони понесли значні втрати. Перевагами, що їх здобула Німеччина після захоплення Балканського півострова і острова Крит, А. Гітлер не зміг скористатися, так само, як і успіхами німецького корпусу під командуванням генерала Е. Роммеля в Єгипті. На черзі був напад на СРСР, який і так уже затримувався на місяць, а новий театр бойових дій вимагав напруження й концентрації усіх сил рейху.
Дата добавления: 2015-12-07; просмотров: 228 | Нарушение авторских прав