Класифікація управлінських рішень

Рішення можна класифікувати за багатьма ознаками (рис. 1).

Умови, в яких приймаються рішення, досить суттєво впливають на якість прийнятих рішень.

За змістом: технічні - рішення стосуються об'єктивних факторів діяльності організацій: використання обладнання, технологій, прийомів роботи; економічні - об'єктом стають витрати, які несе організація, і результати, які вона може у підсум­ку отримати; соціальні - рішення, які приймаються щодо персона­лу, його стану, умов праці, пільг.

За функціональним змістом: організаційні - рішення про станов­лення організацій, розподіл обов'язків, ієрархії; регулюючі - найчас­тіше приписують засоби здійснення тих чи інших дій у певних доку­ментах: правилах розпорядку, графіках роботи, нормах і нормативах; координуючі - мають в основному оперативний характер; типові приклади: надання слова на зборах, розподіл поточної роботи між виконавцями; контролюючі - слугують для оцінки тих або інших дій підлеглих і їх подальшого корегування.

За прогнозною ефективністю: ординарні - рішення, за якого ефективність витрат ресурсів на одиницю отриманого ефекту (ре­зультату) відповідає нормам і нормативам, прийнятих для органі­зації (неефективні, раціональні, оптимальний); синергетичні - рі­шення, за яких ефективність витрат ресурсів на одиницю отрима­ного ефекту різко зростає, тобто ефект має явно виражений непропорційно зростаючий характер; асинергетичні - рішення, що призводять до непропорційного зниження ефективності системи і/або операції.

За часом дії: стратегічні - визначають головні шляхи розвит­ку організації; тактичні - конкретні засоби просування шляхом розвитку; перспективні - спрямовані на прийняття і реалізацію перспективних планів; поточні - приймаються відповідно до по­треб сьогодення; оперативні - приймаються стосовно конкретно­го елемента нижнього рівня, наприклад, товару чи елемента системи; стабілізаційні - приймаються для забезпечення утри­мання організації, її підсистем у керованих або допустимих па­раметрах.

За ступенем обов'язковості виконання: директивні - прийма­ються вищими органами управління з приводу найбільш важливих проблем, обов'язкові для виконання; рекомендаційні - рішення приймаються дорадчими органами - комітетами або комісіями, їх виконання бажане, але не обов'язкове; орієнтуючі - як і директив­ні, призначені для низової ланки управління, однак діють в умовах свободи від центру.

За технологією прийняття: запрограмовані - результат реалі­зації визначеної послідовності кроків або дій. Як правило, число можливих альтернатив обмежений і вибір повинен бути зробле­ний у межах напрямів, заданих організацією; незапрограмовані - рішення приймаються в неординарних ситуаціях і потребують індивідуального творчого підходу, що інтерпретує різноманіт­ний досвід, дані спеціальних досліджень, мистецтво і інтуїція ме­неджера.

За кількістю варіантів: безальтернативні - приймаються у тому випадку, коли із становища є тільки один вихід; виникають у стан­дартних ситуаціях; бінарні - рішення передбачає два можливих варіанти, які можуть бути близькими або проміжними (альтерна­тивними); багатоваріантні - передбачають кілька рівноправних варіантів, що приводять до отримання заданого результату; інно­ваційні - рішення приймається на основі штучного комбінуван­ня підходящих характеристик з тих рішень, які були у цілому від­хилені.

За способом обґрунтування: інтуїтивні - базуються на припу­щенні ОПР про те, що його вибір правильний; досить високий ризик помилки; адаптивні - ґрунтуються на загальних знаннях, здоровому глузді і досвіді ОПР; передбачає здійснення дій, які в аналогічній ситуації у минулому були успішні.

За характером роботи над ними і кількістю учасників: одно­осібні - приймаються і розробляються однією особою; колегіальні в свою чергу поділяються на: консультативні - приймаються на основі консультації з іншими (підлеглими, експертами) і на основі отриманих рекомендацій приймається одноособове рішення; спі­льні - приймаються на основі спільного погодження усіх учасни­ків на основі консенсусу, що склався у процесі його підготовки; парламентські - базуються на тому, що більшість залучених до нього осіб погоджуються з ним; потребує затвердження.

Таким чином, використання механізмів типологізації управлін­ських рішень за класифікаційними ознаками свідчить про розу­міння учасниками рішення поставленого завдання. Зокрема, дає можливість визначити структуру та склад необхідної для розроб­лення рішення інформації, що, у свою чергу, сприяє зосередженню зусиль, оптимізації витрат часу і ресурсів при прийнятті управлін­ських рішень.

Можна розглянути й іншу класифікацію (рис.2)

Дата добавления: 2015-12-07