Горбачовська «революція зверху» і відновлення громадського життя в СРСР

Мета й головний результат «перебудови». Перехід до громадянського суспільства і правової держави розпочався з делегітимізації влади в колишньому СРСР. Оскільки одним із головних засобів легітимізації влади партійної верхівки була ідеологія, то криза легітимності проявилася передусім як зростаюче усвідомлення невідповідності ідеологічних гасел і практичної діяльності правлячої верхівки, подвійності стандартів, які вона застосовувала до себе та свого оточення, з одного боку, і до решти громадян - з іншого. Делегітиміза-

дія супроводжувалась значними зрушеннями у системі цінностей тодішнього радянського суспільства. Тому Горбачовська «перебудова», метою якої було економічне зростання («прискорення»), а реальним результатом стала «гласність», була сприйнята населенням з надзвичайним ентузіазмом.

Саме гласність мала вирішальне значення для відновлення громадянського життя наприкінці 80-х - на початку 90-х років. Паралельно з гласністю тривало визнання соціального й політичного плюралізму — спочатку так званого «соціалістичного», а потім уже - без ідеологічної ідентифікації. Воно супроводжувалось швидким зростанням неформальних громадських, а пізніше й політичних організацій. Завдяки цим аспектам «перебудова» розбурхала суспільство. Перші організовані політичні та громадські сили змогли досягнути певного ступеня автономності.

В Україні найвизначнішу роль у пробудженні громадської свідомості та в інформуванні людей про громадські рухи й організації відіграла газета «Літературна Україна» та її видавець — Спілка письменників України, але процес розкріпачення преси та реформування суспільних відносин загалом в Україні йшов повільніше, ніж у багатьох інших республіках.

У цілому перехід України до демократичного режиму відбувався, як і в більшості нових незалежних держав (ННД), що виникли на теренах колишнього СРСР, шляхом «вростання» старих еліт у нові структури та відносини, через їх поступову трансформацію і формування «нових» еліт із переважанням старих кадрів. Цей шлях найтриваліший і найважчий, бо стара еліта, зберігаючи керівні позиції, чинить гальмівний вплив на процес трансформації. Виразною відмінністю України на початкових етапах її трансформації було те, що наявна в країні опозиція (дисидентський рух був досить розвиненим в Україні від початку 60-их років) наштовхувалась на сильний опір «неполоханих» на той час комуністів.

Союзний центр на чолі з М. Горбачовим тримав на посаді першого секретаря ЦК КПУ брежнєвського сподвижника В. Щербицького — аж до осені

1989 р. В Україні існували дуже серйозні обмеження стосовно процесів і еко
номічної, і політичної лібералізації. Державно-партійна монополія на участь
у політичному житті, звинувачення на адресу «неформалів», що вони
«рвуться до політики», були серйозними перешкодами для розгортання ма
сових рухів. Тому скасування статті 6 Конституції УРСР про керівну роль
КПРС разом з іншими політичними зрушеннями, які відбулися восени

1990 р. після акції студентського голодування, стали важливим кроком на
шляху до незалежності та створення держави, яка вперше за тривалий час
почала рахуватися з вимогами громадськості.

Перші громадські (неформальні) організації в Україні. Відродження громадського життя і політичного плюралізму відбувалося паралельно. Якщо

Частина треш. ГРОМАДЯНИН, СУСПІЛЬСТВО ЙДЕМОКРАТІЯ

не рахувати профспілок, то перші громадські організації в СРСР і в Україні були явно або приховано політизовані. Вони організовувались людьми, які орієнтувалися на далекосяжні політичні цілі, і тільки через заборону опозиційної політичної діяльності обмежувались культурницькими, екологічними чи економічними гаслами. Найвідомішими були громадські об'єднання, започатковані творчою інтелігенцією: Культурологічний клуб у Києві (1987), Товариство української мови ім. Т. Шевченка, культурологічне Товариство Лева у Львові; розвивалися екологічні рухи («Зелений світ»), товариство захисту колишніх в'язнів тоталітарного режиму «Меморіал» та інші. Відновлення політичного плюралізму припадає на 1988-89 pp. Це був підготовчий період до формування багатопартійності, з одного боку, і створення мережі недержавних, добровільних громадських організацій — з іншого. Головна подія цього періоду — утворення і діяльність Народного Руху України: масової, ідеологічно строкатої, проте антикомуністичної та національно орієнтованої організації.

Найпершими на політичній ниві заявили про себе дисидентські правоза-хисні групи, що стежили за дотриманням гуманітарної частини Гельсінських угод 1976 р. Вже влітку 1988 р. Українська Гельсінська Спілка (УГС) оприлюднила свою «Декларацію принципів» і почала діяти не як суто пра-возахисна, а як політична організація. Цього ж року в Україні набула популярності ідея створення широкого демократичного руху, на зразок народних фронтів, що виникли у країнах Балтії. На підтримку цієї ідеї у Львові відбулися масові мітинги, в яких брали участь найрізноманітніші політичні сили: від Української Гельсінської спілки до міського комсомолу. Спроби створення народного фронту були і в інших регіонах України, а члени Спілки письменників України висунули восени 1988 р. ідею створення Народного руху України за перебудову. У вересні 1989 р. був проведений Установчий з'їзд Руху, що мав своїм наслідком перетворення Руху в альтернативну щодо КПРС політичну силу (хоча його членами могли бути спочатку й комуністи). Відбулася фактична легалізація політичного плюралізму і почали закладатися підвалини для створення нових партій. Перший період творення власне партій розпочався навесні 1990 р.

Процес формування незалежних громадських і політичних організацій у 1987-1991 pp. (до здобуття незалежності) в Україні представлений у двох таблицях (див.: Додаток 3, табл. 1,2), які красномовно свідчать, що «оксамитова революція» в Україні відбулася, проте успіх її не був настільки великим, щоб енергійно трансформувати політичну та економічну систему.

Наслідки перших альтернативних виборів. Поява багатопартійності. Таким чином, відновлення громадського життя й політичного плюралізму в Україні можна датувати 1988-89 роками. Створення багатопартійності припадає на період весни 1990 - осені 1991 року. Саме в цей період сформував-

Дата добавления: 2015-11-26