|
Читайте также: |
Проте інші дослідники дійшли висновку, що пересічні громадяни розуміються переважно на тих питаннях, які є для них пріоритетними. Відповідно, виборців можна поділити на «групи за проблемами», кожна з яких розуміє певну сукупність проблем. І в цьому немає нічого дивного. Адже, «якщо б студентам університетів довелось складати випускний іспит з історії США, органічної хімії, математики, анатомії, німецької літератури та кримінального права водночас, мало хто б його склав. Та було б неправильно робити з цього висновок, що всі студенти неосвічені, оскільки кожен з них може виявитись відмінником у своїй галузі»53. Отже, концепція «груп за проблемами», не ідеалізуючи виборців, пропонує, разом з тим, оптимістичніший погляд на рівень політичних знань широкого громадянства та можливість його залучення до вирішення політичних питань.
Про рівень політичної обізнаності українського громадянства можна судити з результатів соціологічних опитувань щодо стану захисту прав і свобод у державі, наявності політико-ідеологічних преференцій в українських громадян як виборців щодо розуміння ними суті демократії тощо. На запитання про те, чи є сьогодні Україна державою, де дотримуються права і свободи людини, чверть опитуваних не змогли дати певної відповіді. Лише кожен десятий респондент вважав, що живе в країні, де дотримуються права і свободи громадян. Схильних до протилежної думки виявилося значно більше (65%). Водночас з'ясувалося, що обізнаність опитуваних про права і свободи громадян, які зафіксовані в Конституції України, непевна і пасивна54.
Водночас близько половини опитуваних у 2000 р. висловились про те, що вони не знають, чи є сьогодні в Україні лідери, котрі могли б ефективно керувати країною. Крім того, трохи більше половини опитуваних не знають, чи є серед існуючих сьогодні в Україні політичних партій і рухів такі, яким можна довірити владу. Більше третини опитуваних не змогли впевнено сказати, довіряють вони, чи ні, засобам масової інформації, політичним партіям, профспілкам, уряду55. Все це свідчить про те, що громадянська компетентність людей, зокрема їхня політична обізнаність, у країні, яка переходить до демократії, має відносно невисокий рівень.
53 На підставі дослідження політичної обізнаності виборців у канадській провінції
Британська Колумбія Д. Елкінс робить висновок, що «більшість, якщо не всі виборці
певною мірою поінформовані, зацікавлені та долучені до одних питань, залишаючись
водночас досить неосвіченими й піддаючись впливу щодо інших. Кожна людина
водночас і залучена, й байдужа» (Elkins D.J. Manipulation and Consent: How Voters and
Leaders Manage Complexity. — Vancouver, 1993. — P. 186).
54 Макеєв CO., Оксамитна С.М. Громадянська компетентність населення України //
Українське суспільство: моніторинг — 2000 р. Інформаційно-аналітичні матеріали. —
Київ, 2000.
55 Там же.-С. 313-317, 321-322.
Проте, люди не народжуються із знаннями про демократичний лад, його цінності та інститути. Вони навчаються цього упродовж свого життя. У розвинених країнах стійкої демократії це робити легше. Адже такі знання сполучені з практичним досвідом, що передається громадянам від попередніх поколінь. У молодих демократіях такого досвіду немає і молодші покоління вчаться не від своїх попередників, а запозичують досвід та відроджують власну традицію, що відомі їм переважно з книжок. В обох випадках система демократичної освіти має надавати громадянам об'єктивні знання про устрій та функціонування демократичного суспільства. Водночас до її завдань входить формування допитливості, вміння аналізувати та робити самостійні висновки. В демократичних країнах громадянин змолоду практикує щире, відверте й заінтересоване обдумування, розмірковування, дебатування найважливіших питань, з якими стикається спільнота, вчиться оспорювати загальноприйняте мислення шляхом розсудливої аргументації та уважного вивчення суті питання.
Таке навчання є основою прийняття раціональних рішень, як під час виборчої кампанії, так і в інших ситуаціях.
Дата добавления: 2015-11-26; просмотров: 57 | Нарушение авторских прав