Вибори, громадянин, демократія. Тія, яка зібрала необхідну кількість голосів в загальнонаціональному окрузі

тія, яка зібрала необхідну кількість голосів в загальнонаціональному окрузі, то ця вимога анулювалася²⁷.

Тоді було багато суперечок щодо того, чи правомірними є такі обмеження і чи не дискримінують вони прав партій та кандидатів. Однак реєстрація ЗО політичних партій та блоків на парламентських виборах 1998 р. і 15 кандидатів на посаду Президента в 1999 p., так само, як і наявність у деяких одномандатних округах до ЗО кандидатів, показали, що необхідність збору величезної кількості підписів не зупинила партії та кандидатів, що користувались мінімальною підтримкою виборців, у їх намірі балотуватись. Водночас необхідність збору величезної кількості підписів призводила до масових порушень законодавства і фальсифікацій підписів виборців, перевірити які за короткий термін перед виборами практично було неможливо.

Згідно із Законом про вибори народних депутатів 2001 р. перед реєстрацією виборчих списків кандидатів у депутати по багатомандатному округу партії та блоки повинні перерахувати на спеціальний рахунок Центральної виборчої комісії грошову заставу в розмірі п'ятнадцяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів. Для громадян, що балотувалися в одномандатних округах, ця сума становила 60 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Закон передбачає, що грошова застава повертається тим партіям і блокам, які взяли участь у розподілі депутатських мандатів, а також депутатам, обраним в одномандатних округах. В іншому випадку (в разі необрання кан-дидата-мажоритарника депутатом чи неподолання партією 4% бар'єра за пропорційною системою) грошова застава перераховується до державного бюджету. Але й це не стало істотною перешкодою для охочих взяти участь у виборчій кампанії в якості кандидатів. Було зареєстровано 33 партії та блоки. Не менше навантаження, ніж у попередніх виборчих кампаніях, припало й на мажоритарні округи.

Це засвідчує, що обмеження, з одного боку, є вкрай необхідними. А з іншого боку, вони не повинні бути настільки значними, щоб перетворитися на бар'єр, який обмежує права кандидатів та партій²⁸. Адже фінансово потужні партії та кандидати якраз можуть не користуватися підтримкою виборців, проте ні збір підписів, ні грошова застава не зупинять їх від спроб балотуватись самим або реєструвати своїх політичних «сателітів» (з різною метою: собі на підмогу, для «відтягування» голосів у інших партій та блоків тощо).

Проблема формування потужних політичних партій, побудови ефективної партійної системи та формування урядів на основі парламентської більшості не можуть бути вирішені тільки процедурами реєстрації партій та кан-

²⁷ Для реєстрації кандидата в Президенти України потрібно упродовж місяця зібрати 1 млн
підписів на свою підтримку (більш як 2,5% від зареєстрованих виборців країни).

²⁸ А таким бар'єром у 2002 р. вони стали для Партії пенсіонерів України та для партії
«Жінки України» (за словами представників цих партій).

дидатів на виборах. їх значення, так само як і значення виборчих процедур взагалі в перехідних суспільствах, не варто переоцінювати. Вони не здатні протидіяти тенденціям, що обумовлені низькою політичною культурою, а також впливові дезорганізуючих чинників «раннього капіталізму», що виник на номенклатурній основі.

Формування виборчих комісій. Контроль за результатами голосування і підрахунком голосів. Чесні і справедливі вибори неможливі без демократичного контролю за діяльністю виборчих комісій та підрахунком голосів. Головна проблема полягає в тому, що легітимність виборів неможлива без прозорості всіх виборчих процедур і підрахунку голосів зокрема, бо будь-яка недовіра виборців до процедури обрання підриває легітимність обраних посадових осіб та депутатів.

Для досягнення цієї мети важливо законодавчо обмежити вплив органів центральної і місцевої виконавчої влади на процес формування і діяльності виборчих комісій, заборонити урядовцям та державним службовцям бути членами та головами таких комісій. Виборчі комісії на паритетних засалах мають формуватись з представників усіх партій та кандидатів, що внесені у виборчі бюлетені, на рівній основі, функціонувати на принципах максимальної відкритості та широко залучати до контролю за голосуванням спостерігачів з громадських та міжнародних організацій, засобів масової інформації різноманітної спрямованості²⁹.

Фінансування виборчих кампаній. Досвід західних демократій показав, що для проведення справедливих і чесних демократичних виборів необхідне правове регулювання джерел поповнення виборчих фондів кандидатів і партій на виборчу кампанію та передвиборчих витрат, щоб не допустити підкупу виборців та невиправданого впливу на виборців окремих громадян, корпорацій та іноземних організацій.

Для проведення вільних конкурентних виборів суб'єктам виборчого процесу, конкуруючим партіям та кандидатам потрібні певні і досить значні фінансові ресурси. Зазвичай забезпечити абсолютну рівність конкуруючих кандидатів чи партій неможливо. Але для того, щоб електоральне суперниц-

Порядок утворення виборчих комісій, що його визначає Закон про вибори народних депутатів 2001 p., передбачає обов'язкове входження до їх складу представників партій (блоків), які подолали чотиривідсотковий бар'єр на попередніх виборах, та партій, які мають свої партійні фракції (фракції блоків) у Верховній Раді. Представники інших партій (блоків) включаються до складу окружних виборчих комісій шляхом жеребкування. До складу окружних виборчих комісій не можуть входити «кандидати у депутати, уповноважені особи партій (блоків) — суб'єктів виборчого процесу, довірені особи кандидатів у депутати, посадові та службові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування», а також громадяни, що перебувають в установах кримінально-виконавчої системи або мають не погашену (чи не зняту) судимість. «Голова, заступник голови та секретар окружної виборчої комісії не можуть бути представниками однієї партії (блоку)».

тво було чесним, необхідний справедливий розподіл ресурсів. Досягти цього можна кількома шляхами.

Якщо перевага віддається ідеї рівності всіх партій та кандидатів, незалежно від реальної підтримки їх з боку виборців, то це можна реалізувати двома способами: 1) повним державним фінансуванням всіх зареєстрованих учасників виборчих перегонів (партій чи кандидатів) при забороні всіх інших форм фінансування; 2) вирівнюванням можливостей суб'єктів до заздалегідь встановленого граничного рівня — фінансові ресурси, які самостійно збирають політичні партії та кандидати, вирівнюються за допомогою коштів з державних фондів.

Якщо перевага віддається конкуренції політичних сил у боротьбі не тільки за електоральну, але й фінансову підтримку виборців і корпорацій, то реалізуються дві інші стратегії: 1) забезпечення часткового державного фінансування і дозвіл партіям і кандидатам займатись додатковим збором коштів для виборчої кампанії; 2) дозвіл партіям та кандидатам самостійно фінансувати свою виборчу кампанію за рахунок добровільних внесків фізичних та юридичних осіб, що їх підтримують.

Різні демократичні країни вирішують ці проблеми не однаково. Відкритим залишається питання, чи потрібно регулювати загальний обсяг передвиборчих фондів партій та кандидатів, чи потрібно регулювати розмір окремих внесків фізичних та юридичних осіб, де такі кошти складають основу передвиборчих джерел фондів виборчих кампаній.

Найліберальнішим щодо приватного фінансування виборчих кампаній є законодавство США, де до 30-х років фінансування загальнонаціональних виборів взагалі не регулювалось федеральними органами влади. Закон 1972 року, відповідаючи на стурбованість громадськості корумпованістю виборчого процесу, поставив такі вимоги до фінансування виборів:

1. Обмежити кошти, які фізичні чи юридичні особи можуть вносити у пе
редвиборчий фонд однієї виборчої кампанії, та їхні внески до виборчих
фондів на всі вибори, що проводяться упродовж року.

2. Організатори виборчих кампаній, які збирають та витрачають кошти на
виборчі кампанії, повинні вести детальну реєстрацію всіх коштів, що надхо
дять, а також усіх передвиборчих витрат.

3. Створити федеральний орган - федеральну виборчу комісію, яка конт
ролює виконання законодавства щодо фінансування виборчих кампаній.

Певний час у цьому законі містилось і положення про обмеження розміру коштів, які можуть витрачати кандидати на свою кампанію. Але Верховний суд США скасував цю законодавчу норму як таку, що порушує права кандидатів, передбачені Першою поправкою до Конституції, оскільки вона

Частина третя. ГРОМАДЯНИН, СУСПІЛЬСТВО ЙДЕМОКРАТІЯ

перешкоджає вільному спілкуванню кандидатів з виборцями. А тому зараз у США заборонено обмежувати кошти, які кандидати можуть збирати і витрачати в ході виборчої кампанії. Проте питання про правила фінансування виборів продовжують дебатувати.

У Канаді та в багатьох європейських країнах діють обмеження на кошти, що їх мають право витрачати партії та кандидати на свої виборчі кампанії. Там дотримуються думки, що надмірна нерівність партій та кандидатів обмежує права виборців на вільне волевиявлення.

Свою специфіку має проблема фінансування виборчих кампаній в посткомуністичних країнах, де чисельні політичні партії і їх виборці переважно мають дуже обмежені фінансові можливості. А тому на перших демократичних виборах в Болгарії, Угорщині, Румунії фінансування здійснювалось в основному за рахунок коштів державного бюджету цих країн.

Фінансування парламентської виборчої кампанії в Україні здійснюється як за рахунок державного бюджету, так і недержавних коштів — фінансових ресурсів партій, кандидатів в депутати, які створюють власні виборчі фонди. Відповідно до статті 36 закону України «Про вибори народних депутатів України» (2001 p.), зазначені фонди формуються як за рахунок власних коштів партій та кандидатів, так і за рахунок добровільних пожертв фізичних осіб. Добровільний внесок фізичної особи до виборчого фонду однієї партії (блоку) чи одного кандидата у депутати, зареєстрованого в одномандатному окрузі, не може перевищувати однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (17 000 грн.). Гранична сума витрат виборчого фонду партії (блоку) не може перевищувати ста п'ятдесяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (2 550 000 грн.), а кандидата у депутати, зареєстрованого в одномандатному окрузі, — десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (180 000 грн.). Заборонено робити внески до виборчих фондів іноземним громадянам та особам без громадянства, анонімним жертводавцям, а також фізичним особам — суб'єктам підприємницької діяльності, які мають заборгованість перед бюджетом.

Фінансування президентських виборчих кампаній в Україні здійснюється згідно із статтями 34-35 закону України «Про вибори Президента України» (1998 p.). Він регламентує загальний розмір фонду (не більше 100 000 неоподаткованих мінімумів зарплати громадян: в 1999 році — 1,7 млн. гривень України чи близько 400 тисяч доларів США) і внески однієї фізичної чи юридичної особи (фірми, організації) — 100 неоподаткованих мінімумів (1,7 тисяч гривень чи 400 доларів США). Сума внеску до власного передвиборчого фонду самого кандидата в Президенти України, політичної партії чи виборчого блоку партій не обмежується, якщо вона не виходить за максимальну межу виборчого фонду.

Дата добавления: 2015-11-26