Anpyrvi, і гимАднпин, ДЕМОКРАТІЯ

1. Забезпечення справедливого представництва інтересів різних груп гро
мадян. Найкраще такий принцип реалізується за простої пропорційної сис
теми партійного представництва, яка діє в Ізраїлі та Нідерландах, де вся кра
їна являє собою один загальнонаціональний округ, виборчий бар'єр²⁵ дуже
низький (у Нідерландах — 0,67%, в Ізраїлі — 1%), а тому депутатські мандати
отримують партії, які набрали навіть таку невелику кількість голосів. Най
гірше принцип справедливого представництва реалізується за мажоритарної
системи відносної більшості, особливо в країнах з неусталеною мультипар-
тійною системою. Про це свідчить такий приклад з вітчизняного досвіду. На
парламентських виборах в Україні в 1998 році у виборчому окрузі № 217
м. Києва балотувались 26 кандидатів. У виборах взяли участь 58,1% зареєс
трованих виборців.

Були отримані такі результати (кандидатів умовно позначимо літерами): 1.А-10,3%

2. Б-9,8%

3. В-9,6%

4. Г-8,5%
5.Д-6,2%

6. Е —5,1%

7. Є-5,0%

8. Інші кандидати (всього 19) - 28,9%

9. Проти всіх кандидатів і недійсні бюлетені — 17,2%²⁶.

Отже, переможцем став кандидат А, якого підтримали тільки 10% тих, хто прийшов на виборчі дільниці, а серед усіх виборців округу тільки 6% (0,58x10,3). Решта 94% зареєстрованих виборців даного округу ніяк не були представлені в парламенті.

Тільки за усталеної двопартійної системи, яка фактично існує лише в СІЛА та Новій Зеландії, диспропорційність представництва інтересів при виборах за системою відносної більшості зменшується, бо переможець має набрати не 10% голосів виборців і представляти не 5-6% зареєстрованих виборців, а абсолютну чи відносну більшість громадян. Але і в цих країнах, де конкурують за владу всього дві партії, може виникнути ситуація, що партія, яка набрала понад 40% голосів, не отримає жодного мандату.

²⁵ Частка голосів, яка дає право на участь у розподілі депутатських мандатів.

²⁶ Парламент України. Вибори-98. Інформаційно-аналітичне видання. Частина 2. — Київ,
ЦВК, 1998.-С. 611.

Частина третя. ГРОМАДЯНИН, СУСПІЛЬСТВО Й ДЕМОКРАТІЯ

2. Сприяння політичному структуруванню суспільства. Якою мірою виборча система сприяє встановленню усталеної ефективної партійної системи і партійно-політичному структуруванню суспільства? Чи спонукає вона до появи ефективного числа партій, чи, навпаки, веде до мультипартійної розпорошеності?

Проста система пропорційного представництва, як стверджував відомий французький соціолог М. Дюверже, веде до багатопартійності, з численними, незалежними одна від одної політичними партіями. Мажоритарна система абсолютної більшості обумовлює появу партійної системи з кількох партій, що займають досить гнучку позицію і схильні до компромісів і коаліцій, щоб отримати у другому турі голосування 50% + 1 голос. Мажоритарна система відносної більшості зумовлює появу двопартійної системи конкуруючих партій.

Але в соціально-культурних умовах різних країн, і навіть в різні соціально-політичні періоди однієї країни, вплив виборчих систем на функціонування і появу партійних систем може бути різним. Мажоритарна система відносної більшості, яка надає усталеності двопартійній системі США чи Нової Зеландії (а не викликає її появу), може мати протилежні наслідки в мультикультурних суспільствах, розколотих соціально, етнокультурно, ідеологічно, що й викликає появу багатьох груп інтересів і відповідних їм партій.

Для структурування партійно-політичних інтересів в таких суспільствах більше підходить пропорційна система з високим (4-5%) виборчим бар'єром, коли депутатські мандати розподіляються не між усіма партіями, а тільки між тими, які отримали підтримку достатньо великої кількості виборців. Така система, звичайно, зменшує пропорційність представництва інтересів усіх груп виборців в порівнянні з тією, що діє в Нідерландах, але посилює роль кількох потужних політичних партій і зменшує партійну розпорошеність, а також спонукає дрібні партії ще під час виборів (а не тільки в парламенті) створювати партійні коаліції (блоки, об'єднання).

3₁ Сприяння встановленню працездатного стійкого уряду. Одним з найважливіших завдань виборів є створення уряду. Постає запитання: яка ж виборча система сприяє створенню стійких урядів, а які - ні? Адже демократичні вибори повинні забезпечувати не тільки справедливе представництво інтересів громадян, але й ефективне управління, яке неможливе без стабільності урядів.

Вважається, що система відносної більшості є найсприятливішою для утворення стійких урядів однопартійної більшості, а проста пропорційна система не дає змоги формувати стійку парламентську більшість і створювати усталені уряди через розпорошеність у парламентах політичних сил. Проте навіть у більшості розвинених західноєвропейських країн, не кажучи вже

про нові демократії Східної Європи, де формування політичних партій тільки починається, існуючі політичні суперечності призводять до появи багатопартійності, а тому й система відносної більшості зовсім не призводить до формування стійких однопартійних урядів.

Уряди в багатопартійних країнах вимушено формуються коаліцією партій. Створенню стійкої коаліції сприяє зменшення числа парламентських партій до 5-7, а парламентську більшість оптимально формувати з представників 2-4-х провідних партій. Саме пропорційна виборча система з високим виборчим бар'єром, як показує досвід країн Центрально-Східної Європи (Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина, Румунія тощо), виявляється найефективнішою для формування коаліційних урядів парламентської більшості з представників 2-4-х партій, близьких за політико-ідеологічними орієнтаціями.

4. Забезпечення прав меншин (насамперед етнокультурних) на справедливе представництво. Демократія, як відомо, це не тільки прийняття рішень більшістю і право громадян на рівну кількість голосів, але і забезпечення прав меншості. Чи сприяють виборчі системи можливості представництва в органах влади етнічних, релігійних, поселенських та культурних меншин?

Взагалі-то ніяка виборча система, коли перемагає більшість, не може всебічно розв'язати проблему меншин — етнічних, культурних, релігійних тощо. Але мажоритарні системи, особливо система абсолютної більшості, коли переможець отримує все, частково реалізують права меншин тільки за умови їх компактного проживання в одному окрузі чи кількох округах. Етнічні ж, релігійні, ідеологічні, культурні меншини, які не мешкають компактно, за мажоритарної системи можуть виявитися взагалі не представленими в органах влади, або ж представленими явно неадекватною кількістю представників. Пропорційні виборчі системи без наявності виборчого бар'єру та формування великих загальнонаціональних округів дають найкращі можливості для представництва інтересів меншин.

Отже, можна зробити висновок, що відповідно до різних критеріїв оцінки демократичності та ефективності не існує жодної досконалої, ідеальної системи виборів. В різних історичних, культурних, соціальних та політичних умовах, коли в певних державах на перший план виходять ті чи інші політичні проблеми (справедливого представництва, партійно-політичного структурування суспільства, усталеності урядів чи забезпечення прав меншин) доцільність вибору певних електоральних систем і їх модифікацій буде різною. Потрібно в кожній країні, в кожний період її розвитку визначати пріоритетні політичні цілі щодо вибору електоральних систем. Хоча на практиці законодавче затвердження виборчих систем визначається не мірою їх відповідності вимогам демократії та здатністю до розв'язання першочергових політичних завдань, а співвідношенням політичних сил в законодав-

чому органі. Кожна з цих сил підтримує ту систему, яка відповідає її уявленням (не завжди достатньо обгрунтованим) на розширення власних електоральних можливостей.

Становлення виборчої системи в Україні. Нинішня українська електоральна система почала формуватись тільки в 90-х роках XX століття з радянської «відбіркової» виборчої системи, яка, з одного боку, грунтувалась на конституційних принципах загального, рівного, прямого виборчого права з таємним голосуванням, до яких розвинені демократії Заходу йшли десятиліттями і століттями (Велика Британія, США, Франція тощо), а з іншого боку—не допускала вільного висування кандидатів в мажоритарних одномандатних округах, не передбачала більше, ніж одного (призначеного КПРС) кандидата на округ, забороняла багатопартійність та конкурентність партій і кандидатів. Це була «відбіркова» мажоритарна система — один кандидат на один округ, з примусовим голосуванням, результати якого за офіційними даними завжди були однакові: 99,9% виборців брали участь у виборах та 99,9% підтримували єдиних безальтернативних кандидатів.

Тільки в березні 1990 року в Україні, згідно з новим виборчим законом 1989 року, були проведені перші напівдемократичні вибори. За відсутності багатопартійності (однопартійність КПРС була скасована тільки за кілька тижнів до виборів) та вільної демократичної преси (в країні не було жодного ЗМІ, що не належало державі, КПРС чи її «громадським» організаціям) нова виборча система не могла бути пропорційною, а тільки мажоритарною системою конкуренції окремих кандидатів, а не партій. При цьому розробники віддали перевагу справедливішій з точки зору представництва інтересів більшості — двотуровій системі, за якої обраним вважався тільки той кандидат, який в першому чи другому турі голосування набрав абсолютну більшість голосів (50%+1).

Становлення ж в умовах незалежної України кількох десятків політичних партій, поява загальнодержавних незалежних ЗМІ поставили на порядок денний проблему партійної структуризації суспільства, обмеження ролі розпорошених безпартійних кандидатів, «відсіву» штучних, дрібних партій. Мажоритарна система абсолютної більшості та одномандатних округів, яку застосовували на парламентських та місцевих виборах в 1990 і 1994 роках, не давала можливості партійного структурування парламенту та утворення коаліційної більшості. До того ж наявність високого бар'єру виборчої активності (50%) для легітимації виборів та необхідності бодай у другому турі отримати підтримку більш як 50% виборців, призвели до того, що в 1994-1996 роках в Україні виявилось взагалі неможливо (навіть після багаторазових повторних виборів) обрати повний склад Верховної Ради (450 депутатів).

У 1997 році в Україні був прийнятий новий закон «Про вибори народних депутатів України», який відобразив компроміс між політичними партіями і

Дата добавления: 2015-11-26