Громадянин — творець демократії

Вибори — лише одна з форм участі громадян у демократичному врядуван-ні. Не менш важливим чинником демократії є виконання людьми багатьох інших суспільних функцій, пов'язаних із їхнім статусом громадянина. Слід

³² Teixeira R.A. The Disappearing American Voter. - Washington, 1992. - P. 36-37.

мати на увазі, що самі по собі інститути демократії не гарантують поведінки що відповідає громадянському статусу людини. Вони лиш відкривають до рогу для можливого успіху, не виключаючи й ризику невдачі.

Можна сказати, що демократія водночас є й обіцянкою, і викликом. Обіцянкою вона є тому, що вільні люди, працюючи спільно, можуть самі керувати собою так, що це сприятиме досягненню ними своїх прагнень і цілей забезпеченню особистої свободи, матеріального добробуту та соціально справедливості. Викликом демократія є тому, що успішне втілення в суспільне життя демократичних цінностей залежить винятково від громадян.

Приймаючи на себе обов'язок самоврядування, громадяни намагаються всіляко підтримати демократичні цінності та інститути, поліпшити їхш функціонування, зберегти здобуті права й свободи, панування закону для майбутніх поколінь. Кожне нове покоління людей мусить засвоювати та виконувати наново завдання демократії, спираючись на її фундаментальн принципи і застосовуючи їх до нових суспільних умов.

Коли вільні люди зазнають невдачі, вони нікого не звинувачують, крім самих себе, розуміючи, що мають такий уряд чи владу, яких самі обрали і яким дозволили бути такими, як вони є. У кінцевому підсумку, громадяни демократичної держави повинні брати на себе відповідальність за долю суспільства, в якому вони живуть з власної волі.

Ідея громадянства та поняття громадянина. Кожна людська спільнота формує для себе культурні моделі (зразки) особистості, які є втіленням певних цінностей. Вони приваблюють людей і слугують їм для наслідування. Такі культурні моделі завжди історично забарвлені, так чи інакше відповідають тим історичним епохам та культурному середовищу, які їх породжують³³. Однією з них є сучасна модель демократичного громадянина, що також має глибокі історичні корені.

Ідея громадянства пов'язана з розвитком споконвічного поділу на «своїх» і «чужих», «наших» та «не наших», з установленням цілком визначених прав і обов'язків для «своїх», які не поширювались на чужинців. Ці уявлення

³³ Для прикладу: антична Греція сформувала модель воїна, котрий був яскраво репрезентований в добу Гомера. Грецькі філософи виробили модель мудреця. Була поширена також модель вільного грецького громадянина, котра мала свої варіанти (Афіни і Спарта). В стародавньому Римі була вироблена модель громадянина, яку пізніше, починаючи з епохи Ренесансу, почали наслідувати в Західній Європі, а в наш час — і в усьому світі. Середньовіччя виробило модель воїна-рицаря. Крім того, в цю добу була поширена й модель аскета. Раннє християнство сформувало модель святого, згідно з якою було канонізовано багато біблійних персонажів. Доба Просвітництва наголошує на моделі людини, поведінка якої раціонально вмотивована. Водночас протестантська етика визначає модель добропорядного міщанина, а в американському суспільстві поширюється модель self-made man'a (людини, що «створила себе сама»), здатного завдяки власній підприємливості знайти вихід з будь-якої ситуації та забезпечити собі добробут.

трансформувались в ідею громадянства в давньогрецькому полісі, про що вже мовилося в першому розділі цієї книги. Громадянство пов'язувалось із причетністю людини до активного життя поліса та його надбань, із усвідомленням себе членом громади, набуттям у цьому зв'язку певних прав та обов'язків та з появою почуття громадського обов'язку. Останнє вимагає значної міри об'єктивної свободи (суспільного устрою, що надає людині свободу на основі права) та суб'єктивного усвщомлення себе вільною людиною.

Одним із перших, хто спробував теоретично осмислити поняття «громадянин», був Арістотель. Він визначив, що громадянами можна і слід вважати тих, хто бере участь у суді й народних зборах. Ті ж, хто не бере участі в суді й народних зборах, громадянами вважатися не можуть (неповнолітні, жінки, раби, чужинці). Отже, громадянами стародавніх Афін були тільки ті, хто реально користувався правом участі в політиці (в суді, народних зборах, служив у війську тощо).

Виникнувши в античній Греції, ідея громадянства й поняття громадянина пройшли через історію Стародавнього Риму, середньовічних міст-держав Західної Європи, Французької та Американської революцій кінця XVIII ст., ліберально-демократичних реформ і революцій ХІХ-ХХ ст. Важливу роль у новому осмисленні ідеї громадянства відіграли французькі просвітителі XVIII ст., особливо Ж.-Ж. Руссо, який відродив арістотелівське розуміння громадянина як учасника політичного життя.

Отже, від самого початку громадянство означає не тільки міру залученос-ті людей до справ спільноти, а й певні їхні права в межах спільноти та міру відповідальності за стан цієї спільноти.

Формування моделі демократичного громадянина пов'язане з такими процесами епохи Нового часу, як становлення національних держав, ліберально-демократичних режимів, верховенства права. В наш час незрівнянно розширилось коло людей, наділених громадянськими правами. Значно розширилось і коло самих прав людини і громадянина. Громадянство постає нині складнішим суспільним явищем, ніж будь-коли раніше³⁴. Воно містить у собі багато різних аспектів: політичних, економічних, юридичних, моральних. Громадянство нині передбачає:

- приналежність до якоїсь держави, суспільства, нації;

- володіння відповідними соціальними, політичними, економічними і
культурними правами;

- підпорядкованість законам держави, наявність у громадянина обов'язків
перед державою;

Див.: Даль Р. Зміна меж демократичних правлінь // ї. - 2001. - № 21. Громадянське суспільство. - С. 34-38.

- законослухняність, лояльне і водночас критично-вимогливе ставлення
до інституцій державної влади;

- пошанування цінностей громадянського суспільства;

- громадянську самоідентифікацію (суб'єктивне ототожнення громадян з
якоюсь спільнотою, державою, нацією, культурою).

Отже, громадянство визначає статус громадянина з його правами та обов'язками, свободами й відповідальністю в межах держави. З юридичного боку громадянство представляє собою формально закріплений правовий зв'язок між громадянином і державою, в основі якого лежать взаємні права та обов'язки.

У XX ст. наукові уявлення про модель демократичного громадянина формувались у рамках двох головних концепцій. Одна з них, концепція пасивного громадянства, розглядає громадянина як особу, якій демократична правова держава надає сукупність громадянських, політичних і соціальних прав. Гарантуючи ці права своїм підданим, держава в той спосіб, власне, й перетворює їх у громадян. Початкове обгрунтування ця концепція отримала в роботі Т.Г. Маршалла «Громадянство і суспільний клас» (1950)³⁵, де вказувалось, що тільки ліберально-демократична держава «загального добробуту» гарантує усю сукупність прав для своїх громадян, створює передумови для їхньої повноцінної участі в суспільному житті.

По-іншому подає громадянина концепція активного громадянства (громадянськості), пов'язуючи громадянський статус не тільки з сукупністю прав, а й зі здатністю людини користуватися наданими їй правами та виконувати свої обов'язки перед демократичною державою. Ця концепція веде свій відлік, як уже мовилося, від античних міст-полісів, республіканського Риму та італійських республік-міст пізнього середньовіччя. Значний внесок у її опрацювання в наш час зробили теоретики школи «республіканізму» та «учасницької демократії»³⁶. А на широкі кола громадськості вона набула впливу внаслідок масових демократичних рухів, які сформувалися в країнах Заходу наприкінці 60-х - на початку 70-х років минулого століття. Саме тоді концепція пасивного громадянства зазнала першої серйозної критики.

У книзі Д. Томпсона «Демократичний громадянин» (1970)" також наголошено, що «громадянство» — це не лише права, якими наділені піддані демократичної держави, і не тільки патріотизм та лояльність до неї. «Демократичне громадянство», за Д. Томпсоном, передбачає ще й активне залучення громадян до політичного життя, їхню здатність впливати на політику. Ак-

³⁵ Marshall T.H. Citizenship and Social Class. - Cambridge, 1950.

³⁶ Докладніше див.: Патнам Р. Творення демократії. — Київ, 2001. — С. 109-112.

³⁷ Thompson D.F. The democratic citizen: social science and democratic theory in the twentieth
century. - Camridge, 1970.

Частина третя. ГРОМАДЯНИН, СУСПІЛЬСТВО ЙДЕМОКРАТІЯ

тивне громадянство — це та риса демократичної системи, яка забезпечує реальну участь громадян в урядуванні.

Загалом з позицій концепції активного громадянства написана й книга Г. Алмонда і С. Верби «Громадянська культура»³⁸ (1963 p.), автори якої показують, яке велике значення для збереження демократії має властиве громадянам деяких країн почуття активного співучасника політичного життя. Воно зберігає свою силу навіть в умовах, коли громадянин не бере участі в політиці, але вірить у свою здатність і можливості впливати на неї, коли це знадобиться.

Дата добавления: 2015-11-26