Читайте также: |
|
Теорії та практика активності й абсентеїзму. Ступінь реалізації виборчих прав громадян значною мірою залежить від рівня їх виборчої активності. Чому люди беруть участь в голосуванні? Які причини їх спонукають до участі чи неучасті у виборах?
Зрозуміло, що в тоталітарних чи авторитарних країнах населення виявляє високу виборчу активність (не маючи при тому жодної можливості вибору) через владний тиск і можливі репресії в разі неучасті. В таких країнах вибори - це ритуал єднання влади і народу, а абсентеїзм, тобто відмова від участі в голосуванні, розглядається як вияв нелояльності до влади і карається владою аж до позбавлення прав на професію, роботу, освіту тощо, як це мало місце в СРСР та країнах соціалістичного табору.
У більшості демократичних країн участь в голосуванні є правом, а не обов'язком громадянина, виявом його доброї волі, проте виборча активність упродовж десятиліть залишається напрочуд стабільною (табл. 11.1).
частина третя. ГРОМАДЯНИН, СУСПІЛЬСТВО Й ДЕМОКРАТІЯ |
Таблиця 11.1
Рівень виборчої активності в окремих країнах світу в 1995-1999 роках, у %м
Країна | Тип виборів | Рік проведення | % участі виборців |
1. Бельгія | парламентські | 91,0 | |
2. Італія | парламентські | 82,9 | |
3. Ісландія | парламентські | 87,4 | |
4. Іспанія | парламентські | 77,4 | |
5. Чехія | парламентські | 76,4 | |
6. Португалія | парламентські | 66,3 | |
7. Польща | парламентські | 68,2 | |
8. США | парламентські | 49,1 | |
9. Росія | парламентські | 64,0 | |
президентські | 70,0 | ||
10. Україна | парламентські | 70,4 | |
президентські | 1999 (І тур) | 70,2 | |
президентські | 1999 (II тур) | 74,0 | |
парламентські | 69,4 |
Щоправда, в деяких демократичних країнах Європи участь у виборах вважається й обов'язком, а не тільки правом, і на випадок неучасті передбачені певні санкції. До 1971 року в Нідерландах за відмову від участі в голосуванні накладали невеликий (порівняно з доходами громадян) штраф. Стаття 48 італійської конституції розглядає участь в голосуванні як громадянський обов'язок. За ухиляння від його виконання потенційному виборцеві може
Джерела: Рукавишников В., Халман Л., Зстер П. Политические культури и социальньїе изменения: Международньїе сравнения. — Москва, 1998. — С. 214; Парламент України: вибори-98. Інформаційно-аналітичне видання. - Частина 1. - Київ, 1998,- С. 512; Вибори Президента України. 1999. - Київ, 2000.
/ 1. ВИБОРИ, ГРОМАДЯНИН, ДЕМОКРАТІЯ
бути висловлений громадянський осуд від імені мера. В Австрії та Греції, як альтернатива адміністративним санкціям, допускається навіть можливість кримінальної відповідальності. Обов'язкове голосування в усіх названих країнах призводить до штучного підвищення активності виборців: тут беруть участь у голосуванні більше 80% зареєстрованих виборців (табл. 11.1).
Але й виборча активність у більшості інших демократичних країн, де не застосовують примусу до участі в голосуванні, висока, перебуваючи в діапазоні 70±5% (за дуже незначними винятками). Під цим поглядом виборці України нічим не відрізняються від виборців інших демократичних країн Європи. Відсоток виборців, які фактично голосують, в Україні відповідає найкращим міжнародним стандартам. Україна виглядає навіть краще, ніж багато з усталених демократій, включно зі Сполученими Штатами, Великою Британією та Канадою.
Чим обумовлена висока стабільність і активність виборців?
Одне з пояснень пропонує теорія раціонального вибору американського політолога А.Даунса, згідно з якою виборець бере участь у голосуванні, якщо користь від участі у виборах перевищує його моральні та матеріальні затрати на вибір. У такого тлумачення поведінки виборців є багато критиків. Вони стверджують, що оскільки в абсолютній більшості країн у виборах беруть участь мільйони виборців, то «вага» кожного окремого голосу нескінченно мала. Тобто, ймовірність вплинути на результати виборів кожного окремого виборця вкрай низька (а саме нею мала б визначатись «користь» від голосування). Тому, якби виборець за цих умов вів себе раціонально — в індивідуально-економічному сенсі — то мав би всі підстави утриматись від голосування. Та цього не трапляється. Отже, вважають опоненти А. Даунса, більш обґрунтованою є теорія групи дослідників з Мічиганського університету на чолі з А. Кемпбелом. Вони пояснюють участь громадян у виборах соціально-психологічною потребою висловити свою належність до тої чи іншої групи — солідаризуватись з великими соціальними групами (класовими, поселенськими, етнічними, релігійними тощо) чи безпосередньо з певними партіями або ідеологіями. Тобто, виборці беруть участь в голосуванні, щоб підтримати на виборах «своїх».
Саме ці міркування підтверджують сучасні дослідження електоральної поведінки в демократичних країнах. їх результати спростовують оптимістичне уявлення про зацікавленого, інформованого і компетентного виборця, який раціонально і детально аналізує програми партій та кандидатів і обирає найкращу. Соціологи з'ясували, що, натомість, реальний виборець є радше непривабливим конформістом, який голосує на догоду власному соціальному, релігійному, етнічному, ідеологічному середовищу, сімейній традиції і часто всупереч власним інтересам. Адже, якщо практична вигода від участі в голосуванні мізерна, то раціональний підхід виборця полягатиме
саме в тому, щоб не витрачати час і сили на збір та аналіз інформації щодо партій та кандидатів, а керуватись успадкованими нормами поведінки та громадською думкою оточення (сімейного, класового тощо).
Докладніший аналіз окремих чинників електоральної поведінки, цього не спростовує. Так, одна з найсильніших спонук до участі у виборах — ідеологічна орієнтація, стосується тільки ідеологічно ідентифікованих виборців, тобто тих, які поділяють певну ідеологію та відносять себе до ідеологічно орієнтованої групи (правих, лівих, націонал-демократів, комуністів тощо). Вони майже завжди беруть участь в голосуванні, щоб підтримати «своїх» за ідеологією суб'єктів виборчого процесу (прикладом в Україні може бути висока виборча активність, як і взагалі політична організованість комуністів).
Іншим чинником є партійна приналежність громадян, незалежно від того, чи має партія виразну ідеологічну орієнтацію, чи ні. Якщо виборець є членом якоїсь політичної партії, він голосуватиме, як правило, за представника цієї політичної партії, щоб збільшити її вагу і вплив у житті суспільства, зокрема, в парламенті. Громадяни, які тісно пов'язані з певною партією, звичайно беруть участь у виборах частіше, ніж безпартійні.
У США, де виборці ідентифікують себе безпосередньо з демократичною чи республіканською партіями, 2/3 виборців постійно голосують за кандидатів «своєї» партії. Більшість виборців європейських країн голосують за ті партії, які ідентифікують себе з їхньою класовою належністю, релігійною конфесією, етнічною належністю, типом поселень (місто-село), або з певною ідеологією (соціалістична, соціал-демократична, ліберальна, християнсько-демократична, націоналістична тощо). При цьому в Великій Британії та Скандинавських країнах (Фінляндія, Норвегія, Данія, Швеція) провідну роль відіграє соціально-класова ідентифікація виборців, а в континентально-європейських країнах — релігійно-етнічна чи ідеологічна належність (Австрія, Бельгія, Німеччина, Італія, Нідерланди, Франція, Швейцарія тошо).
Має сенс і дуже просте пояснення поведінки виборців, що його пропонує теорія М. Фіоріни. Він стверджує, що громадяни керуються під час виборів лиш однією порівняно надійною характеристикою партій, яка їм добре відома: це те, як їм жилося, коли певна партія перебувала при владі. Виборці не мусять розбиратись в економічних програмах чи світоглядно-ідеологічних принципах партій та кандидатів. їм варто лише оцінити результати партійної політики за попередній час: якщо вона привела до покращення економічної кон'юнктури і життя виборців — виборці голосують за правлячу партію чи блок партій, якщо ж умови погіршились — за опозицію.
В Україні частина виборців, які мають сталі ідеологічні уподобання, регулярно голосують за партії відповідної ідеологічної спрямованості. Так, на парламентських виборах 1998 року в Україні 86% всіх прихильників кому-
Дата добавления: 2015-11-26; просмотров: 130 | Нарушение авторских прав