Особливості сучасної демократії

Первинну, істинну форму демократії (саме в такому випадку демократія найповніше реалізує та виявляє свою сутність і своєрідність) визначають як пряму й безпосере дню демократію. Вона отримала таку назву через те, що ⁷ Арістотель. Політика, IV, 4, 5, 6-1292 а.

Соловейчик С. Демократия под вопросом // Новое время. - 1992. - №30. - С. 51.

громадянин має змогу прямо і без будь-яких посередників впливати на стан справ, виявляти свою волю, висловлювати власну думку. Незважаючи на усі зміни, які відбувалися у світі упродовж тисячоліть, демократія зберігає цю просту і знаменну сутність — вона завжди має бути справою громадян, які наділені почуттям відповідальності й обов'язку, прагнуть і вміють володіти собою та власним життям.

У найбільш яскравій, розвиненій і навіть теоретично обгрунтованій формі пряма (безпосередня) демократія знайшла втілення в античній полісній демократії, котру, як уже мовилося, небезпідставно вважають історично останньою формою «справжнього», тобто класичного народовладдя, для означення якого виник і сам термін «демократія». Стародавні філософи Платон, Арістотель, Сенека, Ціцерон та інші (від часів Стародавньої Греції до кінця XVIII ст.) під демократією розуміли особливу форму організації державної влади, коли останньою володіють не окремі люди (або ж одна особа), а усі громадяни.

Проте з часом умови політичного життя, насамперед величина й тип тієї політичної одиниці, до якої застосовувалися демократичні методи вряду-вання, змінилися. У стародавніх полісах (зокрема, в Афінах) на народні збори приходило декілька десятків тисяч громадян і це, напевно, була та природна кількісна межа, не переступивши яку, люди могли збиратися разом і відносно конструктивно працювати⁹. Нині існують сотні мегаполісів, де мешкають мільйони людей, які ніколи не зберуться на загальні збори. Вони спроможні тільки проголосувати, та й то раз на декілька років, за когось, хто їх представлятиме у певних державних органах, або за якесь рішення (як на референдумі). У складному сучасному світі пряма (безпосередня) демократія як основний механізм володарювання стала недосяжною.

Повернення до демократії у Новий час характеризувалося втратою нею одних рис і набуттям інших. «...Право суб'єктивної свободи, — зазначав Г. Гегель, — є поворотним і центральним пунктом відмінностей між античністю й Новим часом»™. Саме воно витворило новий тип ліберальної (від лат. liberalis - вільний), плюралістичної (від лат. pluralis - множинний) та представницької демократії. Зміна уявлень про демократію, її поєднання з цінностями раннього, класичного лібералізму відбулися, проте, не відразу. Хоч уже з XVII ст. (від часу укладення між європейськими державами Вестфаль- ської угоди 1648 р.) головними суб'єктами міжнародних відносин були виз-

⁹ Далеко не в кожному полісі панувала демократія, поширеними були аристократії й
олігархії, монархії й тиранії (режими особистої влади узурпаторів). Та й у тих випадках,
коли в полісі існувала демократія, вона нерідко виявлялася хиткою, враженою різними
вадами та відхиленнями.

¹⁰ Гегель Ґ. В.-Ф. Основи філософії права. - Київ, 2000. - С115-116. Гегеля не можна
вважати демократом, але він був прихильником конституційної монархії і сформулював
багато важливих ідей щодо функціонування правової держави і громадянського
суспільства.

нані суверенні, територіально організовані політичні одиниці — національні держави, все ж прихильники демократичного устрою продовжували пов'язувати його з невеликими за розміром утвореннями на зразок стародавнього поліса чи міст-республік пізнього середньовіччя. У своїй знаменитій праці «Суспільний договір» (1762) Ж.-Ж. Руссо стверджував, що для того, щоб спільна воля громадян була врахована, вони мають безпосередньо брати участь у законодавчому процесі. Отже, демократична держава повинна бути невеликою територіально, завдяки чому громадяни зможуть збиратися разом для вирішення спільних справ.

Та вже з кінця XVIII ст. чільне місце в уявленнях про демократію посіли ліберальні цінності прав та свобод особи, конституціоналізму й законності. Демократія і права людини утворили універсальне ядро конституційної держави, різноманітні варіанти якої завдячують своїм походженням американській і французькій революціям". Отже, уявлення про демократію на деякий час (в XVII-XVIIІ ст.) розійшлися з уявленнями про ліберальну конституційну державу (з виборним представницьким урядом, свободою економічного та політичного вибору, правовою захищеністю особи), щоб знову зійтися в XIX ст. у концепції ліберальної представницької демократії, якій властиві такі риси:

- представництво народом своєї суверенної влади не через безпосередню
участь у прийнятті рішень, а через обрання своїх представників, насампе
ред у законодавчі структури. Без цього винаходу демократія в сучасних
великих і складних суспільствах була б неможливою;

- використання механізмів партисипаторної (від англ. participate — брати
участь) та прямої демократії на загальнодержавному рівні тільки при
розв'язанні найістотніших для існування держави та її політичного ус
трою проблем, як-от: прийняття або затвердження конституцій, зміна те
риторії держави, приєднання до міжнародних союзів тощо. На нижчих
рівнях врядування пряма демократія застосовується ширше - у вигляді
референдумів та плебісцитів з багатьох питань життя громад і регіонів та
прямих зібрань й участі у самоврядних органах;

- визнання як норми строкатості суспільного життя, неминучості проти
борства інтересів і навіть конфліктів та вироблення завдяки цьому меха
нізмів соціального й політичного плюралізму, що забезпечують узгод
ження інтересів і врегулювання конфліктів;

- узаконеність опозиції і конкурентність у боротьбі за здобуття владних по
зицій, що безпосередньо випливають з плюралізму та боротьби інтересів
як рис сучасної демократії;

Див.: Хабермас Ю. Демократия. Разум. Нравственность: Московские лекции и интервью. - Москва, 1995. - С. 60.

- гарантія прав і свобод людини, які забезпечують ступінь особистої свобо
ди, якої не знала антична демократія і якої не могла дати громадянам по
лісів їхня участь у прийнятті рішень. Саме ця риса зумовила назву сучас
ної демократії як ліберальної;

- широке громадянство і високий рівень участі населення в політиці, які
передбачають максимальне зниження або й зняття цензів (майнового, ві
кового, статевого, освітнього, осідлості) і залучення раніше суспільно па
сивних груп населення до громадянської участі;

- вільна преса та інші ЗМІ, які відіфають вирішальну роль у політичній ко
мунікації, утворюючи осердя сучасного демократичного процесу¹².

Упродовж другої половини XIX ст. та всього XX ст. демократія стала поняттям, яке вмістило в собі універсальний і всеохоплюючий зміст, систему поглядів та ідеологію. її ототожнюють з низкою ліберальних цінностей і проективних ідеалів (таких, які істотно впливають на реальність і сприяють змінам). До них можна віднести захищеність меншості, серйозність (не «декоративність») боротьби за владу, відкритість, автономність, співучасть у прийнятті рішень, досягнення більшої соціальної рівності тощо. Ці риси уточнюють сучасні уявлення про демократичний ідеал, розуміння сутності демократичного правління як певного вияву верховенства народу та його права контролювати й змінювати уряд.

Дата добавления: 2015-11-26