Читайте также:
|
В державі Україна головний, переважний вид джерел права – нормативно правові акти.
Під нормативно-правовим актом розуміється письмове рішення уповноваженого суб'єкта правотворчості, яке встановлює, або змінює чи відміняє правові норми.
У відповідності з принципами правотворчості його суб'єктами виступають:
- Верховна Рада;
- Президент;
- різні органи держави - посадові особи;
- суспільні організації;
- безпосередньо народ.
Правом на видання нормативних актів володіють не всі органи державної влади та державного управління. При цьому кожний орган може видавати акти лише визначених видів /закони, укази, постанови, декрети і т.д./, та тільки з питань, що входять в його компетенцію.
Всі нормативно-правові акти характеризуються такими загальними ознаками:
1. Нормативно-правові акти є актами правотворчості. Вони містять державно-правові, обов'язкові приписи загального характеру про порядок поведінки людей та організацій - правові норми, а також приписи про встановлення, зміни або припинення /відміну/ дії цих норм. Цим вони відрізняються не тільки від інших правових норм, але й від актів суспільних організацій, не встановлюючи правових норм.
2. Розповсюджують дію не на одне конкретне відношення, а на той чи інший вид суспільних відносин.
В цій ознаці виражається загальне регулювання правом суспільних відносин, необхідне для встановлення єдиного порядку в суспільстві. Однак загальне регулювання необхідно зв'язати з застосуванням загальних приписів до конкретних випадків та відношень. З цією метою видаються багато індивідуально-правових актів.
3. Адресований будь-якому суб'єкту, який бере участь в даних відношеннях і може використовуватись неодноразово /це відміна від індивідуально-правових актів/. Наприклад: приписи Цивільного кодексу можуть бути застосовані до будь-якої людини або організації, які вступають у майнові відносини власності.
Кримінальний кодекс застосовується до будь-якої особи, яка скоїла суспільне небезпечне діяння, ним передбачене. Ці акти не вичерпують своєї дії в результаті одного і навіть декількох разів їх застосування або виконання.
Від наведених актів необхідно відрізняти акти застосування норм права, які не мають нормативного характеру, тобто загального правила поведінки для всіх.
Як їх розрізняти?
В процесі діяльності органи держави приймають рішення щодо конкретних осіб або організацій. Це правові акти, так як з їх прийняттям виникають визначені юридичні наслідки. Але всі вони не формують та не встановлюють нові правові норми.
Наприклад, в Законі України від 9 квітня 1992 р. "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб керівного і рядового складу органів внутрішніх справ" викладені загальні правила /норми/, які стосуються вказаної категорії громадян. Однак органи соціального забезпечення МВС України визначивши і призначивши пенсію конкретному працівникові ОВС своїм актом не створюють норму права, яка стосується всіх, а створюють юридичні наслідки для однієї конкретної особи. Таким чином, вирішується питання про призначення на роботу, прийняття в члени колгоспів, договір підряду та поставки і т.д. Тоді можна зробити висновок, що на відміну від нормативно-правового такий акт називається персонально-визначеним або індивідуальним актом застосування норми права.
| Нормативно-правовий акт | Акт застосування права |
| 1. Містять загальне правило поведінки | 1. Має відношення до конкретних осіб і для всіх. організацій. |
| 2. Формує нові правові форми. | 2. Не формує норми, а створює юридичні наслідки для конкретних осіб або організацій. |
| 3. Коло державних органів, які мають право видавати нормативні акти обмежене. | 3. Видають всі державні органи |
Як зазначувалося при розгляді першого питання лекції, основні функції правової діяльності в Україні виконують державні органи. Тому головне місце серед нормативно-правових актів займають акти державних органів, уповноважених на основі діючого законодавства здійснювати правотворчі функції, видавати норми права.
Система нормативних актів державних органів, взаємозв'язок між цими актами, а також порядок їх видання чітко регламентуються Конституцією та іншими законами. Ця регламентація забезпечує здійснення демократичних принципів системи джерел права:
- верховенства права;
- обов'язковість рішень вищестоящих органів для нижчестоящих органів;
- рішення місцевої Ради діє в межах території.
Місце, яке займає той чи інший нормативно-правовий акт в загальній системі нормативно-правових актів, визначається місцем органу, який його видав, в системі держави, а сфера його дії - компетенцією вказаного органу. На цій основі виникає визначений взаємозв'язок між нормативно-правовими актами державних органів, виражений в їх юридичній силі. В Україні існує система нормативно-правових актів:
- закони;
- декрети /тимчасовий вид/;
- укази, розпорядження Президента України;
- Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України;
- прикази, інструкції Міністерства та відомства, рішення, розпорядження місцевих органів.
Розглянемо більш детально вказані нормативно-правові акти.
1. Закон - головна форма нормативно-правового акту в Україні. Він приймається в особливому порядку і має вищу юридичну силу.
Закони приймаються Верховною Радою України або народним голосуванням, яке проводиться за рішенням Верховної Ради України /статті 72, 73, 74 Конституції України/.
В законах закріплені найважливіші норми права, які служать основою всіх інших правових норм, жодний правовий акт не може розходитися з законом.
Все це свідчить про вищу юридичну силу закону, його главенство в системі нормативно-правових актів. На основі закону і в відповідності з ним видаються не лише акти державних органів, але й громадських організацій.
Закони поділяються на звичайні і конституційні:
- прості /звичайні/ приймаються, якщо за нього проголосувала більшість Верховної Ради України. До звичайних законів відносяться закони, які видаються у відповідності до Конституції. В системі звичайних законів також є закони різного ступеню важливості, більш загальні або більш конкретні;
- конституційні закони, до них відносяться Конституція України, а також закони, які вносять зміни в текст Конституції. Конституція України має вищу юридичну силу по відношенню до всіх законів і актів державних органів, які видаються на основі і відповідності до неї.
Конституція являє собою не лише акт вищої юридичної сили, але й є за своїм політичним значенням і змістом основним законом України. Це документ, який визначає спрямованість розвитку держави, принципи її організації та цілі, головні принципові положення законодавства.
Ці закони приймаються більшістю голосів не менше двох третин кількості депутатів.
Закон ніхто не може змінити або внести зміни, крім органу, який його прийняв.
Всі інші нормативні акти повинні відповідати закону, тому їх називають підзаконними актами.
Верховна Рада України може приймати акти у вигляді постанов, звернень, декларацій, заяв.
Однак у законах завжди містяться юридичні норми, і вони являють собою нормативний акт. Цієї якості не мають інші раніше вказані акти. Наприклад: Постанова Верховної Ради України про введення в дію Закону України "Про службу безпеки України" від 25 березня 1992 р., або також Постанова Верховної Ради про введення в дію Закону "Про міліцію" від 23 грудня 1989 р., або звернення Верховної Ради України "До парламенту і народів світу" від 6 грудня 1991 р. – усі приймаються на основі раніше прийнятих законів і не несуть правил поведінки для народу України.
Треба враховувати і те, що часом в правовій літературі, а особливо в повсякденному житті, термін "закон" нерідко означає всі нормативно-правові акти в цілому. Однак юристи, працівники ОВС повинні чітко розмежовувати поняття закон та підзаконний акт.
Декрети.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про тимчасове припинення повноважень Верховної Ради", передбачених п.13 статті 97, Конституції України 1978 р., повноважень Президента України. Кабінет міністрів України 3 листопада 1992 року по травень 1993 року, приймав декрети, які мали силу закону. Ці повноваження Кабінет міністрів отримав терміном на шість місяців, після чого ці декрети можуть бути змінені або відмінені тільки законом, а якщо не трапиться - будуть продовжувати діяти як Закон. Нова Конституція України 1996 р. не дає право видання декретів, ретельно захищаючи принцип поділу влади.
3. Укази та розпорядження Президента України видаються відповідно до статті 106 Конституції України і є обов'язковими до виконання.
Якщо Конституційний суд України визнає їх такими, які суперечать Конституції та діючому законодавству, вони визнаються недійсними.
Дата добавления: 2015-11-26; просмотров: 178 | Нарушение авторских прав