Зовнішній вигляд домовика

Народ говорить, що домовик невидимий. Побачити домовика можуть тварини, зовсім маленькі діти або слабкі розумом люди. Іноді він показується на великі свята - Різдво, Великдень, Трійцю. Також, домовик може являтися у важливі для усієї родини моменти - при переїзді, смерті когось з домашніх, появі нової худоби. Цікаво, що зовнішній вигляд домовика в народній уяві залежить від матеріального стану сім'ї, в чиєму будинку живе домовик. У бідніших будинках він голий, в багатших покритий шерстю. Первісно ж домовик уявлявся як невеличка волохата істота звіроподібної чи людської зовнішності. Міра волохатості домовика визначалася багатством господаря. Чим заможніший був господар хати, чим більше дбав про своє хазяйство, тим волохатіший був домовик. В уявленнях людей він також постає у вигляді маленького дідка у вивернутому кожусі, що живе під піччю, або як хлопчик з ногами цапа, у червоних штанях (шароварах), або як чудернацька рогата істота.

У записах дослідника Сергія Білівненка читаємо: «Зображення зовнішнього вигляду домовика дуже різноманітне: в одних джерелах він описаний, як маленький чоловічок з ріжками; уявляли його також в образі чорного півня; зображували його як чорного кота з вогняними очима і бородою, було навіть ствердження, що домовик це тварина або людина тільки без голови. Вважали також, що домовик лахмата невеличкого зросту людина, а також, що він виглядає як маленький хлопчик, у червоних портках, у рогатій шапці, з люлькою в зубах. Ноги має такі, як у цапа. Домовики сидять собі за столом і курять люльки, як ковалі, або ходять у постатях панів по подвір’ю з люльками на довгих цибухах, а деколи й гуляють. Часом показується домовик як пастушок у береті, з батогом. Також він може приймати образ тварин: корови, барана, теляти, пса, кота, та інших.» [Електронний ресурс].

Домовик у різних куточках України виглядав по-різному. Для жителів Київщини це – сивий старий з непокритою головою, одягнений у довгу білу сорочку; на Херсонщині – невеликий старий з довгими сивими волоссям і бровами, із сердитим виразом обличчя, кривими ногами, тіло, крім рук з довгими нігтями й обличчя, покрите білою вовною; закарпатський селянин запевняв, що домовик – чорний, кошлатий, здоровий як ведмідь, на голові шапка; на Харківщині – це невеличка волохата, схожа на кота, чорна істота.

Мешканець с. Володимирівка Сахновщинського району Харківської області Шевченко О.С., 24 роки, розповідає наступне: «Це було в серпні 2012 року, увечері, близько 23 години. Я собі лежав та дивився телевізор у спальній кімнаті. Через двері проглядувалася частина іншої кімнати, зали. Кинувши ненароком поглядом на диван, що знаходився в залі, побачив щось таке, що аж дух перехопило. То було щось чорне та лахмате, трохи більше за кота. І воно сиділо на бильці дивана. За мить зістрибнуло, а над диваном ніби пил розвіявся.»

Мешканка с. Артільне Лозівського району Харківської області Шмакова Тамара Миколаївна, 45 років, свідчить, що бачила, як щось завбільшки з кота (темненьке) зістрибнуло зі столу, перед цим нахилившись над посудом, з якого щойно пообідали, і враження було таке, що посуд вилизували.

За повір’ями, домовик міг перетворюватися в кішку, собаку, корову, іноді в змію, пацюка (мишу) чи жабу. Бувало, з’являвся у вигляді тіні на стіні.

У деяких регіонах України портрет домовика, доповнюється переказом про те, як, пустуючи, він заліз під двері тієї миті, коли їх зачиняли, втратив п’ятку й від того шкутильгає. Усе це надає домовику істотної схожості з чортом. У народі також вірили, що на базарах у деяких містах продають домовиків у вигляді кошенят.

У багатьох місцевостях України переказували, що домовик має подобу змії чи вужа. Це викликало особливу повагу до цих тварин.

Українці та білоруси вірили, що помешкання оберігає вуж. Саме він опікувався добробутом господи. Вужа пов'язували з теплом хатнього вогнища, тому його зображали над вікном тієї стіни, де стояла піч.

Думку про ототожнення вужа з домовиком підтверджує народне повір’я про те, що третього березня домовик линяє, скидаючи з себе стару шкіру. У цей день він є небезпечним навіть для своїх домашніх, яких він не впізнає. Це нагадує такий самий природний процес у змій та вужів і є прямою вказівкою на єдність образів домовика та вужа як хатнього божества.

Образ домовика посідає чільне місце в літературі. У весільній пісні, яку співають під час випікання короваю, є слова, які можна тлумачити як опис зовнішності домовика:
Кучерявий піч замітає,
Пелехатий в піч заглядає.
Як не будеш печі мести,
То будемо за кучері трясти [11, 106].

Отже, кучері – це ще один атрибут з портрета домовика.

Письменник В.Шевчук в оповіданні «Дорога» зображує його таким: «вугласта постать – чи людина, чи кіт, чотирикутна голова, а на малому личку – ледве накреслені обриси – палахкотіло двоє розпалених жарин» [18,237].

Отже, завдяки приналежності до нечистих сил домовик міг перевтілюватися і прибирати образу як людини (маленький хлопчик, дідок), так і тварин (кіт, ведмідь, курча, сова, собака тощо). Іноді уявлявся як істота невизначеного роду (воно). Проте найчастіше змальовувався як невеличкий дідок, шкіра якого покрита шерстю (мал.2.1- 2.6). У фольклорі це кучерявий дідусь, який допомагає своїм господарям виконувати хатню роботу (мал.2.7). Але дослідження показують, що мало хто бачив домовика, найчастіше чули його голос, а саме: зітхання, бормотання і таке інше (див.табл.2.1).

РОЗДІЛ 3

Дата добавления: 2015-11-26