Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

КІНЦЯ ХІХ – ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТЬ

Читайте также:
  1. Методи антицерковної політики держави в Україні кінця 50х – поч. 60х років
  2. РОЗДІЛ 2. ПРОБЛЕМА «КІНЦЯ ІСТОРІЇ» ЯК СОЦІАЛЬНЕ ОСМИСЛЕННЯ ІСТОРИЧНОГО ПРОЦЕСУ
  3. Розробка і прийняття першої Конституції СРСР.
  4. СТРАТЕГІЇ ПЕРШОЇ ТА ДРУГОЇ ОПОЗИЦІЙ
  5. УКР. КУЛЬТУРА ДОБИ РЕВОЛЮЦІЙ ТА ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
  6. Як бути з денікінцями? Делегація, директиви й перешкоди

АНГЛІЙСЬКА ДРАМА І ТЕАТР

План:

1. Загальні тенденції розвитку англійської драматургії наприкінці ХІХ ст.: «нова драма» і оновлення театральної системи.

2. «Драма ідей» в творчості Б. Шоу.

3. Ключові проблеми і жанрові тенденції в англійській драмі ХХ століття.

 

Художня література:

Шоу Б. Пігмаліон. Свята Іоанна. Дім, де розбиваються серця.

 

Науково-критична література:

1. Жлуктенко Н.Ю. Уроки Бернарда Шоу // Всесвіт. – 1981. - №8. – С. 162-167.

2. Ивашова В. Литература великобританки ХХ века. – М., 1984. – 387 с.

3. Козимирська Т.І. Британська драма ХХ ст. – Миколаїв, 2001. – 48с.

4. Паві П. Словник театру.

 

 

Загальні тенденції розвитку англійської драматургії наприкінці ХІХ ст.: «нова драма» і оновлення театральної системи.

 

Своєрідність драматичних літературних жанрів полягає в тому, що їхню історію неможливо відірвати від історії театральної системи.

Англійська драми і театр знають свої періоди розквіту і занепаду.

Визначним діячем театрального мистецтва доби Просвітництва був видатний актор Девід Гаррік, чия гра вражала психологічною глибиною. Важливе значення для розвитку сценічного мистецтва ХУІІІ ст. мала його діяльність за просвітницький репертуар, реформи в сфері режисури (було остаточно відділено сцену від глядачів, джерела світла стали невидимими) і формування трупи. У 1747 році Гаррік стає директором Друрі-Лейн, найстарішого королівського театру і робіть його найвідомішим театром Європи (природність акторської гри, постановка оригінальних, а необроблених шекспірівських п’єс).

Найкрупнішими акторами к. ХУІІІ ст. – поч.. ХІХ були Дж. Кембл і його сестра Сара Сідонс, учениця Д. Гарріка і виконавиця багатьох ролей у п’єсах Шекспіра (театр Ковент-Гарден).

В цілому в першій половині ХІХ ст. англійські театри зазнали певного падіння – романтична драматургія Байрона, Шеллі на сцені не затвердилась, театри ставили в основному мелодрами і фарси.

У 1843 році було відмінено монополію «Друрі-Лейн» і «Ковент-Гарден» на постановку класичного репертуару, і т.зв. «малі театри отримали право постановки будь-яких жанрів. До цього вони спеціалізувались на музичних і циркових виставах, пантомімах, бурлесках. В результаті з’явилось багато нових театрів, нових акторів і режисерів.

Не зважаючи на це, найпопулярнішим жанром залишалася мелодрама, і хоча в цій області були свої досягнення, в свідомості драматургів, глядачів, акторів виникла і була сформована ідея «театральної країни», що за своїми власними законами нічим не походила на живу дійсність. Наблизити театр до життя – ось така мета постала перед англійською драматургією в останні десятиліття ХІХ століття. Першим, хто намагався її досягти, був Томас Вільям Робертсон. Наприкінці 70-х – поч. 80-х рр. до школи Робертсона приєднались ще два драматурги – Генрі Артур Джонс (1851-1929) і Артур Вінг Пінеро. Усіх названих драматургів відрізняла постановка серйозних проблем, їх називали в ті часи соціальними критиками, але у своїх творах вони не загострювали конфлікти, а наслідували модель французької «добре зробленої п’єси».



В 90-ті роки ХІХ ст. на англійській сцені з’являються твори О. Вайлда і С. Моема. У своїй драматургічній діяльності ці митці обирають інші зразки: їхня творчість бере початок у комедії звичаїв (згадаємо комедії Б. Джонсона, комедію Реставрації). О. Вайлд розробляв салонний варіант комедії звичаїв, однак зумів надати своїм п’єсам сучасного звучання, йог парадокси мали помітний соціально-критичний акцент, і в певному смислі підготували появи комедіографії Б. Шоу.

С. Моем починав як викривач і звинувачував – його п»єса «Людина чести» - але справжній сценічний успіх прийшов до нього з легкою комедією зі світського життя «Леді Фредерік. Втім пізніше він звернувся до серйозної соціальної драми («Недоступна», «Вершки суспільства»).

Загрузка...

Досить часто драматургію С. Моема порівнювали і протиставляли творчості Б. Шоу. Моем вважав такий погляд неправильним. Він вважав, що вони з Шоу працюють у різних галузях драматургії: Шоу досягнув успіху, працюючи в театрі як представник інтелектуальної драматургії, яка знайомить публіку з новими ідеями, а сам Моем писав про себе. Що задовольняється «розумними» п’єсами, які допомагають глядачеві осмислити те, що відбувається у нього перед очима.

Моем відносив Б. Шоу до числа трьох найвидатніших драматургів всіх часів і народів – Шекспір, Мольєр, Шоу.

Важливо наголосити, що англійська драма і театр в останні десятиліття ХІХ ст., як зрештою і всього ХІХ століття повторюють основні тенденції розвитку європейського театру і драми. Скажімо, французьких глядач другої половини ХІХ ст. також ішов до театру заради розваги: натуралістичний театр швидко вичерпав свої можливості, символістський театр був розрахований елітарну публіку. І хоча важливе місце в житті Парижа продовжували займати театри «Комеді Франсез» і «Одеон», тон театральному життю задавали так звані театри Бульварів – «Жимназ», «Водевіль», театри Сари Бернар, які не намагались піднімати ключові проблеми світоустрою, а віддавали перевагу сімейному, приватному життю, нескладним інтригам, намагались розважити свого глядача.

Отже кінець ХІХ ст. – поч. ХХ ст. став переламним моментом для всієї всесвітньої літератури, в цей період формується нові парадигми культури, нові парадигми філософського осмислення світу, нові художні тенденції, І саме в ці десятиліття формується крупно масштабне явище. Назва якому «нова драма». Її представляють Генрік Ібсен (Норвегія), Август Стріндберг (Швеція), Антон Чехов (Росія), Моріс Метерлінк (Бельгія), Герхард Гауптман (Німеччина), Бернард Шоу (Англія) та інші драматурги.

Враховуючи творчу манеру, творчі інтереси, філософські і соціальні погляди, національну своєрідність «новодраматургів», можна говорити про певну єдність їхніх художніх устремлінь.

· В цілому, «нова драма» стала підйомом драматичної творчості після десятиліть занепаду, коли у післяромантичний період різка деградація драми виявилася у розквіті мелодрами, водевіля, салонних комедій, нескінчено далеких від реального життя, від актуальних соціальних і моральних конфліктів.

· «Нова драма» несла елементи демократичної критики буржуазного способу життя, виступила проти комерційного театру. Виникають нові театри – Вільні, Незалежні, Художні, в яких здійснюється поєднання високохудожньої літератури, сценічної метафори, поетичного слова:

1887 р. – Вільний театр в Парижі, Вільна сцена в Берліні, 1891 р. – Незалежний театр в Лондоні, 1898 р. – Художній театр в Москві.

· В більш широкому історичному масштабі вона стала реакцією на кризу театральної системи.

У «новій драмі» на зміну індивідуалістичному конфлікту, для якого характерним є протистояння конкуруючих персонажів заради власних інтересів, власного самоствердження, приходить інший тип конфлікту, в якому герої переживають принизливий гніт ворожого середовища, страшної, повсякденної дійсності. Як визначив Б. Шоу: «Будь-яка соціальна проблема, що виникає з протиріччя між людськими почуттями і оточуючою обстановкою, дає матеріал для драми». Так виникає соціально-психологічна драма, засновником якої вважають Г. Ібсена.

 

«Драма ідей» в творчості Б. Шоу

В історії європейської драматургії найвідомішим «новодраматургом», який писав англійською мовою, визнано ірландця за походженням драматурга, літературного і театрального критика, романіста Б. Шоу (1856-1950). З властивою йому самовпевненістю Шоу заявляв, що в історії англійської драми після Шекспіра і до появи його, Шоу, не було нічого і нікого видатного. В певному смислі він мав рацію: впродовж декількох століть англійський театр був театром видатних акторів, які виступали в класичному репертуарі.

Б. Шоу став в англійській літературі творцем соціальної драми. Коло питань, до яких він звертався у своїх п’єсах надзвичайно широке - 70 років творчої діяльності! –

· доля людства від первісного суспільства до віддаленого майбутнього («Повернення до Мафусаїла», 1921);

· біологічні і соціальні закони життя, еволюційна теорія («Людина і надлюдина», 1903);

· історична доля і доля видатної особистості («Свята Іоанна», 1924);

· шлюб і сімейні взаємини («Одруження», 1908, «Мезальянс», 1910);

· духовна криза людини («Дім, де розбиваються серця», 1919);

· мілітаризм («Майор Барбара»);

· парламентаризм і буржуазна демократія («Візок з яблуками», 1929).

 

За утвердження соціальної драми Шоу виступив не тільки як драматург, а й як критик. 1891 року він пише критичний етюд «Квінтесенція ібсенізму». В цій праці письменник обстоював проблемний ідейний театр, наполягав на необхідності створення п’єс-дискусій, де б глядач міг бачити зіштовхнення різних точок зору. Шоу виступив проти костюмованих постановок п’єс Шекспіра, високо оцінював творчість великого гуманіста, але не робив з нього естетичного культу. Він стверджував, що кожна доба потребує власних форм відтворення дійсності.

Шоу високо цінував Ібсена за сміливе відтворення життєвих конфліктів, за якісно нову постановку проблем моралі. За визначенням Шоу, Ібсен не просто ставить людей обличчям до дійсності, його твори вимагають від них відповіді на болючі питання моралі. Ібсен для Шоу митець, який розвінчує ілюзії, створені ідеологами про свій клас. У розділі «Ідеали та ідеалісти» він пише, що ідеали бувають різними – істинними і хибними, що буржуазна ідеологія проголосила власні моральні закони. На прикладі п»єс Ібсена, зокрема «Ляльковий будинок» або «Нора», викриває штучність буржуазного морального ідеалу шлюбу і сім’ї, який насправді є аморальним.

Дослідивши драматургічну манеру норвезького письменника, Шоу поклав початок наукового підходу до оцінки ібсенівської спадщини, сприяв інтересу до нього з боку літературів, не лише реалістичного. А й модерні стичного спрямування. Зокрема, юний Джойс пережив вплив Ібсена і навіть писав йому листа і статтю про нього.

Естетичні погляди письменника, інтерес до соціальної драматургії підтверджуються і його світоглядними уявленнями. Шоу був переконаним соціалістом, активним членом Фабіанського товариства, одним з небагатьох західним письменників, які з оптимізмом спостерігали за тими подіями, які відбувались у Радянському Союзі.

Вже перші п’єси драматурга мали гострий соціальний конфлікт і були визнані зрілими, програмними творами, в яких висвітлювались ключові проблеми сучасності.

Перша з п’єс Шоу з’явилась «Будинки вдівця» (1892) з’явилась, коли його товариш Джек Томас грейн заснував Незалежний театр у Лондоні.

У творі молодий аристократ Тренч закохується в доньку капіталіста Сарторіуса, але дізнається, що той нажив свої гроші на стражданнях простих людей. Тренч навіть готовий відмовитись від коханої дівчини, але дізнається, що його власні цінні папери забезпечені прибутком з тих самих нетрів Сарторіуса. Усвідомивши свої справжні інтереси, він намагається надати справі ще більшого розмаху. На думку автора, всі представники правлячих класів є справжніми хижаками.

Шоу рішуче відмовляється від уявлень про драму як засіб задоволення публіки. Його мета – конфронтація з глядачем. Митець намагається на початку п’єси викликати симпатію до персонажа, примусити глядача ототожнити себе з ним, а потім викриває свого героя, а разом з ним і глядача.

В такому задумі Б. Шоу дуже близький до Б. Брехта, який також хотів, щоб його глядач ішов з театру незадоволеним, що приймав світоглядні рішення.

Другим програмним твором Шоу була п’єса «Професія місіс Ворен» (1894). Молода, освічена, з незалежними поглядами дівчина, яка соромиться своєї вульгарної матері, дізнається, що вона утримує публічні будинки. Дівчина відмовляється від її допомоги і шукає власний шлях у житті. Шоу не вважає для себе можливим однозначно засудити місіс Ворен. Він проводить думку, що проституція є природним і закономірним виявом буржуазних поглядів, що, можливо, в торгівлі власним тілом дівчина з трудової сім»ї шукає порятунок від голодного існування.

Драматург використовує прийом «дискусії» - сцени, де персонажі обговорюють ситуація, що склалася, і кожний висловлює свою думку, свій погляд на стан речей.

Письменник був переконаний, що «оскільки загальна, та, що бере верх, думка з будь-якого питання не може скласти усієї правди, залишок її відкривається у сутичці з протилежною думкою». Відтак Шоу старанно зіштовхує протилежні думки. Намагаючись з’ясувати істину. Він виходить з того, що світ складається з протилежностей і намагається їх виявити. П’єси драматурга прокладають шлях розвиткові інтелектуальній драмі ХХ століття.

Перші свої твори письменник об’єднує в три збірки «Неприємні п’єси» («Будинки вдівця», «Професія місіс Ворен»), «Приємні п’єси» («Обранець долі»), «Три п’єси для пуритан».

У 1913 році з’являється одна з найвідоміших п’єс «Пігмаліон». Написана в жанрі драми-міфу, вона засвідчує той факт, що видатний драматург розвиває основні тенденції літератури ХХ століття. Наприклад, його твір «Візок з яблуками» можна віднести до анти утопічної літератури ХХ століття.

 

 

Ключові проблеми і жанрові тенденції в англійській драмі ХХ століття

 

Соціальні реалістичні тенденції англійської драми були особливо помітні в 20-х роках ХХ століття.

«Соціальний характер моїх п’єс обумовлений тим, що я не відділяю художньої творчості від дійсності», - писав Джон Голсуорсі.

Вже перший драматичний твір письменника «Срібна коробка», за його словами, «це п’єса про два закони, про один для бідних й інший для багатих». За один злочин – дрібну крадіжку – персонажі відповідають по-різному: один стає «загрозує для громадськості», інший. Син члена парламента. Залишається безкарним.

Голсуорсі піднімає питання про бідність і багатство, соціальну несправедливість, недосконалість судової системи в Англії («Правосуддя», «Боротьба», «Справедливість», «Відданість»).

 

 


Дата добавления: 2015-10-31; просмотров: 109 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Сцена четвертая| Пожалуйста, ответьте на несколько вопросов о себе

mybiblioteka.su - 2015-2018 год. (0.012 сек.)