Інвестиційна функція: класичний та кейнсіанський підходи

Тема 8. Приватні інвестиції

1. Інвестиції та фактори, що впливають на їх обсяг

2. Інвестиційна функція: класичний та кейнсіанський підходи

Інвестиції та фактори, які впливають на їх обсяг

Інвестиції відіграють подвійну роль у макроекономіці, з одного боку, у короткостроковому періоді вони впливають на сукупний попит та визначають обсяг виробництва, а, з іншого, в довгостроковому періоді впливають на економічне зростання через капіталоутворення, на потенційний обсяг випуску та сукупну пропозицію (AS). Інвестиції діляться на три группи: 1) Інвестиції в житлове будівництво; 2) Виробничі інвестиції (машини та обладнання); 3) Інвестиції в товарно-матеріальні запаси. Інвестиції – найбільш нестабільний компонент сукупних витрат. Їх величину практично неможливо спрогнозувати, оскільки вони залежать від багатьох важко передбачуваних факторів: 1) очікувана норма прибутку; 2) динаміка реальної ставки відсотка; 3) рівень оподаткування; 4) зміни в технології виробництва; 5) наявний основний капітал; 6) економічні (інфляційні) очікування; 7) динаміка сукупного доходу.

Інвестиційна функція: класичний та кейнсіанський підходи

Джерелом інвестицій є заощадження (S). При цьому виникає проблема – заощадження здійснюються одними господарюючими суб'єктами, а інвестиції здійснюються, як правило, зовсім іншими економічними агентами. Незбіг процесів заощадження і інвестування призводить до порушення макроекономічної рівноваги.   Іншим джерелом інвестицій є накопичення фірм, які функціонують у суспільстві (промислових, сільськогосподарських та ін.). Тут поняття «заощаджував» та «інвестор» співпадають. Проте роль заощаджень домашніх господарств дуже велика і неспівпадіння процесів заощадження та інвестування внаслідок зазначених відмінностей може привести економіку в становище, що відхиляється від рівноваги.   В основі теорії приватних інвестицій лежить проблема визначення чинників, що впливають на обсяг інвестицій. Інструментом вирішення цієї проблеми є інвестиційна функція. Для більш детального аналізу розглянемо класичний і кейнсіанський підходи. І. Класичний підхід Ринок позичкових коштів–     Попит на позичкові кошти пред'являють фірми, використовуючи їх для покупки інвестиційних товарів, а пропозицію кредитних ресурсів здійснюють домогосподарства, надаючи у позику свої заощадження (S).   Інвестиції обернено залежать від ставки відсотка, оскільки чим вища ціна позичкових коштів, тим більше витрати фірм на обслуговування кредитів та тим вищу норму прибутку повинні забезпечити проекти, що фінансуються, тому крива інвестицій є спадною.   Залежність заощаджень від ставки процента прямо пропорційна, оскільки чим вище ставка процента, тим більший дохід, одержать домогосподарства від власних заощаджень. Ринок позичкових коштів наведений на рис.8.1. Рис. 8.1. Рівновага між заощадженнями та інвестиціями Спочатку рівновага (I0=S0) встановлюється при величині процентної ставки rE0. Якщо заощадження збільшуються (крива заощаджень S0 зсовується управо до S1), то при колишній процентній ставці rE0 частина заощаджень не приноситиме доходу, а це неможливо при умові, що всі економічні агенти поводяться раціонально. Домогосподарства вважатиме за краще одержувати дохід, тобто винагороду на всі свої заощадження, навіть і по нижчій ставці відсотка. Таким чином, початкове збільшення заощаджень призведе до зниження рівноважної ставки відсотка. Нова рівноважна процентна ставка встановиться на рівні rE1, при якій кредитні кошти використовуватимуться повністю. ІІ. Кейнсіанський підхід Ставка процента, на думку Кейнса, формується не на ринку позичкових коштів в результаті взаємодії інвестицій (I) і заощаджень (S), а на грошовому ринку – як наслідок співвідношення попиту на гроші і пропозиції грошей.   Кейнс довів, що при одному і тому ж рівні ставки процента (r) фактичні інвестиції і заощадження можуть бути не рівні, оскільки інвестиції і заощадження здійснюються різними економічними агентами, які мають різні мотиви.   Основним чинником, що визначає величину інвестиційних витрат є не рівень ставки процента, а очікувана внутрішня норма віддачі від інвестицій (граничною ефективністю капіталу).   Інвестор ухвалює інвестиційне рішення, порівнюючи дану величину із ставкою процента. Якщо перша величина перевищує другу, то інвестор фінансуватиме інвестиційний проект, незалежно від абсолютної величини ставки процента.   Чинником, що визначає величину S, є також не ставка відсотка, а величина наявного доходу. Якщо дохід людини невеликий і його ледве вистачає на поточні витрати (С), то робити заощадження навіть при дуже високій ставці процента людина не зможе.   Графічно співвідношення I і S в кейнсіанській моделі представлено на рис. 8.2. Рис. 8.2. Інвестиції і заощадження за кейнсіанською моделлю Якщо заощадження збільшуються до S1, то рівноважну ставку процента визначити неможливо. Тому рівноважна ставка процента встановиться на іншому ринку – грошовому (співвідношенню МD та МS).

Доповідь:

Дата добавления: 2015-10-30