Розділ 2. Свобода, як основний мотив Пушкіна

Розділ 2. Свобода, як основний мотив Пушкіна

2.1 Характери віршів поета, що прославляють братство і свободу..……...….14

2.2 Дух свободи в поемі «Кавказький полонений»……..…………...……….. 24

Висновки……………………………………………………….....……….….… 28

Список використаної літератури…………………………………….…………29

ВСТУП

Пушкін – перший російський письменник світового значення, що мав вплив не тільки на російський, але й на світовий літературний процес. Достоєвський стверджував, що вся російська література «вийшла з Пушкіна». Бєлінський назвав роман «Євгеній Онєгін» «енциклопедією російського життя», повною мірою це визначення можна віднести і до лірики Пушкіна.

А. С. Пушкін - великий російський національний поет, основоположник реалізму в російській літературі і російської літературної мови. У своїй творчості він приділяв велику увагу темі свободи. У віршах "Вільність", "До Чаадаєву", "Село", "У глибині сибірських руд"та низці інших відбилося його розуміння таких категорій, як "свобода", "вільність".

Тема свободи вже у ранній творчості поета набуває філософського характеру. Не зведена до декларацій просвітницьких ідей, вона конкретніша і максимально наближена до російської дійсності. У своїй творчості Пушкін називає основну заслугу прославлення свободи, заклик бути милостивими до переможених, пробудження добрих почуттів.

Поезія поета стає еталоном для спадкоємців гуманістичної традиції.

Тема свободи зазнавала змін у міру дорослішання поета.Спочатку, в юні роки, під свободою Пушкін розуміє перш за все свободу політичну, боротьбу з тиранією.

Але до 1824 року погляди поета змінюються. Пушкін відмовляється від ліберальних захоплень юності і від участі в декабристський рух. Він стає монархістом. З цією еволюцією змінюється і тема свободи в ліриці Пушкіна — він починає відокремлювати поета від навколишнього його натовпу. Цінує Пушкін тепер не скільки свободу політичну, скільки свободу творчості, можливість самовиражатися. Тема свободи тісно переплітається з темою поета і поезії у Пушкіна.Для поета не надто важлива оцінка народу — він сам собі головний суддя, він залежить тільки від себе самого.Поетична свобода - це незалежність поета і його діяльності від думки натовпу "неосвіченого", і добитися цього можна, лише дотримуючись свого натхнення.

У творчості пізнього Пушкіна головна ідея свободи — заперечення будь-якої влади над людиною, хоч політичної, хоч духовної. Головною своєю заслугою сам Пушкін буде вважати саме те, що його творчість була вільною.

Незважаючи ні на що, Пушкін завжди залишався великим вільнодумцем і проповідником свободи в усіх її проявах.
Пушкін ставив на перше місце серед своїх заслуг прославляння волі. Свобода залишиться темою його творчості на все життя. Свобода для Пушкіна - це перш за все особиста свобода і незалежність. Це свобода вибору професії, занять, свобода від різного роду забобонів. Це і свобода думки: у ставленні до мистецтва, до релігійних переконань, до взаємин з людьми. Поет завжди відстоював свободу творчості. Він не міг писати на догоду. Пушкін закликав знищити рабство і дати російському народу свободу і просвітництво.

Актуальність дослідження зумовлена науково-пізнавальним інтересом. Творчість великого російського поета має світове значення, адже в ній порушуються вічні проблеми дружби, братерства, свободи, волелюбності, осмислення яких важливе на будь-якому етапі розвитку людства.

Мета дослідження: дослідити волелюбні мотиви у творчості О.С.Пушкіна та їх значення для розуміння світоглядної позиції автора.

Відповідно до мети були поставлені такі завдання:

- дослідити ідеї волелюбності й гуманізму в творчості Пушкіна;

- проаналізувати вірші, характери віршів поета, що прославляють братерство та свободу;

- охарактеризувати поему «Кавказький полонений» в контексті поставлених проблем.

Об’єкт дослідження: творчість О.С. Пушкіна.

Предмет дослідження: волелюбні мотиви та їх значення для розуміння світоглядної позиції автора.

Методологічна основа курсової роботи: під час опрацювання матеріалу було використано метод порівняння, історичний та пізнавальний методи, а також, метод аналізу та синтезу.

Пушкін вірив, що справа свободи переможе і тоді "окови тяжкі впадуть, темниці зваляться".

Практичне значення роботи: результати дослідження можуть використовуватися студентами при підготовці до практичних занять із зарубіжної літератури.

Структура роботи: складається зі вступу, двох розділів (другий розділ у свою чергу поділяється на два підрозділи), висновків та списку використаних джерел (26 найменувань). Обсяг курсової роботи - ст

Розділ 1. Волелюбна лірика О. С. Пушкіна

Олександр Сергійович Пушкін (1799-1837) - перший російський поет світового значення, який бере участь не тільки в російському, а й у світовому літературному процесі. Світове значення Пушкіна пов'язано з усвідомленням світового значення створеної ним літературної традиції. Пушкін проклав дорогу літературі Гоголя, Тургенєва, Толстого, Достоєвського і Чехова, літературі, яка по праву стала не тільки фактом російської культури, а й найважливішим моментом духовного розвитку людства.

Геній Пушкіна набагато випередив свій час. У ліричних творах поета відбиваються найсуттєвіші проблеми сучасного йому життя, окреслюються теми, які знайдуть продовження в літературі його послідовників. Поезія Пушкіна — це цілий світ, в якому кожен читач може знайти те, що стосується його особисто. Дружба, любов до батьківщини, її історія, історія людства, свобода особиста і суспільна, рабство і тиранія, життя і смерть, природа і людина, кохання і самотність — ось лише невелика частка мотивів його лірики.[3,с. 32].

А. С. Пушкін належав до покоління, вихованого війною 1812 року, в епоху підйому громадської самосвідомості: люди 1810 - 1820-х років відчували себе учасниками та діячами Історії (з великої літери). Свобода для покоління 10-20-х років XIX століття — це і політичне звільнення від «гніту влади фатальний», і вільний дух дружнього союзу, і насолода простором природи, і відчуття поетичної свободи, свободи творчості.Можливо, саме тому серед величезного числа різноманітних мотивів лірики Пушкіна одне з найважливіших місць займає мотив волелюбності, свободи, «вільності святий» та ідеали гуманізму.[9,с. 94].

Однією з причин, що посприяла становленню волелюбної поетичної лінії на передові позиції в творчості генія було навчання в ліцеї. Ліцеїсти жваво сприймали ідеї часу, критику кріпосництва, захист прав особистості і свободи. Свій навчальний заклад вони називали ліцейською республікою, а себе – республіканцями, і всі пристрасно захоплювалися літературою. Вже на той час серед них вирізнявся поет Пушкін. У ці роки він знайомиться з творами Радищева, і в той же період він зближується з вільнодумцем П. Я. Чаадаєвим. [12,с. 49].

У Петербурзі цих років суспільно-політичне життя било ключем. І Пушкін активно включається в життя столиці. Він бере участь у засіданнях “Арзамаса”, а після його закриття відвідує літературно-політичний гурток “Зелена лампа”, який був негласним відділом декабристського таємного союзу. Шириться коло літературних і політичних знайомств поета. Серед нових друзів майбутні декабристи – М. Лунін, К. Рилєєв. Автор був передовим поетом того часу, він боровся за прогресивну культуру та літературу, виступав проти всього консервативного і реакційного.

Волелюбні вірші Пушкіна (1817-1820 роки), по суті, стали програмою і маніфестом декабристської етики. При цьому особливі надії покладалися на Пушкіна як на найталановитішого поета покоління, покликаного стати "рупором", "провісником" волелюбних ідей. Талант його мислився "засобом" політичної пропаганди, інші теми оголошувалися дрібними і негідними.

Але "муза" Олександра Сергійовича ніяк не хотіла обмежуватися цим аскетичним ідеалом, викликаючи докори, а то й недовіру друзів-декабристів. Недарма Пушкіна називали "Протеєм" (давньогрецьке божество, яке постійно змінює вигляд): він був мінливий і сприятливий, вільно приймаючи різні поетичні образи, пробуючи все нові жанри, не погоджуючись на самообмеження і однобічність. У нього упродовж усього його життя спостерігалася еволюція творчого методу зображення дійсності і, отже, образу ліричного героя. [5, с. 54].

Образ ліричного героя Пушкіна — це духовно багата і волелюбна особа, віддана справі свободи, готова пожертвувати особистою свободою в ім’я загальної справи, відчуває протиріччя між волелюбними романтичними мріяннями і реальною дійсністю, протестуюча проти деспотизму, така, що вірить в торжество справедливості, філософськи осмислюючи проблему свободи.Таким чином, волелюбна лірика Пушкіна слідувала двом різним ідеям свободи: ідеї самообмеження в ім'я громадянської свободи і ідеї поетичної свободи, яка не визнаєніякого самообмеження.

На першому етапі свого творчого шляху Пушкін присягає на вірність суспільному ідеалу - жертовному служінню. В оді "Вольность" (1817 рік) він відмовляється від любові (Афродіти - "Цітери слабкою цариці") і присвячених їй "вінка" з "зніженої лірою":

«Беги, сокройся от очей,

Цитеры слабая царица!

Где ты, где ты, гроза царей,

Свободы гордая певица?

Приди, сорви с меня венок,

Разбей изнеженную лиру...» (33)

Натомість, в оді поет говорить про ту жахливу обстановку, яка панувала в країні:

«Увы! куда ни брошу взор -

Везде бичи, везде железы,

Законов гибельный позор,

Неволи немощные слезы;» (33)

Крім того, у вірші відображена боротьба з тиранією в ім’я урочистості свободи, звучить загроза самодержавству, без всяких натяків поет відкрито закликає до повстання [10, с. 47].:

«Питомцы ветреной Судьбы,

Тираны мира! трепещите!

А вы, мужайтесь и внемлите,

Восстаньте, падшие рабы!» (33)

Одним з кращих «волелюбних» віршів цього періоду є послання “До Чаадаєва”. Обидва вони мріяли про звільнення Росії від гніту самодержавства і кріпосного права, але Чаадаєв на відміну від юного поета не вірив у швидке здійснення їхніх сподівань. Поет намагався переконати однодумця, що мрія скоро збудеться й обидва вони візьмуть участь в руйнуванні “самовладдя”. Дев’ятнадцятирічний поет закликає присвятити вітчизні “душі прекрасні пориви”. Революційний борг не протиставляється особистим почуттям, а є для поета таким же близьким, як мрії про побачення з коханою [22, с. 2].:

«Мы ждем с томленьем упованья

Минуты вольности святой,

Как ждет любовник молодой

Минуты верного свиданья.

Пока свободою горим,

Пока сердца для чести живы,

Мой друг, отчизне посвятим

Души прекрасные порывы!» (25)

Про те, що волелюбна лірика займає особливе місце у творчості О. С. Пушкіна може свідчитивірш «В'язень», написаний в 1822 році в Кишиневі, куди поет був засланий за «обурливі вірші». З вікна своєї кімнати, яке виходило у двір, Пушкін бачив прикутого ланцюгом орла. Вид цієї гордої птиці, вимушеної жити в неволі, навів поета на роздуми про свою долю. Хоча поет не був у прямому сенсі «за гратами в темниці сирій», але життя на засланні була для нього життям у в'язниці.

Орел - символ свободи. У вірші Пушкін наділяє орла людськими якостями. Прикуту птицю поет називає «сумним товаришем», який здатний мислити, мріяти про простір і волі, про те ж, про що мріє засланець Пушкін. «Давай полетимо! Ми вільні птахи». В'язні хочуть опинитися на просторі, «де гуляє лише вітер», де їх свободу ніхто не обмежуватиме. Не випадково мрії про свободу поет висловив в образі молодого орла. Цей могутній, прекрасний птах погано переносить неволю і гине. Вірш відображає настрої передових людей доби, їх протест проти самодержавства. Ці ж думки близькі і народу, який боровся за своє визволення. Ще за життя поета вірш стає народною піснею. [15,с. 28].

Мотив свободи, пов’язаний з темою неволі, є присутнім і в елегії «До моря»(1824), де море втілює собою абсолютну свободу людини — як внутрішню, так іпоетичну [1, с. 17].:

«Прощай, свободная стихия!

В последний раз передо мной

Ты катишь волны голубые

И блещешь гордою красой.» (24)

Головна думка вірша “До моря” – людина і свобода. Людина – це будь-який мислячий син Росії, що бачить рабство, а свобода – поки ще тільки море.

Після перелому 1823-1824 років волелюбна тема з громадянської лірики переходить у вірші про призначення поета і поезії,отримавши характер поетичного маніфесту. Поет повинен бути вільний - і від "влади", і від "народу". З 1825 року в поезії Пушкіна в результаті перелому відбувається становлення методу реалізму в його творчості. Отже, закономірною є і еволюція образу ліричного героя. Тепер він важко переживає поразку друзів-декабристів, зберігає вірність їх ідеалам. Він розлучився з романтичними ілюзіями, ухвалив суворий вирок соціальному ладу, розділив суспільство на владик і слухняних рабів. Ліричний герой упевнений в тому, що досягти громадянської свободи неможливо без почуття внутрішньої свободи людини.[6, с.168].

Варто зазначити, що навіть з плином часу головну ідею у своїх поглядах поет не змінив, бажаної свободи не відчував, тужив за друзями-декабристами.Незважаючи на переслідування, Пушкін співчутливо ставився до засланих декабристів, брав участь у проводах дружин декабристів у Сибір і передав з ними свої вірші, серед них задушевне послання Пущинуу вірші “В Сибір”. Поет закликає декабристів бути стійкими, гордими своєю справою, не показувати зневіри й слабкості перед ворогом. “Дум високе прагнення” – на думку Пушкіна, це благородні думи про свободу, про щастя народу. Поет висловлює розраду, співчуття до засланих, але Пушкін вірить, що “не пропаде ваш скорботний труд”, за який ці мужні люди віддали свої життя, справу їх продовжують інші борці за свободу. “Прийде бажана пора”, коли Батьківщина стане щасливою і вільною. [17, с. 288].Поет – смілива людина, якого не змогли налякати ніякі утиски та посилання, чим і постійно підтверджує свою любов до незалежності – волелюбність як в творчості, так і в житті. Він, вірний друг, добрий і чуйний, не забував своїх друзів у нещасті і до кінця залишився вірний своїм думкам і поглядам. Поет завершує вірш упевненістю в перемозі своєї справи:

«Оковы тяжкие падут,
Темницы рухнут — и свобода
Вас примет радостно у входа,
И братья меч вам отдадут.» (22)

Слід зазначити жанрове різноманіття волелюбної лірики Пушкіна: це і ода, і елегія, і послання, і сонет, і ліричні вірші. У них поет зумів об’єднати розмовні і книжкові елементи мови на основі народної мови. Пушкін сповідував у своїх ліричних віршах стиль ораторської, закличної мови, для чого включав в текст дієслова в наказовому способі, звернення. Поет використовує такі засоби художньої виразності, як символи (море, океан, зірка — символи свободи), анафори («поки свободою горимо, поки серця для честі живі»), порівняння.Мотиви свободи в ліриці Пушкіна різноманітні і оригінально втілені в художній формі віршів. [23,с. 147].

Не можливо не згадати про те, що крім волелюбності, творчість Пушкіна вирізняється високою ідейністю, демократизмомі гуманізмом. Як відомо, гуманізм визнає людину найвищою цінністю у світі, де здійснюється повага до гідності та розуму людини, право на щастя в житті, вільний вияв природних почуттів і здібностей. Саме ця ідея вирізняє творчий доробок поета. Ще В. Г. Бєлінський говорив: «Загальний колорит поезії Пушкіна й особливо ліричної — внутрішня краса людини й що плекає душу гуманність». Це особлива якість лірики Пушкіна проявляється у всіх темах. Чи пише поет про любов, про дружбу, про природу, чи міркує він про поезію й роль поета в суспільстві, чи говорить про волю або ж виражає свою цивільну позицію — скрізь він виступає як поет — гуманіст.[4, с. 197].

Так, свою внутрішню красу, людяність поет демонстрував в різних ситуаціях. До прикладу, своїм ставленням до друзів, які для Пушкіна були не тільки близькими людьми, з якими він проводив дозвілля, а ще й ідейними соратниками, з якими він завжди намагався знаходитися поруч у важкий час. Тому, Бєлінський говорив про те, що читаючи твори Пушкіна можна стати справжнім патріотом і людиною.

Це вираження як не можна точно характеризує всю волелюбну сутність пушкінської поезії. Адже справжній чоловік це особистість, яка в першу чергу захищає інтереси, свободи і права оточуючих людей. Саме це є вищим ступенем прояву людського гуманізму. [7,с. 130].

Політична й цивільна позиція Пушкіна пов’язана з гуманістичними ідеями просвітительства. Це можна прослідкувати на прикладі вище згаданої поезії:в ранніх віршах він говорить про необхідність звільнення від «гніта влади фатальний» («До Чаадаєва», 1818), про обов’язковість дотримання закону для всіх («Вільність», 1817), виражає надію на те, що антигуманна система кріпосництва буде скасована «по манію пануючи» («Село», 1819). У період після поразки повстання декабристів варто згадати вірш «У глибині сибірських руд…» (1827). У ньому звучить надія на милосердя пануючи, завдяки якому засланці друзі — декабристи знову знайдуть волю. У пізній ліриці Пушкіна починає усе сильніше звучати тема християнського милосердя й гуманізму («Батьки — Пустельники й дружини непорочні…», 1836). [15,с. 28].

Ідеалам гуманізму Пушкін залишається вірний і тоді, коли вжитті настає переломний момент, його осягає розчарування, з’являються ноти песимізму. Так наприкінці 1820-х — початку 1830-х років він не вірить у близькість політичної волі в умовах сучасної йому Росії, у милосердя пануючи, навіть не сподівається, що йому буде надана можливість «по примсі своєї скитаться тут і там». Але він продовжує розвивати ідеї гуманізму, всією своєю творчістю затверджуючи, що без волі людина не може залишитися людиною.

Про це він пише, наприклад, у вірші «Анчар» 1828 року. Створюючи образ «древа смерті», ізольованого в природі, і малюючи владику й раба, дії яких порушують природну гармонію й приводять до поширення згубної дії анчара, поет затверджує разом з тим думку про порочність такого суспільного устрою, де існує тиранія й рабство. [4,с. 197].

Відповідно до цього, у своїх віршах Пушкін різко засуджує кріпосницький лад, називаючи його справжнім варварством і пережитком минулого. Будучи дворянином, Олександр Сергійович веде відчайдушну боротьбу зі свавіллям поміщиків: адже обмеження прав і свобод нижчих незахищених верств населення веде до культурного руйнування всієї нації. Таким чином, підтверджуючи ідею антигуманності діяльності царизму.

«Проповідуючи» гуманізм у своїй творчості, Олександр Сергійович не обмежується рамками і проводить цю ідею в своїй поезії крізь всі напрями. Зокрема, це стосується теми любові.Пушкін вважав, що справжня любов не повинна бути егоїстичною. Він бачив у любові одне з найясніших, яскравих і кращих властивостей людської душі. Пушкін вважав, що саме любов відкриває для людини увесь світ [16,с. 44].—

«И божество, и вдохновенье,

И жизнь, и слезы, и любовь.» (26)

Глибокі філософські міркування Пушкіна про дружбу, любов, час, долю, життя й смерть не могли не торкнутися й тої головної справи, якій він присвятив себе, — поезії, її ролі й значення, місця в суспільстві. І знову ми можемо переконатися в тім, що головним критерієм оцінки для Пушкіна є гуманізм. Свої міркування на тему поета й поезії він висловив у цілому ряд віршів, написаних наприкінці 1820 — х — 1830 — х роках: «Поет», «Поет і юрба», «Поетові», «Луна» і багатьох інших. Ще в 1826 році в знаменитому вірші «Пророк» Пушкін стверджував, що щира поезія пов’язана з божественним початком, а тому вона завжди гуманна й ціль її визначена Богом [16,с. 44].:

«Восстань, пророк, и виждь, и внемли,

Исполнись волею моей,

И, обходя моря и земли,

Глаголом жги сердца людей». (28)

Це значить, що поет — пророк повинен нести людям слово вищої істини, вищого гуманізму. І цю місію Пушкін виконав своїм життям.

Підсумовуючи, варто зазначити, що:

- значення волелюбної лірики Пушкіна було надзвичайно велике. За словами Герцена, в роки реакції, коли кращими людьми Росії опанував відчай, “одна лише дзвінка й широка пісня Пушкіна звучала в долинах рабства і страждання, ця пісня продовжувала епоху минулої, наповнювала мужніми звуками даний, посилала свій голос віддаленого майбутнього”.

- Волелюбні вірші великого російського поета зіграли важливу роль в громадському житті того часу. Творчість Пушкіна вплинула на розвиток цивільної російської поезії: його справу продовжили М. Ю. Лермонтов, Н. А. Некрасов і інші поети.

- Ідеями гуманізму пройнята вся творчість великого поета починаючи з ранніх років, при цьому охопивши весь можливий спектр проблем: дружби, любові до кохання до Батьківщини, свободи особистої і суспільної та багато інших.

Розділ 2. Свобода, як основний мотив Пушкіна

2.1 Характери віршів поета, що прославляють братство і свободу

ПоезіяПушкіна – цепошукгармонійного початку світу, щовпорядковуєіндивідуальне та національнебуття. Творчапоетова думапрагнеосягнутиабсолютнийсенслюдського космосу, сформулюватиетичніпріоритети, однаковоприйнятні для особи й суспільства. У багатьох ранніх ворах поеталежитьпечаткаідейфранцузькихпросвітителів: теорія суспільного договору, ідея природних прав людини, особиста свобода індивіда та інші. [21,с. 3].

Мотивисвободи є одними з головних у творчості О.С. Пушкіна. Практично всівіршіцієї тематики відносяться до напрямкугромадянського романтизму, до якогоПушкінприйшовна початку 1820-х років.[15,с. 28].

Свобода – це одна з найвищих людських цінностей, і тим вона дорожча для людини, чим сильніше вона відчуває її нестачу. Для поета, людини, яка сприймає все, що її оточує гостріше інших, свобода в усіх її проявах є одним із основних джерел натхнення.

Пушкін пройшов кілька етапів в усвідомленні свого ідеалу свободи, про що свідчить його творчість [8,с. 92]. Зміна цих етапів вцілому співпадає з поворотними моментами в його особистому житті, перший з яких – час навчання в Царськосельському ліцеї.

Це дійсно поворотний момент, тому що в ліцеї Пушкін вперше проявив свій талант. Молодість – час розваг, радості, а тому не дивно, що в ліцейський період у творчості Пушкіна з’являються епікурейські мотиви, пов’язані з стремлінням до розваг, радості, насолодженням життям.[24,с.177]. Так виникає розуміння свободи в дусі епікурейської проповіді свободи прояву людських почуттів:

Наслаждайся, наслаждайся;

Чаще кубок наливай;

Страстью пылкой утомляйся

И за чашей отдыхай! (34)

З іншого боку, в його час величезний вплив на поета справили просвітительські ідеї його викладачів. Особливу роль у формуванні його світогляду відіграли лекції Куніцина про «природне право» кожної людини на свободу і рівність. А тому не дивно, що в його ранній ліриці з’являються вірші, в яких свобода розуміється як суспільно-політична категорія. Так, у вірші 1815 року «Ліцинію» в якості ідеалу свободи виступає Римська республіка: «Я сердцем римлянин; кипит в груди свобода». У вірші певний давньогрецький громадянин пише лист своєму другу Ліцинію, в якому призиває його покинути розпусне і рабовласницьке місто і повернутися до сільської тиші й усамітнення. Дорогою він викриває бажання імператорського Риму і засуджує громадян, що втратили гордість. Рабство Пушкін представляє як процес, здатний знищити навіть великий Рим: «Предвижугрозноговеличияконец». Викриваючи людські пороки, в кінцевому рахунку, що ведуть до рабства, поет застерігає від повтору попередніх помилок. Свій суворий вирок він проголошує у фіналі вірша: «Свободой Рим возрос, а рабством погублен». Таким чином, у вірші «Ліцинію» звучить головна ідея всієї творчості поета – протест проти рабства. [23,с. 147].

Схожі ідеї розділяли ті пушкінські сучасники, котрі потім увійшли в декабристські об’єднання. Показово, що серед них були найближчі друзі поета, його товариші по ліцею – Іван Пущін, Вільгельм Кюхельбекер та інші. З цього слідує те, що молоде покоління мріяло про свободу, робило все можливе, щоб наблизити її, зробити реальною для Росії. Ось чому з такою наснагою молодь сприймала поезію Пушкіна, яка в досить яскравій і дивовижно точній поетичній формі відобразила настрої молодого покоління. Закінчивши ліцей Пушкін в Петербурзі продовжує розвивати тему громадянської свободи. Тісне спілкування з представниками таємних організацій остаточно формує пушкінський ідеал свободи в цей період його творчості. В 1817 році він пише оду «Вільність», в якій напряму звертається до «владик». Поет вихваляє закон, як надійну гарантію справедливих взаємовідносин між народом і владою.[10,с. 47]. До того ж, цей вірш створювався під впливом декабристів і відображає їхню ідею договору між владою і народом:

«Склонитесь первыеглавой

ПодсеньнадёжнуюЗакона,

И станутвечнойстражейтрона

Народоввольность и покой.» (33)

Закон повинен, на думку Пушкіна, побороти «несправедливу владу» і «злочину секиру». Поет звертається до історії, розповідаючи про загибель Людовіка і Павла I, як приклад того, що відбувається, якщо законів не дотримуються. Не важливо, які мотиви при цьому керують людьми, результат завжди буде жахливим. От чому він призиває державців першими схилитися перед законом, щоб стали «вечнойстражейтрона/ Народавольность и покой». Звідси випливає, що у Пушкіна закон – це вища сутність, яка стоїть і над царем, і над народом, а будь-яке беззаконня призводить до трагедії (страчення Людовіка XVI, вбивство Павла I). [10,с. 47].

Ідеал суспільства, що живе під владою закону, проповідується і в творі «Село», який є досить цікавим за своєю композицією. Він різко ділиться на дві частини: в першій представлений елегічний сільський пейзаж, який протистоїть порочному місту, на фоні якого «друг людства», який віддається поетичному натхненню. Друга частина написана, як політичний памфлет, в якому точними і яскравими фарбами малюються жахливі прикмети кріпосного права: «рабство тощее», «барстводикое», яке присвоює собі «насильственнойлозой и труд, и собственность, и времяземледельца». Звільнення мислиться у дусі політичної програми декабристів – «по манию царя». Вигляд настільки жахливого стану народу «омрачает душу» поета, викликає гнівні рядки й стремління привернути увагу до цієї плачевної сторони російської дійсності: «О, если б голос мойумелсердцатревожить!» - вигукує поет.[11,с. 55]. Хоча він розуміє, що звільнити країну від кріпосного права може воля царя, поет навряд чи вірить в Олександра і відчуття безвиході виливається у сумні рядки:

«Увижу ль, о друзья! народ неугнетенный

И рабство, падшее по манию царя,

И над отечеством свободы просвещенной

Взойдет ли наконец прекрасная заря?» (23)

Це заключне питання так і залишається без відповіді, що викликає песимістичні настрої в поета, особливо тоді, коли він за свою волелюбну поезію був висланий на Південь. Саме тут в поезії Пушкіна починають переважати романтичні тенденції, а разом з ними змінюється й уявлення про свободу. Так, свобода перестає бути для Пушкіна абстрактним поняттям. Вона необхідна поету особисто.[24,с. 17].

Саме на півдні, в період розквіту романтизму в поезії Пушкіна свобода стає чи не основною темою його творчості. Але тепер на перший план виходить ідея свободи окремої романтичної особистості, а не громадянська чи політична свобода, необхідна всьому суспільству. Причиною цьому слугує розчарування у своїх попередніх ідеалах і головне – зневіра в можливість їх здійснення.

Вже у вірші «Село» звучали слова жалю про те, що він не може розбудити в серцях людей почуття обов’язку перед своїм народом і перед собою. Сумним усвідомленням істинних причин цього наповнений вірш «Свободысеятельпустынный…» 1823 року. Пушкін визнає несвоєчасність своїх покликів до боротьби за свободу:«Я вышел рано, до звезды».[7,с. 130].Більше того, поет сумнівається в тому, що «дари свободи» взагалі необхідні людям:

«К чему стадам дары свободы?

Их должно резать или стричь.

Наследство их из рода в роды

Ярмо с гремушками да бич.» (30)

Отже, у вірші«Свободысеятельпустынный…» ліричний герой усвідомлює себе поширювачем свободи, але розуміє, що його зусилля марні, так як людям-рабам свобода непотрібна.

Вірш «К морю» завершує романтичний період творчості Пушкіна, тут він прощається з символом абсолютної свободи – з морем. Головна ідея вірша в тому, що свобода знаходиться не ззовні людини, а в її душі. Образ моря уособлює свободу, але море – це прекрасна і небезпечна стихія. Воно може піднести людину, але може і згубити її. Така ж свобода![1,с. 17]. У зв’язку з цим мотивом у вірші згадується і Наполеон і Байрон:

«…Там угасал Наполеон.

Там он почилсреди мучений.

И вслед за ним, как бури шум,

Другой от нас умчалсягений,

Другой властитель наших дум.» (24)

Один боровся за поневолення, а інший за звільнення.

Події 1825 змусили поета підтвердити своє відношення до свободи. У творі «Аріон» він оцінює справу декабристів. В основі вірша лежить давньогрецька легенда про поета і музиканта Аріона. Але Пушкін змінює багато мотивів і насичує вірш сучасним політичним сенсом. Тут він розповідає про свою вірність ідеалу свободи: «Я гимныпрежние пою».

В творі «Анчар» зобразив протиріччя між деспотизмом і свободою. В першій частині поет описує «дерево яду», втілюючи природнє зло, а після цього події переносяться у світ людей, рівних за своєю природою, але розділених соціальними межами. Раб і господар винні в поширенні насилля і отрута Анчара проникає в світ людей через духовне рабство.[8,с. 92].

Таким чином, у пізніх віршах Пушкіна стверджується, що свободу не можна нікому подарувати. Вона починається з постійної духовної роботи. В творі «Пам’ятник», підводячи підсумки своєї творчості, Пушкін стверджує, що його головна заслуга заключається у вихвалянні свободи «жорстокий час».

Волелюбні мотиви у Пушкіна тепер стають романтичною мрією про волю, стремлінням вирватися з в’язниці – адже він сам відчуває себе вигнанцем, в’язнем. У вірші «Узник» поет прирівнює себе до «вільної пташки», молодого орла, який сидить за ґратами і мріє вирватися на свободу, полетіти:

«Туда, где за тучей белеет гора,

Туда, где синеют морские края,

Туда, где гуляем лишь ветер... да я!..» (32)

О. С. Пушкін великемісце у своїй творчості приділявтемідружби. І це не дивно, аджелюбов і дружба булитимивисокимиідеалами, якимпоклонялася молодь початку XIX століття.

Ліцейська тема завжди була чільною у дружнійліриціПушкіна. ВінзакінчивЦарськосельськийліцей в 1817 році, і однокурсники-ліцеїсти все життязалишалисянайближчимийогодрузями.

Весь їх випуск був дуже талановитим, майже всі ліцеїсти згодом почали писати, зокрема, Дельвіг видавав літературний альманах Північні квіти, а Кюхельбекер став відомим у своїх колах поетом. Ставали ліцеїсти та політичнимидіячами: князь Горчаков – міністрзакордонних справ, барон Корф – особистийсекретарімператораМиколи I. ІванПущинвиявився одним з організаторівповстаннядекабристів. [9,с. 94].

Але, незалежновід роду діяльності, коженліцеїстобов’язково писав вірші до 19 жовтня. Ця дата – річницязаснуванняЦарськосельськоголіцею, була священною для всіхліцеїстів. Розлучаючись, вони дали один одному обітивічноїдружби і взаємовиручки, поклялисязустрічатисящороку 19 жовтня. ЗалишаючиЦарське село, ліцеїстивстановили там пам’ятник з написом «Генієвімісця 1 курс встановив». Їх дружба – цесвященне братство, дружній союз, незалежнийвідполітики. [12,с. 49].

Тема «приятельства» проходить через всю лірикуОлександраСергійовичаПушкіна. Жоденросійський поет не приділяв так багатоувагиційсторонілюдськихвідносин. Ційтеміприсвячені:

- циклвіршів про ліцейськебратерство, щовідкривають «Спогаду в ЦарськомуСелі» (1814) і завершуєвірш «Була пора, наше свято молодої…» (1836);

- посланнядрузям («До Чаадаєва», «До Языкову», «Дельвигу», «И. И. Пущина» і т.д.).

Поняття «приятельство» або «братерство» маєбільш широкий зміст, ніж «дружба», і використовуєтьсяПушкіним у декількохзначеннях.

Це «вірне коло» ліцейськихдрузів, прекрасний союз, що «як душа, нероздільний і вічний» («19 жовтня 1825 року»). Пушкін свято зберігавпам’ять про друзівсвоєїюності, «променемліцейськихяснихднів» («И. И. Пущину») булоосяянейогожиття.

«Братерство» – це й союз однодумців: «вітчизніприсвятимодушіпрекрасніпориви» («До Чаадаєва»).

Це й поетичнебратерство: поети – «жерцієдиних муз, єдинийпломіньїххвилює» («До Языкову»). Дельвиг – «парнасский брат» («Дельвигу»), «мійкровний брат, по душі» («До Языкову»), Кюхельбекер – «мій брат рідний по музі, по долях» («19 жовтня 1825 року»).[12,с. 49].

Братерство – це та сила, щоздатнапідтриматилюдину в найважчих життєвихвипробуваннях, не випадковозі словами «любові й братерства» вінзвертається до друзів-декабристів («У глибинісибірських руд…»), до свогопершого, безцінного друга Пущина («И. И. Пущину»).

Багатовіршівцьогоперіодумаликонкретнихадресатів. Вони булинаписані, як правило, у жанрідружньогопослання й адресувалисянайближчим за духом друзям-ліцеїстам: “першомудругові” И. И. Пущіну, “муз піднесеномупророкові” і “парнаському братові” А. Дельвігу, “братовірідному по музі, по долях” В. Кюхельбекеру, “незмінномудругові” П. Чаадаєву, поетові П. В’яземському, Н. Язикову, Е. Баратинському. Всівіршіперейняті духом оптимізму, повнівеселощів, радості духу й повнотижиття. [9,с. 94].

ПіслязакінченняЛіцею в 1817 році у віршахз’являється мотив розлукиіздрузями – “Товаришам” (1817):

«Промчались годы заточенья;

Недолго, мирные друзья,

Нам видеть кров уединенья

И царскосельские поля.

Разлука ждет нас у порога…» (31)

Цей же мотив присутній і у вірші “Розлука” (1817):

«В последний раз, в сени уединенья,

Моим стихам внимает наш пенат.

Лицейской жизни милый брат,

Делю с тобой последние мгновенья.» (29)

Але, прощаючисьзісвоїмитоваришами, поет зауважує:

«Где б ни был я: в огне ли смертной битвы,

При мирных ли брегах родимого ручья,

Святому братству верен я.» (29)

Через багатороків, повніхвилювань і тривог, пронесе поет найтеплішіспогади про “ліцейськіяснідні”, про своїхдрузів з вірністюідеаламюності.

Післяпоразкивиступу на Сенатськійплощі 14 грудня 1825 року, у якому брали участь багатодрузівпоета, за що й булизаслані в Сибір, на каторгу, Пушкінпишеїмпослання “Во глубинесибирских руд” (1827), у якомунамагаєтьсяпідбадьорититоваришів, піднятиїхнійморальний дух:

«Во глубине сибирских руд

Храните гордое терпенье,

Не пропадет ваш скорбный труд

И дум высокое стремленье.» (22)

Наприкінцівірша поет виражаєвпевненість у тім, що:

«Оковы тяжкие падут,

Темницы рухнут — и свобода

Вас примет радостно у входа,

И братья меч вам отдадут.» (22)

Говорячи в останньому рядку про “братів”, Пушкінмає на увазі, мабуть, соратників по політичнійборотьбі, однодумців. [20,с. 61].

Щебільшпохмуримнастроєм перейнятий останнійвірш, присвяченийліцейськійрічниці, – “Была пора: наш праздник молодой” (1836):

«Теперь не то: разгульный праздник наш

С приходом лет, как мы, перебесился,

Он присмирел, утих, остепенился,

Стал глуше звон его заздравных чаш;» (21)

У ньому поет востаннєзгадує роки Ліцею, надії й розчаруванняліцеїстів, їхньоїмрії. Цейвіршзалишивсянезавершеним. Таким чином, тема дружбизаймаєгіднемісце у творчостіПушкіна, тому щоцейідеалзалишавсянезмінним для поетапротягомвсьогойогожиття. [19,с. 15].

Підсумовуючи вище сказане, можна зробити висновок про те, що найбільше Пушкін цінує ту ліцейську атмосферу вільнодумства і братерства, яка була в Царськомуселі. Звідси і тема свободи у творчостіПушкіна. Він цінує те священнее ліцейске братство, яке випускники пронесли через усежиття (тут вартозгадати, що і вмиравПушкін не на руках у рідних – він помирав на руках у друзів!), яке не змогло вбити ні час, ні відстань.

2.2 Дух свободи в поемі «Кавказький полонений»

Перша романтична поема Пушкіна – «Кавказкийпленник» («Кавказький полонений») – завершена в лютому 1821 року, принесла йому успіх, найбільший в його літературній діяльності. [13,с. 131].

Легко переконатися в тому, що основні психологічні ознаки головного героя поеми були вищою мірою сучасними. У Полоненому живе яскрава і смілива волелюбність. Він потрапляє на Кавказ саме тому, що шукає свободу, якої немає в світі, що не задовільняє його – в цивилізованому суспільстві:

«Отступниксвета, друг природы,

Покинул он родной предел

И в край далёкий полетел

С весёлым призраком свободы.

Свобода! Он одной тебя

Ещё искал в пустынном мире.» (27)

Сам сюжет поеми організовує тему свободи: герой, позбавлений духовної свободи і прагнучий отримати її, потрапив в полон, позбавляється свободи фізичної. Таким чином, знову виявляється безсилим знайти щастя. В поемі сказано про закованого в ланцюгах Полоненого[14,с. 123].:

«Затмилась перед ним природа.

Прости, священная свобода!

Он раб.» (27)

Інша важлива ознака Полоненого – душевний холод. Полонений не може відповісти на почуття закоханої в нього черкашенки тому, що він позбавлений здатності відчувати.

Хоча, навіть цей душевний холод не змушує героя відкинути ідеал свободи. Пушкін говорить про Полоненого і свободу:

«Охолодев к мечтам и мире

С волненьемпесни он внимал,

Одушевлённые тобою;

И с верой, пламенной мольбою

Твой гордый идол обнимал.» (27)

Малюючи душевний холод Полоненого, Пушкін прагнув закарбувати характерну сторону психології не тільки російською, але і західноєвропейською молоді. Але разом із цим Пушкін намалював цю «преждевременнуюстарость души» на основі доступного йому життєвого і літературного матеріалу.[18, с. 15].

Про те, що полоненого привели до душевного холоду пристрасті, детально розказано в тому місці поеми, де закований Полонений згадує про Батьківщину:

«Где первую познал я радость,

Гдемного милого погубил

Надежду, радость і желанье

И лучшихднейвоспоминанье

В увядшем серце заключил.» (27)

Це чисто романтична передісторія Полоненого. Особливо важливим є образ «душевного увидания». Особливості психології «увядшего» Полоненого були розкриті Пушкіним за законами романтичної поеми, в якій часто зустрічається прийом контрасту, який дозволяє відтінити психологічні риси героїв. Душевному холоду і в’яненню Пушкін – романтик протиставив запальну розквітаючу пристрасть. Пушкінська сюжетна ситуація «Полоненна-Черкашенка», зіштовхує людей на тих, що не мають нічого спільного в своєму психологічному складі. [14,с.123].

Черкешенка, перш за все, пристрасна діва. Друга частини поеми починається з опису «вогненних» душевних переживань героїні. [25,с. 42].

Але «вогню» в поемі був протиставлений «холод», а іноді й «скам’янілість». Полонений у відповідь на признання черкашенки жалівся на свою повну розчарованість і жалів, що вона вже не може розділити запальне.

Тут, у зв’язку з душевною драмою Полоненого в поемі звучала ще одна тема. Герой розповів про своє минуле кохання, яке не принесло йому щастя. Ми дізнаємось, що це було кохання нерозділене, що герой «не зналлюбвивзаимной: любил один, страдал один». Ця тема притягувала за собою іншу тему– ревнивості героїні. Черкашенка хотіла дізнатись, хто її суперниця. Але вона долає ревнивість – в цьому полягає її душевний героїзм. Звільнюючи Полоненого, черкашенка здійснює подвиг великого благородства.

В цій сцені поеми черкашенка дійсно героїчна: розпилявши ланцюги Полоненого, вона бажає йому щастя і навіть взаємності з іншою, хоча її особисте кохання розбите. Ця частина поеми відмічена тонким психологізмом. Хоча черкашенка переборола ревнивість в її словах ще звучать відголоски цього почуття. Вона не хоче тікати з Полоненим саме через його любов до іншої, в той же час благословляючи на нове життя, повне кохання. [13,с. 131].

На думку Пушкіна, зловживання пристрастями веде до «охолодження» пересиченості і душевної старості. Це доля Полоненого. Але нормальна, природня пристрасть підносить людину і дає їй можливість вчинити подвиг. Це доля черкашенки. При цьому Пушкін вважає, що нормальні природні пристрасті живуть не в цивілізованому суспільстві, до якого належить полонений, а в дикому, близькому до природи, де народилась черкашенка.

Підводячи підсумок, варто зазначити, що перша російська романтична поема, видана Пушкіним, повністю відповідала його переконання, що романтизм - це область незвичайного. Герої поеми відмічені романтичною винятковістю, а їх передісторія відрізняється навмисно створеною поетом неясністю.

Загальне значення «Кавказскогопленника» було вкрай великим. Пушкін не тільки дав перший зразок великого романтичного витвору, але й відобразив характерні риси цілого покоління російської і європейської молоді.

Висновки

Підводячи підсумки, варто зазначити про те, що:

- Олександр Сергійович Пушкін – російський поет, творчість якого має світове значення. У ліричних творах поета відбиваються найсуттєвіші проблеми сучасного йому життя, окреслюються теми, які знайдуть продовження в літературі його послідовників.

- Волелюбна лірика Пушкіна мала величезне суспільне значення і зіграла важливу роль в громадському житті того часу.

- Ідея свободи (волелюбності) еволюціонувала протягом всієї творчості Пушкіна від ідеї про політичне звільнення від «гніту влади» до свободи творчості. Це було обумовлено як обстановкою в країні, так і особистими фактами біографії поета. Але незважаючи ні на що, Пушкін завжди залишався великим вільнодумцем і проповідником свободи у всіх її проявах

- Слід зазначити жанрове різноманіття волелюбною лірики Пушкіна: це і ода, і елегія, і послання, і сонет, і ліричні вірші. У них поет зумів об'єднати розмовні та книжкові елементи мови на основі народної мови. Пушкін сповідував у своїх ліричних віршах стиль ораторської, призовної мовлення, для чого включав втекст дієслова в наказовому способі, звернення. Поет використовує такі засоби художньої виразності, як символи (море, океан, зірка - символи свободи), анафори ("поки свободою горимо, поки серця для честі живі"), порівняння.
Мотиви свободи в ліриці Пушкіна різноманітні і оригінально втілені в художній формівіршів.

- Волелюбні вірші великого російського поета зіграли важливу роль в суспільному житті того часу. Творчість Пушкіна вплинуло на розвиток громадянської російської поезії: його справу продовжили М. Ю. Лермонтов, Н. А. Некрасов та інші поети.
Тема свободи, "вольності святій" була центральною в ліриці Пушкіна і мала вирішальне значення для всієї творчості поета. Розвиток цієї теми пов'язане зі становленням його особистості, зміною поглядів на саму сутність поняття "свобода".

- Свобода для пушкінського покоління - це і політичне визволення від "гніту влади фатальною", і вільний дух дружнього союзу, і насолоду вільним просторам природи, і відчуття поетичної свободи, свободи натхнення і творчості. Так, протягом всього життя у великого майстра спостерігалася еволюція творчого методу зображення дійсності і, отже, еволюція образу ліричного героя. Тема свободи в ліриці поета - ведуча. Політичні погляди поета, його світогляд змінювалося з роками, але вірність ідеалам свободи він зберіг на все життя.

- Пушкін не був поетом революції, але був співаком свободи в усіх її проявах. Для поета як внутрішня свобода особистості, так і незалежний розвиток цілих народів були необхідною умовою життя на землі.

- Тема свободи творчості зберігалася протягом усього життя Пушкіна і розглядається ним як духовна і творча свобода справжнього письменника-гуманіста.

- Не менш значними були й ідеї гуманізму, якими пройнята вся творчість великого поета починаючи з ранніх років, при цьому охопивши весь можливий спектр проблем: дружби, любові до коханої і любові до Батьківщини, свободи особистої і суспільної та багато інших.

- Важливе місце в творчості поета займала тема приятельства, братерства. Найбільш трепетно описується ліцейська тема (так зване «ліцейське братсво»), адже саме в стінах цього навчального закладу панувала атмосфера вільнодумства і братерства. Не дивно, що звідси бере початки тема свободи у творчості Пушкіна.

- Варто відмітити і загальне значення «Кавказького полоненого», яке було вкрай великим. Пушкін не тільки дав перший зразок великого романтичного витвору, але й відобразив характерні риси цілого покоління російської і європейської молоді.

Список використаних джерел:

Список використаної літератури:

1. "Я пам'ятник собі поставив незотлінний...": [урок] / В. І. Опанасенко // Зарубіжна література в школі. – 2014. – № 5-6. – С. 44-52.

2. Баліна К. Н. Жанрово-тематичне розмаїття лірики Пушкіна "До моря", "Я вас любив", "Я мить чудову пам'ятаю..." / К. Н. Баліна, Т. В. Щастна // Зарубіжна література в школах України. – 2010. – №5. – С. 17-20.

3. Барбара Г. Ідея романтичної свободи в кримських поезіях О. Пушкіна та А. Міцкевича: (Вивчення "Кримських сонетів" у зіставленні з поемою "Бахчисарайський фонтан" / Г. Барбара, К. Чорноусова // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2004. – №10. – С. 17-21.

4. Борківська О. П. Система уроків з вивчення творчості О. Пушкіна / О. П. Борківська // Зарубіжна література в школах України. – 2010. – №1. – С. 32-37.

5. Бородина Н. Пушкинская школа как гуманистическая воспитательная система / Н. Бородина, Т. Есина, Т. Кузнецова // Народное образование. – 2004. – №5. – С.197-208.

6. Бульваренко Л. С. "Муза на рауті". Перший світський раут з Олександром Сергійовичем Пушкіним. / Л. С. Бульваренко // Зарубіжна література в школах України. – 2011. – № 3. – С. 54-59.

7. Есипов В. "Все в жертву памяти твоей...": (про творчість О.С.Пушкіна) / В. Есипов // Новый мир. – 2008. – №5. – С.168-176.

8. Есипов В. "Подлинны по внутренним основаниям..." / В. Есипов // Новый мир. – 2005. – №6. – С.130-144.

9. Жабина Е. М. Проблема художественного историзма в поэзии пушкинской поры / Е. М. Жабина // Преподаватель. ХХIвек. – 2008. – №2. – С.92-95.

10. Заварзина Л. Э. Отечественная война 1812 г. и дух Царскосельского лицея / Л. Э. Заварзина // Педагогика. – 2013. – № 4. – С. 94-103.

11. Ивинский Д. П. Ода А.С. Пушкина "Вольнось": источники текста / Д. П. Ивинский // Вестник Московского университета.Серия 9. Филология. – 2006. – №1. – С. 47-69.

12. Кавказ: імперське vs антиімперське у художньому дискурсі романтизму (на прикладі творів Шевченка та Пушкіна) / М. Федорів // Молода нація [Текст]: альманах / [редкол.: І. Гирич, Р. Семків, П. Вознюк та ін.]. – [К.]: Смолоскип, [2007]. – [Вип. 4 (45)]. – С. 55-64.

13. Максимова А. М. Мы празднуем лицея день заветный. Литературная гостинная. / А. М. Максимова, Е. М. Яшкевич // Начальная школа. – 2012. – № 8. – С. 49-52.

14. Маркелов Н. "В рассуждении завоевания Индии...": [за строками "Кавказского пленника" А. С. Пушкина] / Н. Маркелов // Новый мир. – 2013. – № 9. – С. 131-158.

15. Маркелов Н. "Где рыскает в горах воинственный разбой...": (О "Кавказком пленнике" Пушкина) / Н. Маркелов // Новый мир. – 2007. – №8. – С.123-139.

16. Мустафина В. И. "В мой жестокий век восславил я свободу...": (изучение вольнолюбивих мотивов в лирике А. С. Пушкина) / В. И. Мустафина // Русская словесность в школах Украины. – 2012. – № 5. – С. 28-33.

17. Опанасенко В. І. Жанрово-тематичне розмаїття лірики О. С. Пушкіна. Аналіз віршів "Я Вас любив...", "Я мить чудову пам'ятаю...", "Прирок",

18. Основы теории художественной культуры: Учеб. пособие для студ., изуч. культурологические дисциплины / М. С. Каган, П. С. Соболев, Л. М. Мосолова и др.; Под общ. ред. Л.М.Мосоловой. – СПб.: Лань, 2001. – 288 с. – (Мир культуры, истории и философии).

19. Перхавко В. Б. А. С. Пушкин и постижение российской истории / В. Б. Перхавко // Преподавание истории в школе. – 2006. – №5. – С. 15-20.

20. Погрибная В. В. "Я памятник себе воздвиг нерукотворный". Поэтический альманах "Пушкин и Англия" / В. В. Погрибная // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. – 2003. – №1. – С. 15-17.

21. Пушкин А. С. Была пора: наш праздник молодой [Електронний ресурс] / А. С. Пушкин // Русская виртуальная библиотека. – 2014. – Режим доступу до ресурсу: http://rvb.ru/pushkin/01text/01versus/0423_36/1836/0620.htm

22. Пушкин А. С. Во глубине сибирских руд [Електронний ресурс] / А. С. Пушкин // Русская виртуальная библиотека. – 2212. – Режим доступу до ресурсу: http://www.rvb.ru/pushkin/01text/01versus/0423_36/1827/0432.htm

23. Пушкин А. С. Деревня [Електронний ресурс] / А. С. Пушкин // Русская виртуальная библиотека. – 2014. – Режим доступу до ресурсу: http://www.rvb.ru/pushkin/01text/01versus/0217_22/1819/0046.htm

24. Пушкин А. С. К морю [Електронний ресурс] / А. С. Пушкин // Русская виртуальная библиотека. – 2014. – Режим доступу до ресурсу: http://rvb.ru/pushkin/01text/01versus/0423_36/1824/0346.htm.

25. Пушкин А. С. К Чаадаеву Cобрание сочинений в десяти томах [Електронний ресурс] / А. С. Пушкин // Русская виртуальная библиотека. – 2014. – Режим доступу до ресурсу: http://www.rvb.ru/pushkin/01text/01versus/0217_22/1818/0036.htm.

26. Пушкин А. С. К*** [Електронний ресурс] / А. С. Пушкин // Русская виртуальная библиотека. – 2014. – Режим доступу до ресурсу: http://rvb.ru/pushkin/01text/01versus/0423_36/1825/0378.htm

27. Пушкин А. С. Кавказский пленник [Електронний ресурс] / А. С. Пушкин // Русская виртуальная библиотека. – 2014. – Режим доступу до ресурсу: http://rvb.ru/pushkin/01text/02poems/01poems/0785.htm

28. Пушкин А. С. Пророк [Електронний ресурс] / А. С. Пушкин // Русская виртуальная библиотека. – 2014. – Режим доступу до ресурсу: http://rvb.ru/pushkin/01text/01versus/0423_36/1826/0420.htm

29. Пушкин А. С. Разлука [Електронний ресурс] / А. С. Пушкин // Русская виртуальная библиотека. – 2014. – Режим доступу до ресурсу: http://rvb.ru/pushkin/01text/01versus/01lyceum/0016.htm

30. Пушкин А. С. Свободы сеятель пустынный [Електронний ресурс] / А. С. Пушкин // Русская виртуальная библиотека. – 2014. – Режим доступу до ресурсу: http://www.rvb.ru/pushkin/01text/01versus/0423_36/1823/0335.htm

31. Пушкин А. С. Товарищам [Електронний ресурс] / А. С. Пушкин // Режим доступу до ресурсу: http://www.stihi-rus.ru/Pushkin/stihi/211.htm

32. Пушкин А. С. Узник [Електронний ресурс] / А. С. Пушкин // Русская виртуальная библиотека. – 2014. – Режим доступу до ресурсу: http://rvb.ru/pushkin/01text/01versus/0217_22/1822/0137.htm

33. Пушкин А.С. Вольность [Електронний ресурс] /А.С. Пушкин // Фундаментальная електронная библиотека "Руская литература и фольклор" – Режим доступу до ресурсу: http://feb-web.ru/feb/pushkin/texts/push17/vol02/y21

34. Пушкин А.С. Гроб Анакреона. [Електронний ресурс] /А.С. Пушкин // Фундаментальная електронная библиотека "Руская литература и фольклор" – Режим доступу до ресурсу: http://feb-web.ru/feb/pushkin/texts/push17/vol02/y21-016-.htm

35. Ситдикова Ф. "Я памятник себе воздвиг нерукотворный": По материалам биографии и творчества О. С. Пушкина / Ф. Ситдикова // Воспитание школьников. – 2004. – №5. – С.61-67.

36. Снегирева В. Изучение биографии А. С. Пушкина: в контексте его эпохи / В. Снегирева // Всесвітня література в сучасній школі. – 2013. – № 11-12. – С. 3-5.

37. Снегирева В. Изучение биографии А. С. Пушкина в контексте его эпохи / В. Снегирева // Всесвітня література в сучасній школі. – 2013. – № 10. – С. 2-3.

38. Солдатова Л. М. Традиция памяти Пушкина на виражах политической жизни России ХХ века / Л. М. Солдатова // Русская литература. – 2006. – №1. – С. 147-191.

39. Уварова Ю. Царскосельский Лицей пушкинской поры / Ю. Уварова // Народное образование. – 2004. – №5. – С.177-185.

40. Чумаченко А. "Я памятник себе воздвиг нерукотворный..." Литературно-музыкальная композиция, посвященная А. С. Пушкину / А. Чумаченко // Всесвітня література в сучасній школі. – 2012. – № 6. – С. 42-44.

Дата добавления: 2015-10-23