Ідеальна держава Платона

Фундаментальна

Філософія розкриває і формує найбільш загальні поняття, закономірності і принципи реального світу, які застосовуються в різних сферах наукового знання і практичної діяльності людини.

20 Методологічна

Цю функцію слід розуміти як вироблення загальних принципів і норм пізнавальної діяльності

21 Гносеологічна

Гносеологічна функція: розроблення, оцінювання припущень пізнавального процесу. Чи є знання систематизацією суб'єктивного досвіду, чи фіксує закономірні зв'язки світу? Аналізом цих проблем змушують займатися вчених труднощі їхньої науки.

22 Логічна

Філософія сприяє формуванню культури людського мислення, виробленню критичної неупередженої позиції в міжіндивідуальних та соціально-культурних діалогах.

Виховна

Філософія прагне до формування світоглядних та морально-естетичних принципів і норм в життєдіяльності людини.

24 Аксіологічна

Аксіологічна функція філософії полягає в розробленні вчення про цінності; про суспільний ідеал, тобто образ мсти; про способи мислення та діяльність людей у створенні системи суспільних відносин та її компонентів, які відповідають потребам та інтересам особистості, соціального суб'єкта в цілому.

25 Джерело і першооснова світу для Піфагора

Джерелом і першоосновою світу для Піфагора є не та чи інша природна речовина, а кількісне відношення - число. Воно володіє речами, моральними і духовними якостями. "Земний порядок має відповідати небесному". Підґрунтям світу є числа, які і створюють космічний порядок. Одиниця - основа всього, лінії створює двійка, поверхні - трійка, а тіла - четвірка. Числа виступають як самостійні сутності. Священною декадою є число 10, бо це подоба Всесвіту з десятьма небесними сферами і десятьма світилами. На відміну від попередніх філософів, які звертали увагу на якісний бік речей, Піфагор стверджує, що якість пов'язана з кількістю, і робить висновок, що "число володіє речами". Як конструктор нових понять Піфагор вважається першим, хто вживає поняття "філософ", "філософія".

27 Головне вчення філософії платона

И все-таки до вчення про ідеї Платона привела дорога, зазначена Сократом, який учив, що обов'язково потрібно усвідомити для себе, чим є кожна вешь, про яку говориться, і дати їй визначення. У сократовских етичних дефініціях згідно із Платоном полягала вічна істина. Вони є "зразками" для миру речей. Платон поширив ці риси незмінності й "зразковості" на всі поняття. Наприклад, предметами поняття "прекрасне" не можуть бути прекрасні речі, тому що вони мінливі й різнорідні. Отже, повинне існувати непостигаемое прямо, єдине й незмінне "прекрасне в собі" - ідея прекрасного

Тому що всі речі бувають вищими або нижчими, то у світі ідей теж є ієрархія - від нижчих до усе більш всеохватних і вищих ідей, а на вершині - головна - ідея добра-краси. Існує також два мири: пізнаваний почуттями, тлінний і мінливий (речі), і пізнаваний розумом, вічний і незмінний (ідеї). Ідеї воістину існують, речі ж тільки "є", вони - тіні ідеї. Платон також говорить про те, що важко зв'язати мир ідей з миром почуттєво сприйманих предметів.

Філософ чітко розмежовує чотири види сущого: безмежне - матерія; граничне - ідеї; змішане - мир явищ - і причина цього змішання - розум, що живе В душі. Мир, по Платону, як і Людей, має не тільки тіло, але й душею, а світова душа є тим самим сполучною ланкою між миром ідей і миром явищ. Розум, який в "Тимее" філософ називає деміургом, формує з пасивної матерії мир явищ, який представляється лише відбиттям миру ідей. "Тимей" - один із самих прославлених і найчастіше коментованих платонівських діалогів.

Платон доходить висновку, що на ідеях спочиває все пізнання, з них полягає й така наука, як математика. Поганим геометром виявився б той, хто вносив би в математичні відносини почуттєве сприйняття, тобто тільки те, що можна побачити або пощупати руками. Отже, ми маємо ідеї, що виходять не від мінливої природи, а від духу. Вони несуть у собі печатка вічної істини.

28 "Платон мені друг але істина дорожче" чий вислів

Арістотеля. Він не приймав вчення Платона про ідеї.

Ідеальна держава Платона

Будуючи власний зразок держави, Платон зауважує, що всі існуючі види державного устрою недосконалі не тому, що вони ґрунтуються на соціальній нерівності, а тому, що ця соціальна нерівність не відповідає природній нерівності людей. Така природна нерівність породжена неоднорідністю душі. Розумній частині душі, чеснота якої у мудрості, має відповідати стан правителів-філософів; шалений частині, чеснота якої в мужності, - стан воїнів(стражів); низовинній, хтивій частині душі – стан землеробів і ремісників. Отже, в ідеальній державі існує три групи громадян, три стани і така держава сповнена чеснот: вона мудра мудрістю своїх правителів-філософів, мужня мужністю своїх стражів, розсудлива послушністю гіршої частини держави перед її кращою частиною. Ця держава найбільш справедлива, бо в ній усі служать її як певній цілісності і всі займаються своїми справами, не втручаючись у справи інших.

Розглядаючи форми державност, Платон визначає дві „правильні” з них – монархію та аристократію. Сюди він відносить і демократію, якщо остання дотримується законів, 4 неправильні – беззаконну демократію, теократію, олігархію і тиранію. Першу модель ідеальної держави Платон розробляє у діалозі „Держава”. За своїми основними рисами ідеальна держава у Платона – це поліс. Його поліс – це „правління кращих”(аристократія).

Цінними для сьогодення є ідеї Платона про те, що держава не повинна бути узурпатором, а має діяти на благо суспільства, і керувати нею повинні чесні і кваліфіковані люди.

31 Погляди Конфуція на суспільство

Погляди Конфуція полягають у тому, що людина від природи добра, людське начало є благородним (жень - термін, що означає людяність). Людяність має бути в основі відносин між людьми. Якщо, наприклад, правитель керується принципом жень, він є батьком народу, а не визискувачем. Добрий і мудрий правитель підбирає собі помічників такої ж удачі. Менші начальники безпосередньо керують главами сімей, у яких за принципом жень сини підкоряються добрим і мудрим батькам. Отже, суспільство в ідеалі зверху донизу повинно бути побудоване на гуманності й порядку. Усе це подобається Високому Небу. Небо, як втілення Ян, не має в його очах нічого хибного. Саме так Конфуцій, прагнучи знайти новий погляд на світ й упорядкувати старовинне багатобожжя, визначав вищу реальність, те Першоначало, яке лежить в основі усього

Основна мета Конфуція – гармонізувати життя держави, суспільства, родини і людини взагалі. У центрі уваги конфуціанства - взаємини між людьми, проблеми виховання. Конфуцій не задоволений існуючим, однак його ідеали не в майбутньому, а в минулому. Він вважає, що людина звернена обличчям до минулого, до майбутнього ж повернута спиною. Стародавність постійно присутня в сьогоденні. Майбутнє не привертає занадто багато уваги – адже час рухається по колу; і усе повертається до свого початку. Кульмінація конфуціанського культу минулого – «виправлення імен» («чжен мін»)

Дата добавления: 2015-10-29