Полибий,история,кн. 4,гл. 11-14.

Отже в Римській державі мали місце 3 правління,про які я згадав вище(аристократичне,демократичне і монархічне),причому все було розподілено між окремими владами і за їх допомогою все створено дуже рівномірно і правильно,що навіть ніхто із туземців не міг би зрозуміти чи це було все аристократичне правління в сукупності,чи демократичне або монархічне.Так це і зрозуміло.Дійсно:якщо ми зосередимо увагу на владі консулів,державу можна уявити досить монархічною і царською,якщо ж на сенаті-аристократичною,якщо в кінці кінців хтось візьме до уваги тільки становище народу,він напевне визнає римську державу демократією.Ось це саме визначення яким користувалися тоді, за деякими винятками,користується до сих пір кожна з цих влад в римській державі.Консули доти поки не йдуть в похід з легіонами залишаються в Римі,вирішують всі державні справи;тому-що всі інші посадові особи,за винятком трибунів,їх покорні підлеглі,вони також вводять посальства до сенату.Крім того, консули звітують перед сенатом про справи,які вимагають обговорення і наглядають за виконанням здійснившихся постанов.До повноважень консулів відносяться також всі державні справи,які вимагають рішення народу: вони скликають народні збори,вносять пропозиції,вони також виконують постанови більшості.Далі,вони мають майже необмежену владу у всьому,що стосується підготовки до війни і взагалі військових походів,тому,що вони вправі вимагати на своє бачення війська від союзників,призначати військових трибуналів,проводити набір солдат і і вибирати придатних до служби.Крім того,консули уповноважені піддати покаранню любого,кого їм заманеться,з підлеглих їм у військовому таборі.Вони вправі розпоряджатися державною казною скільки завгодно,так як за посадою консула слідує посада квестора,який готовий виконати кожну їх примху.Саме тому кожний,хто зосередить свою увагу тільки на цій владі,зможе назвати римську державу повноправною монархією або царством.Викладений тут погляд зберіг би свою назву і тоді,якщо б в тому,що ми сказали або скажемо нижче,настала яка-небудь зміна.

Що стосується сенату,то його компетенції належить насамперед казна,тому-що він розпоряджається як прибутками так і витратами.Так квестори не можуть проводити видачу грошей ні на які потреби без постанови сенату,за вийнятком видатків на консулів.Ба,навіть,найбільший видаток,який перевищує всі інші,той,який використовують цензори кожні 5 років на ремонт і спорудження громадських споруд,проводяться тільки з дозволу сенату,який і дає цей дозвіл цензорам.

Рівним чином,всі злочини,які скоюються на території Італії і які підлягають розслідуванню державою:зрада,заколот,виготовлення отрути,злонавмисне вбивство знаходяться у компетенції сенату.До повноважень сенату належать також ті випадки, коли потрібно вирішити спір щодо конкретної особи або міста в Італії:покарати,допомогти,захистити.До обов”язків сенату належить посилати посольства до якогось народу за межами Італії з метою примирення,з закликом про допомогу,для передачі наказу,для прийняття народу у підданство або для оголошення війни.Рівним чином,від сенату залежить у всіх подробицях і те,як прийняти іноземне посольство в Римі і як йому відповісти.

Таким чином,держава представляється демократичною,якщо хтось з”явиться до Риму за відсутності консула.В цьому впевнені багаточисленні елліти і царі,тому-що майже всі справи римлян вирішуються сенатом.

Саме з цієї причини не без підстав можна запитати,яка ж доля участі в державному управлінні припадає на народ,якщо ще залишається якась,якщо сенату належить вирішення всх перечислених нами справ,якщо,і це саме головне,сенат розпоряджається доходами і витратами,якщо з іншого боку консули мають необмежені повноваження в справах військових приготувань і у військових походах.При цьому всьому залишається місце і для участі народу,навіть,для участі вельми важливої.Ба в державі тільки народ має компетенцію нагороджувати або карати,між тим тільки на нагородах і покараннях тримаються царства і незалежні держави,взагалі все людське існування.Дійсно,де не усвідомлюється різниця між нагородою і покаранням,або ж коли і навіть,усвідомлюється,але неправильно-ніякий захід неможе існувати законно.Та чи взагалі можна про це думати,коли люди грішні оцінюються на рівні з людьми чесними.Дуже часто народ вирішує і такі справи,які тягнуть за собою грошову пеню,якщо пеня за злочин буває істотна,особливо,якщо обвинуваченими бувають вищі посадові особи:смертні вироки ухвалює тільки народ.В цьому відношенні у римлян існує порядок,який гідний похвали і згадки,а саме: засудженим до страти в той час коли вирок схвалюєть,вони дозволяють втікати згідно звичаю,осудити себе на добровільне вигнання,якщо хоча б одна третина з тих, що беруть участь у схваленні вироку ще не подала свого голосу.Місцями куди втікали були:Неаполь,Пренесте,Тибур та багато інших,які були в клятвенному союзі з римлянами.Народ дарує почесті гідним громадянам,а це-найкраща в державі нагорода за відвагу.Народ уповноважений прийняти закон або неприйняти його,і-що найважливіше-вирішує питання про війну та мир.Потім,народ затверджує або скасовує союзи,примирення,договори.Судячи з цього,всякий може сказати,що в римській державі народу належить найважливіша доля в управлінні,і що римська держава-демократія.

Дата добавления: 2015-10-29