Поняття, ознаки та види господарської діяльності

ГОСПОДАРСЬКЕ ПРАВО

(тексти лекцій для модульної дисципліни)

для студентів денного та заочного відділення

за напрямами

Факультет наноелектроніки та нанотехнологій: 7.05050307, 7.06010103, 7.07010102; факультет електротехнічних систем: 7.05070103, 7.05070201, 7.05070206, 7.05100304, 7.05100305, 7.05100307; факультет комп’ютерних наук і технологій: 7.05010101, 7.05010102, 7.05020101, 7.05020102, 7.05020201, 7.05020202, 7.07010102; факультет масових комунікацій: 7.03010101, 7.03010401, 7.03030101, 7.03030301, 7.13010201: факультет прикладної механіки і матеріалознавства: 7.05040201, 7.05040301, 7.05040303, 7.05050201, 7.05050202, 7.05050203, 7.05050204, 7.05050301, 7.05050302, 7.05050313, 7.05050316, 7.05050401, 7.05050403, 7.05160202; факультет математики та інформатики: 7.04030101, 7.04030201, 7.04030203, 7.05010201, 7.05010202, 7.017010100; факультет природничих наук: 7.04020301, 7.04020401; факультет систем рейкових комунікацій: 7.04020201, 7.05050205, 7.05050304, 7.05100101, 7.07010102, 7.07010501; факультет транспортних систем і логістики: 7.05050308, 7.07010101, 7.07010601; філософський факультет: 7.01020301, 7.02010501, 7.02030101, 7.02030102, 7.03010201, 8.03010201, 7.14010101, 7.14010301; філологічний факультет: 7.01010401, 7.02030301, 8.02030301, 7.02030303, 7.02030304.

Рекомендовано

Вченою радою Східноукраїнського національного університету

імені Володимира Даля,

протокол № від “ ” ___________

Луганськ 2013

УДК ______

Р е ц е н з е н т и:

Розовский Б.Г., доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України, професор кафедри правознавства СНУ ім. В.Даля, м. Луганськ

Господарське право. Тексти лекцій (для студентів денного та заочного відділення) / Укладачі: О.В. Шаповалова, О.А. Воловик, Є.А.Таликін, Г.М. Гриценко, О.В. Куцурубова-Шевченко. – Луганськ: вид-во СНУ ім. В.Даля, 2011. – 100 с.

Навчальне видання на основі норм чинного законодавства висвітлює основні правові інститути загальної частини господарського права (поняття господарського права, господарські правовідносини, суб’єкти господарського права, майнова основа господарювання тощо) і розраховане на студентів денної та заочної форми навчання технічних та гуманітарних напрямів підготовки фахівців з вищою освітою, та на широке коло читачів, які цікавляться питаннями господарського законодавства.

Укладачі: __________________________д.ю.н., проф. Шаповалова

__________________________ к.ю.н., доц. Воловик

__________________________ к.ю.н. Г.М. Гриценко

__________________________ к.ю.н. Є.А.Таликін

__________________________ ст.викл. О.В. Куцурубова-Шевченко

Відповідальний за випуск: ___________ст.викл. О.В. Куцурубова-Шевченко

Рецензент: _________________________д.ю.н., проф. Б.Г. Розовський

ЗМІСТ

ВСТУП ………………………………………………………………..   Лекція 1. Господарське право в системі права України   1. Господарське право як самостійна галузь права: історія та сучасність…………………………………………………………... 2. Предмет, методи, принципи і джерела господарського права… 3. Поняття та види суб’єктів господарського права……………….. 4. Поняття, ознаки та види господарської діяльності………….…. 5. Засоби державного регулювання господарської діяльності…….   Питання для самоконтролю………………………………………….     Лекція 2-3. Основи правового статусу суб'єктів господарювання   1. Загальна характеристика суб’єктів господарювання: …………... а) правовий статус унітарних підприємств;……………………... б) правовий статус корпоративних підприємств;……………….. в) правове становище громадянина – підприємця;……………… г) правовий статус інших суб’єктів господарювання…………… 2. Порядок утворення суб’єктів господарювання……………….…. 3. Порядок припинення суб’єктів господарювання. ……………….   Питання для самоконтролю………………………………………….     Лекція 4. Правові засади майнових відносин у сфері господарювання 1.Майно у сфері господарювання: поняття та види………………… 2.Правові режими майна суб’єктів господарювання………………. 3.Використання природних ресурсів у сфері господарювання……. 4.Використання прав інтелектуальної власності у сфері господарювання……………………………………………………... 5.Поняття та загальні засади здійснення корпоративних прав…….. 6.Правовий режим цінних паперів у господарській діяльності…… Питання для самоконтролю………………………………………….     Лекція 5. Договірне право у сфері господарювання 1. Поняття та класифікація господарських договорів……………... 2. Умови господарського договору. Порядок укладання, зміни і розірвання господарських договорів……………………. 3. Виконання господарських договорів. Способи забезпечення….. 4. Відповідальність за порушення договірних зобов’язань……….. Питання для самоконтролю………………………………………….     Лекція 6. Господарсько-правова відповідальність   1. Поняття господарсько-правової відповідальності……………….. 2. Підстави господарсько-правової відповідальності……………... 3. Порядок реалізації господарсько-правової відповідальності…… 4. Господарсько-правові санкції……………………………………..   Питання для самоконтролю………………………………………….   Лекція 7. Правові засади захисту економічної конкуренції 1. Законодавство про захист економічної конкуренції. Поняття та ознаки економічної конкуренції………………………………….. 2. Правове становище Антимонопольного комітету України…….. 3. Види порушень законодавства про захист економічної конкуренції………………………………………………………… 4. Відповідальність за порушення законодавства про захист економічної конкуренції………………………………………...   Питання для самоконтролю…………………………………………   СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ……………………………………….

ВСТУП

Формування єдиного суспільного господарського порядку в економічній системі України неможливо без надійного правового забезпечення, що можливо при створенні стабільного та ефективного господарського законодавства. Це законодавство налічує більше половини всіх нормативно-правових актів у національному законодавстві.

Прийняття та дія Господарського кодексу України дає підстави констатувати, що господарське право сформовано як самостійна, кодифікована галузь права. Складний характер господарської діяльності, яка здійснюється як в режимі комерційної (підприємницької) діяльності, так і в режимі некомерційного господарювання в усіх галузях народного господарства, зумовлює необхідність створення відповідної системи правового регулювання сфери господарювання.

Усе це зумовлює необхідність і важливість вивчення правових основ здійснення господарської діяльності суб’єктами господарювання не лише майбутніми фахівцями – правознавцями але й фахівцями в галузі Економіки, фінансів, менеджменту тощо.

Курс господарського права передбачає вивчення студентами загальних понять та категорій з подальшим переходом до основних інститутів загальної частини господарського права, спираючись на знання, які одержані під час вивчення «Правознавства».

Лекція № 1

Господарське право в системі права України

ПЛАН

1.Господарське право як самостійна галузь права: історія та сучасність.

2.Предмет, методи, принципи та джерела господарського права.

3.Поняття та види суб’єктів господарського права.

4.Поняття, ознаки та види господарської діяльності.

5.Засоби державного регулювання господарської діяльності.

Література:

1. Господарський кодекс України // Офіційний вісник України. – 2003. - № 11. – Ст. 462 (із змін. та допов.).

2. Васильев А.С. Хозяйственное право Украины: учебник / А.С. Васильев, О.П. Подцерковный. – [4-е изд., с изм. и доп.].-Х.: ООО «Одиссей», 2011.- 488 с.

3. Вінник О.М. Господарське право: навчальний посібник [для студ. вищ. навч.закл.] / [О.М.Вінник].- [2-ге вид.,змін. та доп.].- К.:Правова єдність, 2009.-766 с.

4 Щербина В.С. Господарське право: підручник / В.С.Щербина. – [4-тє вид., перероб. і доп].- К.: Юрінком Інтер, 2009. – 640 с.

5.Предпринимательское право: учебное пособие / Под ред. А.В. Старцева, 2007. – Х.: Одиссей, 2007. – 248 с.

6. Гайворонський В.М. Господарське право України: підручник [для студ. юр. спец ВЗО] / В.М. Гайворонський, В.П. Жушман та ін. – Х.: Право, 2005.-384 с.

7.Мамутов В.К. Хозяйственное право: учебник / В.К. Мамутов, Г.Л. Знаменский, К.С. Хахулин. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 912 с.

1. Господарське право як самостійна галузь права:

Історія та сучасність

Своєрідність господарських відносин, що становлять предмет правового регулювання, та методів їх регулювання створюють господарське право як самостійну та особливу галузь права.

Господарське право як галузь права та законодавства виникла пізніше багатьох інших правових галузей, а тому їй довелося буквально виборювати своє місце в усталеній забагато століть правовій сфері[1].

Становлення господарського права як окремої галузі права було зумовлено зростанням ролі держави у сфері економіки спочатку в Німеччині на при кінці XIX - початку XX ст., а згодом - в Радянському Союзі. В результаті націоналізації, що здійснювалася на теренах колишньої Російської імперії після Жовтневих подій 1917 р., було посилено прагнення держави контролювати економіку країни в цілому з метою забезпечення реалізації насамперед суспільних та державних інтересів, та їх солідаризації з індивідуальними та колективними інтересами трудящих.

Вітчизняна наука господарського права має декілька етапів становлення:

Перший етап – кінець XIX — 20-і роки XX сторіччя – поява господарсько-правових досліджень про господарське право як сукупності нормативних актів, що регулюють сферу господарювання (К.Д.Ушинський, В.А.Удинцев та ін.).

Другий етап – період раннього розвитку господарського права – 20-і — кінець 30-х років XX сторіччя – характеризується кількома точками зору щодо предмета господарського права. Одні науковці вважали, що господарське право має своїм регулюванням охоплювати в цілому народне господарство (Л.Я. Гинцбург, Е.Б. Пашуканіс), інші – лише сферу соціалістичного виробництва (П.И. Стучка). Саме перша концепція господарського права була покладена в основу Господарського кодексу України, який визначає основні засади господарювання щодо всіх суб'єктів господарювання, хоча і передбачає окремі особливості управління державним та комунальним секторами економіки та визначає специфічні риси суб'єктів господарювання, які функціонують на базі державного та комунального майна. Період 30-х років характеризується пануванням теорії господарського права.

Третій етап – період «фундаменталізації» господарського права 60-80-і роки XX сторіччя – характеризується відродженням господарсько-правової науки та завершенням становлення єдиної концепції господарського права (В.В. Лаптєв, В.К. Мамутов, Г.Л. Знаменський та ін.).

– Четвертий етап розвитку господарсько-правової науки – з кінця 80-х років XX століття до наших днів – характеризується забезпеченням економіко-правових реформ. Значний розвиток наука господарського права отримала у суверенній Україні. Серйозним поштовхом і стимулом розвитку стала розробка самостійного Господарського кодексу України. Після тривалих складнощів (трьох читань, подолання президентського «вето») Господарський кодекс України був прийнятий 16 січня 2003 р., а набув чинності з 01.01.2004 р.

Потреби законодавчого забезпечення економічної політики, розвиток товарно-грошових та інших господарських відносин, прагнення держави до забезпечення поєднання державного регулювання і ринкової саморегуляції економіки зумовили необхідність посилення уваги не тільки до розвитку господарсько-правових досліджень, но і до викладання для студентів напряму «Право» циклу господарсько-правових дисциплін, а для студентів неюридичних спеціальностей дисципліни «Господарське право».

Сучасна навчальна дисципліна «Господарське право» ґрунтується на надбаннях господарсько-правової науки (щодо історії становлення, правових засобів функціонування господарського права, тенденцій його розвитку та вдосконалення тощо), передбачає аналіз та вивчення основних засад правового регулювання господарських відносин та практики застосування актів господарського законодавства.

Господарське право (як галузь права) - це система правових норм, що регулюють відносини з приводу безпосереднього здійснення господарської діяльності та/або керівництва нею (такою діяльністю) із застосуванням різних методів правового регулювання [2].

Предмет, методи, принципи та джерела господарського права

Господарське право за змістом суспільних відносин, що регулюються його нормами, визначається як система правових норм, що регулюють відносини з приводу безпосереднього здійснення та управління господарською діяльністю із застосуванням різних методів правового регулювання.

Сфера господарювання є надзвичайно складною з огляду на різноманітність відносин, що виникають між її суб'єктами та іншими учасниками господарського життя. Предметом господарського права вважаються господарські правовідносини.

Господарські правовідносини - це врегульовані нормами права суспільні відносини, які виникають у сфері господарювання щодо безпосереднього здійснення господарської діяльності та/або організації/керівництва такою діяльністю, характеризуються особливим суб'єктним складом, а також поєднанням організаційних та майнових елементів.

У Господарському кодексі України (далі ГК України) знаходимо більш лаконічне визначення господарських відносин, оскільки йдеться про предмет правового регулювання цього кодексу. Згідно із ч. 1 ст. 1 ГК України господарськими визнаються відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Різноманітність господарських відносин зумовлює необхідність їх класифікації (поділу на види за різними критеріями).

Розрізняють доктринальну та легальну класифікації, що здійснюються за різними ознаками. Так, відповідно до ч. 4 ст. 3 ГК України господарські відносини можуть бути господарсько-виробничими, організаційно-господарськими та внутрішньогосподарськими.

Поділ господарських відносин на господарсько-виробничі та організаційно-господарські здійснюється за критерієм характеру правовідносин. При цьому господарсько-виробничі відносини ч. 5 ст. 3 ГК України визначаються як майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання в процесі безпосереднього здійснення господарської діяльності (виробництво та реалізація товарів, робіт, послуг), а організаційно-господарськими є відносини, що складаються між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю (ч. 6 ст. 3 ГК України), в т. ч. щодо державної реєстрації суб'єктів господарювання, ліцензування їхньої діяльності, контролю за дотриманням такими суб'єктами правил у сфері господарювання та ін.

Виділення в окрему категорію внутрішньогосподарських відносин (ч. 7 ст. 3 ГК України) здійснюється за критерієм сфери їх виникнення та дії –всередині господарської організації (це відносини, що складаються між структурними підрозділами суб’єкта господарювання, та відносини суб’єкта господарювання з його структурними підрозділами).

За взаємним становищем сторін розрізняють такі види господарських відносин:

– горизонтальні (учасники правовідносин рівноправні);

– вертикальні (одним із учасників правовідносин виступає орган господарського керівництва, в т. ч. власник майна іншого учасника).

За галузями економіки і сферами управління, в яких вони виникають, виділяють господарські відносини в промисловості, в агропромисловому комплексі, в галузі транспорту, в капітальному будівництві, у сфері приватизації державного та комунального майна, у сфері економічної конкуренції та антимонопольного регулювання тощо.

Подвійність природи господарських правовідносин (поєднання в них організаційних та майнових елементів) породжує численні методи правового регулювання, що є особливістю господарського права як галузі права.

Методи правового регулювання господарських відносин – це застосовувані законодавцем способи правового оформлення господарських відносин відповідно до їхніх властивостей і цілей правового регулювання, що відображають взаємне становище сторін, порядок прийняття ними юридично значущих рішень, характер юридичної відповідальності у випадку порушення і способи юридичного захисту прав та законних інтересів сторін.

Деякі автори (насамперед, член-кореспондент Академії правових наук України Г.Л. Знаменський) вважають, що господарські відносини регулюються за допомогою одного комплексного методу. Це – метод рівного підпорядкування усіх учасників господарських відносин суспільному господарському порядку, що забезпечує оптимальне поєднання приватних та публічних інтересів та створює партнерські та добропорядні відносини у сфері господарювання. Інші вчені-господарники розрізняють три основних методи правового регулювання господарських відносин. До них належать:

Метод владних приписів, що передбачає право прийняття юридично значущих рішень органом господарського керівництва (власником майна) щодо підпорядкованого йому суб'єкта (рішення власника про створення підприємства чи його реорганізацію, ліквідацію; видача ліцензії; розміщення державного замовлення на підприємствах, що функціонують на базі державного майна, і підприємствах-монополістах). Застосування цього методу законодавцем відбувається у формі імперативних норм (щодо мінімального розміру статутного фонду/капіталу окремих видів господарських товариств, комерційних банків, корпоративних інвестиційних фондів та ін.). джерел формування їх майна, обов'язковості певних фондів чи резервів (або навпаки – забороні їх створювати, як це передбачено ст. 12 Закону «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)». Метод владних приписів передбачає насамперед врахування публічних інтересів (якщо застосовується державою чи територіальною громадою в особі уповноважених органів) власника майна щодо створеного ним підприємства (у формі статуту, що визначає межі використання підприємством майна власника та обов'язки щодо власника).

Метод автономних рішень дозволяє суб'єктам господарювання приймати самостійно (але в межах своєї компетенції) юридично значущі рішення, і обов'язок усіх інших суб'єктів не перешкоджати прийняттю та виконанню цих рішень (наприклад, ухвалення загальними зборами акціонерного товариства рішення про напрями використання прибутку товариства за минулий фінансово-господарський рік).

Метод рекомендацій передбачає видання компетентними органами адресованих суб'єктам господарювання пропозицій (рекомендацій) щодо певної (бажаної для суспільства, ефективної) поведінки (порядку дій) у сфері господарювання. Це – примірні господарські договори, примірні установчі та внутрішні правові документи господарських організацій, у т. ч. відкритих акціонерних товариств.

Деякі називають ще один метод – це метод координації забезпечує прийняття юридично значущих рішень за згодою сторін, кожна із яких не вправі нав'язувати свої умови іншій стороні; рішення приймається на основі компромісу (укладення господарського договору).

Будь-яка господарська діяльність здійснюється на певних засадах, що враховують, з одного боку, ринкову орієнтацію вітчизняної економіки і відповідно передбачають значну свободу для суб'єктів такої діяльності (насамперед, підприємців), а з іншого – соціальне спрямування господарської сфери, що зумовлює встановлення певних обмежень для суб'єктів господарювання з метою врахування публічних інтересів (суспільства, держави, територіальної громади/громад, типових приватних інтересів громадян та організацій) в дотриманні встановленого державою суспільного господарського порядку, що передбачає дотримання суб'єктами господарювання різноманітних вимог щодо: якості продукції, робіт, послуг, їх безпечності для життя і здоров'я споживачів; екологічної безпеки виробництва; добросовісної поведінки у сфері економічної конкуренції; цивілізованого використання найманої праці (тобто з дотриманням вимог трудового законодавства) та ін.

Це знайшло відбиття в ГК України, ст. 6 якого закріплює загальні принципи господарювання. До них відносяться:

– забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання;

– свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом;

– вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України;

– обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави;

– захист національного товаровиробника;

– заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, який ґрунтується на згаданих положеннях Конституції України та визначається господарським законодавством.

Джерела господарського права — це зовнішня форма виразу пра­вил поведінки в сфері господарювання, загальнообов'язковість, що забезпечує їх, і регулятивна дія.

До джерел господарського права України належать: господарське законодавство; нормативні договори; судова практика; ділові звичаї; юридична доктрина.

Господарське законодавство становить нормативну основу господарського правопорядку - правил організації, безпосереднього здійснення та управління господарською діяльністю.

Господарське законодавство — це сукупність нормативно-правових актів та правових норм, які регулюють відносини щодо безпосереднього здійснення господарської діяльності та керівництва (в т. ч. організації) такою діяльністю.

Господарське законодавство складається з великого масиву взаємопов'язаних нормативно-правових актів різної юридичної сили, що регулюють господарські відносини. У своїй сукупності ці нормативно-правові акти і складають систему господарського законодавства.

Отже, господарське законодавство включає не тільки закони у власно­му сенсі, але і підзаконні нормативно-правові акти в межах, що не суперечать законам. Зокрема, згідно зі ст. 7 ГК України відносини в сфері господарювання регулюються Конституцією України, Гос­подарським кодексом України, законами України, нормативно- правовими актами Президента України і Кабінету Міністрів Укра­їни, нормативно-правовими актами інших органів державної влади і органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативно - правовими актами.

У цьому сенсі слід розрізняти поняття «акти законодавства» та «законодавчі акти». Перше поняття ширше, включає будь-які нормативно-правові акти в господарській сфері. Друге поняття — вужче, передбачає лише закони. Таке розмежування має практичну цінність. Наприклад, в ч. 4 ст. 10 ГК України джерела правового регулювання господарських відносин обмежуються законодавчими актами (тобто законами), а в ч. З ст. 175 ГК України правовідносини за участю громадян співставлені з ширшим поняттям акта законо­давства. У ряді випадків обсяг поняття «законодавство» спеціально визначений. Наприклад, у ст. 41 ГК України склад антимонопольно-конкурентного законодавства обмежений законами.

Серед законів у сфері господарського законодавства найвищу юридичну силу має Конституція України. Наступними в ієрархії нормативно-правових актів, які регулю­ють господарську діяльність, виступають закони. Особливе місце тут відводиться Господарському кодексу (ГК) України, прийнятому 16.01.2003 р., набрав чинності з 01.01.2004р.

Чимало актів господарського законодавства буде розглянуто при характеристиці окремих розділів цього курсу.

Поняття та види суб'єктів господарського права

Поняття суб'єкта господарського права обґрунтоване теорією господарського права, яка виходить з того, що суб'єктами господарського права є учасники господарсь­ких відносин[3].

Згідно з ст. 2 ГК України учасниками відносин у сфері господа­рювання є:

а) суб'єкти господарювання,

б) споживачі,

в) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією,

г) громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійсню­ють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Таким чином, усіх вищезазначених суб'єктів можна розглядати як суб'єктів господарського права.

Найбільшу і найважливішу для господарської діяль­ності групу суб'єктів господарського права складають суб'єкти господарювання.

Ч. 1 ст. 55 ГК України визнає суб'єктами господарювання учас­ників господарських відносин, які здійснюють господарсь­ку діяльність, реалізуючі господарську компетенцію (су­купність господарських прав та обов'язків), мають відок­ремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'я­заннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Наведене визначення дає підстави виділи­ти наступні ознаки суб'єкта господарювання:

– по-перше, цей суб'єкт є учасником господарських відносин;

– по-друге, він безпосередньо здійснює господарську діяльність;

– по-третє, він наділений господарською компетенцією (сукупністю господарських прав і обов'язків), яку реалі­зує при здійсненні господарської діяльності, набуваючи при цьому нових прав і обов'язків. Цю ознаку суб'єкта гос­подарського права в літературі ще називають госпо­дарською правосуб'єктністю. Суб'єкт господарського пра­ва має засновану на законі можливість набувати від свого імені майнові та особисті немайнові права, вступати в зобо­в'язання, виступати у судових органах. Правосуб'єктність суб'єкта господарювання доктринальне визначається як господарська компетенція, тобто сукупність встановлених законодавством і набутих у господарських правовідноси­нах прав і обов'язків;

– по-четверте, він має відокремлене від інших суб'єктів (в тому числі і від власника) майно;

– по-п'яте, він несе відповідальність за своїми зобов'я­заннями у межах закріпленого за ним майна.

Суб'єктами господарювання згідно з ч. 2 ст. 55 ГК України є:

1) господарські організації – юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, ко­мунальні та інші підприємства, створені відповідно до Гос­подарського кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадян­ства, які здійснюють господарську діяльність та зареєст­ровані відповідно до закону як підприємці.

В теорії господарського права обґрунтована точка зору, що до суб'єктів господарювання відносяться також філії, представництва та інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності. Це положення було закріплене в ч. 2 ст. 55 ГК України, проте Законом України від 4 лютого 2005 р. структурні одиниці без на­лежних для того підстав і наукового обґрунтування були виключені з числа суб'єктів господарювання.

Суб'єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарсь­кого відання та права оперативного управління відповідно до визначення цієї компетенції у ГК України та інших законах.

Суб'єкти господарювання, які створені як господарські організації, діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юри­дичної особи, що визначається цивільним законодавством та Господарським кодексом. Вони мають право відкривати свої філії, представницт­ва, інші відокремлені підрозділи без створення юридич­ної особи.

Поняття, ознаки та види господарської діяльності

Ключовим поняттям господарського права є поняття господарської діяльності, яке можна знайти в різних нормативно-правових актах, зокрема: у Законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність», у Законі України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» і т. ін. Проте в ч. 1 ст. 3 ГК України, з врахуванням положень зазначених та інших законів, закріплюється уніфіковане поняття господарської діяльності під якою розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Закріплені в цьому понятті в ГК України ознаки господарської діяльності характеризують її набагато повніше ніж ознаки, вживані в інших актах чинного законодавства.

У цьому визначенні можна виділити кілька ознак господарської діяльності:

– сфера здійснення – суспільне виробництво (господарська сфера, а не для особистого споживання);

– зміст – виробництво та реалізація продукції, виконання робіт, надання послуг відбувається не для власних потреб виробника, а для задоволення потреб інших осіб - споживачів в широкому розумінні (громадян як кінцевих споживачів, суб'єктів господарювання та різноманітних організацій, що використовують зазначені блага для задоволення своїх господарських чи інших потреб);

– передача зазначених благ іншим особам на платній основі, тобто їх функціонування у формі товару;

– професійні засади господарської діяльності;

– спеціальний суб'єкт, який повинен зазвичай мати статус суб'єкта господарювання;

– поєднання приватних інтересів виробника (в одержанні прибутку чи інших вигод/переваг від господарської діяльності) та публічних інтересів (суспільства в особі широкого кола споживачів -в отриманні певних благ; держави – в отриманні прибутків та інших обов'язкових платежів від суб'єктів господарювання; територіальної громади – (1) в забезпеченні зайнятості членів громади шляхом їх залучення на засадах індивідуального підприємництва чи трудового найму суб'єктами господарювання до господарської діяльності, (2) у задоволенні потреб громади в певних продукції, роботах, послугах, (3) в участі суб'єктів господарювання у вирішенні завдань територіальної громади в благоустрої, (4) у сплаті місцевих податків та зборів тощо).

З врахуванням зазначених ознак в науці господарського права закріплено таке доктринальне визначення господарської діяльності: Господарська діяльність - це така суспільно корисна діяльність суб'єктів господарювання щодо виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою їх реалізації за плату (як товару), що ґрунтується на поєднанні приватних і публічних інтересів і здійснюється професійно.

Господарська діяльність (господарювання) здійснюється на загальних принципах, передбачених ст. 6 ГК України, які нами вже були розглянуті в попередній лекції.

Господарська діяльність надзвичайно різноманітна, що спричиняє потребу її класифікації з метою забезпечення оптимального правового регулювання господарської діяльності як такої та певних її видів, враховуючи специфіку останніх.

Господарську діяльність можна класифікувати за різними ознаками.

За критерієм мети здійснення господарська діяльність може бути комерційною (підприємницькою) та некомерційною (ч. 2 ст. З ГК України): комерційна діяльність (підприємництво) має місце, якщо її суб'єкт (підприємець) діє з метою отримання прибутку; некомерційна господарська діяльність здійснюється для досягнення певних економічних та соціальних результатів, проте мета отримання прибутку при цьому відсутня.

За предметом господарської діяльності розрізняють виробничу, торговельну, банківську, страхову, інноваційну, концесійну діяльність, спільне інвестування та ін. Залежно від ринку (внутрішній чи зовнішній), національної приналежності суб'єктів господарювання (вітчизняні товаровиробники/резиденти чи іноземні інвестори та нерезиденти) розрізняють господарську діяльність за участю вітчизняних товаровиробників (резидентів) та зовнішньоекономічну діяльність (за участю резидентів та нерезидентів), у т. ч. іноземне інвестування (за участю іноземного інвестора). Специфіка здійснення певних видів господарської діяльності враховується в процесі її правового регулювання (розділ VI ГК України «Особливості правового регулювання в окремих сферах господарювання»; розділ VII ГК України «Зовнішньоекономічна діяльність», розділ VIII ГК України «Спеціальні режими господарювання»; спеціальні закони: «Про банки і банківську діяльність», «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про страхування», «Про режим іноземного інвестування», «Про концесії», «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди» та ін.).

Особлива увага в ГК України приділяється класифікації господарської діяльності (на підприємництво та некомерційну господарську діяльність) (глави 4 і 5).

Узагальнене поняття підприємницької діяльності дається в ст. 42 ГК України: «Підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку».

Тобто, підприємництво здійснюється на власний ризик та під власну відповідальність підприємця, який навіть може бути визнаний банкрутом у разі негативних фінансових результатів господарської діяльності - стійкої та значної неплатоспроможності. Для підприємницької діяльності властива ініціативність, що забезпечує пошук нових напрямів такої діяльності, запровадження новітніх технологій, виробництво принципово нових товарів або товарів з принципово новими властивостями. Для цього суб'єкт підприємницької діяльності повинен мати значний рівень самостійності.

Отже, характерними рисами підприємницької діяльності, що відрізняє її від некомерційної, є:

– наявність мети отримання прибутку від здійснення такої діяльності;

– ініціативність, що забезпечує пошук і запровадження новітніх технологій, нових господарських зв'язків, оптимізацію власної діяльності;

– ризиковий характер такої діяльності, оскільки сам підприємець несе основні ризики у разі негараздів у своїй діяльності, невдалого вибору контрагентів тощо;

– власна відповідальність підприємця у разі невиконання/неналежного виконання зобов'язань перед кредиторами, державою, територіальною громадою та іншими особами усім майном, що належить йому на праві власності чи праві господарського відання, а також можливість визнання підприємця банкрутом у разі його стійкої та значної неплатоспроможності;

– усі вищезазначені риси зумовлюють ще одну - самостійність здійснення підприємницької діяльності, що дозволяє її суб'єктові вжити максимально можливі заходи для успішності такої діяльності та оперативно реагувати на кон'юнктуру ринку, на поведінку контрагентів, на відгуки споживачів тощо.

Основні засади, (принципи), на яких базується підприємництво, законодавчо закріплені в ст. 44 ГК України.

Важливим чинником активізації підприємництва в умовах побудови ринкової економіки є державна підтримка підприємництва, що передбачено ст. 48 ГК України.

Некомерційна господарська діяльність здійснюється суб'єктами господарювання державного або комунального секторів економіки у галузях (видах діяльності), в яких відповідно до статті 12 цього ГК України забороняється підприємництво, на основі рішення відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування. Некомерційна господарська діяльність може здійснюватися також іншими суб'єктами господарювання, насамперед, у тих випадках, коли здійснення певного виду господарської діяльності у формі підприємництва забороняється законом (наприклад, біржова діяльність).

Однією з ознак некомерційної діяльності, відповідно до ч. 1 ст. 52 ГК України, є самостійність її здійснення. Проте така діяльність – у зв'язку з відсутністю у її суб'єкта мети отримання прибутку – не може здійснюватися без відповідного фінансування, яке зазвичай надається власником майна (уповноваженим органом) та засновником суб'єкта такої діяльності. Некомерційна господарська діяльність притаманна казенним підприємствам (ч. 3 ст. 76, статті 77, 78 ГК України) та некомерційним комунальним підприємствам (ч. 3 ст. 78 ГК України). Фінансування їх діяльності у разі збитковості здійснюється за рахунок відповідного бюджету. Отже, здійснення некомерційної господарської діяльності зумовлює залежність її суб'єкта від засновника і власника майна, який забезпечує відповідне фінансування, а також застосування щодо майна суб'єкта некомерційної господарської діяльності спеціального правового титулу - права оперативного управління (ч. 3 ст. 78, ст. 137 ГК України, що передбачає: (1) цільове використання майна, можливість розпорядження (за цільовим призначенням, у визначених власником майна межах) грошовими коштами, виробленими товарами (відвантаження контрагентам відповідно до державних контрактів та інших господарських договорів), сировиною, напівфабрикатами, комплектуючими (застосування у виробничому процесі); (2) контроль з боку власника за цільовим використанням майна та дотриманням встановлених меж використання. Здійснення суб'єктом права власності некомерційної господарської діяльності (як основної) зумовлює визначення джерел отримання коштів для покриття збитків від такої діяльності (для товарних і фондових бірж, наприклад, такими джерелами є періодичні внески членів біржі і надання учасникам біржових торгів не заборонених законом платних послуг, пов'язаних з основною діяльністю біржі).

Дата добавления: 2015-10-29