Розподіл країн за частинами світу та материками

Лешкевич В.В., Лешкевич А.П.

Політична географія. Навчальний посібник – ЗОШ № 2, НВК № 1

Навчальний посібник складено у відповідності з авторською програмою курсу "Політична географія", який рекомендовано вивчати в 10 (11) класах. У посібнику розкриті територіальні аспекти політичної сфери суспільного життя, вплив політичних чинників на розвиток і розміщення об'єктів економіки, на життя і діяльність людей.

Для учнів загальноосвітніх шкіл, ліцеїв, гімназій, спеціалізованих шкіл що вивчають курс "Політична географія", а також вчителів та всіх хто цікавиться питаннями політичної географії, геополітики.

© В.В. Лешкевич А.П. Лешкевич, 2010

ЗМІСТ

Урок 1. Політична географія як наука. 5

Урок 2. Формування сучасної політичної карту світу. Політико-географічне положення країни. 8

Урок 3. Географічний простір держави. 14

Урок 4. Столиця - головний політичний центр держави. 18

Урок 5. Кордони. 21

Урок 6. Форми правління, державного устрою, державно-правового режиму їх географічне поширення. 27

Урок 7. Типологія країн світу. 33

Урок 8. Групування і типологія країн світу за кількісними та якісними показниками: географічним, економіко-географічним, політико-географічним положеннями. 38

Урок 9. Класифікація країн за природно-ресурсним потенціалом, рівнем соціально-економічного розвитку та господарською спеціалізацією в міжнародному поділі праці, рівнем сформованості організаційно-управлінських структур, структурою господарства країни. 43

Урок 10. Суверенні держави та на найбільші міжнародні організації. Права та обов'язки незалежної держави як суб'єкта міжнародного права. ООН.. 45

Урок 11. Класифікація міжнародних організацій. Найбільші міжнародні організації. 51

Урок 12. Геополітика та геоостратегія. Гарячі точки» на карті планети. 60

Урок 13. Погляди на геополітику М. Грушевського, Ю. Липи, С.Рудницького. Сучасні геополітичні проблеми України. 63

Урок 14. Геополітичні доктрини. Роль геополітичного положення у розв'язуванні сучасних економічних, дипломатичних, політичних проблем, реалізація комплексних галузевих програм, міждержавного співробітництва, політичної стабілізації 66

Урок 15. Електоральна географія один з напрямків розвитку політичної географії 69

Список використаних джерел. 75

Урок 1. Політична географія як наука.

Політична географія як наука. Рівні дослідження політичної географії. Одним з засновників політичної географії можна вважати шведського вченого, юриста Юхана Рудольфа Челлена (1864—1922), який вивчав системи управління з метою пошуку шляхів створення міцної держави. В праці “Великі держави” Челлен намагається довести, що малі країни «приречені» на підпорядкування “великим державам”. (Спростуйте реаліями сучасності хибність такої думки)

Значний внесок у розвиток політичної географії зробили російські вчені Вітвер І.О., один із засновників сучасної наукової школи соціально-економічної географії зарубіжного світу й країнознавства, В. Колосов, дослідник теоретичних та прикладних проблем політичної географії, В. Яг'я, С. Лавров.

Ще на початку ХХ ст. С. Рудницький, що визначив місце політичної географії в системі географічних наук і заклав основи національної політичної географії, відмітив, що “функціонування держави завжди залежало від її місця в системі світових територіально-політичних відношень та регіонального розподілу внутрішньополітичних сил”, цим самим зумовлюючи актуальність просторового аналізу політичних процесів.

У 1923р С. Рудницький у праці “Українська справа зі становища політичної географії” визначив політичну географію як науку, “що займається дослідженням і взаєминами поміж державним життям людства та землею”.

Він вперше висунув ідею, яка нині органічно вписується в поняття „українська політична нація”: „А правду сказавши, всі ці люди, що живуть на Україні, – се українці. Наскільки вони говорять нашою мовою та держать наші звичаї, ми їх їм не відбираємо і відбирати не будемо. На Україні кожен житиме, як захоче, коби лиш держав закони, які настановить собі на своїй землі український народ”.

РУДНИЦЬКИЙ СТЕПАН ЛЬВОВИЧ (3.12.1877 – 3.11.1937) – учений-географ, історик, засновник української наукової географії, картографії та географії України. Дійсний член Наукового товариства імені Шевченка (1901), академік Всеукраїнської Академії наук (1929), дійсний член наукових товариств кількох європейських країн. Доктор філософії (1900), професор (1904). Степан Рудницький зробив значний внесок у розвиток фізичної, політичної та соціально-економічної географії України, а також історичної географії та географії населення нашої держави, картографії. Він є автором понад 150-ти наукових праць, багатьох карт. Писав українською, німецькою та польською мовами, праці видавалися також французькою, англійською, чеською, італійською, угорською, шведською мовами, що сприяло популяризації знань про Україну, її територію і народ. Підготував і видав шкільні підручники з географії України. Своїми науковими працями С.Рудницький охоплював не лише питання географії, але й проблеми суміжних наук – історії, астрофізики, геології, політології, етнографії. Як зазначає проф. О. Шаблій, „наукові і науково-популярні праці С. Рудницького є вагомим вкладом у підвалини української державності в той складний час, коли перед нею однозначно стояло питання: „бути чи не бути?”, в становлення національної самосвідомості українського народу. За своїм значенням у царині українознавства вони співмірні з науковим внеском акад. М.Грушевського”.

Український географ О.І. Шаблій узагальнив ці твердження, визначивши фундаментальним об’єктом політичної географії політичну сферу суспільства.

Значний внесок у розвиток політичної географії зробив Юрій Липа – видатний український політолог і письменник, напередодні Другої світової війни видав працю «Призначення України», в якій всебічно обґрунтував «чорноморську доктрину», а згодом, у 1940р. у Варшаві вийшло друком ще одне геополітичне дослідження Ю.Липи під недвозначною назвою «Чорноморська доктрина», в якому ще більш глибоко визначалися перспективи України як лідера країн басейну Чорного моря.

Ю.Липа був одним з не багатьох дослідників, котрі вважали, що основною віссю для України має бути не Схід-Захід, а Південь-Північ. «Річна мережа, - писав він, - формує єдність території, її торгівлі, влади, звичаїв, врешті мови і релігії»
Ю.Липа вважав, що вісі „Північ-Південь" дотримувалися ще київські князі, зокрема Ярослав Мудрий, намагаючись побудувати свою державу «від моря до моря». Цей же напрям був визначальним за часів Литовсько-Руської держави, а трохи пізніше, «успіх революції Богдана Хмельницького, правдоподібно, був уможливлений підтримкою османів», цебто «опертям на південь». Геополітична вісь України Південь-Північ дає ключ до розуміння орієнтації її життєвих інтересів. Можливо, і нині опора на південні країни спроможна допомогти Україні вирватися з економічної залежності від Росії?

Таким чином, предметом політичної географії можна визначити геопросторову (територіальну) організацію політичної сфери суспільства.

Стосовно об’єкту політичної географії, то ним є система політичних відношень у світі, окремих країнах, регіонах, місцевостях. Тобто, об’єктом є держави і міждержавні організації, політичні сили, процеси і явища. До політичних об’єктів відносяться не лише конкретні державні і громадські інституції (державні структури, органи місцевого самоврядування, громадського-поличні організації і рухи), а й деякі абстрактні поняття (державна територія, політико-адміністративний устрій), а також інші суспільні об’єкти (нація, релігія тощо).В залежності від величини об’єкта дослідження політичної географії розрізняють: гло­бальний і регіональний (макрорівень), окремих країн (мезорівень), окре­мих районів, міст (мікро-рівень). Місце політичної географії в сис­темі соціально-економіч­них (суспільних), геогра­фічних дисциплін. Політична географія в системі наук, які вивчають соціально-територіальні відмінності, займає вузлове положення. Вона тісно пов’язана з різними суспільними науками насамперед з соціологією, економікою, іншими гуманітарними науками, а також з природничо-географічними,

Завдання. Наведіть конкретні приклади взаємозв’язків політичної географії з іншими науками

Сучасні зав­дання політичної географії.

Щодо сучасної геополітичної концепції України то вона базується на ст.. 18 Конституції України, за якою “Зовнішньоекономічна діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства та загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права”.

До актуальних проблем політичної географії належать:

1) Порівняльний аналіз особливостей функціонування і формування країн різних регіонів.

2) Політико-географічне положення країни, ї районів і центрів, включно з характером сусідства, проблемою виходу до моря і використанням міжнародних транспортних шляхів.

3) Класифікація міжнародних кордонів, особливо за сукупністю ознак (конфігурація, походження, історія, функції.

4) Вплив кордонів на господарську і політичну сферу прикордонних особливостей.

5) Динаміка і політична роль політико-адміністративних територіальних систем, тобто ієрархічно організованої сукупності одиниць політико- і адміністративно-територіального поділу.

6) Взаємозв’язок етнічних відносин і конфліктів політичної географії.

7) Динаміка прямих і зворотних зв’язків між політичною, соціально-економічною і фізичною географією.

Важливість політичної географії як науки проявляється і в повсякденному житті.

Щоденно ми десятки разів зустрічаємось в засобах масової інформації таке поняття як «політика». Завдання. Що ж слід розуміти під цим поняттям? Спробуйте самостійно сформулювати зміст цього поняття.

Отже, політика - цілеспрямована діяльність у галузі взаємовідносин між різними суспільними групами, державами й народами, пов'язана із боротьбою за здобуття або утримання державної влади, як знаряддя регулювання і формування цих стосунків. Під політикою слід також розуміти сукупність засобів та методів для реалізації певних інтересів, тобто, для досягнення визначених цілей в певному соціальному середовищі.

Політикою також називають процес прийняття рішень, а також поведінку в суспільно-державних установах. В демократичних суспільствах політику можна спостерігати у взаємодії між певними групами людей в корпоративних, академічних, релігійних інституціях.

Як підсумок слід зазначити, що актуальне завдання політичної географії України – моніторинг територіальної організації політичних сил в Україні та за її межами, прогнозування і попередження можливих регіональних конфліктів, географічне обґрунтування основ безпеки держави та її місця в системі зовнішньополітичних відношень, розроблення зовнішньоекономічної стратегії.

Запитання і завдання:

1. Наведіть приклади з періодичної преси, засобів масової інформації новин політичного життя України, країн світу.

2. Що ви вважаєте найбільш актуальним у сучасному політичному житті України? Чому?

3. Які проблеми політичної географії на вашу думку є найбільш актуальними. Обґрунтуйте свою думку.

4. Обґрунтуйте вплив політики на життя пересічних громадян.

5. Підготуйте повідомлення про політичне життя в окремих країнах.

Урок 2. Формування сучасної по­літичної карту світу. Політико-географічне по­ложення країни.

Формування сучасної політичної карти світу. Формування політичної карти світу розпочинається з часу появи перших держав та міждержавних утворень (перша половина IV тис. до н.е.). Періодизація формування політичної карти світу тісно пов'язана з загальноісторичною (цивілізаційною) періодизацією. Виділяються такі періоди: Стародавній; Середньовічний; Новий; Новітній.

Стародавній період. Він тривав з першої половини IV тис. до н.е. до V ст. н.е. Близько 3100р. до н.е. на території Єгипту виникли два державні утворення: Нижній Єгипет (дельта Нілу) та Верхній Єгипет (долина Нілу). Приблизно у 3000 р. до н.е. вони об'єднались в одну державу. У другій половині III тис. до н.е. в Месопотамії виникає Шумеро-Аккадська держава, яка проіснувала до 2150 р. до н.е. Пізніше на території Месопотамії виникають Вавилонія (ІІ-І тис. до н.е.) та Ассірія (1 тис. до н.е.).

В Індії у ІV-ІІІ ст. до н.е. існувала імперія Маур'їв. Пізніше у ІV-V ст. – імперія Уптів – золота доба індуської культури. Розрізнені китайські царства вперше були об'єднані в ІІІ ст. до н.е. імператором Шихуаном. Правління династії Хань у III ст. до н.е. – ІІІ ст. – період класичної китайської культури.

Найбільш відомими державами цього періоду були Давня Греція, Персія, держава Александра Македонського та Римська імперія. Основна частина Давньої Греції у її класичному періоді (V-ІV ст. до н.е.) займала узбережжя Егейського моря. Перська держава Ахеменідів у VI-IV ст. до н.е. займала весь Близький Схід. Персія дала світові приклад першої сухопутної імперії. Держава Александра Македонського була короткотривалою (336-323 рр. до н.е.) і охоплювала територію Греції, Близького Сходу та Єгипту. Римська імперія існувала з І ст. до н.е. до V ст. За територіальними масштабами це була Середземноморська держава.

На території України у даному періоді виникло Боспорське царство – V-ІІ ст. до н.е., відновлене у І-ІV ст. Воно охоплювало узбережжя Азовського моря зі столицею на Керченському півострові. У Криму в II ст. до н.е. – III ст. існувала також Кримсько-Скіфська держава.

Середньовічний період. Він тривав з V до XV ст. Основну роль у цьому періоді відігравали Візантійська імперія, Арабський халіфат, Монгольська та Германська імперії. Основною територією існування Візантійської імперії у V-ХV ст. було Східне Середземномор'я. Арабський халіфат існував як більш-менш єдина держава у VІІ-ХІІІ ст. Він охоплював Близький Схід (без Малої Азії), Північну Африку та Піренейський півострів. Гігантська Монгольська імперія існувала у ХІІІ-ХІV ст. Вона займала майже всю Азію (крім Малої Азії, Аравії, Індії, Південно-Східної Азії та Японії) і Східну Європу. Германська імперія (офіційна назва "Священна римська імперія німецької нації") сформувалась у Х ст. До кінця XVIII ст. вона домінувала у Серединній Європі.

В Індії у XIII ст. виникає перша мусульманська держава – Делійський султанат. Китай був поділений на дві держави-династії Тан (ІІ-Х ст.) та Сун (Х-ХІІІ ст.). У цьому періоді виникає перша етнічно українська держава – Київська Русь (ІХ-ХІІ ст.) та її наступниця – Галицько-Волинська держава (ХІІІ-ХІV ст.).

Новий період т ривав з XVI ст. до XIX ст. Відкриття Америки у 1492 р. і розширення уявлень про світ дало поштовх до формування колоніальних імперій. Виникають іспанська, португальська, голландська, французька та російська монархії. Утверджується ще одна євразійська Османська (турецька) імперія, що охоплює Південно-Східну Європу та Близький Схід. У цьому періоді розпочинається епоха виникнення національних держав. Першою національною державою стали Нідерланди у 1581р. У другій половині XIX ст. постає нова Німецька імперія.

В Індії у ХІІІ-ХVІІ ст. існує держава Великих Моголів. З XVIII ст. Британія починає перетворювати Індію на свою колонію. У Китаї з XVI до XVII ст. править остання національна династія Мін. А з XVII ст. і до початку XX ст. Китай під пануванням маньчжурів перетворюється у напівколонію.

У другій половині XVII ст. невдалу спробу відновити свою незалежність у формі козацької держави зробила Україна. До того вона перебувала, в основному, у складі Польщі (до другої половини XVIII ст.) та Росії (Лівобережна Україна з другої половини XVII ст.). У XIX ст. Україна була поділена між Російською та Австро-У горською імперіями.

Новітній період розпочався на початку XX ст. і триває досі. У цьому періоді політична карта світу зазнала найбільших змін в 20-х, 40-х, 60 та 90-х роках. Перша світова війна (1914-1918 рр.) спричинила розпад Австро-Угорської, Турецької та Російської імперій. Постали нові незалежні країни – Польща, Чехо-Словаччина, Єгипет, Ірак та ін. Друга світова війна (1939-1945 рр.) поклала початок розпаду британської та французької імперій. У 1945 р. здобула незалежність Індонезія, 1947 р. – Індія, 1948р. – виникла держава Ізраїль та ін. В 60-х рр. ХХ ст. незалежними стали більшість країн Африки.

У першій половині 1990-х років політична карта світу зазнала серйозних змін. У 1990 р. Західна та Східна Німеччина, а також Північний та Південний Ємен об'єднались у єдині держави, відповідно Німеччину та Ємен. У 1991-1993 рр. розпались: СРСР (1991); Югославія (1991-1992); Чехо-Словаччина (1993). На місці СРСР утворилось 15 держав, у тому числі і Україна (24 серпня 1991 р.), Югославії – 5, Чехо-Словаччини – 2. У 1993 р. зі складу Ефіопії виділилась Еритрея. Здобули незалежність ряд колишніх тихоокеанських володінь США: Маршали і Мікронезія – у 1991 р., Палау – у 1994 р. У 1997 р. Гонконг, колонія Великої Британії, перейшов під суверенітет Китаю і став його спеціальним адміністративним районом.

Зараз на політичній карті нараховується 193 незалежних держави та 33 колоніальні володіння. Розподіл країн за частинами світу наведено у таблиці 1

Таблиця 1

Розподіл країн за частинами світу та материками

Частини	Країни
Незалежні	Залежні
Усього країн
Європа
Азія
Африка
Північна Америка
Південна Америка
Австралія і Океанія
Усього

У Європі 43 держави і одна колонія (Гібралтар), в Азії – 47 незалежних держав і одна колонія (Лагос, волод. Великобританії в Індійському океані), в Африці 53 держави та 4 колонії (Мелілья, Реюньйон, о. Св. Олени, Сеута), в Америці 35 держав і 16 колоній (Ангілья, Антільські острови, Бермудські острови, Віргінські острови (США), Гренландія, Кайманові острови, Мартініка, Монтсеррат, Сен-П'єр і Мікелон, Фолклендські (Мальвінські острови), Віргінські острови (Вел. Британія), Пуерто-Ріко, Теркс і Кайкос, Аруба, Гваделупа, Гвіана). В Австралії та Океанії нараховується 14 незалежних держав та 10 колоніальних володінь (Східне Самоа, Гуам, Кокосові острови, острови Кука, Мікронезія, Нова Каледонія, Полінезія, Різдва, Токелау, Північні Марсіанські, Уолліс і Футуна, о. Піткерн). В окремих володіннях відбуваються національно-визвольні рухи, які змушують метрополії надавати їм статус незалежності чи внутрішнього самоврядування, як це відбувається на о. Нова Каледонія.

Політична карта світу відображає геопросторові властивості політичної організації суспільства та його підсистем. Основними елементами політичної карти світу є країни (держави) і міжнародні (міждержавні) організації. З погляду географії термін "держава" найкраще визначається через поняття "країна".

Завдання. Згадайте з курсу 10 класу зміст понять «держава», «країна», «територія», в чому основна відмінність у цих поняттях?

У загальногеографічному сенсі країна означає певну (окрему) частину суходолу, обмежену природно- чи суспільно-географічними межами. Отже, держава – це країна, обмежена тільки суспільно-географічними (політичними) кордонами, яка сама здійснює суверенітет (верховну владу) на всій своїй території. У світі зараз немає єдиної думки щодо кількості держав. Вона коливається у межах 190-195. Залежні країни світу – це ті, на території яких суверенітет здійснює інша держава. У науці і політиці немає єдності щодо їх кількості (сьогодні нараховують 33 залежні країни).

Завдання. Знайдіть ці володіння на політичній карті світу.

Однією з форм залежності є протекторат -форма залежності, за якої одна держава визначає і здійснює зовнішні відносини іншої держави, бере на себе захист її території та фактично ставить під свій контроль її внутрішні справи через свого резидента.

В історії є непоодинокі приклади протекторатів. Так в 1938 р. Німеччина оголосила протекторатом Богемію і Моравію. Це буветнічно-чеський протекторат, який Третій Рейх встановив в центральних частинах Богемії, Моравії і Сілезії (Чеська Сілезія) на теренах сьогоденної Чехії. Населення протекторату було мобілізоване як робоча сила, яка мала працювати за для німецької перемоги, і спеціальні управління були організовані, за для управління промисловістю, важливою для перемоги Рейху. Чехам було визначено працювати на вугільних шахтах, металургії і у виробництві озброєнь; частина молоді була відправлена до Німеччини. Історичні області Чехії Протекторат є порушення загальновизнаних принципів сучасного міжнародного права, і принципу самовизначення націй, закріплених в Статуті ООН. В даний час протекторатів (як і інших форм колоніальної залежності) не існує

Кожна держава має територію, обмежену сухопутними і морськими кордонами, що відокремлюють одну державу від іншої. До складу державної території входять суша з її надрами, води і простір над ними. Водну територію складають внутрішні води, а також територіальні води (акваторія Світового океану, що прилягає до суші країни в межах 12 морських миль). У міжнародному законодавстві існує також поняття про 200-мильну економічну зону, яка не знаходиться під суверенітетом узбережної держави. Вона може здійснювати видобуток природних ресурсів. Інші ж держави володіють у цій зоні лише правом судноплавства і польотів, прокладення кабелів і трубопроводів.

На політичній карті зараз є 37 держав, які не мають прямого виходу до моря. Існують також держави, які з усіх боків оточені територією тільки однієї держави, їх називають анклавами.

Міжнародне право забороняє порушення кордонів інших держав і, тим більше насильницьке захоплення чужих територій. Усі територіальні суперечки між державами повинні врегульовуватись винятково мирними засобами. Загальне визнання непорушності кордонів, що склались після Другої світової війни між європейськими країнами, схвалено на нараді безпеки і співробітництва в Європі у Гельсінкі в 1975 р. Однак, політична карта в постійній динаміці як у кількісному так і в якісному складі. Ви є свідками цих змін. Так ще до кінця не визначеною є ситуація в Косово. На сьогоднішній день Косово визнали 54 держави. Зокрема всі члени Європейського Союзу. Це не так вже і багато, якщо врахувати, що в ООН беруть участь майже 200 країн. Але, з іншого боку, не так вже і мало, приймаючи до уваги, що Абхазію і Північну Осетію, створені на хвилі косовського прецеденту, окрім Росії визнала лише Нікарагуа.

Політико-географічне по­ложення країни. Проблема вивчення географічного положення об'єктів є однією з центральних у географії, як фізичній, так і соціально-економічній. З оцінки такого положення починається практично кожна географічна робота.

Власне географія і зародилася як наука про методи визначення і фіксації місцеположення об'єктів на земній поверхні відносно один одного або в системі координат. В подальшому вияснилось, що визначення місцеположення об'єкта не тільки допомагає відшукати його, але і пояснює деякі властивості цього об'єкта і навіть прогнозувати його розвиток. Важливим елементом географічного дослідження є встановлення і аналіз зв'язків між об'єктами, які визначаються власне їх розміщенням. (Наведіть відомі вам приклади такого впливу)

Розрізняють кілька видів положення країни політико-економіко-, соціальне-, природно-, еколого- і, математико-географічне положення. Все залежить від того, до якої системи належить геопросторове оточення, що ним визначається положення держави. Якщо ним є природне оточення, то це буде природно-географічне положення (наприклад, Україна розташована у лісостеповій (і степовій зонах північної півкулі). Аналогічно визначаються інші види географічного положення.

Найбільш склад­ною виглядає оцінка політико-географічного положення, бо вона включає врахування даних щонайменше економіко-географічного положен­ня (доступність до ринків сировини, збуту, тран­спортно-географічне положення і т. ін.), бажано і природно-географічне положення (вихід до моря, гірські хребти, зони дискомфортного клімату тощо), екологічного положення та ін.

Дата добавления: 2015-10-26