Моделювання першого різця верхньої щелепи

Враховуючи морфологічну будову коронки верхнього центрального різця, а також його розмірні характеристики, робимо заготівку передбачуваної моделі з пластиліну, витримуючи наступні співвідношення:

Нсог		MDcor		VLcor
9,79 м м		8,86 м м		7,85 м м
1,25		1,13		1,00

З боку вестибулярної, піднебінної, ріжучої поверхоньзаготівка коронки нагадує форму трапеції, менша підстава якої направлена кдесневому краю, більше - до ріжучого.

А - медіальна сторона; У - дистальна сторона

З боку контактних медіальної і дистальної поверхонь заготівка має вид клину, верхівка якого звернена до ріжучого краю, підстава до ясенному краю.

Таким чином, спочатку заданий об'єм коронки зуба, обмежений габаритними контурами (висота коронки, ширина коронки, товщина коронки), виставленими і змодельованими заздалегідь

А - вестибулярна сторона; У - піднебінна сторона

Індивідуальність же форм створюється вже на наступних етапах моделювання. Демонструється розташування краєвих валиків по вестибулярній поверхні: при конвергуючих валиках форма центрального різця нагадує трикутний контур, при паралельно розташованих валіках- прямокутний контур, при округло виражених валиках, коли найбільш виражена ширина коронки знаходиться в середній її третині, форма коронки овальна.

Положення і напрям краєвих валиків не тільки міняють форму вестибулярної поверхні, але і обмежують також контактні грані. Малюнки демонструють, як міняється форма коронки центрального різця при різних позиціях краєвих валиків, хоча габаритні контури кукси залишаються незмінними, задані стандартно.

Наступний етап в моделюванні коронки верхнього центрального лівого різця полягає у формуванні пологого медіального краєвого валика (1), який займає приблизно l/з частину коронки зуба, має незначний округлий вигин в

центральній частині. Після його оформлення в області ріжучого краю визначається незначне піднесення, яке, об'єднуючись з контактною медіальною поверхнею, утворює гострий медіальний кут коронки (2), що іноді наближається до прямого, що є провідною ознакою визначення приналежності зуба до тієї або іншої сторони. Далі вибудовуємо пологий дистальний краєвий валик, який також займає приблизно l/з частину вестибулярної поверхні коронки. В області ріжучого краю формується невелике піднесення, яке при злитті з контактною дистальною поверхнею утворює дистальний кут коронки, що має закруглену форму.

А - медіальна сторона; У - дистальна сторона. 1 - медіальний валик; 2 - дистальний валик; 3 - медіальний кут; 4 - дистальний кут

Приступаємо до оформлення середньої частини вестибулярної поверхні. Заповнюємо її слабо вираженим основним подовжнім валиком (3) з пологими скатами, на ріжучому краю перехідним в невелике піднесення. Таким чином, сформовано

три основні валики: подовжній (3), медіальний (1), дистальний (2), які в клінічній анатомії відповідають емалево-дентинним валикам (мамелонам). На межі середньої і пришийковій третині валики об'єднуються між собою, утворюючи екватор зуба (6). Після моделювання основних валиків визначаються практично паралельно один одному розташовані медіальне (4) і дистальне (5) поглиблення, що нагадують форми борозенок, що обмежуються середньою третьою частиною вестибулярної поверхні і створюючі на ріжучому краю відповідні вирізки (медіальну, дистальну).

Після того, як основні елементи сформовані, приступаємо до остаточного етапу моделювання вестибулярної поверхні. Об'єднуємо всі анатомічні зони між собою, відтворюємо мікрорельєф, створюємо тоншу градацію вестибулярної поверхні

Приступаємо до оформлення піднебінної поверхні. Аналогічно вестибулярній поверхні формується серія фотографій, на яких показані варіанти розташування краєвих валиків на піднебінній поверхні. При рівномірному нахилі крайових валиків один до одного форма коронки набуває трикутних контурів, при відносній паралельності валиків говорять про прямокутні форми, при овально розташованих валиках форма коронки стає овальною. Таким чином, у оператора є можливість застосувати різні варіанти моделювання піднебінної поверхні при одному і тому ж об'ємі зуба з вже заданими раніше габаритними контурами (кукса зуба).

Спочатку викладаємо пологий медіальний валик (1), що займає l/з частину піднебінної поверхні, який бере участь у формуванні медіальної частини коронки, надаючи їй форму клину.

Після заповнення піднебінної поверхні основними морфологічними елементами (подовжній валик - (4), медіальний валик - (1), дистальний валик - (2)) в пришийковій і середньою третинах оформляємо слабо виражені емалеві виступи (медіальний - (5), дистальний - (6)). Між повздовжнім і крайовими валиками утворилися незначні поглиблення: медіальне - (7), дистальне - (8)

Цікаво відзначити, що при спостереженні за вестибулярним контуром з боку будь-якої з контактних поверхонь простежуються і визначаються закономірності у формуванні коронки зуба. По вертикальній площині контур вестибулярної поверхні можна розглянути, як би в думках підрозділяючи його на три частини: у пришийковій області площина створюваного вестибулярного контура направлена дозовні (4), в середній третині площина має вже оральний нахил (5), а в області ріжучого краю оральний напрям посилюється (6).

Дата добавления: 2015-10-26