Тема 1. Філософія, її основні проблеми і роль у суспільстві

В.Ф. Капіца

ФІЛОСОФІЯ:

ДУХОВНО-ЦІННІСНИЙ АСПЕКТ

Ч. 1. Онтологія

Навчальний посібник

Структурно-конспективна розробка

блоку базових тем лекційного

курсу філософії

для студентів технічних вузів

ЗМІСТ

Вступ.

Тема 1. Філософія, її основні проблеми і роль у суспільстві.

Тема 2. Філософія розуміння існування світу як буття.

Тема 3. Давньогрецька класична філософія

3.1. Основні концептуальні ідеї давньогрецької філософії

3.2. Філософське вчення Платона про світобудову

3.3. Філософська система Арістотеля.

Тема 4. Матерія і матеріальне буття світу

Тема 5. Свідомість і психічна діяльність людини

Тема 6. Розвиток класичної філософської думки в Україні.

6.1. Філософська творчість Г.Сковороди як передумова становлення класичної філософської думки в Україні.

6.2. філософія духу — головний мотив філософських пошуків класичної вітчизняної думки

6.3. Основні риси національної філософської культури.

Тема 7. Проблема людини у філософії.

7.1. Людина в системі наук

7.1. Духовно-ціннісні основи людини

7.3. Культура творчої самореалізації людини

Тема 8. Німецька класична філософія.

8.1. Трансцендентальна діалектика І. Канта і системи інтелектуальної інтуїції Й.фіхте і Ф.Шеллінга

8.2. Діалектика духу в системі об'єктивного ідеалізму Г.Гегеля.

8.3. Система антропологічного матеріалізму Л.Фейєрбаха.

Тема 9. Проблема методу пізнання в філософії (онто-гносеологічний аспект).

9.1. Діалектика і проблема універсального методу пізнання

Окрім навчально-методичного навантаження ця розробка покли­кана виконати духовно-ідеологічну функцію морального пробудження молоді до здорового морального життя і прагнення до морального вдо­сконалення, духовного саморозвитку. З цією метою в темах, присвя­чених проблемі людини, філософії Г.Гегеля і Л.Фейєрбаха, представ­лені питання практичного розвитку культури духовно-творчої самореалізації людини. Автор вів спеціальний навчальний курс з даної проблематики і з досвіду знає, що подібні питання викликають найжвавіший інтерес у студентів. Вони з великою зацікавленістю беруть участь у соціологічних дослідженнях, які проводяться автором по даній проблематиці, живо сприймають їх результати, дані соціологічного аналізу, одразу встряють у дискусії та обговорення. У цьому можна бачити конкретну навчально-виховну роль розпочатої автором праці, його практичну цінність для молоді.

Навчальний посібник не просто розрахований на студентів і вик­ладачів, а й на їх продуктивну взаємодію і світогляд взаєморозуміння. Водночас духовно-світоглядна основа даної філософської розробки пе­редбачає інтерес всіх тих, хто намагається самостійно коригувати і вдосконалювати свої філософські погляди та уявлення, знайти здоро­вий глузд у хаотичному контексті нашого сучасного життя. Автор вис­ловлює надію, що його праця буде корисною, і він з подякою прийме побажання і пропозиції щодо подальшого продовження роботи.

Тема 1. ФІЛОСОФІЯ, ЇЇ ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ І РОЛЬ У СУСПІЛЬСТВІ

Питання

1. філософія як всезагальний спосіб духовного буття людини.

2. філософія і світогляд. Основні філософські питання.

3. Функції філософії в суспільстві.

Філософія — та сфера духовної практики людини, яка має найбільш давні традиції. Потреба у філософському міркуванні розви­лась одночасно з прогресом людської цивілізації, з перших кроків історії людства. Історія свідчить, що свої перші філософські погляди люди почали викладати більш, як 2 тис. років до н.е. Філософія як любов до мудрості — це атрибут людської сутності. Через філософію людина висловлює своє духовне начало і пов'язує свій ду­ховний світ зі світом оточуючим.

У різний історичний час потреба у філософії була різною, але вона ніколи не пропадала. Чому? Вона значною мірою полегшувала людині сприйняття оточуючого світу і його практичного засвоєння: вловлювати просторово-часові і причинно-наслідкові зв'язки, встанов­лювати закономірність природно-космічних явищ, розрізняти добро і зло, правду і брехню.у людських взаєминах, вона відкривала мож­ливість аналізувати те, що відбувалося, розуміти його зміст і значення, нарешті, бачити сутність речей і розрізняти належне для Людини.

Філософія, даючи все більшу адекватність сприйняття світу лю­диною і самої себе, відкривало у людини особливий духовно-філософський зір на світ, розгортаючи його в ціле уявлення про світ, погляд на оточуючу дійсність як на світову картину.

Дій картині світу філософія надає цілісність. Завдяки філософському поглядові й уявленню людина сприймає світ як якусь закінчену і завершену споруду — світобудову, за архітектонікою якої можливе влаштування і людського світу, суспільства.

Тим самим філософія постійно спрямовує людину на пізнання оточуючого світу і себе самої, самовідкриттю свого вищого «Я» і «ви­щих істин» світу. Серед них таємниці життя і смерті, можливості існування сутностей більших, ніж людина (бог, космічний надрозум, духовний Абсолют), сутність духовної і психічної могутності людини, доля людей і можливість впливати на неї та ін.

Філософія творить людську культуру. Вона, мабуть, єдина сфера людського духу, в якій не губиться накопичене людьми знання. Гинуть цивілізації, втрачаються унікальні технології і технічні «чудесні» відкриття, але нагромадження філософського знання залишаються і вони забезпечують спадкоємність людської культури, дає зв'язуючу нитку історії. Серед них натурфілософські ідеї античних філософів: Демокріта — атомна будова світу, Платона — ідеї-«ейдоси» як сут­ності, Анаксагора — гомеомерії як геноподібні мікроутворення, Анаксімандра — апейрон як полеподібна основа світу, Арістотеля — система базових філософських категорій буття.

Філософія — це духовне буття людей, яке охоплює весь ЇХ історичний досвід. Це свідомість людини, що «проростає» віками, тобто така, яку розвивають протягом віків, перетворюючи людину в «історичний суб'єкт». Кожний із нас, живучи нині, з урахуванням історичного досвіду жив завжди, а з урахуванням його передавання -буде жити і в майбутньому. Тим самим духовне буття людей стає завдяки філософії реальністю.

Визначення. Філософія є універсальний духовний спосіб буття людини в світі, цілісний погляд людини на світ і на своє місце у ньо­му, духовно-практичне відношення до світу як об'єкта пізнання і розвитку людської культури. Філософія формує найбільш загальні впорядковані уявлення про світ у людини, виконуючи духовно-орієнтуючу роль у людській життєдіяльності.

Найповніше духовно-орієнтуюча роль філософії в людському бутті представлена світоглядом. Світогляд дозволяє людині мати цілісне уявлення про світ, систематизований погляд на світ, «зріти» його як картину світу в усіх зв'язках і взаємодіях людського існування.

Світогляд — не обов'язково філософія, але кожний світогляд має свій цілком певний філософський зміст. А філософія — цілком певну світоглядну функцію. Світогляд несе на собі особистісний відбиток ба­чення світу людиною і свого особистого місця в ньому. В ньому пред­ставлені найчастіше ті погляди людини, які стали його особистими пе­реконаннями, пропущені через психологічну структуру його особи. Це свого роду її «життєва філософія», що виражає життєву позицію особи і регулює аі-гуальну поведінку людини. З іншого боку, в світогляді представлений ступінь близькості внутрішнього духовного світу люди­ни і зовнішнього світу оточуючої дійсності.

Глибокий взаємозв'язок філософії і світогляду людини можна простежити за розвитком історичних типів світогляду.

Міфологізований світогляд. При такому сприйнятті світу людина не відокремлює себе від природи, поширюючи свої людські якості на явища природи. Людина стоїть врівень з природою, космосом, розчи­нена в них, не відокремлює свої людські начала і сутнісні сили (соціальні і духовні) від них, не бачить відмінностей між своєю уявою і реальністю. Це синкретичне мислення. Там, де людина цих зв'язків не розуміє, вона наділяє їх надприродним відношенням. Але це над­природне нормально співіснує з природою і людиною. Основні форми міфів:

Аніматизм — одухотворення всієї природи, стихій і природних явищ, «вкладення душі» у все природне оточення.

Анімізм — віра в окреме існування душ і духів у пер­соніфікованому вигляді.

Фетишизм — віра в надприродний зв'язок між людиною і при­родними предметами.

Тотемізм — віра в надприродний зв'язок між людиною і твари­нами, в дух, який може їх охороняти і оберігати.

Незважаючи на те, що міфи значною мірою основані на вірі і почуттях, ірраціональних конструкціях надприродних начал, які сильніші людини, міфологізований світогляд має безрелігійний харак­тер, що підтверджують багато які наукові дослідження. Однак тут тре­ба бачити не стільки «первісний атеїзм» міфів, скільки те, що людина в далекий історичний час ще не вловлювала дію законів природи (не­хай навіть і «даних богом»).

Релігійний світогляд. При такому сприйнятті світу природне відокремлюється від людського, набирає надприродного статусу і ста­виться над людиною. У міфах надприродні сили діють на рівні людини, в релігії людина повністю підвладна надприродним силам. Спад­коємність світоглядів очевидна: спочатку людина одущевляє природу, а потім виділяє в ній духовну сутність і виносить її за межі земного світу. Причина такого конструювання світобудови очевидна — самій людині одвічна властиве духовне начало. Будучи нездатною гносео­логічне (пізнавальне) осмислити свою духовну якість, людина психічно витіснює її в Космос і перетворює в Абсолют. Надавши цій якості онтологічну (буттєву) реальність, вона починає її історично осмислювати як об'єкт пізнання. Ось чому релігія являє собою більш складний тип світогляду. Це ціла система поглядів, яка ідеологічно оформлена під соціально-економічні потреби суспільства, В релігії у різних формах представлений прорив людського духу в Космос: а) в різних ступенях дистанціювання від Землі і земного матеріального начала — від надземних богів прилягаючих до Землі сфер до єдиного бога у Всесвіті; б) в різних формах особистісного вирішення найвищого духовного начала від безособового єврейського «елохіма» до трьохіпостасного бога християн і гегелівського Надбога — Абсолюта. Релігійний світогляд мозаїчний, але сукупно його можна представити трьома світовими релігіями — буддизм, християнство, іслам. теперішнього

Науковий світогляд. Він базується на філософській методології природознавства й суспільствознавства, доведених і підтверджених фактах дійсності, які перевірені експериментальне. Науковий світогляд малює картину світу, яка позбавлена містики й догматики, яка відповідає жорстким критеріям наукової підтверджуваності. часу від повної опо­ри на наукове знання в діалектико-матеріалістичній філософії і пере­творення самої філософії в науку до відмови філософії бути наукою в позитивізмі. Або підміна філософії теологією і богослов'ям. Але в рам­ках даної теми важливо зрозуміти не це. Філософський світогляд тією чи іншою мірою включає всі історичні типи світоглядів. У нашій свідомості і духовному бутті є і елементи міфу (особливо ідеологічних міфів), релігійної віри (що нам допоможе «вища сила»), наукового знання, яке найчастіше представлено на буденному рівні свідомості. Містить він також інші структурні елементи, важливо намагатись їх філософськи усвідомити, осмислити, проаналізувати, розвити в собі здатність самостійного мислення.

розвинена людина тоді здатна відповідати на складні питання, які ставляться життям, і активно вирішувати їх практично.

Філософія осмислює життя людини тим, що фіксує найбільш значні питання, які ставить перед собою людина протягом людської історії і на які намагалась відповідати.

Ще в давню давнину грецький філософ Протагор проголосив, що людина є “міра всіх речей». За Платоном, людині, щоб бути собою, треба постійно бути поза собою, в «екстазі духу». Коли він поставив питання, що таке людина, іншому філософові Діогену, той відповів:

«двоноге без пір'я». Прості питання виявились непомірне складними, а очевидне — далеко не очевидним. Підсумком філософських шукань Сократа стала його відома теза: «Я знаю те, що нічого не знаю».

Видатний німецький філософ І.Кант корінні проблеми філософського світогляду людини звів до чотирьох головних питань:

«Що я можу знати?», «Що я повинен робити?», «На що я можу сподіватись?», «Що є людина?». Французький художник-експресіоніст Поль Гоген сформулював ці питання в такому аспекті: «Хто ми такі? Звідки прийшли? І куди йдемо?».

Коли у звичайної людини виникають подібні запитання, вони її «заганяють в глухий кут» неможливістю відповіді — «Де я? Хто я? Ні­чого не пам'ятаю». Великий гуманіст нашого часу Альберт Швейцер вважав, що у людини, яка не може відповісти на такі запитання хоча б для себе, спостерігається і «паталогічне порушення вищого почуття орієнтування».

Історія філософії підказує, що універсальне світоглядне відношення «людина — світ» трансформується у свідомості людини в універсальне питання — як відноситься людський дух до природи, як взаємодіє людське мислення і буття? Методологічно у ньому можна розрізнити два основних аспекти:

1) це відношення первинності: що первинне — моя свідомість, дух чи природа, матерія, моє мислення чи оточуюче буття? Смисл відношення цілком зрозумілий: коли я, як фізична істота, конечний і смертний, то чи можу я якимось чином розсунути межі мого буття?

2) Як це зробити? — це другий аспект даного питання, тобто до якої межі я можу пізнати світ, щоб виявити істини, які дають мені безсмертя (кай навіть не фізичне, а духовне). Інакше кажучи — чи доступний світ для пізнання і до якого рівня буття?

Цій універсальній філософській проблемі та її двом аспектам на­дасться значення основного питання філософії. Воно основане на тому, що інші філософські питання були менш значущими, але що його

вирішення розносить філософів і їхніх прихильників на дві протилежні сторони — матеріалістів та ідеалістів.

Матеріалісти стоять на позиції первинності природи, матерії, буття і вторинності духу, свідомості, мислення. Вони також вважають, що світ людиною цілком пізнаванний, і людина про нього може отри­мати, не ілюзорну, а об'єктивну істину, тобто всі проблеми людина має вирішувати в цьому світі і не сподіватись на надприродне чудо.

Ідеалісти вважають навпаки — первинний дух, свідомість, мис­лення, а всі матеріальні прояви мають вторинний характер. Людське існування не обмежується рамками нашої реальності, основне буття — за його межами в ідеальних формах. Тому добуте знання про наш матеріальний світ поверхове і істинне лише на рівні явищ, сама ж суть речей залишається для людини прихованою і відкриється в посмерт­ному існуванні (об'єктивний ідеалізм). Частина ідеалістів уважає, що за межами наших відчуттів узагалі ніякої реальності не існує (суб'єктивний ідеалізм).

Треба ще раз підкреслити, що подібна зверхукрупнена кла­сифікація філософської проблематики вельми відносна і правомірна лише в гносеологічному контексті. В реальній же людині матеріальне та ідеальне чудово уживаються і існують в органічній єдності. Проте в різний історичний час, особливо в періоди гострої класової боротьби в суспільстві, названі вище філософські партії різко поляризуються. Панівні класи, котрі дотримуються, як правило, ідеалістичного світогляду, вступають у непримиренну боротьбу з основною масою трудящих, які зайняті матеріальною виробничою діяльністю і дотри­муються, природно, стихійно-матеріалістичних поглядів.

Роль філософії у суспільстві представлена її функціями. Вони зу­мовлені внутрішньою структурою філософії як науки. Наочне уявлен­ня про це дає така схема:

АКСІОЛОГІЯ

ОНТОЛОГІЯ ФІЛОСОФІЯ ПРАКСЕОЛОПЯ

ГНОСЕОЛОГІЯ

Онтологія є філософія буття, наука про фундаментальні принци­пи і закони існування природи, суспільства і людського духу.

Гносеологія — це теорія пізнання, яка розробляє проблеми взаємодії суб'єкта і об'єкта пізнання (в онтогенезі, соціогенезі та ан­тропогенезі), питання методології і методів пізнання.

Аксіологія є філософське вчення про цінності, Їх місце і роль в духовному житті людини і його матеріальній життєдіяльності.

Праксеологія — це філософія соціальної дії людини як суб'єкта суспільних відносин і соціального розвитку.

Функції філософії в суспільстві визначаються ступенем її впливу на свідомість і духовний світ людей, на соціальний і духовний розвиток людини, ступенем впливу на думки і поведінку людей і їх спонукання до творчої діяльності.

Світоглядна функція. Вона зумовлює формування поглядів і уяв­лень людей, їх розвитку до рівня переконань і особистого позитивного досвіду, психологічні пережитого і трансформованого через особистісну структуру людини. Ця функція базується на «онтологічному досвіді» людини, практиці його особистого буття, філософськи осмис­лених у межах досягнутого людиною соціокультурного рівня (тезау­рус). Це її світоглядний кругозір.

Пізнавально-методологічна функція. Базується на певній філосо4іській гносеології і методології, полягає в спонуканні людини до пізнавальної діяльності, у формуванні аналітико-дослідницького відношення людини до оточуючої дійсності (природної і соціальної) і до своєї власної життєдіяльності; в розвитку у людини здатності до вловлювання закономірностей природних і соціальних змін і потреби методологічно базувати їх на наукових основах. Дана функція розви­ває у людини навички самостійного мислення, вміння вільного міркування і неупередженого аналізу, об'єктивного відношення до змін, що відбуваються у соціумі.

Культурно-ціннісна функція. Вона розвиває у людини нор-моціннісне і контрольно-оціночне бачення дійсності, по культурній мірі самої людини, тобто мірою творчих потенціалів її соціальної і ду­ховної сутності та можливостей їх реалізації в культуротворчій діяльності. Ця функція встановлює духовні регулятиви людської по­ведінки і життєдіяльності, базуючи їх на неминущих цінностях люд­ської історії. Це особливо важливо в періоди великих соціальних зламів у житті суспільства, коли руйнуються старі ідеали, а нові ще не утвердились як нові соціокультурні цінності.

Таким чином, філософія не є чимось далеким і абстрактним у житті людей. Філософія не вторгається в людське життя як якась вища духовність — вона вплетена в саму тканину буття людини, форму­ючи у кожного індивіда свій гідний подиву і неповторнийдуховний світ. Філософія даруг людині глибоко інтимні переживання, це та сфе­ра її свідомості, де вона залишається сама собою і ніхто не може впли­нути на її думки і почуття. Справжня філософія завжди несе в собі творчо-перетворююче начало, повстає проти закостенілих традицій і догм, сміливо утверджує нові цінності буття. Водночас вона зберігає найвидатніші досягнення людської культури, забезпечує історичну спадкоємність розвитку суспільства, гармонізує людську життєдіяльність.

Щоб зрозуміти, як розвивалась філософська думка в різний історичний час, необхідно звернутися до наступних тем.

Дата добавления: 2015-07-08