Постмодернізм як загальнокультурологічне явище

Постмодернізм - не просто літературний напрям. Він претендує на вираження загальної теоретичної «надбудови» сучасного мистецтва, філософії, науки, політики, економіки, моди. Сьогодні говорять не лише про «постмодерністську творчість», але й про «постмодерністську свідомість», «постмодерністський менталітет», «постмодерністський умонастрій» тощо. Необхідно розрізняти постмодернізм як культурологічний феномен, постмодерністський менталітет, спираючись на який, можна по-новому оцінювати явища і факти сучасного і минулого; і термін, яким визначають мистецтво певного гатунку. Н.Маньковська у цьому зв’язку визначає постмодернізм як «широку культурну течію, в орбіту якої за два останні десятиліття потрапляють філософія, естетика, мистецтво, гуманітарні науки. Постмодерністський світогляд характеризується розчаруванням в ідеалах та цінностях Відродження і Просвітництва з їх вірою у прогрес, торжество розуму, безмежність людських можливостей. Спільним для різних національних варіантів постмодернізму можна вважати його ототожнення з ім’ям епохи, яка «втомилась», «ентропійної» культури, позначеної есхатологічними настроями, естетичними мутаціями, дифузією великих стилів, еклектичним поєднанням художніх мов. Авангардистській настанові на новизну протистоїть тут прагнення включити в сучасне мистецтво весь досвід світової художньої культури шляхом її іронічного цитування. Рефлексія з приводу модерністської концепції світу як хаосу втілюється в досвід ігрового засвоєння цього хаосу, перетворення його в середовище існування людини культури»

Як зазначає Т.Денисова, сьогодні є підстави говорити про дві іпостасі постмодернізму: «Постмодерністська свідомість постає антидогматичною і плюралістичною. Її головним внутрішнім генератором, джерелом руху є сумнів. Вона віддає перевагу широкому спектру рівноправних розв’язань, пошуку варіантів (і - і) на противагу альтернативному вибору (або - або). Не віддаючи переваги окремим обраним або традиційно домінуючим моделям, вона здатна черпати з усього, що напрацьоване людством. При цьому іронічність погляду забезпечує об’єктивність оцінок, не дозволяючи впадати в пафосність, тобто створюючи передумови для наступного вибору.

Що ж до постмодерністської творчості (котра, безумовно, природно й органічно пов’язана з постмодерністським менталітетом), то вона передбачає естетичний плюралізм на всіх рівнях (сюжетному, композиційному, образному, характерологічному, хронотопу тощо), повноту уявлення без оцінок, метапрочитання в культурологічному контексті і співтворчість читача й письменника, міфологізм мислення (за Б.Гаспаровим), поєднання історичних і позачасових категорій; діалогізм слугує внутрішнім джерелом руху, а мистецтво включає самопієтет і максимально використовує іронію».

Дата добавления: 2015-07-08